Система виключних прав на нематеріальні об'єкти

Основні інститути права інтелектуальної власності: авторське право, суміжні права, право промислової власності, право на комерційну інформацію тощо. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності містить орієнтовний перелік об’єктів та умовний поділ на правові інститути. Стаття 420 ЦК містить перелік об’єктів права інтелектуальної власності. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

літературні та художні твори;

комп'ютерні програми;

компіляції даних (бази даних);

виконання;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

наукові відкриття;

винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

раціоналізаторські пропозиції;

сорти рослин, породи тварин;

комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

комерційні таємниці.

Невичерпний перелік об’єктів права інтелектуальної власності, розподіл норм серед 12 глав ЦК дозволяють зробити висновок, що розробка системи є необхідною потребою теорії та практики.

Найпоширеною думкою про поділ права інтелектуальної власності є поділ на три самостійні інститути – авторське право та суміжні права, право на об’єкти промислової власності та право на нетрадиційні об’єкти права інтелектуальної власності[215]. Проте така система не відповідає вимогам наукової класифікації: обіймати весь матеріал певної галузі (а) та мати єдність в ознаках об’єднання та розрізнення (б)[216]. Крім того, внутрішня диференціація, та чи інша класифікація прав на окремі правові інститути повинна мати практичну спрямованість.

Саме тому заслуговує на увагу система виключних прав, яку запропонував проф. В.А.Дозорцев[217]. Розмежування правових інститутів залежить від підстав надання правової охорони. Критерієм для такого розмежування є можливість незалежного створення аналогічного нематеріального об’єкту іншою особою.

Якщо незалежне створення двома особами нематеріального об’єкту неможливо, то для відокремлення одного об’єкту від іншого служить форма об’єкту, а саме відокремлення не становить проблеми. Наприклад, строки "Мороз и солнце; день чудесный! Еще ты дремлешь, друг прелестный" неможливо написати незалежно від О.С.Пушкіна. Ця властивість нематеріального об’єкту спричиняє те, що для надання правової охорони не треба реєструвати твір, проводити експертизу на новизну або оригінальність. Відповідно, право виникає з моменту створення та не вимагає виконання будь-яких формальностей. Форма твору, яка є неповторною, визначає обсяг правової охорони. Таку систему слід назвати «фактологічною».

Інакше відокремлюються об’єкти, які можуть бути створені декількома особами незалежно один від іншого. Технічне рішення може бути створено незалежно від першого винахідника. Більш того, якщо має місце суспільна необхідність, то воно неминуче буде створено[218]. В такому випадку необхідно відокремити технічне рішення від попередніх. Для цього автор повинен сформулювати суть та обсяг рішення, певний державний орган повинен провести експертизу, держава видати індивідуальний акт, яким визначити обсяг правової охорони. Саме тому, відокремлення та реєстрація завжди передують виникненню права. Обсяг правової охорони визначається певними формальними ознаками, як то формула винаходу, суттєві ознаки промислового зразка та інші. Таку систему слід назвати «реєстраційною».

Разом з цим можливо відокремлення об’єкта та закріплення монополії на підставі таємності. Збереження певної інформації в секреті, її використання надає особі певні переваги. Забороняється протиправне розголошення такої інформації шляхом промислового шпіонажу, працівником володільця права на секрет. Ці відносини мають квазіабсолютний характер, бо одна і таж інформація може бути створена та засекречена декількома особами незалежно однин від одного[219]. Таку систему слід назвати «фактичною монополією».

Розташування певного об’єкту в запропонованій системі дозволяє вирішити низку практичних задач, а саме момент виникнення права, строк дії права, територія дії права, обсяг правової охорони, зміст прав по використанню об’єкта.

Так, віднесення об’єкта до фактологічної системи дозволяє визначити момент виникнення права – момент створення об’єкта, виникнення права не пов’язано з виконанням будь-яких формальностей, правова охорона визначається формою об’єкта та не розповсюджується на змістовну складову об’єкта та інші.

Віднесення об’єкта до реєстраційної системи визначає момент виникнення права моментом реєстрації та видачею відповідного охоронного документа (патенту або свідоцтва), правова охорона визначається певними зазначеними в охоронному документі ознаками (формулою винаходу, суттєвими ознаками промислового зразка та іншими) тобто змістовною частиною об’єкта.

Фактична монополія дозволяє тримати у секреті будь-які відомості необмежений час. Проте, право не є абсолютним та зобов’язує підтримувати особливий режим збереження інформації в секреті.

