Іван Герасимович — провідник ідей української національної освіти і культури

(1876 -1942)

Серед лідерів українського руху в боротьбі за рідномовне шкільництво на Буковині важливе місце посідає Іван Герасимович - педагог, організатор школи в краї, громадсько-культурний діяч, видавець педагогічних часописів, автор багатьох педагогічних праць.

Народився 27 листопада 1876 року в м.Галичі. Здобув типову на той час освіту й з 1898 року вчителював у різних школах Галицького повіту, але за патріотичну діяльність йому заборонили працювати вчителем, тому він змушений був переїхати на Буковину. Як активний громадський діяч, І.Герасимович бере плідну участь у створенні учительської організації "Взаїмна поміч галицьких і буковинських учителів і учительок" і її друкованого органу "Промінь", редактором якого був з 1904 року.

Відповідаючи за редагування "Променя", І.Герасимович намагався згуртувати українських вчителів краю до спільної організації, яка б відстоювала свої професійні права та інтереси. Як редактор, він ставив за мету "порушати фахові справи педагогічно-дидактичного змісту і слідити за розвоєм і хибами краєвого шкільництва, вести оцінку підручників шкільних і подавати цілий ряд статей з різних галузей знання". Відомий просвітянин постійно виступав за пробудження національної свідомості народу і першу роль у цьому відводив українським учителям Буковини, наголошуючи на нагальній потребі їх залучення до активного громадського і політичного життя.

Значну просвітницьку діяльність педагог проводив серед населення краю через видання кращих творів української та російської літератури, яке організовувало товариство "Молода Україна". Починаючи з 1901 року, молодь створила свою організацію, обрала видавничий комітет, до якого ввійшов І.Герасимович. Згодом було опубліковано цілу серію творів відомих українських та російських письменників.

Як один з організаторів Чернівецького філіалу товариства "Слов'янське вчительство Австрії", педагог доклав багато зусиль для розвитку зв'язків українських учителів, а в 1908 році був обраний делегатом і брав участь у роботі Празького конгресу, "Слов'янського товариства в Австрії".

Після Першої світової війни І.Герасимович очолює прес-бюро при Начальній Команді Української Галицької Армії. Починаючи з 1920 року він видає газету "Українське слово" у Берліні, де жив певний час, але уже у 1922 році він переїжджає до Львова, де займається журналістською та просвітницькою діяльністю, а з 1932 по 1933 рік редагує учительський журнал "Рідна Школа". Помер І.Герасимович 2 травня 1942 року у Берліні, де і похований.

І.Герасимович – автор посібників для учителів, публікацій методичного характеру щодо організації народної просвіти, значної кількості статей на освітянську тематику. Серед них "Підручник у справах шкільних" (1914), "Подрібний розклад праці українського народного учительства по громадах" (1909), "Про заведеня опіки над дітьми" (1912), "Шкільництво на Буковині" (1922), "Шкільництво на Україні", (1922).

Аналіз цих та інших праць, виступів, громадсько-освітньої діяльності

І. Герасимовича свідчить, що він зробив вагомий внесок у теоретичне та практичне вирішення складних і гострих питань українського шкільництва, розвитку національної свідомості народу, виховання дітей. Творчі пошуку І.Герасимовича велися, головним чином у таких напрямах: удосконалення організаційно-педагогічних засад діяльності народної школи, проблеми поширення освіти серед народних мас; права і обов'язки вчителя, його громадська діяльність; педагогічні умови морального виховання дітей та молоді; соціальний захист дітей з вадами у розвитку.

Наведемо деякі принципові міркування І.Герасимовича з цих проблем.

Удосконалення організаційно-педагогічних засад діяльності народної школи.

Багато уваги приділяв педагог у своїх працях проблемам зміцнення і нормального функціонування народних шкіл. Він безкомпромісно аналізує весь комплекс факторів, які гальмують їх діяльність; захищає ті надбання українського шкільництва, які вже були досягнуті. У статті "Боронім народну школу!" на основі статистичних даних аналізує стан народних шкіл на Буковині, вказує на брак шкільних приміщень і їх шкідливість для здоров'я учнів і вчителів. Однією з причин незадовільного стану народних шкіл І.Герасимович визнає вороже ставлення політиків до українського шкільництва[3, с.18].

