Юрія Федьковича — основоположника

української національної освіти у краї

(1834 - 1888)

Серед когорти відомих педагогів, громадських діячів кінця XIX - початку XX століття помітно виділяється особа основоположника української літератури в краї, автора шкільних підручників для народних шкіл, крайового інспектора Ю.Федьковича.

Народився Юрій Федькович 8 серпня 1834 року у селі Сторонці-Путилові на Буковині (тепер селище Путила — районний центр Чернівецької області).

Початкову освіту здобув приватно. З 1846 по 1848 рік навчався у німецькій нижчій реальній гімназії у Чернівцях, показавши вже тут неабиякі здібності до вивчення мов.

Перебуваючи деякий час у Молдові, Ю.Федькович знайомить­ся з відомим німецьким художником і письменником Рудольфом Роткелем, дружба з яким спонукала юнака до літературної творчо­сті й власного всебічного розвитку. Він вивчає німецьку мову, знайомиться з німецькою літературою, пише вірші німецькою мовою [38].

Повернувшись 3 серпня 1852 року у Чернівці, Ю.Федькович продовжує працювати над самоосвітою. Проте під впливом вимог батька змушений податися на службу до австрійської армії, яка була надто морально обтяжливою і далекою від його інтересів і уподобань. "Гірко йому служилося. Він був м'який, благий і до зброї не цікавий. Не мав великого здоров'я і здригався на гук вистрілу... і так опинився Федькович у неволі, мов той орел у клітці", - згадує Д.Лук'янович у нарисі "Про Йосипа-Юрія Федьковича" [38, с. 192].

Проте й тут Юрій досягнув певних успіхів, дослужившись до підпоручика (лейтенанта) першого класу. А єдиною розра­дою було спілкування із солдатами-українцями, яких він після військової муштри вчив» читати і писати, співав з ними рідних українських пісень, читав українські книжки [38, с.195].

Беручи участь у воєнних діях під час австро-італо-французької війни, Ю.Федькович написав свій перший вірш українською мовою "Нічліг", який поклав початок плідній літературній діяльності.

Під час трирічної служби в Чернівцях, куди в липні 1859 року був переведений батальйон Ю.Федьковича, він зустрівся з професором гімназії, талановитим журналістом і письменником Ернестом Рудольфом Найбауером.

Поганий стан здоров'я, сумне повідомлення про важку хворобу матері примушують Ю.Федьковича подати прохання про відпустку. Після повернення на батьківщину Федькович порушує питання про звільнення із військової служби і отримує дозвіл. У Сторонці-Путилові він повністю поринув у роботу сільської громади і згодом став її війтом. За період свого війтування Ю.Федькович організував "фонд селянської каси", куди надходили кошти з грошових покарань громади, що були використані на будівництво церкви та школи, під забудову яких Ю.Федькович віддав свою власну землю [14, с.101].

Новий керівник настільки користувався великою повагою у селян довгопільського округу, що у листопаді 1863 року вони обирають його своїм захисником у сервітутських процесах [14, с. 101].

Усвідомлюючи значення школи у боротьбі з денаціо­налізацією буковинського населення, Ю.Федькович через просвітницьку роботу та вироблення нових підходів до навчального процесу в школі намагається сприяти підви­щенню національної свідомості жителів Буковини.

Для цього, на його думку, насамперед потрібні нові підручники, за якими діти могли б навчатися рідною мовою. Тому в 1857 році Ю.Федькович створює власний україно­мовний "Буквар для господарських діточок на Буковині", написаний фонетичним правописом. Тривалий час автор шукає шляхів видання надзвичайно потрібного підручника для шкіл Буковини. та на жаль його старання були марні.

Незважаючи на жорсткі утиски, Ю.Федькович написав чимало байок, оповідань, казок для шкільних читанок. На жаль, із всього написаного, йому вдалося видати у 1869 році у Відні "Співаник для господарських діточок" на кошти М.Бучинського. Це була перша книжка, надрукована фонетичним правописом, яким офіційно уже було дозволено користуватися в школах краю. В її зміст увійшли вісім народних пісень морально-патріотичного спрямування.

Належно оцінивши вагому просвітницьку діяльність Ю.Федьковича, 22 вересня 1869 року його було призначено шкільним інспектором Вижницького повіту [14, с.208].

