Дитина має право на медичне обслуговування

Держави-сторони визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров’я.

Конвенція, Стаття 24.

Державам слід забезпечити надання інвалідам, особливо немовлятам і дітям, медичного обслуговування на тому ж рівні у рамках тієї ж системи, що й іншим членам суспільства.

Стандартні правила щодо урівняння можливостей інвалідів. Правило 2.

Конституція України у статті 49 гарантує кожному громадянину право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Це право має забезпечуватися належним державним фінансуванням відповідних програм. Держава повинна створювати умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога дитині-інваліду повинна надаватися безоплатно. Крім того, держава повинна дбати про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечувати санітарно-епідемічне благополуччя.

Європейська соціальна хартія, яку Україна ратифікувала у 2006 році, також визначає, що країни, які ратифікують цей документ, зобов'язуються у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями вживати відповідних заходів задля забезпечення ефективної реалізації права на охорону здоров'я [56].

З точки зору дотримання прав дитини на медичне обслуговування держава повинна забезпечити повноту, доступність та якість медичної допомоги. Доступність медичної допомоги передбачає кваліфіковані та в достатній кількості кадри, фінансування, технічні та транспортні засоби, наближеність до пацієнтів, фінансове забезпечення.

Окрім загальних цілей медичної допомоги щодо усіх громадян, медична допомога дитині-інваліду спрямована також на надання їй можливості максимально розвиватися та зменшити прояви її обмежень. Така допомога повинна включати відповідне лікування, фізичну терапію а також реабілітацію та догляд. Міжнародні документи Ради Європи щодо ситуації з психічними захворюваннями регламентують правила організації допомоги для дотримання прав психічно хворих та розумово відсталих осіб [57]. Рекомендації включають необхідність запровадити незалежні спеціальні суди або комісії з питань психіатричної допомоги для розгляду скарг або втручання з власної ініціативи у випадках, коли затримання пацієнтів у інституціях не є необхідним. Державам рекомендовано здійснювати заходи для зменшення залежності від великих інституцій та розвивати служби за місем проживання з умовами, що наближаються до нормального оточення людини. Особливої уваги у міжнародних документах приділено етичним аспектам та правам пацієнтів при отриманні психіатричної допомоги:

• право на вибір лікаря, на конфіденційний характер взаємин із лікарем;
• право на допомогу від лікаря, позбавленого будь-яких зовнішніх впливів, право погодитися на лікування або відмовитися від нього після отримання адекватної інформації, право прийняти або відхилити духовну або моральну підтримку;
• право відмовитися від участі у клінічних дослідженнях з психіатрії, від демонстрації свого випадку, від публікації інформації про свою хворобу – що не повинно негативно позначитися на якості психіатричної допомоги;
• право на отримання такої медичної та соціальної допомоги, яка відповідає потребам його здоров΄я;
• участь пацієнтів у своєму власному лікуванні.

Особливі умови щодо отримання медичної допомоги дітьми з інтелектуальною недостатністю визначаються Законами України „Про психіатричну допомогу” та „Про реабілітацію інвалідів в Україні”.

Перший з цих законів охоплює сферу психіатричної допомоги, включно з медичною корекцією розладів внаслідок розумової відсталості. Другий оговорює права дітей-інвалідів в отриманні додаткових гарантій, таких як: право на безоплатне придбання лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування, безоплатне забезпечення санаторно-курортними путівками за наявності медичних показань. В реальності перелік безкоштовних лікарських засобів для дитини-інваліда дуже обмежений або ліки, які закуповує держава за бюджетні кошти не відповідають індивідуальним призначенням для дитини, або не закуповуються через брак фінансування.

Щодо права на санаторно-курортне лікування, то на практиці дуже складно дитині з інтелектуальною недостатністю в повній мірі реалізувати це право через декілька чинників. Путівку на санаторно-курортне лікування дитина може отримати в лікувально-профілактичному закладі за місцем проживання (поліклініці) у порядку черги та при наявності висновку санітарно-оздоровчої комісії щодо портеби у санаторному лікуванні. Крім того, дитина потребує супроводу у ході такого лікування. Підставою для видачі путівки одному з батьків для здійснення супроводу дитини-інваліда є визначення лікарями необхідності такого супроводу. На практиці, через брак державних коштів та наявність психіатричного діагнозу серед протипоказань щодо направлення до санаторних закладів, дуже складно отримати путівку як на дитину, так і на її супровід.

Останні п’ять років, після схвалення Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, активно розвивається мережа послуг ранньої реабілітації у системі охорони здоров’я. Лікарі-психіатри або неврологи за місцем проживання дитини можуть направити її для отримання цих полсуг або надати відповідну інформацію. Чинним законодавством з реабілітації інвалідів передбачено складання фахівцями лікувально-консультаційних комісій індивідуальної програми реабілітації. Дитина, у разі потреби в таких послугах, має бути спрямована до реабілітаційного закладу і отримати там послуги медичної реабілітації відповідно до визначеної індивідуальної програми.

Медичні послуги для дітей-інвалідів, які пов’язані з лікуванням соматичних (не психіатричних) захворювань надаються на тих самих умовах, що й усім іншим дітям. Медичне обслуговування здійснюється у присутності батьків або інших законних представників дитини.

Для більшості дітей з інтелектуальною недостатністю лікування в умовах медичного закладу викликє глибокий психологічний стрес: дитина боїться лікаря, вона більше хвилюється, нервує, не може відповісти на питання, не дозволяє доторкнутися до себе, відкрити рота тощо. Тому, у деяких випадках, медичну допомогу може бути надано лише під загальним наркозом та у присутності одного з батьків або опікуна. Процедури, які пов’язані з застосуванням загального наркозу, здійснюються лише за наявності висновку лікаря-писхіатра про необхідність такої допомоги.

Медичне обслуговування дітей в навчальних закладах, згідно з Законом „Про освіту”, здійснюється безкоштовно. Склад та спеціалізація медичного персоналу спеціального навчального закладу визначається „Положенням про спеціальну загальноосвітню школу-інтернат (школу, клас) України для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку” і передбачає у штаті працівників психоневролога або психіатра, педіатра, стоматолога [58].

Медичні послуги у великих стаціонарних закладах складаються з постійного нагляду лікаря-психіатра та періодичних оглядів стоматологом та терапевтом [59]. Дитина, яка постійно проживає в будинку-інтернаті повинна отримувати необхідне та відповідне лікування для покращення стану, відновлення рухових та розумових функцій, боротьби з хворобами і недоїданням При цьому держава повинна забезпечити періодичну оцінку лікування і всіх інших умов піклування. зазначає Конвенція про права дитини.