Омелян Попович — "батько українського

шкільництва на Буковині"

(1856 - 1930)

Ще одне славне ім'я видатного педагогічного діяча Буковини, вченого і методиста, який разом з іншими лідерами української інтелігенції багато зробив для розвитку освіти і культури в краї - Омелян Попович. Як висловився І.Карбулицький, його "сміло можем назвати батьком руського народного шкільництва на Буковині".

Омелян Попович - учитель-практик, крайовий шкільний інспектор, член Крайової Ради, перший директор іспитової комісії для народних і виділових шкіл, довголітній посол до Буковинського сейму, член Крайового виділу, редактор і співробітник різних українських видавництв і часописів у Чернівцях, у період Західноукраїнської Народної Республіки - віце-президент Української Національної Ради, крайовий інспектор учительських семінарій і народних шкіл, "Рідної Школи" у Львові, засновник та учасник чи не усіх товариств, які діяли в той час на Буковині. Його перу належить велика кількість шкільних підручників, збірок віршів, оповідань для дітей, статей на педагогічні теми, нарисів-портретів про заслужених учителів, мемуарне дослідження з історії краю "Відродження Буковини", а також переклади. Твори О.Поповича свідчать, що українська педагогічна думка має глибокі гуманістичні корені [19, с.171-180].

Омелян Попович народився 18 серпня 1856 року в селі Дорна-Ватра Кимполунзького повіту в сім'ї священика, який поєднував душепастирську роботу з літературною. Мати закінчила німецьку школу в Чернівцях, розмовляла німецькою і українською мовами. У Сергіях, куди перевели батька, Омелян закінчив два класи початкової школи, а в 9 років перейшов до 3 класу взірцевої православної школи в Чернівцях, в якій навчання велося тільки німецькою мовою.

Після закінчення школи Омелян Попович стає учнем Чернівецької гімназії, але через нестатки (рано помирає батько) покидає гімназію і вступає на другий рік навчання в учительську семінарію. Тут він провчився ще чотири роки і у 1877 році успішно склав іспит зрілості. Проте навчання у семінарії спонукало до висновку, що низький рівень викладання майже всіх предметів зумовлювався тим, що "вчителі самі не знали навіть елементарних назв із фізики, математики, землепису.." [25, с.17].

Навчаючись у семінарії, починає писати вірші і разом із директором видає збірку "Слово до народу", де були видрукувані його вірші на патріотичну тематику і педагогічні статті. Брав активну участь у громадському житті краю та студентської молоді: був членом таємного студентського товариства "Согласіє", підтримував контакти з українськими діячами товариства "Руська Бесіда" тощо.

Після закінчення учительської семінарії в 1877 році О.Попович розпочав педагогічну діяльність в одній з народних шкіл Чернівців. Працюючи учителем, вступив до товариства "Руська Бесіда", і вже в 1878 році на загальних зборах був обраний секретарем. Ще через рік, завдяки працьовитості й енергійній вдачі О.Поповича, започатковано „Издания Русской Беседы”.

Громадська діяльність Омеляна Поповича пов'язана із створенням товариств "Жіноча Громада", "Союзу Січей", "Руська школа" (був секретарем), перетворенням музично-театрального товариства на "Буковинський Боян". З товаришами-учителями він заснував товариство "Об'єднання вчителів і учительок", певний час був головою "Товариства української православної шляхти", почесним членом академічного товариства "Запороже", членом правління "Руської Каси", плідно працював у товаристві "Культурна Рада", яке турбувалося про українські школи в еміграції.

Багато сил О.Попович віддає видавничій справі. Впродовж 1879-1899 років укладав календарі "Руської Бесіди", у 1885-1895 роках редагував місячне видання "Бібліотека для молодежі, міщан та селян", дописував до "Родимого Листка", "Лопати" (1876-1877 рр.), у першій половині 80-х років - до "Рідної Хати", "Ластівки" (Львів); редагував українську частину друкованого органу буковинських учителів "Викоvіпег lеhгегstіmmе". О.Попович був одним із співзасновників газети "Буковина", а також її редактором у 1885-1891 роках. Упродовж 40 років працював у "Буковинському православному календарі", який виходив один раз на рік.

