Використання тактичних систем у сучасному футболі

Як наголошувалося, відмінною рисою сучасного футболу є «стирання граней» між функціями гравців лінії захисту і нападу ‒ так званий «універсалізм» футболістів. На даний час пріоритети віддаються швидким гравцям, які володіють високим рівнем швидкісної витривалості, здатнім виконувати різні прийоми «на п’ятачку», ‒ точно і ефективно, в умовах дефіциту часу.

До гравців всієї команди висуваються вимоги високої мобільності під час організації будь-якого наступального або оборонного маневру. Причому, активність «плеймейкерів» не повинна бути хаотичною, а має носити організований характер. При цьому не варто забувати про імпровізацію, яка може бути як індивідуальною, так і командною, вносячи до гри елемент несподіванки і дезорієнтування суперника.

Універсалізм футболістів дозволяє їх взаємозаміняти: з успіхом використовувати в атаці гравців середньої лінії, а також захисників; і, навпаки, «підключати» до дій в обороні нападників.

Індивідуальні дії на сьогодні даний час все більше підкорядковуються колективній грі, що жодною мірою не зменшує достоїнств окремих «яскравих» осіб, які є лідерами в командах.

Необхідно відзначити, що в сучасному футболі основне розташування гравців упродовж матчу може варіюватися. Таким чином, для досягнення успіху має значення не стільки сама тактична система, що є формою, скільки зміст гри ‒ способи її організації і ведення командою.

Вибір і використання тактичної системи слід здійснювати відповідно до викладених вище особливостей. При цьому необхідно прагнути до рівномірного розподілу функцій між футболістами під час гри, домагатися збільшення оперативного простору для дій гравців як у захисті, так і в нападі.

Нижче охарактеризовані дії футболістів при використанні окремих тактичних систем.

Система 1+4+3+3. Розташування гравців за цією системою відрізняється від системи 1+4+2+4 тим, що в лінії нападу діють три нападники замість чотирьох, а в лінії півзахисту ‒ на одного гравця більше. Збільшення кількості півзахисників дозволяє команді успішно боротися за середину поля, створює необхідні умови для здійснення взаємозаміни. Несподіване підключення одного або двох півзахисників до атаки, дозволяє створювати чисельну перевагу на тій або іншій ділянці фронту атаки, вносить елемент несподіванки, що ускладнює суперникові організацію оборони. В той же час лінія півзахисту у важкі для своєї команди хвилини підсилює оборону своїх воріт. При грі з трьома півзахисниками один із них, найчастіше середній, грає або попереду, або позаду своїх партнерів. Три нападники діють по всьому фронту атаки, постійно маневруючи у пошуках найбільш вигідних позиції. У атаці застосовують гру з двома крайніми нападниками і одним центральним або з одним крайнім і двома центральними нападниками, використовуючи вільну зону для підключення до атаки півзахисника ікрайнього захисника. Чотири захисники діють, як і за системою 1+4+2+4. При грі проти трьох нападників один із центральних захисників відходить назад івиконує роль вільного захисника, страхуючи своїх партнерів.

Організація дій за цією системою визначається великомасштабним маневром, характеризується стрімкими атаками із застосуванням комбінацій в один чи два дотики, а також використанням довгого пасу для подолання середини поля (рис. 40).

Центральні захисники змінюють своє перебування і займають позицію «уступом», тобто один висувається вперед, а інший залишається на своєму місці, виконуючи функції «вільного захисника». Передній захисник уважно контролює дії центрального нападника суперників: стежить за його переміщеннями, вступає в єдиноборство з ним. Задній захисник, переміщуючись по фронту, забезпечує страхування своїх партнерів і займає ключову позицію в центрі оборони. Названі гравці можуть мінятися ролями залежно від ігрової ситуації.

Рис. 40. Командні дії при використанні системи «1+4+3+3».

Гравці середньої лінії активно включаються в оборонні і наступальні маневри.

Лінія нападу представлена трьома нападниками, яким протистоять чотири захисники суперника. Проте, маневруючи вглиб і по фронту поля, а також використовуючи принцип «ламаної лінії», форварди знаходять шляхи звільнення від захисників, забезпечуючи «глибину» атаки і зв’язок у ланках.

