Національної освіти краю

(1859 -1939)

Наприкінці XIX - на початку XX століття С.Смаль-Стоцький був найвідомішою людиною на Західній Україні та в наукових колах Західної Європи. Відомий професор-україніст, завідуючий кафедрою української мови та літератури Чернівецького університету, посол до Чернівецького та Віденського сейму, проводир українського національного відродження та творець українського шкільництва на Буковині. Протягом багатьох років він був безперечним лідером культурно-національного руху українців краю.

Степан Смаль-Стоцький народився 9 січня 1859 року в селі Немилові на Львівщині (тепер Радехівський район). З 1864 року навчався у місцевій сільській школі, отримуючи елементарні знання. У 1867 році за порадою місцевого учителя, який побачив великі здібності дитини, батьки віддають його до Радехівської тривіальної школи. Тут він провчився всього рік і у 1868 році продовжує навчання у Львівській нормальній школі, яку закінчує через рік.

У 1869 році успішно складає екзамени до Львівської академічної гімназії, одночасно витримавши великий конкурс на право проживання і навчання у бурсі при Старопігійському інституті. Незважаючи на те, що це були україномовні заклади, тут панував дух старослов'янщини, учні навчалися на важкій для сприйняття мові, тому юнак дуже швидко розчаровується і у 1873 році, переходить до польської гімназії, а згодом - до другої німецької. Тут він близько сходиться з професором Гнатом Онишкевичем, який зіграв вирішальну роль у його житті. Під впливом видатного ученого С.Смаль-Стоцький разом із однодумцями - гімназистами і бурсаками видає бібліотеку української літератури, в яку мали ввійти твори всіх відомих на той час письменників України. Але 9 січня 1877 року вийшов тільки перший випуск "Бібліотеки" з вибраними творами І.Котляревського.

У 1878 році С.Смаль-Стоцький з відзнакою складає випускні гімназійні іспити і зразу ж вступає до Чернівецького університету на відділ слов'янської та української філології філософського факультету.

Юнак з головою поринає у вир студентського життя, вступає до студентського товариства "Союз", члени якого у 1879 року обирають його головою. Ці обов'язки він виконував до 1882 року - до закінчення університету.

С.Смаль-Стоцький готується стати викладачем гімназії і тому посилено готується до складання екзамену з латинської, грецької та української мов. На початку 1883 року стає вакантною посада завідуючого кафедрою української мови і літератури в Чернівецькому університеті. Керівництво університету запропонувало С.Смаль-Стоцькому цю посаду, але для того, щоб її зайняти, необхідно було поїхати до Відня і пройти курс навчання при Віденському університеті, захистити дисертацію і отримати вчений ступінь доктора слов'янської філології.

Молодий учений прослухав у Відні курс лекцій, у 1884 році захистив дисертацію на тему "Процес аналогії у словозмінах руської мови", склав докторантські екзамени і отримав вчене звання доктора слов'янської філології.

З 22 березня 1885 року С.Смаль-Стоцький був призначений надзвичайним професором Чернівецького університету, він завідує кафедрою української мови та літератури аж до її закриття румунською окупаційною владою, а з 1894 року обирається деканом філософського факультету цього ж університету.

У цей час розпочинається активна наукова, громадська, політична та освітня діяльність ученого: він паралельно працює у товаристві "Руська Бесіда", докладає великих зусиль до заснування товариства "Руська Школа" в Чернівцях і стає його першим головою, обирається головою товариства "Руська Бесіда" та "Руська Рада".

Без сумніву, С.Смаль-Стоцький стає лідером національно-культурного відродження українців Буковини: він співзасновник майже всіх культурно-освітніх товариств та їх видань, протягом довгого періоду – беззмінний посол до Буковинського сейму (1892-1912 рр.) та Віденського. Безумовно, обіймаючи цю високу посаду,він мав великі повноваження, які намагався використати з користю для свого народу, особливо селянства. У цей час він розширює мережу сільських хат-читалень, сільських кас, стає ініціатором заснування народного університету в Чернівцях, що сприяло залученню широких мас населення до здобуття освіти, розвиває видавничу справу на Буковині, добивається впровадження фонетичного правопису [36, с. 121-123].