Відвідавши кожну школу і з особистого досвіду знаючи всі шкільні проблеми. Ю.Федькович у інспекторських звітах, листах, газетних статтях висловлював власні погляди на стан крайового шкільництва.

Особливу увагу він звертав на поганий стан народної сільської школи та розкрив причини, які заважали її нормальному функціонуванню.

У першому звіті про перевірку шкіл Вижницького повіту від 30 липня 1870 року і другому від 20 лютого 1871 року педагог порушує питання, які стосуються роботи місцевих шкільних рад, шкільних інспекторів, дотримання постанови про прийняття до школи дітей та звільнення їх від шкільного обов'язку, профе­сійної освіти вчителів і якості їх роботи, матеріального забез­печення школи навчальними і наочними посібниками, успіш­ності дітей взагалі та з окремих дисциплін.

У звітах Ю.Федькович розкриває жахливе становище, в якому опинилися тогочасні сільські школи. Держава їх майже не фінансувала, приміщення були мало пристосованими до навчання, а більшість з них не відповідали санітарним нормам. Учителі також знаходилися не в кращому становищі, зарплату їм не виплачували, а на ту, що вони отримували, не можна було прожити, і тому змушені були шукати додат­кового заробітку, найчастіше в домашньому господарстві.

Проаналізувавши роботу шкільних рад, Ю.Федькович при­ходить до висновку, що там були люди, далекі від школи, які не переймалися її проблемами. До їх складу входили свяще­ники, дяки та малописьменні або і неписьменні селяни, і їм було байдуже, чи діти забезпечені шкільними підручниками, письмо­вим приладдям, наочними посібниками. Шкільні інспектори та священики, які входили до шкільних повітових рад, приховували недоліки в шкільній справі. Щоб підняти роботу шкіл на належний рівень, зробити їх справжнім осередком освіти і культури, шкільним властям необхідно було терміново перебудовувати систему навчання і виховання, щоб викликати в народу довір'я до школи, але цісарський уряд дбав про це мало.

Реалізації прогресивних ідей видатного освітнього діяча Буковини перешкоджали не лише умови соціального характеру. На жаль, у краю не було таких фахових спеціалістів, які змогли би ці нововведення належним чином осмислити, не говорячи уже про їх практичне застосування.

У травні 1872 року Ю.Федькович звертається до товариства "Просвіта" у Львові з проханням прийняти його на роботу. У липні цього ж року він приступає до обов'язків редактора видавництва популярних книжок для народу у "Просвіті". За рішенням керівництва, Ю.Федькович як редактор зобов'язувався щорічно видавати дванадцять аркушів оригінальних друкованих праць і п'ять аркушів перекладів класичних п'єс. Друкування праць патронував редакційний комітет, який керувався дуже обмеженою програмою народної освіти, спрямованої, головним чином, на виховання в дусі християнської моралі [34, с.5-49].

Прогресивні ідеї новоприбулого редактора викликали незадоволення і негативізм редакційного відділу: від Ю.Федьковича почали вимагати збільшення удвічі (з 12 до 24 аркушів) видання друкованої продукції, заборонили самостійний вибір тематики праць, посилили їх цензуру. Сам поет згодом згадував, що ледве-ледве був спроможний витягнути 14 місяців цієї каторжної праці [38, с.380-383].

Саме в цей період, восени 1884 року, українське просвіт­ницьке товариство "Руська Бесіда" запрошує Ю.Федьковича очолити редакцію власного нового україномовного часопису "Буковина" та "Бібліотеки для молодежі". Газета мала на меті відстоювати права буковинців в усіх галузях суспільного і культурного життя, підтримувати зв'язки з Галичиною, Закарпаттям, з Наддніпрянською Україною, утверджувати ідею духовної єдності усіх українських земель.

Перед редакцією "Буковини" ставилося завдання "підняти народ руський Буковини на рівний ступень духовного і морального розвою з іншими народами" [13, с.553].

Протягом трьох років газету видавав і відповідав за редакцію Ю.Федькович, який покладав на "Буковину" великі надії, бо з її допомогою прагнув "послужити своєму народові". Ім'я Ю.Федьковича, його високохудожні твори, які були близькі читачам, викликали довір'я до газети.