Таким чином, гра за тактичною системою 1+4+3+3, на відміну від системи 1+4+2+4, має свої особливості:

а) зосередження, концентрація в середині поля групи гравців-універсалів, здатних швидко і раптово атакувати, своєчасно і уміло оборонятися;

б) посилення взаємозамінності гравців середньої лінії із захисниками і нападниками;

в) розширення діапазону дій, маневрування і функцій футболістів;

г) побудова атаки і оборони в глибину;

д) зростання ролі індивідуальної майстерності футболістів і поєднання його з колективними зусиллями команди;

е) групові маневри, активна участь футболістів в атакувальних і захисних діях.

Система 1+4 + 4 + 2. Суть тактичної системи з чотирма захисниками, чотирма півзахисниками і двома нападниками полягає в тому, щоб за рахунок скорочення форвардів до двох і концентрації великої групи гравців-універсалів у середній лінії витягнути одного, а іноді і двох захисників уперед, порушити звичні зв’язки і позбавити можливості захисників суперника підстрахувати один одного, а також і за допомогою дуже рухомої групи гравців середньої лінії і крайніх захисників підсилити атакувальну потужність команди (1+2+4+4). той же час за рахунок переключення найкоротшим шляхом цієї ж групи гравців створюється можливість швидкого переходу з атаки в оборону (1+4+4+2), що значно укріплює захисну потужність команди. Ігрові обов’язки великої групи футболістів розширюються за рахунок освоєння суміжних функцій. Кожен гравець може досить сміло взяти на себе і оборонніі атакувальні функції, знаючи, що його підстрахує партнер з іншої лінії (рис. 41).

Рис. 41. Командні дії при використанні системи «1+4+4+2».

Гра з чотирма півзахисниками і чотирма захисниками відкриває великі можливості в атаці і в той же час надійно укріплює власні тили. Особливістю цієї системи є розміщення на середній лінії чотирьох футболістів. Більш рівномірно, порівняно з іншими схемами, розподілені функції між гравцями середньої лінії і лінії оборони. Крім того, укріплена поперечна вісь, що складається з 4 ‒ 5 футболістів. Ця система характеризується активнішими і маневренішими діями флангових гравців, які залежно від ситуації можуть перейти на зонну гру в обороні. Не зважаючи на те, що на лінії нападу перебувають два форварди, в атаці можуть брати участь 5 ‒ 6 «плеймейкерів».

Необхідно відзначити, що гравці лінії оборони активно впродовж всього матчу «підключаються» в наступальні маневри. А при побудові захисних порядків, як було вже відзначено, використовують зонний метод.

«Стрижнем» команди є середня лінія. Тут перебуває група футболістів, яким належить конструвальна роль. Як правило, це добре підготовлені універсальні гравці, що упевнено почувають себе в будь-якій точці поля. Їхня гра передбачає не тривале володіння м’ячем, багатоходові комбінації, відмінну взаємодію. Висока мобільність таких гравців дозволяє їм контролювати середину поля. Це не тільки позбавляє нападників суперника підтримки партнерів, але і створює передумови для безперервних «випадів» у «тилу» суперника. Крім того, півзахисники часто міняються місцями з нападниками і захисниками, комбінуючи і використовуючи дриблінг, «стінку». Організовуючи атаку в середині поля, гравці середньої лінії змінюють напрям розвитку атаки за допомогою середніх і коротких передач, шукаючи слабкі місця в захисних редутах суперника.

Система «1+4+4+2» передбачає наявність двох швидкісних форвардів, у завдання яких входить, постійно переміщуючись і маневруючи, створювати для партнерів вільний простір з подальшим виходом на ударну позицію.

Окрім розглянутих вище схем ведення гри, на сьогодні час відома безліч різних варіантів тактичних систем. Зупинимося на тих із них, які, на наш погляд, заслуговують особливої уваги.

Система «1+3+5+2». В ідмінною рисою цієї системи є зміцнення середньої лінії одним «плеймейкером». За такою схемою обов’язки півзахисників дещо розширюються: вони забезпечують збалансованість у діях захисників і нападників. Причому, у функції гравців середньої лінії входить організація наступальних маршів і підстрахування захисників під час ведення оборонних дій.

