Дитина має право на освіту

На забезпечення особливих потреб неповноцінної дитини допомога надається при можливості безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину, та має на меті забезпечення неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг у галузі освіти…таким чином, який дає змогу найповнішого залучення дитини до соціального життя та досягнення розвитку, включаючи культурний і духовний.

Конвенція, стаття 23

Згідно з принципами рівних прав та можливостей забезпечення дітям з інтелектуальною недостатністю доступу до якісної освіти посідає бодай не головне місце. Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів рекомендують державам забезпечувати доступність та включення дітей-інвалідів у загальну систему освіти.

Процесс навчання, отримання знань та досвіду є єдиною можливістю для дитини набути впевненості, свободи мислення, участі у успільному житті, максимально можливої самостійності у побуті. Доступність та якість освіти передбачає не тільки архітектуру та дизайн будівель. Під доступністю розуміється можливість навчатися у загальноосвітньому закладі, можливість вибору форми навчання, інформація, яка надається у ході навчання, технології та методи, які застосовуються для стимулювання індивідуального розвитку кожної дитини, процедури направлення дитини на навчання, наближеність навчальних закладів до місця проживання дитини-інваліда.

Інтегроване та інклюзивне навчання сьогодні є одним з пріоритетів політики демократичних країн.Конвенція про права дитини наголошує, що спільна освіта дітей з обмеженнями розвитку є основою їхної інтеграції та соціальної адаптації.

Під інтеграцією дітей з обмеженнями розуміють їх навчання разом із однолітками у звичайних умовах, введення дітей у регулярний освітній простір. Інклюзія має більш поглиблене значення, вона передбачає забезпечення процесу навчання допоміжними засобами та послугами, усунення будь-яких бар’єрів з метою включення дитини у загальноосвітній простір. Інклюзія значною мірою залежить від особистого ставлення педагога до дітей та адаптації шкільних програм.

Саламанкська декларація щодо принципів, політики та практичної діяльності у сфері освіти осіб з особливими потребами визначає важливість інклюзивної форми навчання, як такої, що дозволяє дитині-інваліду бути включеною в загальну діяльність з іншими дітьми [50]. У подальшому це дає дитині можливість вести більш повноцінне життя, максимально наближене до життя більшості членів суспільства. Декларація містить рекомендації щодо принципів формування законодавства держав з інклюзивної освіти. Ці принципи сформульовані, виходячи з цінності кожної дитини, незалежно від її здібностей та досягнень:

• кожна дитина може мислити та відчувати,
• кожна дитина має право на спілкування та право бути почутою,
• кожна дитина потребує розуміння,
• кожна дитина потребує підтримки та дружби однолітків,

• для кожної дитини розвиток може бути в її сильних сферах,
• кожна дитина потребує розвитку в усіх аспектах її життя.

Конституція України в статті 53 гарантує всім громадянам право на освіту. Тут не передбачено жодних винятків чи подвійних тлумачень щодо дітей з інтелектуальною недостатністю.

В Україні право дитини з інтелектуальною недостатністю на освіту регламентується Законами України “Про освіту”, “Про загальну середню школу” „Про дошкільну освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, “Про вищу освіту”, “Про позашкільну освіту” та „Положенням про спеціальну загальноосвітню школу-інтернат (школу, клас) для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку”. Держава гарантує всім дітям дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. Згідно з Законом України “Про освіту” дітям, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, гарантовано право на відвідування державних і комунальних дошкільних навчальних закладів з гнучким режимом роботи та їх утримання у цих закладах за рахунок держави. Навчання дітей з інтелектуальною недостатністю здійснюється у спеціальних дошкільних та спеціальних загальноосвітніх закладах[51].

На сьогодні в Україні діє 239 спеціальних загальноосвітніх шкіл та допоміжних шкіл-інтернатів, у яких навчаються й виховуються 36, 5 тисяч розумово відсталих дітей.