З метою забезпечення елементарної грамотності населення І.Герасимович радить в усіх громадах, особливо у гірських повітах, відкривати народні школи при наявності навіть двадцяти учнів, незважаючи на різні вказівки місцевих владних структур про недоцільність відкриття мало-чисельних шкіл. Місцеві органи управління не завжди дотримувалися діючого шкільного законодавства Австрійської імперії. Тому, була нагальна потреба у окремому виданні всіх законів, розпоряджень і вказівок, які координували діяльність освітніх закладів. Саме І.Герасимович взявся їх впорядкувати і прокоментувати, уклавши " Підручник у справах шкільних" [5, с.54].

Насамперед автор звертає увагу на "Сталий шкільний і науковий порядок для загальних і виділових шкіл". На основі державного закону І.Герасимович розкрив основні засади діяльності народної школи: детально проаналізував орга­нізаційні методи налагодження діяльності народної школи, зокрема її устрій, правила прийому до народних шкіл, поділ на класи, відділи і групи, термін навчання. Автор ретельно прокоментував положення закону, які стосуються шкільного обов'язку і відвідування навчальних занять, розглянув питання шкільної дисципліни.

Особливу вагу звернув на статті закону, які визначають права і обов'язки вчителів і адміністрації (управителя) народної школи, розглядає окремі питання внутрішкільного управління, зокрема акцентує увагу на необхідності систематичного проведення і важливості належної організації учительських конференцій. Герасимович також подає коментар положень закону, які спрямовані на врегулювання функціонування приватних шкіл, проаналізував можливості домашнього навчання дітей. Разом з тим, відповідно до четвертої глави сталого і наукового порядку І.Герасимович висловлює власні судження з приводу турботи про дітей у період шкільного навчання.

Проблеми поширення освіти серед народних мас.

Успіхи шкільництва І.Герасимович пов'язує із загальним процесом підвищення культури простого народу, пробудження інтересу молоді до освіти. Особливо акцентував увагу на байдужому, а здебільше ворожому ставленні селян до навчання дітей. Тому в громадсько-просвітницькій діяльності, педагогічних та науково-публіцистичних працях І.Герасимович чи не найбільше уваги звертає на поширення освіти серед народних мас з метою піднесення їх культурно-освітнього та життєво-побутового рівня.

Педагог радив засновувати в кожному буковинському селі просвітницькі товариства, конкретизував зміст і напрями діяльності "Читальні", "Січі", "Жіночої громади", "Шкільної Помочи", економічних інституцій ("Каси", "Спілки торгівельні" тощо). Цікавою є підкреслена І.Герасимовичем думка, що просвіти ніколи не може бути забагато, її потрібно ширити, "де лише дається". Він звертає увагу громадськості на значення курсів для неграмотних, наголошуючи, що "кожний спосіб, що веде до просвіти, є добрий". Він окреслив можливості реалізації завдань просвіти народу шляхом організації громадських читалень, висунув ряд вимог до їх проведення.

Права і обов'язки вчителя та його громадська діяльність.

І.Герасимович вважав, що у справі народної просвіти відповідальним насамперед повинно бути вчительство. Як активний учасник педагогічних товариств, відстоював думку, що кожен вчитель повинен займати чітку громадську позицію і закликав їх до плідної участі в суспільному житті.

Керуючись такими переконаннями, власним досвідом, побажаннями народних учителів та інструкціями галицької "Просвіти", І.Герасимович розробив "Подрібний розклад праці українського народного учительства по громадах".

Іван Герасимович неодноразово порушував питання соціального та матеріального становища буковинських учителів, великого значення надавав правовому захисту вчителів і шкільному законодавству. Педагог висловив переконаність у тому, що, знаючи нормативну базу, народні вчителі у будь-який момент зможуть себе захистити, користуючись "Підручником у справах шкільних".

І.Герасимович вважав, що для нормального функціонування народної школи і належного виконання учителем покладених на нього обов'язків важливим є матеріальне забезпечення учительських кадрів. Тому він аналізує закони і розпорядження, які стосуються регулювання учительських прибутків, пенсійного забезпечення, допомоги вчительським вдовам і сиротам.