Особливість системи «1+4+1+3+2» полягає в тому, що один із гравців середньої лінії «відтягується» назад і займає позицію між лінією оборони і півзахисниками (рис. 42). До основних функцій цього футболіста відносять: налагодження чіткої взаємодії між гравцями середньої лінії і лінії захисту, здійснення надійної страховки партнерів по обороні.

Рис. 42. Командні дії при використанні системи «1+4+1+3+2».

При використанні іншої тактичної системи «1+4+3+1+2» (рис. 43) один із футболістів розташовується між гравцями середньої лінії і форвардами.

Головне завдання «вільного» гравця ‒ забезпечити «зв’язок» між гравцями, що атакують. Він активно бере участь у всіх епізодах гри під час розвитку і завершення атаки. При переході до оборони «вільний» гравець зобов’язаний активно протистояти у «своїй» зоні діям суперника з м’ячем, що дозволяє команді виграти час для побудови захисних порядків.

Рис. 43. Командні дії при використанні системи «1+4+3+1+2».

Гра з чотирма півзахисниками і чотирма захисниками відкриває великі можливості в атаці і в той же час надійно укріплює власні тили.

Для сучасного етапу розвитку тактики футболу характерне те, що кожен гравець, незалежно від того, на якому місці він грає, зобов’язаний брати участь в обох ігрових фазах ‒ атаці і обороні, причому не тільки в тому ігровому епізоді, коли м’яч перебуває в зоні його дії або спрямований туди, а впродовж всього матчу. Це так званий тотальний футбол, який отримав визнання на X чемпіонаті світу.

В атаці тепер беруть участь усі гравці. Зникає жорсткий розподіл ролей. Півзахисники перебувають нерідко попереду основних нападників, а останні, у свою чергу, часто виступають у ролі захисників і розігрувачів. Подібна картина спостерігається і тоді, коли команда обороняється. Не тільки півзахисники, крайні нападники, але і навіть центральні нападники надають допомогу своєму захисту. Суперника атакують відразу ж після втрати м’яча, не дозволяють йому розвивати атаку. Одночасно з пресингом відбувається формування захисних ліній.

При такій тактиці гри у футболістів мало часу на роздуми. Потрібно швидко, точно і правильно мислити, треба володіти певними тактичними здібностями як творчого, так і руйнівного характеру.

Які ж найбільш характерні риси тотального футболу? В основі його лежить перш за все висока працездатність гравців, виражена у відмінному розвитку фізичних якостей і відповідній функціональній підготовці. Це дозволяє підтримувати протягом всього часу гри високий ігровий темп. Іншою характерною рисою тотального футболу є універсалізм гравців. Майстерне виконання різноманітних технічних прийомів гравцями різних ліній дозволяє їм вести різні ігрові дії у складних ситуаціях, що швидко змінюються. Гравець-універсал повинен бути готовий до рівноцінних дій у всіх зонах (зона захисту, середина поля, зона нападу) незалежно від його основної функції. Сьогодні кожен гравець зобов’язаний володіти необхідними тактико-технічними знаннями і навичками, що дозволяє йому оволодіти м’ячем, організувати атаку своєї команди, точно її провести і завершити. Наприклад, захисник, який лише приєднується до своїх партнерів, що перетинають середню лінію поля з тим, щоб чисельно збільшити атакувальну потужність, здійснює переважно даремну працю. Інша справа, коли футболіст, що підключився в іншу лінію, здатний виконати роль гравця, що постійно діє на цьому місці. Так, правий захисник повинен бути в змозі виконати такі ж функції, що і «чистий» правий крайній нападник. Ті, хто досягає такої майстерності, створюють фактичну перевагу в силах.

Поєднання працездатності й універсального розвитку гравців дозволяє їм швидко перебудовуватися і забезпечувати в окремі моменти розвитку гри повну рівність сил або навіть створювати чисельну перевагу там, де перебуває м’яч або куди спрямована атака суперника. Крім того, тотальний футбол вимагає, як жоден із попередніх, високих вольових якостей. Воля до перемоги, психічна і фізична стійкість, самовідданість, бажання грати до кінця і з повною віддачею сил, уміння досягти потрібного результату ціною будь-яких зусиль, уміння терпіти ‒ без цих якостей не можна досягнути успіху в тотальному футболі.