Він намагається консолідувати всю передову українську інтелігенцію у боротьбі за свою незалежність, але при цьому наголошує, що необхідно добиватися взаєморозуміння з іншими народами. За виваженість і стабільність у політичній діяльності влада високо пошановує його: у 1908 році він нагороджений Командорським Хрестом ордена Франца Йосифа, а в 1911 році - присвоюють дворянський титул.

Дбаючи про розбудову української школи, педагог вважав, що необхідно давати селянам добру освіту, бо тільки освічений народ зможе досягти високого життєвого рівня. З цією метою С.Смаль-Стоцький активно взявся за вивчення світового досвіду освіти для дорослих й доклав значних зусиль до налагодження діяльності "Курс вищої освіти для селян" у Чернівцях. У 1906 році він спеціально їздив до Німеччини знайомитися з досвідом організації подібних шкіл. Докладно студіював літературу про вищі школи для селян у Данії та Швеції.

Перший організований курс вищої освіти для селян розпочав роботу в березні 1910 року й налічував 37 слухачів. У1911 році їх було вже 80. Слухачі забезпечувалися постійним житлом і харчами на весь період навчання, за що платили лише 30 крон, а решту витрат покривала "Селянська каса". Програма курсів включала всесвітню історію, історію України, історію державного устрою Австрії, астрономію й фізичну географію, антропологію й етнографію, гігієну, історію української літератури, історію релігій тощо - всього 26 годин на тиждень протягом 1,5-2 місяців. Широкою була й культурна програма. Серед викладачів, крім С.Смаль-Стоцького, який був і директором цих курсів, працювали М.Кордуба, В.Сімович, Т.Галіп, І.Герасимович.

З 1911 року організацію курсів узяло на себе "Історичне товариство" і перейменувало їх на "Курси висшої народної освіти ім.Смаль-Стоцького". Однак вони проіснували тільки три роки, оскільки на Буковину прийшла Перша світова війна.

На початку Першої світової війни С.Смаль-Стоцький веде активну громадську та наукову діяльність. З 10 березня 1914 року - голова філологічної секції Наукового Товариства ім.Т.Шевченка замість хворого І.Франка. Уроки війни С.Смаль-Стоцький, незважаючи на поважний вік, вступив до австрійської армії, де був прикріплений до штабу Чернівецької бригади і служив нарізних посадах. З 1916 року за пропозицією В.Сімовича він починає працювати у Фрайштадтському (Горішня Австрія) таборі українських військовополонених, де проводить велику просвітницьку роботу, створює народний університет, школу, курси з різних предметів тощо. Серед полонених протягом 1917 - першої половини 1918 років С.Смаль-Стоцький веде загальні курси української мови, літератури, декламації та виразного читання, виголошує популярні лекції з історії України.

Майже 20 останніх років свого життя С.Смаль-Стоцький перебував в еміграції у Празі. Важливе значення в подальшій науково-викладацькій діяльності академіка стало заснування 17 січня 1921 року у Відні Українського Вільного Університету, який згодом перенесли до Праги. Професор, доктор С.Смаль-Стоцький був обраний деканом, потім заступником декана філософського факультету. Але і за кордоном, вчений ніколи не полишав думки про повернення до української землі, на Буковину. Він уважно стежив за подіями в краї, співпрацював з газетами "Рідний край", "Час", висловлював сподівання, що, незважаючи на зміну обставин, український народ знову підніметься і заявить про свої права на весь голос.