О.Попович друкував статті й художні твори з проблем виховання ("Злий приклад", "Істина мати"). Крім того, він намагався висвітлювати діяльність видатних освітніх і громадських діячів, зокрема І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, С.Смаль-Стоцького, Є.Пігуляка, В.Чайченка, Г.Онишкевича, В.Шкрібляка та інших.

Не менш плідною та цінною є літературна діяльність О.Поповича. Він вміщує в "Каменярах" власні переклади творів свого батька Олександра Поповича, видає книги для дорослих. Значну частину його літературної спадщини займають педагогічні статті, в яких він висвітлював різноманітні проблеми буковинського шкільництва, порушував питання виховання дітей в сім'ї та школі, своїми порадами прагнув допомогти батькам і учителям у справі виховання підростаючого покоління на засадах загальнолюдських вартостей, знання й поваги до національної культури, рідної мови, рідного народу.

Працюючи учителем, О.Попович у 1879 році складає з відзнакою кваліфікаційній комісії практичний іспит і стає управителем народної школи у Чернівцях, а через два роки – надучителем. У 1892 році О.Попович приступив до роботи шкільного інспектора Серетського повіту, з 1894 року - Кіцманського, через рік його переводять інспектором усіх "руських" народних шкіл Буковини.

Перебуваючи на посаді референта крайових шкіл, О.Попович надзвичайно багато зробив для українського шкільництва. Він наполіг, щоб у кожному українському селі була відкрита рідномовна школа або клас. За період його перебування на цій посаді було відкрито більше 1000 українських класів та багато шкіл. На всі українські повіти були поставлені українські інспектори.

У 1911 році О.Поповича обрано послом до Буковинського сейму, а ще через рік він оформив пенсію, пропрацювавши понад двадцять років інспектором. Проте з виходом на заслужений відпочинок зв'язків із шкільництвом і освітніми справами не поривав.

О.Попович працював впродовж ще 14 місяців у Відні, де продовжував видавати газету "Буковина" і календар "Руської Бесіди".

Восени 1915 року педагог повернувся на Буковину, працював у Крайовому відділі в Дорна-Ватрі. Перед другою румунською окупацією у 1916 році знову виїхав до Колошвару, а згодом - до Праги, де перебував понад рік. Пізніше був змушений виїхати до Львова, де проводив громадсько-політичну роботу, викладав українську та німецьку мови на приватних курсах учительської семінарії (1922-1923 рр.).

У період Західноукраїнської Народної Республіки на сесії Української Народної Ради, яка відбулася в Станіславі, О.Поповича обрано одним із трьох заступників президента. Після розпаду ЗУНР він залишився в Станіславі, займався різними справами, зокрема з грудня 1922 року працював на посаді шкільного референта при товаристві "Рідна Школа".

Помер О.Попович 9 липня 1930 року у м. Заліщиках Тернопільської області, де й похований.

Працюючи на різних посадах, Омелян Попович максимально віддавав себе розвитку освіти в рідному краї, постійно турбувався про відкриття українських шкіл, про забезпечення належного рівня навчально-виховного процесу в них. Він був надзвичайно вимогливим до професійної підготовки вчителів, слідкував за наявністю у школах україномовних підручників з усіх предметів, сам писав їх, переробляв діючі. Поруч з надзвичайно плідною громадсько-організаційною, видавничою та письменницькою діяльністю Омелян Попович проводив значну роботу науково-методичного спрямування, основні ідеї якої викладені в методичних посібниках та статтях, присвячених питанням педагогічної науки та методик викладання.

