Дитина має право на соціальний захист

Держави-сторони визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів щодо досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством.
Конвенція, Стаття 26.

З метою забезпечення гідних умов життя, виховання та розвитку дитини держави вживають необхідних заходів у сфері соціального захисту дитини з інтелектуальною недостатністю та родини, в якій ця дитина виховується. Більшість таких родин перебувають у скрутному матеріальному становищі. Як правило, один з батьків змушений облишити роботу або перейти на неповний робочий день, тому що дитина потребує постійного догляду. Такий догляд вимагає величезних зусиль і затрат: психологічного навантаження, часу матері та батька, їх енергії, грошей. При цьому факт народження дитини з інтелектуальною недостатністю кардинально впливає на соціальний, матеріальний та психологічний стан членів родини, часто ускладнює родинні стосунки, є причиною соціальної ізоляції.

І тому держава бере на себе зобов’язання по соціальному захисту дитини та родини, яка її виховує.

Конституція України гарантує громадянам право на соціальний захист, в тому числі їх забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, безробіття з не залежних від них обставин.

Якщо керуватися принципами і правилами допомоги дитині-інваліду щодо проживання у родині або у наближених до цього умовах, то держава повинна, у першу чергу, спрямувати соціальну допомогу на те, щоб дитина не розлучалася з родиною. Необхідно максимально допомагати родині виховувати дитину з інтелектуальною недостатністю.

Соціальна допомога у нашій країні надається за категорією, тобто у разі належності громадянина до однієї з малозахищених груп населення. Конкретний вид допомоги, як-от: розмір соціальних виплат, пільги на сплату комунальних послуг, пільгове отримання ліків за затвердженим Кабінетом Міністрів списком, пільги на проїзд у громадському та міжміському транспорті, вид навчання, безкоштовних соціальних та реабілітаційних послуг, забезпечення реабілітаційними засобами та санаторно-курортним лікуванням залежить від так-званої „категорії”. Діти з інтелектуальною недостатністю належать до категорії „дитина-інвалід”, після досягнення 18-и років – інвалід з дитинства першої, другої або третьої групи, яка встановлюється всередині категорії.

Дитина отримує допомогу від держави, якщо має офіційний статус інваліда. Дитина-інвалід в Україні, в тому числі і внаслідок інтелектуальної недостатності, має право на соціальну допомогу та соціальне обслуговування. Питання отримання соціальної допомоги дітям-інвалідам віком до 18 років регламентуються Законом України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам". Якщо дитина-інвалід має право і на пенсію у зв'язку з втратою годувальника і на державну соціальну допомогу, ці виплати призначаються одночасно. Для призначення державної соціальної допомоги потрібно мати офіційний статус дитини-інваліда, який надається лікарсько-консультативними комісіями лікувальних закладів. Цей статус діти отримують за заявою батьків і при наявності діагнозів „олігофренія або недоумство різного генезу, що відповідає ступеню ідіотії або імбецильності” [60].

Рішення про надання статусу та групи інвалідності після досягнення дитиною 18-років приймається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) [61]. Право на отримання пенсії дітям-інвалідам віком до 18 років надається терміном на два, п’ять років або до досягнення 18-річного віку залежно від діагнозу.

Державна соціальна допомога та виплати на догляд за дитиною-інвалідом призначається з дня звернення і подання заяви в органи праці та соціального захисту населення про її призначення.

Допомога на дітей-інвалідів призначаеться одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику за наявності медичного висновку про визнання дитини інвалідом і на строк, зазначений у цьому висновку, але не більш як по місяць досягнення дитиною-інвалідом 18-річного віку включно.

Діти-інваліди віком від 16 до 18 років можуть бути отримувачами державної соціальної допомоги на себе, якщо вони набули неповної або повної цивільної дієздатності, а також, коли дітям-інвалідам віком від 16 до 18 років встановлена група інвалідності.

Розмір соціальної пенсії на дитину-інваліда становить 70 % прожиткового мінімуму для дитини. Грошова допомога по догляду за дитиною-інвалідом одному з батьків становить 50 % прожиткового мінімуму непрацюючої особи (див. Додаток 4). Окрім того, інколи, за ініціативи місцевих органів виконавчої влади така родина може отримати невеликі одноразові виплати до свят. Дитина-інвалід має право на безкоштовний проїзд в громадському транспорті. Один з працюючих батьків має право на зниження нарахування податку на доходи. Тим не менше, розмір грошової допомоги на двох – матір і дитину-інваліда - є значно нижчим, ніж прожитковий мінімум. Розраховуючи лише на цю допомогу неможливо задовольнити навіть фізіологічні потреби дитини-інваліда. Недостатня матеріальна соціальна допомога, брак соціальних полсуг у громаді, брак інформації є найбільш значущими важелями для прийняття рішення родиною щодо поміщення дитини в інтернат, де вона буде повністю утримуватися за рахунок держави. Варто наголосити, що ця процедура „поміщення” відбувається без урахування бажання дитини.