Направлення дітей до навчального закладу здійснює психолого-медико-педагогічна консультація з ініціативи батьків а також з ініціативи навчально-виховного закладу за згодою батьків (осіб, які їх заміняють) при наявності відповідних документів на дитину. Відповідно до положення психолого-медико-педагогічна консультація (ПМПК) здійснює обстеження дітей з метою виявлення особливостей їх розвитку, встановлення діагнозу, визначення відповідного типу навчально-виховного закладу та доцільності перебування в ньому дитини [52]. Обстеження дітей і підлітків здійснюється в присутності батьків або осіб, які їх замінюють (опікунів). На основі даних обстеження дитини консультантами виносится колегіальне рішення щодо форми організації навчання, виховання й лікування дитини. За необхідності ПМПК надає рекомендації щодо реабілітації та соціальної адаптації.

Діти з легким ступенем розумової відсталості направляються до спеціальних загальноосвітніх шкіл-інтернатів, де навчаються за спеціальними програмами. Діти з більш тяжкими обмеженнями навчаються за індивідуальними програмами на дому.

У Положенні про спеціальну загальноосвітню школу-інтернат (школу, клас) для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку містится перелік діагнозів, за якими діти не підлягають направленню до спеціальної школи-інтернату [53]. Діти, які мають тяжку та глибоку форму інтелектуальної недостатності направляються до дитячих будинків-інтернатів системи соціального захисту. Нормативи забезпечення дитячого будинку-інтернату для дітей-інвалідів штатними працівниками не передбачає педагогічного персоналу, окрім одного вихователя на 50 дітей, але не більше двох вихователів на заклад [54].

З 2000 року в Україні активно розвивається система центрів ранньої реабілітації та навчально-виховні реабілітаційні центри для дітей-інвалідів, які створюються з ініціативи місцевих органів влади та громадських організацій. Стимулом цього процесу стало прийняття Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. Концепція робить наголос на пріоритеті перебування дитини-інваліда в дитячому колективі, „без ізоляції від суспільства (як це відбувається в закритих інтернатних установах), в умовах звичайного середовища" та про "поступову інтеграцію дітей-інвалідів до дитячих дошкільних закладів та загальноосвітніх шкіл [55]. Сьогодні в Україні створено більше як 250 центрів ранньої реабілітації. На жаль, значна кількість таких центрів діють при громадських організаціях і не отримують державного фінансування. Такі заклади не включені у систему освіти і тому не можуть давати офіційні рекомендації щодо направлення дитини в інклюзивний навчальний заклад.

В Україні інклюзивна форма навчання перебуває у стадії становлення і поки що нерозвинена у достатній мірі. Однією з форм такого навчання є часткова інтеграція: у спеціальних класах/групах при загальноосвітніх закладах навчаються діти з інтелектуальною недостатністю. При такій формі навчання заняття проходять в окремих класних кімнатах, вільний час діти з інтелектуальною недостатністю проводять разом з іншими дітьми закладу.

В рамках інноваційного науково-педагогічного експерименту Міністерства освіти і науки України у 2001 році почали створюватися експериментальні майданчики (загальноосвітні навчальні заклади) з впровадження інтегрованого навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку. В рамках експерименту розробляються та застосовуються нові навчальні програми і плани, новітні методи та засоби навчання. За результатами експерименту планується сформувати необхідну нормативно-правову, методичну базу, вдосконалити систему підготовки педагогів та іншого персоналу навчальних закладів.

Згідно з міжнародними принципами, дитина та її батьки мають право вибору освіти для дитини-інваліда. Це право стосується можливості вибору не лише територіального розташування закладу, а й вибору між навчанням в інтегрованому та спеціальному закладі. Сьогодні поки що дитина з інтелектуальною недостатністю не має доступу до загальноосвітньої масової школи, а батьки можуть обирати лише між спеціальною школою та індивідуальною формою навчання на дому. Такий вибір не відповідає міжнародним правилам, тому що реалізується лише всередині сегрегованої форми навчання.

За чиним сьогодні законодавством ніхто не має права примушувати батьків віддавати дитину до спеціальної школи, але альтернативи спеціальному закладу для навчання дитини з інтелектуальною недостатністю поки що не створено.