Загальні риси виключних прав на нематеріальні об'єкти. Загальні риси прав на нематеріальні об'єкти цілком пов’язані з властивостями цих об’єктів

1. Права на нематеріальні об’єкти є виключними.

Цивільне право ґрунтується на загальному принципі – „дозволено все, що прямо не заборонено”. Для встановлення монополії на використання нематеріального об’єкту необхідно перш за все заборонити усім третім особам використання відповідного об’єкту. Використання нематеріального об’єкту буде можливо або самим право володільцем, або з його прямого дозволу. На відміну від права власності, де на перший план найчастіше виходить можливість самостійного використання речі, в виключних правах головну роль має заборона. Саме тому, що „дозволено все, що прямо не заборонено” позитивна можливість використання не юридичне поняття, а економічна функція правового інституту заборони[211]. З цієї позиції, ст.424 ЦК України[212] не є точною формулою, яка адекватна змісту даного права, виходячи з його характеру, або юридичної природи.

Виключне право – це встановлена законом заборона усім третім особам використовувати нематеріальний об’єкт, відповідно до якої уповноваженому суб’єкту надається можливість дозволяти таке використання.

2. Права на нематеріальні об’єкти є абсолютними.

Класик цивілістики Г.Ф.Шершеневіч писав „Исключительные права занимают место в системе прав в отделе прав абсолютных, рядом с вещными правами. Как вещное право является юридическою возможностью пользования материальными вещами с устранением всех прочих от пользования этими же объектами, так и исключительное право представляет юридическую возможность совершения известного рода действий с устранением всех прочих от подражания. Пассивными субъектами исключительных прав являются все сограждане. Право возникает независимо от воли пассивных субъектов. Нарушителем права может быть каждый, позволивший себе подобные же действия. Различие между вещными и исключительными правами заключается в объекте их”[213].

Визнання виключних прав абсолютними дозволяє охарактеризувати ці права об’єктивно характерними їм рисами:

а) права виникають незалежно від волі третіх осіб;

б) усі треті особи є пасивними суб’єктами права. Вони зобов’язані утримуватися від неправомірних дій по відношенню до нетілесних, нематеріальних результатів творчої праці (творів, винаходів, тощо), так саме як по відношенню до тілесних, матеріальних речей – об’єктів права власності;

в) порушення права може бути зі сторони будь-якої особи;

г) позов для захисту може бути спрямований проти кожної особи, яка порушує право;

д) завжди існують обмеження права, пов’язані з суспільними інтересами.

3. Право розповсюджується не тільки на чітко визначений об’єкт, а й на тотожні або сходні об’єкти.

Виключне право розповсюджується на варіації нематеріального об’єкту. Для визначення варіацій законом встановлюється обсяг правової охорони для кожного нематеріального об’єкту. Порушення права встановлюється з урахуванням обсягу правової охорони.

4. Виключне право має самостійну економічну цінність та може відчужуватись.

Комерційну цінність становить використання об’єкту. Для забезпечення цивільного обігу, встановлена монополія – виключне право повинно мати можливість переходити від одного суб’єкту до іншого. Об’єктом обігу є право на використання нематеріального об’єкту, а не сам об’єкт.

5. Виключне право має дію по території та часу.

Властивості нематеріальних об’єктів – відсутність фізичного зносу та необмеженість у просторі – обумовлюють встановлення певного строку дії права та території його дії.

6. Виключні права завжди зберігають зв’язок з особистістю творця відповідного об’єкту.

Нематеріальні об’єкти, як правило створюються творчою працею людини. Творець повинен мати можливість захистити свої особисті інтереси. У зв’язку з чим, виключні права „обтяжуються” особистими немайновими правами.

Визначення терміну „ право інтелектуальної власності”.Стаття 418 ЦК дає визначення поняття права інтелектуальної власності. За ЦК України, право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Нормативне визначення права інтелектуальної власності в цілому адекватно відображає зміст даного права. Зміст статті 418 ЦК дозволяє зробити висновок, що право інтелектуальної власності є умовним терміном, який позначає сукупність виключних прав. Саме найменування „право інтелектуальної власності” створює враження, що це право є різновидом „права власності”. Підтвердженням хибної думки є наявність ст.41 Конституції України та розділу VI „Право інтелектуальної власності” у Законі України „Про власність”. Це найменування становить певну небезпеку. Слід зазначити, що ніхто в світі не намагається розповсюдити норми про право власності на нематеріальні об’єкти. Саме тому цей термін – це літературний лозунг, а не точна юридична формула[214]. Більш точною є найменування терміну „виключні права на нематеріальні об’єкти”.