Схематично основні інститути права інтелектуальної власності можна представити наступним чином:

Право інтелектуальної власності
Фактологічна система	Реєстраційна система	Фактична монополія
Авторське право: - твір	Патентне право: - винахід; - корисна модель; - промисловий зразок.	Право на комерційну таємницю: - комерційна таємниця (конференційна інформація, ноу-хау)
Суміжні права: - виконання; - фонограма та відеограма; - програма мовлення.	Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг: - комерційне найменування; - торговельна марка; - географічне зазначення.

Законодавство про право інтелектуальної власності в Україні. Характеристика національних та міжнародних нормативних актів.У ЦК положення про право інтелектуальної власності викладено у Книзі четвертій "Право інтелектуальної власності", главі 75 "Розпорядження правами інтелектуальної власності" та главі 76 "Комерційна концесія".

Стаття 422 ЦК визначає, що право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором. Отже право інтелектуальної власності врегульовано не тільки ЦК, а й іншими законами.

До законів, які цілком містять норми про право інтелектуальної власності, відносяться Закони України "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем".

Окремі норми про право інтелектуальної власності містяться також в інших законах, наприклад, Законах України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", "Про племінну справу", "Про науково-технічну інформацію", "Про лікарські засоби" тощо.

За таких умов важливо визначити співвідношення зазначених законів з ЦК. Пункт 2 ст. 4 ЦК зазначив, що актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. З цього випливає, що норми будь-якого закону, яким регулюються цивільні правовідносини, в тому числі й відносини щодо права інтелектуальної власності, повинні відповідати нормам Цивільного кодексу України. У разі виникнення розбіжностей щодо регулювання одних відносин по різному у ЦК України та у законі, повинні застосовуватись норми ЦК України[220]. Таким чином норми ЦК мають вищу юридичну силу серед інших законів України щодо правового регулювання права інтелектуальної власності.

При застосуванні законів про охорону прав інтелектуальної власності слід враховувати зміну термінів, якими визначаються окремі об'єкти права інтелектуальної власності. Так, знаки для товарів і послуг за Цивільним кодексом (стаття 420, глава 44) та Господарським кодексом (статті 155, 157 - 158) визначено як торговельні марки (знаки для товарів і послуг), а фірмове найменування - як комерційне (фірмове) найменування (стаття 420, глава 43 Цивільного кодексу, статті 155, 159 Господарського кодексу).

Важливим є визначення дії ЦК та інших законів у часі. Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Для права інтелектуальної власності зазначена норма набуває особливого значення при визначенні строку дії окремих прав (наприклад – авторського права, чи прав, які випливають з патенту на промисловий зразок) та з застосуванням окремих нормативних актів. Так, у зв'язку з врегулюванням Цивільним кодексом та Господарським кодексом питання про право інтелектуальної власності на комерційне найменування у справах, пов'язаних із захистом зазначеного права, з 1 січня 2004 року не може застосовуватися Положення про фірму, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 22 червня 1927 року[221].

Частиною національного законодавства, щодо регулювання права інтелектуальної власності є міжнародні договори. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною 1 статті 10 ЦК передбачено, що чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. А згідно з частиною 2 цієї статті, якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Україна є учасником багатьох міжнародно-правових конвенцій, угод та договорів. Серед них слід них слід виділити в сфері авторського права - Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів від 1886 року, Всесвітню конвенцію про авторське право від 06.09.52 року, Договір ВОІВ по авторському праву від 20.12.96 року; в сфері суміжних прав - Міжнародну конвенцію про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція) від 26.10.61 року, Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми від 20.12.96 року; в сфері патентного права та права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів та робіт - Паризьку конвенцію про охорону промислової власності від 20.03.1883 року.

Загальною характеристикою міжнародних конвенцій, угод та договорів є принципи: асиміляції (або національного режиму), мінімального обсягу охорони.

Принцип асиміляції закріплює надання іноземцю-громадянину країни учасниці Конвенції в інших країнах-учасницях прав в обсязі передбаченому для своїх громадян.

Принцип мінімального обсягу охорони встановлює межу в обсязі охорони прав, нижче яких не може опускатись рівень охорони.

Відмінності полягають в території наданні охорони. Об’єкти авторського права та суміжних прав охороняються на території країн-учасниць міжнародного договору без виконання будь-яких формальних дій, як то реєстрація чи опублікування. Міжнародно-правові угоди щодо охорони об’єктів патентного права і знаків для товарів та послуг вимагають реєстрацію в кожній країні, закріплюючи право пріоритету.