Однак сподіванням на повернення в Україну не судилося збутися. У 1936 році професор переніс дві операції на шлунку, проте це не дало позитивних результатів. Стан здоров'я С.Смаль-Стоцького різко погіршився, і 17 серпня 1938 року його не стало. Похований видатний вчений і педагог у Кракові.

Після смерті С.Смаль-Стоцького майже всі українські журнали й газети Чернівців, Львова й Праги вмістили ґрунтовні статті про нього, в яких висловлювалась думка, що історики повинні провести детальне дослідження життя та діяльності видатного громадського діяча та визначного вченого, який повністю присвятив себе українському національному рухові.

Аналіз поглядів, теоретичних ідей та положень, практичних дій, пропозицій, рішень і цільових орієнтирів С.Смаль-Стоцького свідчить про широкий діапазон його інтересів і значний внесок у розбудову української культури і освіти на Буковині. Зокрема, мова йде про висвітлення ролі культури і освіти в реалізації української національної ідеї та реформування українського правопису як важливої умови створення справді національної школи, вирішення конкретних методичних і організаційних проблем, у глибокому вивченні української мови в школах Буковини, дослідженні та розкритті історичного розвитку освіти, культури на Буковині.

Висвітлення ролі культури і освіти для народу в реалізації української національної ідеї.

С.Смаль-Стоцький розумів, яке значення має піднесення національної свідомості українського народу та його інтелігенції для того, щоб "вибороти собі незалежність, щоб вийти з упослідженого становища і стати попліч з другими народами до загальної людської культурної праці... Для того то справа самостійності руського народу мусить належати до політичної програми Русинів і з тої точки програмової не можна ані на волю попустити, бо вона є істиною самої програми".

Важливого значення і дотепер мають погляди педагога на роль національної інтелігенції як рушійної сили не тільки національного відродження, але й розвитку цивілізації. Він вважав, що саме вона повинна вести за собою народ, бути на сторожі народних інтересів, нести відповідальність за стан національних справ: "За долю чи недолю, за славу чи неславу, за честь чи нечесть, за силу чи неміч, за все, за все, чим нарід відзначає ся, чим він домагає, за все відповідає перед судом історії інтелігенція народна. Горе тому народови, у котрого ледача інтелігенція, горе тій інтелігенції народній, що не справила свого обов'язку народного - проклять цілих грядущих поколінь тяжким каменем тяжитиме на її пам'яті" [36, с. 123].

С.Смаль-Стоцький стверджував, що культурна і економічна сила народу багато в чому залежить від народної інтелігенції, яка "...мусить зібрати всі сили умислові на те, аби оту працю підперти, зробити її видатною, постаратися о те, аби тота праця не марнувалася; одним словом інтелігенція народна повинна зайнятися докладною організацією праці народної. Це дасться осягнути через всякі товариства наукові, літературні, просвітні, через всякі стоваришення економічні і т.д."[36, с.121].

С.Смаль-Стоцький доводить, що національна ідея - це найважливіший програмний принцип, яким мають керуватися усі українці. Він виділяє основні положення цього принципу: "1) дбати про руску мову і боротися проти всяких теорійок москвофілів щодо мови; 2) одно­стайність і певність у правописі. Такою правописю є лише правопись фонетична; 3) розширення прав рускої мови в публічнім життю; 4) розвиток української школи. Збільшення української інтелігенції; 6) ширити свідомість національну, знайомити інші народи з українським життям духовним; 7) розвивати українську, щиро українську родину" [36, с.122]. Ці погляди викладені у багатьох його творах, публіцистичних та політичних виступах, зокрема "Політика реальна", "В чім наша сила?", "Моя сповідь", "Буковинська Русь" та інших.

Важливим чинником реалізації національної ідеї С.Смаль-Стоцький вважав культуру й саме культуру народну. Він виступив як мислитель світового гуманістичного рівня, висуваючи питання про створення умов для одержання народом широких знань, досягнення високого культурного рівня насамперед через розвиток народної школи, "після якої потрібна безперестанна наука". С.Смаль-Стоцький очолив крайовий учительський рух за відкриття українських шкіл, а для селян - читалень.