Серед творчих доробків О.Поповича головне місце займають підручники для народних шкіл, такі, як "Буквар для шкіл народних" [24], підручник для навчання грамоті - "Читанка і граматика для шкіл народних. Часть І" (для 1 і 2 року навчання) [31], "Читанка для шкіл народних" для 3 і 4 року навчання і граматика до неї [31]; III частина читанки для 5 і 6 року навчання, а через рік і граматика до неї.

Відповідно до нового правопису були перевидані інші підручники для народних шкіл. Чотири рахункові книги були також перекладені О.Поповичем і надруковані у Відні (1901-1903 рр.) [28]. У 1896 році він перекладає підручник "Немецкий учебник", виготовляє українською мовою географічні карти Буковини, Австро-Угорщини і півкуль світу та інші дидактичні матері­али для буковинських шкіл. На особливу увагу заслуговують його методичні посібники: "Методика науки в школі народній. Ч.І.: Наука читання і писання" (1899) [28], "Наука читання і граматики: В 2-ім році шкільнім (методичний порадник на підставі "Читанки і граматики для шкіл народних) 4.2" (1894) [30], "Наука читанья і писанья в первомь роць школьномь" (1884). Науково-методичне значення мають статті О.Поповича, присвячені організації навчально-виховного процесу в школах та методикам викладання різних предметів: "Як поступати при науці природописній" (1905), "Досвід в науці природо-писній" (1905), "Наука читання" (1906), "Прибори до науки природописної" (1906).

У педагогічній спадщині О.Поповича можна виділити три групи проблем: загально-педагогічні ідеї щодо процесу навчання; методичні засади науки читання і писання; проблеми національного виховання. Аналізуючи головні педагогічні та методичні ідеї О.Поповича, ми з жалем можемо констатувати той факт, що більшість наших педагогів-новаторів відкривають те, що уже було впроваджено в роботу школи 100, 200 і більше років тому. Для того, щоб цього більше не траплялося, необхідно глибоко вивчати здобутки вітчизняної педагогіки.

Отже, спробуємо заглибитися у світ педагогічних ідей О.Поповича.

Загально-педагогічні ідеї щодо процесу навчання.

О.Попович одним з перших педагогів Буковини підняв голос проти догматичного навчання, джерелом якого були значною мірою і німецька система, і релігійне навчання, і просто мало-освіченість багатьох педагогів. Ця ідея проходить послідовно через усі його праці.

З 70 творів видатного педагога понад 60 присвячені проблемам з педагогіки та методиці викладання. О.Попович був переконаний, що "треба закинути теперішню методу, яка кладе головну увагу на формальний бік наук.., а треба вчити... в спосіб природний..., дбати о ясне розуміння того, що діти чують і читають..." [29, с.17].

У підручниках О.Поповича ми знаходимо найрізно­манітніші за складністю вправи для розвитку мислення, збагачення словникового запасу школярів.

У більшості своїх педагогічних праць і підручниках О.Попович формулює найважливіші умови і принципи успішного навчання в школі. Серед них на першому місці доступність і зрозумілість мови, якою ведеться навчання дітей. Це стосується і мови учителя, і мови підручників, а "Буквар для шкіл народних" та інші його праці були зразком правильного, грамотного мовлення вчителя. У статті "Мова учителя та ученика" О.Попович наголошує на тому, що вчитель повинен досконало володіти народною мовою, збагачуватися "читанням творів наших першорядних писателів і вправляючись в письмі" [29, с.85].

Велику увагу О.Попович приділяв питанню структури уроку, яка практично залишається традиційною і в наші дні. Ним було запропоновано виклад матеріалу будувати за такою схемою: вступна бесіда (запитання вчителя до учнів і навпаки); новий матеріал ("Поученія"); завдання для учнів (з метою закріплення знань) та методичні поради учителя. Окрім того, Омелян Попович рекомендує також у процесі уроку виділяти 10-15 хвилин для того, щоб учні коротко записували розповідь вчителя і повторювали пройдене. Це закріпило б знання з раніше вивченого, розвивало навики викладати думки письмово. Такі завдання збільшать роботу вчителя з перевірки знань, однак частину можна перевіряти відразу ж у класі, заохочуючи цим дітей. О.Попович вважав, що таким чином можна успішніше проводити вивчення мови і природознавства, бо буде структуруватися система знань. О.Попович виступив за максимальне використання наочності, практичних методів навчання - все це, на його думку, сприятиме тому, що формальний бік науки відійде на задній план, а школа не "оперуватиме занадто багато словами порожніми" [29, с.10]. Він ставив питання про те, щоби в процесі вивчення природничих предметів учні набиралися досвіду під час експериментів, спостережень, виготовлення моделей і змогли прийти до певних висновків.