Він підкреслив, що всі вчителі як з власного інтересу, так і з інтересу "спільного співділання" з метою покращення діяльності школи повинні ретельно ознайомитися із фаховими правами і обов'язками, незнання і недотримання яких, як правило, є причиною неприємних непорозумінь між шкільною адміністрацією і вчительством, та й між самими педагогами. У результаті таких відносин завдається не тільки відчутна шкода всій шкільній справі, а й принижується гідність вчителя, втрачається повага і недовіра до нього, і, зрозуміло, до школи. І. Герасимович зазначив, що "справді знане і точне та совісне виконуване службових обов'язків є з одної сторони найважливішою підставою до піднесення просвіти і культури народа, а з другої сторони дає учительству спромогу і вільну руку виконувати як слід також позашкільні народні і горожанські права і обов'язки, тим більше, що позашкільна просвітна, економічна і взагалі організаційна праця серед народа основуєся на систематичнім знанню набутім у школі"[5, с.93]..

Виходячи з цих міркувань, він звертає увагу на вчительство поза школою. Педагог підкреслив, що обов'язок учителів як вихователів громадян - "доповнити шкільне навчання і поза школою і виповнити ті люки, які полишили ся із шкільного образованя та довершивши єго примінити до практичного життя"[5, с.95]. Позашкільна діяльність вчителів, на думку І.Герасимовича, повинна спрямовуватися на заснування різних необхідних для народу організацій, активну участь у них, надання допомоги і поради не тільки у приватних справах, але й у всіх проявах громадського і товариського життя. При цьому наголошував на важливості особистого впливу вчителя на народ, конкретизував завдання учительства у справі народної просвіти. Він проаналізував повноваження учителів в організації і проведенні курсів анальфабетів, підготовці молоді до вступу в середні школи, організації лекцій для народу, святкових вечорів і концертів, зазначивши, що "найважливішим позашкільним обов'язком учительства є викоренити існуючу неграмотність між нашим народом і тим дати тривалу основу до всякої иньшої громадянської і культурної праці"[5, с.98].

Педагогічні умови морального виховання дітей та молоді.

Серед багатьох питань педагогічного характеру, які порушував І.Герасимович привчання молоді до впо­рядкованої моральної сумлінної і відповідальної поведінки. Він відзначив, що громадянське виховання покликане сформувати в дітей поняття етики і моралі, розвинути характер і всі позитивні сторони людських задатків, виявити у дітей таланти і розвинути їх. Педагог зауважив, що в роботі з дітьми треба враховувати: "1) втішні відносини, серед яких живе і розвивається молоде поко­ління, 2) характеристику дітей, призначених для публичного виховання, 3) що робиться за кордоном, 4) пропозиції". Разом з тим, І.Герасимович проаналізував найбільш типові ознаки морального занедбання дітей (крадіжки, сварливість, нестриманість, навмисне пошкодження речей, алкоголізм, жебрацтво), а також виділив "З доби опіки над дитиною: 1) до семи років, 2) від семи до тринадцяти років, 3) тринадцять -вісімнадцять -двадцять років", визначив основні характеристики дитини на кожному етапі, запропонував зміст і освітні форми роботи з дітьми різного віку.

Соціальний захист дітей з вадами у розвитку.

Прагнучи до нормального розвитку шкільництва і ефективної реалізації його основних цілей І.Герасимович звернув особливу вагу громадськості на те, що "успіхи в шкільній науці будуть тільки тоді вповні забезпечені, як по народних школах увійдуть в житє помічні класи для недостаточно умово розвинених дітей" [3, с.18].

Питання турботи про дітей як найбільш соціальне незахищену категорію І.Герасимович порушив у статтях: "Опіка над бідною молоддю" та "Про заведення для опіки над дітьми". Педагог наголосив на необхідності особливої уваги до виховання дітей, "Котрим родичі не можуть дати виховання". У таких випадках, на його думку, "публичне виховання має занятися дитиною від першої хвилі єго житя і має тривати аж до позисканя цілковитої самосвідомості, с.є. має тримати дитину доти, доки дитина не дозріє настільки, щоби за свої діла і поступки могла перед судом приняти повну отвічальність" [7, с.7].

Оцінюючи педагогічні ідеї та діяльність І.Герасимовича, варто підкреслити, що, дбаючи про піднесення культурно-освітнього рівня українського народу шляхом незалежного розвитку школи і освіченості широких народних мас, він розробив і впроваджував у власній педагогічній і громадській діяльності найбільш ефективні і реальні для буковинських українців шляхи і форми досягнення високих суспільних цілей, спрямованих на самоствердження, національний розвиток і добробут українського народу.

Іван Бажанський - український письменник,