Розвиток тактичних систем

Одна із перших тактичних схем 1+1+1+8. Поступово система змінювалася до 1+1+2+7, далі 1+2+2+6. З ростом культури пасу відбулися радикальні зміни і в тактичних системах.

Система «п’ять у лінію» (1+2+3+5). Тактична система гри, названа за побудовою нападників «п’ять у лінію», вперше була застосована англійським клубом «Ноттінгем Форест» у 80-х роках XIX століття. Ця система була першою достовірно відомою системою, що цілком склалася і мала широке поширення. За цією системою в команді були два захисники, три півзахисники і п’ять нападників. Ключовим гравцем був центральний півзахисник, через якого і здійснювалися в основному всі зв’язки між гравцями атаки і оборони. В 1866 році правило офсайду було змінене. Тепер гравець не вважався в положенні «поза грою», якщо між ним і воротами суперника у момент, коли було зроблено пас, перебувало щонайменше, по крайній мірі, троє гравців протилежної команди. Уже дозволялося віддавати пас уперед. Використання системи 1+2+3+5 і поєднання пасу з дриблінгом призвело до того, що стали забивати більше голів.

Однак захисник «Ньюкасла» Біл Маккарекен організував оборону своєї команди таким чином, що за його сигналом усі гравці відходили від своїх воріт і суперники опинялися в офсайді. Така тактика почала застосовуватися повально усіма командами. Тому атаки почали знищуватися ще при зародженні.

У 1925 р. було внесено зміну до пункту Правил про положення «поза грою». Щоб не опинитися в положенні «поза грою», гравцеві, якому був спрямований пас, на моментпередачі м’яча досить було мати перед собою двох суперників, а не трьох, як раніше. Отримавши свободу маневрування у глибині поля, нападники стали досить легко проходити до штрафного майданчика і забивати велику кількість голів. Завдяки нововведенню вже в наступному сезоні кількість голів зросла від 4700 до 6373.

Виникла необхідність у пошуку ефективних засобів захисту воріт. Почалася тактична перебудова гри.

Система «дубль-ве» ( 1+3+2+5). Незабаром після зміни пункту Правил про положення «поза грою» виникла система гри з трьома захисниками, вперше яку застосувала англійська команда «Арсенал». Схема розташування гравців при цьому нагадувала букву «W». Тому ісистема почала називатися системою «дубль-ве». У команді були три захисники, два півзахисники і п’ять нападників, що розташовувались у дві лінії, ‒ двома напівсередніми, такими, що діють дещо позаду, двома крайніми і одним центральним нападникам. Три останні складали передню лінію атаки. Вся команда стала ніби «розтягнутою» вздовж поля.

Тактичною основою системи був «магічний чотирикутник», який складався з двох півзахисників і двох напівсередніх, розташованих між захистом і передньою лінією атаки. Ці чотири гравці покликані були не тільки забезпечити зв’язок між захистом і передньою лінією, але і своїми активними діями підсилювати атакувальну або захисну силу команди. При системі «дубль-ве» склалася зразкова рівність у кожній із чотирьох ліній, що призвело до широкого використання персональної відповідальності кожного гравця за свого підопічного. Крайні захисники діяли проти крайніх нападників, центральний захисник ‒ проти центрального нападника, півзахисники ‒ проти напівсередніх. нападаючих. Зрівнялися сили атаки і оборони. З’явився принцип дій в атаці по «жолобках», коли кожен з гравців переміщувався тільки по довжині поля у вузькій, витягнутій зоні, - все це набагато полегшувало завдання гравців оборони, які завжди знали розташування своїх підопічних. У зв’язку з цим через деякий час перевага опинилася на стороні захисту, що призвело до зменшення числа забитих м’ячів, а отже, і до зниження видовищності гри. І цього разу творча думка тренерів була спрямована на пошуки нових шляхів посилення атаки.