Важливим засобом у навчанні О.Попович вважав також практичні роботи дітей у "городцях", спостереження за природою, все, що робить дитина руками, бо "дитина знає лише те, що сама собі напрацює, дитина забуває, що виділа або чула, але ніколи не забуде того, що робила". Така сукуп­ність думок і порад за своєю суттю наближається до концепції Вальдорфської школи, до поглядів Рудольфа Штайнера: в навчанні головне - опора на власний досвід дитини.

О.Попович був пристрасним прихильником систематичного навчання (від простішого до складного), відстоюючи цим один з важливих принципів дидактики - принцип наступності. Він наголошував на тому, що переходити до наступної теми можна лише тоді, коли вчитель переконався, що діти засвоїли нові знання і вміють застосовувати їх на практиці: "Чим краще фундамент, тим міцніше буде будинок" [29, с.9].

Методичні засади науки читання і писання. О.Поповичем вперше була висунута ідея про єдність навчання читання і письму. Він поєднав ці два необхідні уміння, за його букварем навчання читанню й письму відбувалося одночасно. Засвоєння кожної букви поєднувалося із зразком її написання. Таке нововведення було значним кроком вперед, бо попередники не пов'язували читання з письмом: дітей спочатку вчили читати, а писати вони навчалися набагато пізніше. Саме О.Попович першим у буковинському шкільництві запровадив вправи з каліграфії. Під час перших письмових вправ педагог рекомендує вчителеві формувати каліграфічні навики учнів, для цього він вважав за необхідне використовувати спеціальні зошити у чотири лінії. Діти писали якомога більшими і ширшими буквами, а завдання вчителя - помічати і виправляти кожен недолік, бо на уроках мови можна було скомбінувати різні види роботи: читання за рухомою азбукою, складання слів, читання з уривків з букваря, писання букв на дошці й самостійно.

Вивчення нового звука, на думку О.Поповича, дає змогу педагогові одразу ознайомити дітей з його буквеним зображенням. Для цього він пропонував такі методи: вчитель кре­слить букву в повітрі, на дошці, діти повторюють його рухи, а згодом пишуть букву в зошитах, потім можна давати вже самостійну роботу. Наступний урок присвячується знайомству з аналогічною літерою. Методом порівняння, використовуючи відповідну наочність - рухому азбуку, буквар, зображення на дошці, - вчитель демонструє написання друкованого еквівалента букви, що вивчалася на попередньому уроці. "Щоби образ писаної і друкованої букви вбився дітям у пам'ять, добре щоби всі вивчені букви стояли зарядом виставлені постійно перед очима учеників; таблички з друкованими буквами рухомої азбуки добре прибити на стіні, а писані виписати найліпше межи листвами чорної таблиці, на котрій укладається слово з табличок рухомої азбуки" [28, с.26-27].