Помер Ю.Федькович 1 січня 1888 року за редакторським столом газети "Буковина". Похований у Чернівцях, на пам'ятнику викарбувані слова із його вірша "Співацька добраніч", присвяченого Т.Г.Шевченку:_:

"Спи ж ти, руський соловію, -

Я за тебе тужу,

А як тутки зазоріє,

Я тебе пробуджу".

У великому ідейному, культурному та педагогічному доробку Юрія Федьковича, який спрямовувався на пробудження національної свідомості, відродження культури українців Буковини та становлення українського шкільництва, можна виділити такі напрямки: ідеї щодо збагачення змісту освіти, методичне забезпечення змісту шкільної освіти, методичне забезпечення навчального процесу як фактора розвитку дитини, літературно-педагогічна творчість; організаційно-методичні проблеми шкіл Буковини.

Спробуймо стисло охарактеризувати кожен із них.

Проблеми збагачення змісту шкільної освіти.

Ю.Федькович як освічена і обдарована людина був незадоволений тим обсягом знань, які отримували учні народних і середніх шкіл. Тому він, працюючи над підвищенням ефективності навчально-виховного процесу в школах повіту, розробляє навчальний план, який передбачав реорганізацію буковинських шкіл на основі ідеї створення нової школи "на народній основі". У ньому знайшли належне місце такі предмети, як арифметика, геометрія, фізика, історія Буковини, історія України, історія природи, гігієна, правила догляду за домашніми тваринами і вирощування різних сільськогосподарських культур. Враховуючи необхідність всестороннього розвитку дітей, вводилися співи, малювання і гімнастика, вивчення яких досі в буковинських школах не проводилося. За планом навчання було розраховане на 8 років.

Селянські діти, вивчаючи агрономію, повинні були на пришкільних городцях практично застосовувати ці знання в процесі обробки землі, догляду за рослинами тощо.

Письменник та освітній діяч зумів розробити широкий і перспективний план покращення роботи школи. Як зазначав О.Маковей, Ю.Федькович "випереджував своїх сучасників на Буковині...на цілі десятки літ" [13, с.397].

Відстоюючи ідею української національної школи, першим на Буковині виступив проти використання у школах складного етимологічного правопису, котрим друкувалися в той час підручники старослов'янською мовою, чужою для сприйняття буковинськими дітьми. Він вважав, що "Якби Міністерство освіти було подбало про те, щоби шкільні книжки були написані в язиці народнім та відповідали світоглядові, потребам і життєвим обставинам народу, то були би школи досі, хоч під слабими учителями, принесли інші плоди" [13, с.394].

Ю.Федькович доводив, що навчання в школах повинно здійснюватися рідною мово: нею діти мають декламувати вірші, виконувати письмові вправи, вивчати арифметику, географію, історію, фізику, займатися малюванням, фізичними вправами, доглядати рослин і тварин та ін. Така шкільна програма вимагала не тільки фахових педагогічних кадрів, але й нового покоління підручників, які, на жаль, Юрію Федьковичу не дали змоги видати. Його "Календарик", призначений для шкільного вжитку, який теж був написаний фонетичним правописом, спіткала така ж доля, як і "Буквар".

Методичне забезпечення навчального процесу як фактор розвитку особистості дитини.

Головною ідеєю щодо методичної спрямованості навчального процесу в школі, яку все життя відстоював Ю.Федькович, була ідея розвитку дітей. Тому основне завдання педагогічної діяльності вчителів полягало у тому, щоб навчити дітей дивитися, думати, говорити. А через розробку відповідних підручників, навчальних посібників та урізноманітнення методики навчання підготувати дітей до такої роботи. Тому Ю.Федькович пропонував учителям застосовувати при навчанні дітей синтетичний (індуктивний) та аналітичний методи, які розвивають мислення, кругозір, сприяють поступовому пізнанню навколишнього світу.