Система 1+4+2+4. Шведський чемпіонат світу 1958 р., який підвів підсумки тактичної перебудови, завершився переконливою перемогою збірної команди Бразилії. На цьому чемпіонаті бразильці продемонстрували прогресивну тактичну систему 1+4+2+4. У лінії оборони і в лінії нападу тепер грало по чотири гравці, а у півзахисті ‒ два. Зміцнювалася ніби повздовжня вісь команди, де на головних напрямах атаки і оборони діяли по два гравці, що складали основну силу команди. Саме два центральні захисники і два центральні нападники істотно підсилювали міцність оборони і гостроту атаки. При розстановці гравців із двома півзахисниками між укріпленими лініями захисту і нападу зв’язки між лініями розтягнуті, а зв’язки між гравцями по фронту і в глибину складають дистанцію середньої і довгої передачі м’яча. Змінюються тактичні завдання і функції окремих гравців, різко зростають вимоги до фізичної, технічної і тактичної підготовки футболістів.

Значне збільшення відстані між гравцями по повздовжній осі зобов’язує їх підвищувати ігрову інтенсивність, володіти швидкісною витривалістю, без чого не можливе швидкісне маневрування і підтримка зв’язків у ланках і лініях. Нова система поставила також набагато більші вимоги до якості виконання технічних прийомів і особливо передач на середні і довгі дистанції, дриблінгу, обманних рухів (фінтів).

Істотним чином збільшився діапазон дій крайніх і центральних захисників. Вони повинні уміти діяти не тільки за принципом персонального або зонного захисту, але і досконало володіти методом комбінованої оборони, яка стала широко застосовуватись. У грі захисту величезне значення набула своєчасна, правильна і точна страховка один одного. Страховка і взаємопідстраховка стали аксіомою у грі лінії оборони. Захисники не тільки руйнують атаки суперника, але й організовують контратаки своєї команди, а також беруть участь у їхньому завершенні.

Основним завданням півзахисників є забезпечення зв’язків між захистом і нападом, активна допомога тій чи іншій стороні. Різноманітні функції півзахисників вимагають від них уміння грати на будь-якому місці захисту і нападу. Півзахисники повинні уміти правильно вибрати місце, перехопити передачу або відібрати м’яч у суперника, обіграти його, зробити передачу в потрібний момент і в правильному напрямі, своєчасно підключитися в атаку і провести завершальний удар по воротах. Природно, що виконання великої кількості тактичних обов’язків вимагає від півзахисників відмінної фізичної підготовки, досконалого володіння технічними прийомами гри, а також уміння добре розбиратися в тактиці.

У системі 1+4+2+4 крайні нападники в основному діють на своєму фланзі, але це не виключає їхніх дій і на інших ділянках поля. У сучасному футболі крайні нападники у пошуках найбільш вигідної позиції для розвитку атаки діють і на місці центрального нападника, в зоні іншого крайнього форварда, в зоні півзахисника. Крім того, вони виконують і оборонні функції. Після зриву атаки біля воріт суперника крайні нападники швидко відходять назад із метою збереження зв’язків із захистом, переслідують крайніх захисників, що підключилися до атаки, і закривають крайніх нападників суперника, що далеко відступають. Вступають у боротьбу за м’яч із гравцем, що перебуває поблизу від них.

Центральні нападники активно діють на головному напрямі атаки, використовують різноманітні маневри, зміну місць, надають допомогу крайнім нападниками. Вони є основною ударною силою перед воротами суперника і використовують будь-яку можливість для обстрілу і взяття воріт. Центральні нападники грають не тільки в зоні дії центральних захисників, але і в глибині поля, нерідко відходять назад для участі в організації атак. Після зриву атаки вони відходять на вихідні позиції, сковують дії суперника в обороні і підтримують сприятливі зв’язки зі своїми партнерами для організації атаки. Центральні нападники повинні не тільки уміти грати на будь-якому місці лінії нападу, але і виконувати оборонні функції.