Аналізуючи власний досвід, О.Попович зауважує, що дітям надзвичайно важко дається запам'ятовування кожної букви, а потім її відтворення на письмі. Тому для полегшення написання букв педагог давав завдання учням "вишукувати" букви у букварі, звернувши увагу дітей на те, який предмет чи істоту нагадує буква, яка вивчається, наприклад, і - хлопець підкинув шапочку і кричить; б - баран з одним рогом; в - волове ярмо; х - хрест тощо. Враховуючи те, що голосні букви діти вивчали впродовж 10 уроків, а приголосні ще важче засвоювалися дітьми, педагог пропонував "добувати" їх з поясненням малюнка, який містився поруч з новою буквою. Особливо складно сприймалося учнями сполучення букв, адже вчитель стежив за тим, щоби вони вимовляли звуки на одному диханні, не розриваючи їх. Для кращого запам'ято­вування він пропонує зразки і подає опорні сигнали, до яких в наш час звернувся В.Шаталов. Наприклад, для того, щоб діти змогли коротко розповісти про прочитане, О. Попович рекомендував вивішувати таблицю з опорними словами, за допомогою яких учні мали пригадати зміст прочитаного.

Для кращого засвоєння учнями мови педагог пропонує учителям помічати і виправляти кожен недолік, допущений учнями, комбінувати різні види роботи: читання за рухомою азбукою, складання слів, читання уривків з букваря, написан­ня букв на дошці і самостійно; радить використовувати спосіб "вишукування звуку в слові або реченні, при вивченні приголосних поєднувати їх з голосними звуками, а після засвоєння половини звуків на кожному уроці виконувати вправи з поділу слів на склади, складів на звуки" [28, с. 13-23].

Для кращого засвоєння прочитаного О.Попович запропонував ще й інший спосіб: учні поступово читають текст, а вчитель роз'яснює їм речення за реченням, після чого за допомогою різних запитань перевіряє його розуміння. Таке читання і пояснення відбувалося по 2-3 рази, вчителям пропонувалося також, щоб діти створили логічний ланцюжок із опорних слів, а потім за ним відтворювали зміст прочитаного. Для вивчення віршів і коротких прозових творів О.Попович практикував такі прийоми: один повний рядок учитель пропонує повторити учневі з хорошою пам'яттю як просте речення, далі по черзі кількох наступних, потім окремо дівчаток і хлопчиків, на завершення - весь клас. Однак О.Попович попереджав, що вірш не повинен складати більше як 4 рядки, бо інакше такий спосіб втрачав свою ефективність [30, с.5].

Вивченню прислів'їв, приказок, загадок надавалася велика роль, бо їх засвоєння сприяло розвитку мислення школярів, особливо тоді, коли вчитель для їх пояснення і розгадування пропонував дітям збудувати "ланцюжок понять".

Не втратили свого значення методичні поради О.Поповича для покращення якості читання: стежити за виразністю, швидкістю, інтонацією; читати по одному реченню, а також колективно вголос; читати в ролях, інсценувати, що дуже подобалось учням і одночасно сприяло навичкам виразного читання; навчати самостійно виправляти допущені помилки [26, с. 164]

До важливих методичних ідей О.Поповича належить ідея добукварного періоду і підготовчих вправ. Він розглядав цей період як фундамент для подальшого успішного і осмисленого навчання. Адже вчителі, які розпочали навчання без підготовчих вправ, зустрічалися з великими труднощами через те, що більша частина учнів була не в змозі зрозуміти того, що вимагає вчитель. Тому О.Попович вважав обов'язковим проведення підготовчих вправ до читання і письма. Для цього необхідно вивчити індивідуальні особливості кожного учня, виявити ступінь його підготовки до навчальної діяльності та рівень розумового розвитку.

О.Попович надавав великого значення підготовчому етапові, методику якого він детально розробив. Цей етап він ділить на шістдесят 30-хвилинних уроків, де перший урок-читання, на якому діти знайомляться з кожним новим звуком. Особливу увагу звертав на артикуляційний апарат вчителя, його дикцію, чіткість вимови звука: якщо діти уважно будуть дивитися "на уста учителя, то це і науку дуже злегшає" [26, с. 14]. О.Попович доводив, що під час добукварного періоду дітей необхідно навчити всім тим діям, які складають техно­логічну структуру навчального процесу, навчити розуміти суть питань "з чого", "хто зробив", "для чого" і навіть таких питань, як "перед", "поза", "вгорі", "внизу", "над", "під" і т.п. Він вважав, що під час цього періоду учні повинні зрозуміти, що таке слово, речення, звук, склад, буква, вміти на слух знаходити потрібну букву в слові та писати такі геометричні лінії, як крива, пряма, похила, крапка, овал тощо.