Дбаючи про розвиток дітей, він послідовно відстоював ідею єдності навчання і виховання, що яскраво проявилося у "Букварі для господарських діточок на Буковині". На базі глибокого знання методики початкового навчання автор відповідно будує структуру підручника, який складався із двох частин. У першій Ю.Федькович подає азбуку з великих і малих літер, склади, окремі граматичні правила. У другій - поняття мови, її складових, вміщує власні оповідання на шкільну тематику та підбирає різножанровий матеріал: вірші, розповіді, оповідання, казки, приказки, прислів'я, що завершували зміст оповідань, були своєрідним моральним висновком. Наприклад: "Не берися до того, що не твоє діло" в оповіданні "Пес і кіт"; "Свиня не до коня, бо шерсть не така" ("Свиня не до коня"), "Правда тебе з моря врятує, а неправда в болоті втопить" ("Лиш правду говорити"), "Хто сам на себе уповає, у того лан не пересихає" ("Перепеличка"). Із них діти дізнавалися про шкільний розпорядок, обов'язки учнів, специфіку і престижність учительської професії. В оповіданнях змальовані образи дітей, які були зразком чемності і доброти. До кожного оповідання автор в кінці або в середині вміщав запитання, на які діти мали дати відповідь. Оповідання-розповіді були написані у формі казок [16].

Він вимагає від учителів широко використовувати наочність, не обмежуватися тільки заняттями в класі, але й давати домашні самостійні роботи, особливо письмові, тому що вони дисциплінують дитину і привчають її до відповідальності.

Великого значення надавав Ю.Федькович місцевим шкільним бібліотекам. За його ініціативи було розроблено план організації повітової шкільної бібліотеки. Письменник вважав, що вони повинні бути при кожній школі, щоб дитина мала змогу взяти книжку додому в сім'ю і в такий спосіб залучати і батьків до читання літератури. "Діти будуть приносити свої книжки батькам, разом із ними вчитися і втішатися наукою. Це без сумніву чудовий засіб, за допомогою якого можна було б населенню відкрити очі на значення школи та освіти" [16, с.236].

В інспекторських звітах, листах, газетних статтях Ю.Федькович категорично засуджував антипедагогічні методи виховання, зокрема тілесні покарання, які на той час широко застосовували в школах.

Літературно-педагогічна творчість

Ю.Федькович - автор багатьох віршів, казок, оповідань, гумористичних творів, що вивчаються у початкових класах на уроках художнього та позакласного читання у сучасній школі.

У кожному його поетичному творі для дітей обов'язково присутній мудрий ліричний герой, який завжди дає добрі поради і навчає дитину правильного вибору у житті. Наприклад, у вірші "Учіться!" Ю.Федькович радить дітям зрівнятися у своєму працелюбстві із бджілкою: "учітеся, діти любі, чи­тайте, гадайте, як та пчілка ягідку з цвітку, розуму збирайте!". Автор, протиставляючи роботящу, розумну дитину лінивій, говорить про те, що вона завжди виграє, "мудрому і кропива іде на ужиток, а в дурного і пшениця обернеться в збиток".

Ю.Федькович залишив біля тридцяти казок, в яких своєрідно переплелися сюжети з відомих творів Андерсена, Шарля Перро, братів Грімм та казкові герої Ю.Федьковича, що зійшли з карпатських полонин, - з гуцульськими характерами, звичаями, традиціями. Великою популярністю користувалися казки "Від чого море солоне?", "Глогорожечка", "Золота кісочка", "Бідолашко", "Чортівська бочка" тощо.

Цікавими є також і байки для дітей Ю.Федьковича, в яких він змальовує алегоричні образи звірів, помітивши характерні особливості у них ("Медвідь на пасіці", "Гривко та Сивко", "Заєць"). Джерелом у змалюванні його героїв була усна народна творчість, з якої він брав певні прийоми типізації, утверджуючи народні погляди та ідеали.

Разом із такою багатожанровою творчістю поет упродовж тривалого часу збирав найрізноманітніші пісні, які пізніше об'єднав у жанрово-тематичні збірки, серед яких-окремо була виділена для дітей. Найціннішою є його збірка "Найкращі співанки руського народа на Буковині. Зібрав Ю.Федькович", яка зберігається у рукописному варіанті, але більшість його записів цього фольклорного жанру були опубліковані у 1968 році [10]. Упорядники цієї збірки писали: "Збірка дає змогу по-справжньому оцінити широчінь поетових зацікавлень, дозволяє зблизька побачити прекрасну і щедру землю, яка зродила й наснажила його великий талант" [17, с.5].