Беручи участь у відкритті читалень, освітянський діяч завжди кожну таку зустріч з селянами намагався використати для просвіти народу. Він роз'яснював селянам особливості і труднощі економічного і суспільного життя, розказував про діяльність і творчість видатних українських письменників, розкриваючи значення й важливість здобуття освіти, закликаючи кожну сільську громаду "дбати про відкриття школи, допомагати бідним, старанним школярам речами та книгами, підтримувати читальню в селі, а якщо немає читальні, укомплектовувати шкільні бібліотеки" [36, с.23].

Реформування українського правопису як важлива умова створення справді національної школи.

Аналіз наукових праць С.Смаль-Стоцького свідчить про те, що це був не тільки видатний громадський діяч, але й талановитий науковець-педагог, який багато зробив для становлення і розвитку української школи та науки. Для його наукових творів, статей, виступів характерні такі риси, як фундаментальність, самобутність і оригінальність, полемічність, наукова чесність та відданість істині, доказовість і всебічність. Ці риси проявилися у вирішенні ним педагогічних проблем. Виходячи з потреб створення української буковинської автономії і культурного поступу свого народу, С.Смаль-Стоцький розумів, що вирішальним фактором цього процесу є школа з українською мовою навчання, починаючи від початкових народних шкіл до гімназій та вищих навчальних закладів. Ідея школи, в якій всі предмети викладаються рідною мовою, виникла ще у XVIII ст. в Європі. І те, що С.Смаль-Стоцький та інші українські діячі проповідували цю ідею, свідчить не про їхню провінційність і відокремленість, а про спільність поглядів з передовими людьми Європи. Саме на ґрунті народної мови, показав він, можливий розвиток національної літератури, яка здатна зробити свій особливий вклад у світову культуру.

Вагомим внеском С.Смаль-Стоцького у розвиток українського шкільництва було запровадження фонетичного правопису під час вивчення української мови у школі, оскільки він був доступним для широких верств народу, особливо для українських дітей. Діючий етимологічний правопис, за яким тривалий час проводилося навчання в буковинських школах за австрійського періоду, серйозно гальмував розвиток української освіти та культури. У численних виступах та статтях педагог наголошував, що правопис повинен бути зрозумілим і близьким для сприйняття дітьми, розкривати побудову й граматику української мови, яка споріднена з всеукраїнською, незважаючи на деякі регіональні відмінності. А тому наука повинна сприяти розвиткові тієї мови, якою пишуть видатні представники української культури [37, с.2].

Боротьба професора С.Смаль-Стоцького за якнайшвидше реформування українського правопису тривала сім років. Працюючи цілеспрямовано і ґрунтовно, професор переконував комісії з аналізу і оцінки фонетичного правопису, що етимологічні правила української мови застарілі і не відповідають потребам розвитку освіти, літератури, української культури в цілому. Необхідно було якомога швидше реформувати систему вивчення української мови у школах, замінивши етимологічний правопис на фонетичний.

Незважаючи на значні протистояння і довготривалу боротьбу не тільки з москвофілами, але й з представниками православної й греко-католицької церков, С.Смаль-Стоцький разом зі своїми однодумцями опублікували цілий ряд статей у газеті "Буковина", неодноразово посилали петиції і документи у Міністерство віровизнань та освіти, в яких доводили переваги фонетичного правопису над етимологічним. Результатом цієї боротьби було розпорядження Міністерства віровизнань і освіти від 1892 року про введення в школах Галичини та Буковини фонетичного правопису.

Вирішення конкретних методичних і організаційних проблем у покращенні вивчення української мови в школах Буковини.

