Диригент, громадський діяч

(1836-1903)

Відомий український письменник, композитор, фольклорист, педагог, диригент, громадський діяч.

Сидір Воробкевич народився 5 травня 1836 року у Чернівцях, у родині священика, який викладав філософію і теологію в міському ліцеї та духовній семінарії. Дитинство майбутнього письменника було затьмарене передчасно смертю батьків. Як сирота, виховувався у свого дідуся, що проживав у Кіцмані. Ще в початковій школі у Сидора проявився нахил до малювання й музики. Тут закінчив початкову школу.

Восени 1849 року вступив до єдиного в Чернівцях ліцею, де всі предмети викладалися німецькою мовою. Закінчивши ліцей, С.Воробкевич за родинною традицією вступає до Чернівецької духовної семінарії. Там відає багато часу музичній самоосвіті, пише українські поезії. Перші його поетичні спроби позначені 1858 р.

У 1861 році С.Воробкевич закінчує семінарію і деякий час працює у глухих підгірських селах Хорошівка, Давидівка і Руська Молдовиця. З великим інтересом і любов’ю він збирає та записує музичний фольклор, вивчає побут, народні традиції, звичаї, глибше пізнає життя буковинців.

У 1867 році С.Воробкевич повертається до Чернівців, де викладає хоровий спів у дияконській школі, духовній семінарії та гімназії, бере активну участь у музичному й літературному житті буковинського краю.

У 1868 році шість місяців навчається у віденській консерваторії. По закінченні навчання у віденській консерваторії з великим успіхом складає іспити й одержує диплом викладача співів і регента хору.

З 1969 року С.Воробкевич постійно живе і працює у Чернівцях. Він широко розгортає тут свою творчу, педагогічну і громадську діяльність.

Писав вірші, поеми, оповідання, повісті, п’єси. У 1901 році вийшла збірка під назвою “Над Прутом”. Зокрема, у багатьох віршах автор оспівує свій рідний край, а також історичне минуле нашого краю. Він є автором кількох сотень пісень на слова Т.Шевченка, І.Франка, Ю.Федьковича, М.Емінеску та на власні тексти.

Під час перебування у гірських селах друкує в періодиці численні поезії й поеми, пише декілька прозових творів (“Турецькці бранці”, “Вимуштрований кінь”, “Олена”, “Амбросій Остапкевич”), пробує свої сили і в драматургії.

1870 р. виходить з друку перший збірник пісень для школярів на йог вірші. Згодом видає “Співаник для шкіл народних”.

Поет оспівував свій рідний край у найкращих віршах – “Наша Буковина”, “То наші любі високі Карпати”, “Моя Буковина” та ін.

В окремих поезіях Воробкевич змальовує особисті переживання ліричного героя (“Молодосте, відрадосте”, “Літа, літа молодії”, “Мов загуло, проминуло”), проявляє себе як талановитий майстер пейзажу (“Вечір над степом”, “Вечір над Прутом”, “Ліс дрімає”).

Крім лірики, С.Воробкевич написав багато епічних та ліро-епічних творів. В історичних поемах “Нечай”, “Богдан Хмельницький”, “Тихіш Хмельницький”, “Іван Підкова” та ін. він відобразив жорстоку боротьбу українського народу за своє визволення з-під гніту польської шляхти, а в поемах “Сагайдачний”, “Мурашка”, “Черниця”, показав, як наші предки боронили свою волю від турецький і татарських напасників.

Твори С.Воробкевича, сповнені любові до українського народу й ненависті до гнобителів, впливали на свідомість сучасників, сприяли пробудженню в них почуття громадської і людської гідності.

С. Воробкевич не обмежувався буковинською тематикою. У в своїх творах ідеї братерської єдності з усім українським народом, підносив мрію про добро, справедливість і світлу днину на рідній землі.

Сидір Воробкевич окрім творчої проводить велику педагогічну і просвітницьку роботу. З 1875 по 1901 роки він – професор теологічного факультету Чернівецького університету і одночасно викладач Чернівецької гімназії та духовної семінарії. Він часто виступав з лекціями як музикознавець, писав наукові статті, друкувався у періодичній пресі. Значну цінність мають його розвідки творчості видатних композиторів Михайла Глинки та Михайла Вербицького, котрі на Буковині тоді не були відомі.

У 1870-90-х роках С.Воробкевич був одним з найактивніших членів культурно-освітнього товариства «Руська бесіда», ініціатором створення студентського товариства «Союз», організатором і головою «Руського літературно-драматичного товариства», на базі якого в 1899 році виникло співацьке об’єднання «Буковинський Боян».

Іван Франко називав С.Воробкевича «Буковинський жайвір», бо «своєю піснею-поезіє кликав до нового життя нарід карпатських околиць, вніс і свою частку до будови українського мистецтва, збагатив його не одним твором власної музи».

Творчість і громадська діяльність С.Воробкевича пронизані глибоким патріотизмом. У той час, коли Буковина була під владою Австро-угорської імперії, митець стояв на сторожі рідного слова, рідної пісні, самобутньої національної музичної культури.

Композитор створював своєрідні хорові в’язанки з українських народних пісень, в яких об’єднував пісні різних регіонів України і намагався популяризувати їх серед місцевого населення. Зауважимо, що багато хто з жителів Буковини, особливо з осередку міської інтелігенції, у тих складних соціально-політичних умовах часто забували українську пісню, рідну мову. В такий спосіб С.Воробкевич втілював у життя ідею єднання всіх українців.

Починаючи від 1870 року С.Воробкевич видавав у Відні та Чернівцях «Співанки» для дітей, які відігравали важливу роль у розповсюдженні української народної пісні серед молоді. Більше того, ці «Співанки» були єдиними навчальними посібниками для українських народних шкіл Буковини.

Помер С.Воробкевич після тривалої недуги 19 вересня 1903 року в Чернівцях. Похований на Руському цвинтарі.