5. Розробка й аналіз тактичного плану гри

Підготовка тактичного плану гри займає важливе місце в процесі навчання. Важливо, щоб у підготовці цього плану активно брали участь всі гравці. Досвід показує, що якщо всі гравці в кінці підготовки плану ще раз повторюють свої завдання, то інтерес футболістів до майбутньої зустрічі значно підвищується.

Підготовка до гри починається з вивчення суперника. Знання суперника, особливостей гри окремих футболістів дозволяє тренерові уникнути помилок у визначенні складу і тактичного плану на гру. Відомості про суперника містять різні джерела: звіти в газетах фахівців або спортивних оглядачів, інтерв'ю тренерів, футболістів, розповіді очевидців, результати офіційних змагань і так далі. Одним із дієвих способів вивчення суперника є перегляд тренером окремих матчів. При цьому визначається ступінь фізичної і технічної підготовки гравців і команди в цілому. Особливе місце займає вивчення тактики гри: система гри, тактичні варіанти, план гри, способи організації оборони й атаки, засоби, вживані гравцями при вирішенні тактичних завдань, особливості гри окремих футболістів і так далі. При перегляді матчу важливо звернути увагу на ігрову дисципліну, ступінь морально-вольових якостей футболістів, їхню поведінку при успіху або невдачі.

Доцільно робити окремі записи, що стосуються ходу гри, ігрових і стандартних комбінацій, ударів по воротах і т. д., що дозволяє детальніше аналізувати дії суперника. Для складання плану на гру тренер, крім відомостей про суперника, повинен знати і ступінь підготовки гравців своєї команди, бо одна з найважливіших частин роботи зі складання плану ‒ це порівняння (аналіз сил і можливостей) своєї команди і команди суперника.

У плані намічається основний напрям у тактиці командної гри (атака, оборона з акцентом на контратаках) і гри в єдиноборствах. У плані організації атаки наголошується головний напрям атакувальних дій (флангом, центром), визначаються основні атакувальні сили команди, тактичні засоби з урахуванням стану погоди, поля, дій суперника, ігрові і стандартні комбінації, послідовність відходу нападників після зриву атаки біля воріт суперника, темп гри.

У плані організації оборони визначаються методи оборони в майбутній грі, способи нейтралізації найбільш небезпечних гравців суперника, намічаються основні оборонні комбінації в процесі гри (штучне положення «поза грою», посилення страховки, зони щільної «опіки» гравців і т. д.).

При визначенні завдань окремим гравцям намічаються шляхи використання своїх сильних сторін у єдиноборстві із суперником, найбільш ефективні засоби і способи взаємодії з партнерами. В основі плану майбутнього матчу повинна бути своя награна схема гри з урахуванням особливостей гри суперника, з акцентом на використанні можливостей кожного футболіста своєї команди. Тактичний план обговорюється на зборах команди, причому кожен гравець може висловити свою думку, внести пропозиції і поправки. Потім основи плану програються на тренувальних заняттях, у двосторонніх і товариських іграх. Бажано товариську зустріч провести з командою, яка би грала у стилі передбачуваного суперника.

У день гри тренер дає установку на гру. Установка ‒ це план гри, в якому не повинна обмежуватися особиста творча ініціатива футболістів. Тренер говорить про значення майбутньої гри, про положення команди в турнірній таблиці, повідомляє відомості про суперника, про передбачуваний його склад, оголошує склад своєї команди і запасних гравців, висловлює тактичний план гри, завдання окремим гравцям і ланкам, можливі зміни тактичного плану в процесі гри. Установка не обговорюється, а підлягає виконанню. Проводиться вона за 1,5 ‒ 2 години до гри і за часом не повинна бути тривалою (20 ‒ 30 хв.). У перерві між таймами тренер може внести до плану відповідні корективи, зробити зауваження, які повинні в основному спрямувати футболістів на гру в другому таймі.

Обговорення гри, яка завершилася, проводиться зазвичай через день після гри. Тренер робить аналіз гри всієї команди, окремих ланок і гравцівув плані виконання установки, відзначає позитивні і негативні моменти в ході гри, з'ясовує причини успіху або невиконання завдання, оцінює фізичні і морально-вольові якості, технічне уміння гравців. З кожного обговорення потрібно зробити конкретні висновки.