Завдяки сприянню С.Смаль-Стоцького на Буковині почали видавати книги новим правописом. Одним із першим був "Буквар" Омеляна Поповича, який здобув визнання серед буковинського учительства. С.Смаль-Стоцький розумів, що без розробки науково обґрунтованої української граматики неможливе практичне спрямування процесу розвитку єдиної української мови. Тому він з 1886 року разом з професором Т.Гартнером працював над створенням такого підручника. Новий підручник С.Смаль-Стоцького і Т.Гартнера "Руська граматика", який вийшов у 1893 році, був створений згідно з вимогами та новими фонетичними правилами і перевидавався 4 рази. Підручник зробив справжній переворот у тогочасному підході до вивчення української мови. І після розпаду Австро-Угорщини він довгий час залишався єдиною апробованою книгою для вивчення рідної мови в українських гімназіях Галичини (аналогів їй на той час не було навіть на Великій Україні).

Треба зауважити, що перша реакція на методику викладання нової граматики, над створенням якої автори працювали близько семи років, викликала деяку розгубленість навіть серед професійних лінгвістів. Як зазначають дослідники спадщини С.Смаль-Стоцького, це була закономірна перша реакція, оскільки вони самі виховувалися на граматиках чужих, що базувалися на принципах механічного заучування великої кількості правил, винятків, формул, парадигм... Нова граматика детально розкривала фонетичні явища мови у їх зв'язку із акустичними та фізіологічними особливостями, показувала історичні зміни вимови [33, с.9].

Так, був введений апостроф, скасовувався твердий знак в кінці слів після твердої приголосної букви, вводився проривний звук "г", йотована буква "ї", замінялася російська буква "ы" на українську "и". На відміну від колишніх граматик Я.Головацького, М.Осадци, О.Огоновського, "Руська гра­матика" пропонувала доволі просту й доступну схему відмінювання іменників, поділених на 3 відміни. Критерієм поділу автори граматики вибрали рід іменника, а не його невід'ємну частину - основу, як це було зроблено в старих підручниках, де іменники поділялися аж на 5 відмін. По-новому подавалося також і відмінювання дієслів, яке попередні лінгвісти робили на основі суфіксів, змішуючи при цьому одну частину граматики (словотвір) з іншою (відмінюванням).

У граматику вміщено додаток про ритміку української мови, в якому подаються поезії, що ілюструють будову українського вірша з наукового погляду. Граматика С.Смаль-Стоцького пов'язує українське віршування з народними ритмами (коломийками, шумками, колядками...) і користується нотними знаками, щоб як у співі робити склад протяжним або коротким. При такій системі постійність наголосу зв'язана тільки із складами перед рискою або в кінці вірша.

У "Руській граматиці" найбільше нового було внесено в термінологію згідно з духом української мови. Частину термінів С.Смаль-Стоцький і Т.Гартнер придумали самі (прикметник, іменник, числівник, прислівник, оклик і т.д.), частину запозичили з інших мов або утворили на основі німецьких граматичних термінів (дієслово, дієприкметник дієприслівник) [37, с. 10]. І.Огієнко ще у 1908 році з цього приводу писав: "Творцями теперішньої нашої термінології треба вважати Степана Смаль-Стоцького і Теодора Гарт-нера... Вони багато попрацювали, аби створити термінологію відповідно вимаганням української мови... Взагалі, про термінологію С.Смаль-Стоцького треба сказати, що се одна з найкращих спроб дати більш-менш наукову, вироблену на підставі народної мови, термінологію". Термінологія "Руської граматики" утвердилася також в пізніших підручниках, нею ми користуємося і дотепер.

Не можна сказати, що перше видання шкільної граматики не мало недоліків, але майже всі вони були усунуті в наступних виданнях 1907, 1914 та 1928 років. Без сумніву, це був унікальний за своєю науковою новизною і важливістю підручник для українських середніх шкіл не тільки Буковини, але й України.