Проблеми національного виховання в педагогічній

спадщині О. Поповича.

О.Попович показав себе як добрий знавець тих проблем виховання, які виникають у школі та сім'ї. Він засуджував тілесні покарання й рекомендував тільки природні засоби впливу на дитину, він вважав, що добре виховати дитину - це дуже важка праця. Ідею єдності слова і діла, значення прикладу у вихованні дітей О.Попович висловлював у прислів'ях, афоризмах, які він використовував у своїх творах, зокрема: "Слова понукають, приклади поривають". Через відоме народне прислів'я "Любити дитину; як душу, а трясти, як грушу" О.Попович провів положення, яке потім А.Макаренко висловив іншими словами: якомога більше поваги до дитини та якомога більше вимогливості до неї.

Чуйний педагог і методист, О.Попович застерігав батьків від залякування дітей школою, яке часто виробляє в них ще до приходу в клас негативне ставлення до навчання. Він вимагав готувати дітей до школи з позитивною установкою, щоб вони вбачали в ній місце добра і радості. Як не згадати, добре знані нами ідеї гуманістичної педагогіки В.Сухомлинського, які перегукуються із порадами О.Поповича, це ще раз підкреслює ту думку, що видатні педагоги різних поколінь завжди говорили однією мовою.

Щодо проблем національного виховання О.Попович стояв на позиціях народної педагогіки. Але він проводив ці ідеї, не сліпо поклоняючись їм, а відбирав ті, які відповідали науковому розумінню і практичній доцільності. Народність у вихованні була визначним компонентом усіх його підручників та методичних посібників. Усі вони насичені при­слів'ями, приказками, загадками, легендами, притчами з використанням великої кількості краєзнавчого матеріалу.

О.Попович дає ряд цінних порад щодо виховання, підкреслюючи роль родини у формуванні особистості дитини. Він вважає, що "дитина - то молоденьке деревце, нащепи на нього що-небудь. Доглядай його терпеливо, то будуть і плоди" [18, с.68]. Він наголошує, що саме матері повинні знати основні засади виховання.

Педагогічне значущими є поради О.Поповича щодо заохочення дітей до навчання, зокрема: "... не силуй до науки, бо на милованя нема силованя, а до науки треба найбільше замилування, бажання, власної волі" [27, с.68]. А якщо дитина не виявляє такої схильності, то їй необхідно допомогти навчитися здобувати нові знання, враховуючи індивідуально-психологічні особливості дитини, її природні нахили й здібності. Педагог наголошує на необхідності застосування у процесі навчання й виховання дитини системи методів заохочення і стимулювання навчального інтересу, які, на його думку, ефективніше використовувати в непрямій формі, як, наприклад: "Я поїду незабаром до міста та би з радістю купив тобі гарну книжечку, але ж ти ще не вмієш читати" [27, с.68].

У навчанні вчитель повинен бути терплячим, "нагадувати дуже рідко, не ганьбити нікого, а хвалити за всіляку дрібницю" [27, с.68]. Ці поради та рекомендації, які висловив автор статті, призначені для батьків, учителів та широкої громадськості, вони є цінними й сьогодні у вихованні дитини.

О.Попович послідовно відстоював багато інших, але не менш важливих ідей: про розширення української мови як викладової в народних школах, гімназіях, вчительських семінаріях; про краще вивчення в школах історії рідного краю - Буковини; про заходи з антиалкогольного виховання учнів; про будівництво спортивних майданчиків у школах і т.п.

Педагогічна спадщина О.Поповича, яка для нас тільки починає розкриватися, може мати помітний вплив на подальший розвиток педагогічної думки в умовах відродження національної школи, особливо для навчання і виховання молодших школярів.