І хоча право виховуватися у родині та отримувати допомогу від держави гарантоване дитині-інваліду, насправді, родина не має можливості вибору через відсутність альтернативної допомоги у громаді.

Соціальне обслуговування в будинку-інтернаті передбачає догляд, організацію харчування, сприяння в отриманні медичної, соціально-психологічної допомоги, забезпечення одягом, професійну підготовку, організацію вільного часу [62].

Дитячі будинки-інтернати системи соціального захисту поділено на чотири різновиди. Ці різновиди, особливості утримання в них та перспективи для мешканців цих інтернатів описано к. п. н. Бастун Н.А.

Перший тип інтернату – для дітей віком від 3 до 18 років зі збереженими розумовими можливостями, але з фізичними вадами.

Другий - для дітей та молоді, котрі здатні засвоювати практичні начала грамоти, рахунку та трудові навички. У цих інтернатах дівчатка та хлопчики утримуються окремо. Фактично ці заклади працюють як спеціальні школи, але їхні випускники, коли їм виповниться 18 років, одержують не атестат про освіту, а путівку в психоневрологічний інтернат для дорослих. Кращих із них відправляють до притулків для старих, де вони проживають як підопічні, а працюють як робочий персонал. Ті, кого батьки в змозі забрати додому, живуть у своїх сім΄ях. Як правило, це молоді люди, соціально адаптовані.

Інтернати третього профілю призначені для дітей (3-18 років), котрі потребують постійного догляду. Вони теж окремі для дівчаток та хлопчиків. Підопічні звідти після досягнення повноліття теж потрапляють до психоневрологічних інтернатів (як і випускники інтернатів другого профілю).

Четвертий профіль – для дітей, котрі мають недостатність і розумового, і фізичного розвитку. Тут немає поділу за статтю, бо підопічні вважаються лежачими.

Чисельність дітей в інтернатах від 50 до 300, найчастіше – 100-200.

Ці інтернати здебільшого розташовані далеко від великих міст. Винятком є Київ, де є два інтернати другого профілю, один – для хлопчиків, другий для дівчаток [63].

Останнім часом в Україні розвиваються послуги соціально-реабілітаційних центрів для інвалідів. Слід відмітити також ініціативи деяких місцевих органів влади та громадських організацій, які реалізують цільові програми для інвалідів, у тому числі для дітей з інтелектуальною недостатністю. Прикладами таких ініціатив можуть бути заклади організацій ВГО „Коаліція”, наприклад, центр соціальної реабілітації Благодійного товариства „Джерела” у м. Києві, медико-соціальний реабілітаційний центр «Дорога життя» у місті Ужгород, денного навчально-реабілітаційного центру для дітей з особливими потребами „Шанс” у місті Біла Церква Київської області інші.

Законом України „Про соціальні послуги” передбачений перелік послуг, які можуть надаватися безоплатно. Серед них: реабілітаційні центри, центри раннього втручання, заклади тимчасового та постійного перебування. Однак, реабілітаційні центри, які фінансуються за державні кошти, надають послуги дітям-інвалідам з фізичними обмеженнями і часто не обслуговують дітей з психіатричними діагнозами. Крім того, досі не розроблено вичерпного переліку безоплатних соціальних послуг, які гарантовані державою дитині-інваліду з інтелектуальною недостатністю.

У разі виховання дитини-інваліда в родині, держава надає також певні пільги для батьків, пов’язані з трудовим стажем, віком виходу на пенсію, додатковими вихідними днями для матері, яка доглядає за дитиною-інвалідом. Одному з працюючих батьків або опікуну оплачується один додатковий вихідний день на місяць; одному із працюючих батьків надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних; мати дитини-інваліда, яка виховувала її до восьмирічного віку, має право на пенсію за віком після досягнення 50-ти років і при наявності стажу роботи не менше 15-ти років із зарахуванням до нього часу догляду за дітьми. Якщо дитину виховував батько, йому призначається пенсія за віком після досягнення 55-ти років при наявності стажу роботи 20 років [64].