С.Смаль-Стоцький був також відомим в Україні та Західній Європі фахівцем у галузі лінгвістики, зокрема з проблем етногенезису. У своїх наукових працях "Руський нарід - руська мова", "Українська літературна мова", "Розвиток поглядів на сім'ю слов'янських мов і їх взаємне споріднення", "Питання про східнослов'янську прамову", а особливо у своєму останньому виданні підручника за 1928 рік "Граматика руської мови" С.Смаль-Стоцький шляхом порівнянь та методом історичної аналогії доводить, що українська мова походить із давньої праслов'янської. Він вважає, що "ніякої праруської" мови ніколи не було, а всі живі слов'янські мови, між ними й українська, російська й білоруська, розвинулися прямо й безпосередньо з діалектів праслов'янської мови" [27, с. 15].

Дослідження та розкриття історичного розвитку української освіти та культури на Буковині.

Досліджуючи історичне минуле українського народу, С.Смаль-Стоцький наголошував на необхідності його вивчення і популяризації, бо знання минулого мало велике виховне значення. Цю думку він відстоював у статті "Образок духовного розвитку руського народу і єго основа", яка була опублікована в газеті "Буковина" за 1891 рік. С.Смаль-Стоцький наполегливо починає збирати всі матеріали про суспільно-політичне та культурне життя Буковини від ХУШ-ХІХ ст. У 1894 році львівський журнал "Правда" опублікував його великі розвідки "Науки руської мови в школах середніх на Буковині" та "Літературне товариство "Руська Бесіда". 25 років", які з незначними змінами пізніше стали окремими розділами книги, і підкреслив, що він прагне розкрити передусім історію русинів (українців) краю.

Його фундаментальне дослідження "Буковинська Русь" побачила світ наприкінці 1899 року. Вона стала історичною працею, яка простежувала минуле українців Буковини з часів Галицько-Волинського князівства і до другої половини XIX ст. У книзі можна виділити декілька ліній, які пов'язані головною метою – показати суспільно-політичне і національно-культурне становище українців Австро-Угорщини, зростання їх національної свідомості протягом XIX ст., зародження і розвиток організованого національного руху.

У книзі ґрунтовно досліджено розвиток початкової та середньої освіти на Буковині, особливий акцент зроблено на розкритті історії українського шкільництва. Автор проаналізував умови розвитку шкіл, існуючі шкільні підручники, суспільні погляди учителів, методи навчання.

Цікавим є розділ про зародження української літератури в краї. Не менший інтерес становлять дослідження про селянські повстання 1848-1849 років на Буковині, політику Є.Гакмана у церковному питанні, виникнення і розвиток перших українських національно-культурних та молодіжних товариств, їх боротьбу за покращення політичного і національного становища українців. Написані вони на багатому документальному матеріалі, який у переважній більшості не зберігся до наших днів.

Наукова спадщина вченого представлена також і літературознавчими дослідженнями творчості Т.Шевченка, І.Франка, І.Котляревського та буковинських письменників Ю.Федьковича, С.Воробкевича, О.Кобилянської. Серед цих наукових розвідок найбільш повно розкрита спадщина Т.Шевченка в таких його фундаментальних працях, як "Тарас Шевченко. Інтерпретації", "Діди, батьки і внуки у Шевченка", "Читане Шевченкових поезій", "Ідеї Шевченкової творчості", "Ритміка Шевченкової поезії" та у статтях про окремі твори Т.Г.Шевченка: "Чигирин", "Великий льох", "Шевченкове посланіє", "Варнак", "Марина", "Як тобі довелося", "Якби ви знали паничі", "Думи", "Сон" та інші. С.Смаль-Стоцький доказує, що творчість поета - це одне з найбільш геніальних творінь українського народу, бо вона багата своєю ідейною спрямованістю, красою мови та поетичними образами.

Таким було життя, науково-педагогічна та національно-культурна спрямованість спадщини корифея української науки, який протягом значного історичного періоду був також видатним лідером національного відродження Буковини, будівництва української національної школи.