Поява Ю.Федьковича на літературній та педагогічній палітрі краю спрямовувала українське населення в русло тієї ідейної боротьби, яка точилася навколо розбудови націо­нальної школи. Без сумніву можна сказати, що сам Ю.Федькович був тим першим ідейним подвижником інтересів української національної школи. У зв'язку з цим Максим Рильський писав: "Розуміється, Ю.Федькович не досяг такої ясності й гостроти політичного і соціального світогляду, які вистраждав Т.Шевченко у своєму героїчному житті... Але треба визнати, що до появи Івана Франка не знали західно­українські землі такого сильного поета, як Юрій Федькович" [38, с. 45-46].

Багата і різноманітна літературна та педагогічна спадщина Ю.Федьковича посідає чільне місце в системі навчання як дидактичний матеріал і водночас має глибокий виховний потенціал для сучасної національної школи. Він відіграв фундаментальну роль у розвитку культури і зокрема освіти на Буковині. Про це свідчить і той факт, що його іменем названий Чернівецький національний університет - один із найстарших вузів в Україні.

Організаційно-методичні проблеми шкіл Буковини

Ю.Федькович дивовижно поєднував різнобічні інтереси ученого, письменника, методиста та організатора шкільної справи. Працюючи шкільним інспектором, він багато зробив для поліпшення матеріального становища шкільництва Буковини, гостро переживав його біди і недоліки, а критичні зауваження щодо організаційних проблем шкільництва свідчать про його принципові підходи до наболілих питань шкільного життя.

Ю.Федькович з жалем констатував, що багато хлопців і дівчат шкільного віку не охоплені навчанням. Під час перевірки школи у с.Іспас 7 липня 1871 року він засвідчив факт, що записано до школи всього 48 дітей, хоча проживає у селі дітей шкільного віку - 186 [16, с.227].

Аналогічна картина була й у Василівській школі, де 275 дітей зобов'язані були відвідувати школу, але записано тільки 59 учнів, а відвідувало лише двоє [16, с.230]. Ю.Федькович з болем приходить до висновку, що від такої безвідпо­відальності шкільних властей "закладаються основи жалюгідної занедбаності сільського населення" [16, с.234].

Можновладці поверхово ставляться до своїх обов'язків і зовсім не впроваджують нових методів у навчання. На уроках майже не застосовується унаочнення, школи не забезпечені найнеобхіднішим навчальним приладдям. Ю.Федькович неодноразово звертав увагу на те, що набутими на уроках знаннями діти не можуть скористатися на практиці, бо все, чого навчають в школі, залишається далеко поза її щоденним життям. Навчання за підручниками, написаними етимологічним правописом, було складним і малозрозумілим для дітей. Він гостро засуджував тих учителів, які не дбали про свою педагогічну освіту і застосовували старі методи навчання і виховання. Ю.Федькович, стурбований безнадійним станом освіти в народних школах, писав: "Вчитель повинен сам добре читати, грамотно писати, рахувати і вміти всього того розумно по-людськи навчити дітей, не пускаючи в рух кулаків" [16, с.337].

Він аналізує роботу шкільних рад та інспекторів, порушуючи питання про їх заміну, звертає увагу на важкий економічний стан тогочасних шкіл, коли не було ні підручників (на всі школи, які він відвідав, було всього 5 українських та 2 німецькі букварі), ні відповідних шкільних приміщень. Особливу увагу він звертає на фахову підготовку учителів, оскільки більшість з них закінчували тільки тримісячні курси і їх рівень володіння найновішими досягненнями методики був низьким. За таких обставин, вважає Ю.Федькович, школа "не може відповідати вимогам педагогіки"

Уболіваючи за долю національної школи, а отже, також і за долю народу, його культуру, Ю.Федькович апелював до ролі народних учителів, покликаних ширити науку та просвіту не тільки серед своїх учнів, але через них і серед селян шляхом видання відповідних навчальних книжок, написаних народною мовою і в народному дусі. Ще в 1868 році Ю.Федькович у листі до редакції журналу "Правда" писав, що йому "блиснула надія наші школи на народнім язиці основати", а це сприятиме більшій просвіті народу. Письменник зазначав:

"Дитина без школи, що рільник без поля,

Що рілля без плуга, що гола стодола.

Дитина без школи — вівця околу,

А риба в безводдю, а без цвіту пчоли..." [16, с.405].

Сидір Воробкевич - буковинський письменник,

композитор, фольклорист, педагог,