Майнові права інтелектуальної власності. Майнові права інтелектуальної власності закріплюють монополію на використання певного об’єкта

Відповідно до ст. 424 ЦК майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

ЦК України закріплено три правомочності – використовувати об’єкт (а), виключне право дозволяти використання об’єкта – позитивна можливість (б), виключне право забороняти використання об’єкта – негативна можливість (в). Всі ці правомочності кореспондують одна одній. Якщо говорити про практичну значимість та юридичну сутність змісту майнових прав інтелектуальної власності, то необхідно виділити первісну можливість та її рефлекси.

В цивільному праві діє принцип «дозволено все, що не заборонено». Тому, перш ніж щось дозволяти, необхідно встановлення (існування) певної заборони. За таких умов слід погодитись з головним висновком О.О.Піленко відносно патентного права: «Патентное право есть право запрещения обращенное ко всем третьим лицам. Позитивная же возможность фабрикации есть не юридическое понятие, а экономическая функция правового института запрещения»[223].

Таким чином, право інтелектуальної власності за змістом є перш за все є правом заборони використовувати об’єкт та, базуючись на забороні, правом дозволяти використання нематеріального об’єкта. Такий теоретичний висновок дозволяє вирішити низку практичних завдань, наприклад при вирішенні спорів між особами, яким право інтелектуальної власності належить спільно.

Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам. Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору та за замовленням. Сьогодні об’єкти права інтелектуальної власності не створюються одноособово. На створенням певних об’єктів працюють великі колективи людей. Значна кількість об’єктів права інтелектуальної власності створюються в порядку виконання трудового завдання або на замовлення.

Відповідно до ст. 428, 429, 430 ЦК права на об’єкт створений спільною працею декількох осіб (а), на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору (б), на об'єкт, створений за замовленням (в) належать співавторам (а1), працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює (б1), творцеві цього об'єкта та замовникові (в1) спільно, якщо інше не встановлено договором.

ЦК наголошує на договірному регулюванні відносин з використання об’єктів (а, б, в). Відсутність договірного врегулювання відносин з права інтелектуальної власності, породжує спільну належність права особам а1, б1, в1 та чисельні спори з цього приводу. Так, наприклад, спільна належність права власності встановлена між подружжям. Фактично можливо констатувати, що ЦК урівняв співавторів (а1), працівника, який створив цей об'єкт, та юридичну або фізичну особу, де або у якої він працює (б1), творця цього об'єкта та замовника (в1) з подружжям, якщо між ними відсутній договір з використання об’єкта, який належить цим особам спільно.

Розв’язання спорів з приводу використання нематеріальних об’єктів, право на які належить кільком особам спільно, можливо на підставі зробленого раніш висновку, що право інтелектуальної власності за змістом є перш за все є правом заборони використовувати об’єкт та, базуючись на забороні, правом дозволяти використання нематеріального об’єкта.

Заборонити використання нематеріального об’єкта можливо, в такому випадку, тільки за згодою усіх співволодільців. Надання згоди на заборону використання нематеріального об’єкта самому собі неможливо назвати розумною. Таким чином, заборони використовувати нематеріальний об’єкт самому не може існувати, а відповідно кожний з співволодільців має право на самостійне використання об’єкта. Для надання дозволу іншим особам потрібна згода усіх співволодільців.