Vl.CftJAVJ.V/ VXXJi.U.^V ^^р\^/^\^иХІХІД,и. t\JXXXIXl.i.XI., J.VVyyi.\.VAA Л\.КХижЛ.ГХ V/L/X ClXXl^JiVX /VU.WU'AVA WL/XX^y V^XU^XX 7 страница

Навчання буде розвиваючим тоді, коли на кожному його етапі дитина збагачуватиметься знаннями і вміннями на межі її можливостей, долаючи труднощі, ускладнення і переходи від непродуктивних дій до творчих.

5. Принцип наступності За О. Морозом, наступність - це загальний дидактичний принцип, який щодо навчання потребує постійного забезпечення зв'язку між окремими сторонами, частинами, етапами і ступенями навчання і всередині їх, розширення і поглиблення знань, набутих на попередніх етапах навчання, перетворення окремих уявлень і понять у струнку систему знань, умінь, навичок. Наступність відображає групу дидактичних знань, умінь і навичок які є основою для побудови процесу нових понять і способів дії в певній логічній послідовності на межі вікових етапів. Наступність можна порівняти з естафетою, коли одержані

знання і навички передаються для подолання нової більш важкої і відповідальної дистанції переходу до більш складних видів діяльності від дитячого садка до ніколи і від школи до вищого навчального закладу.

Принцип наступи ості-це категорія дидактики, пов'язана із закономірностями зміни структурного змісту навчального матеріалу та методів навчання, спрямованих на подолання протиріч лінііїно-дискретного характеру процесу навчання та способів реалізації цих закономірностей у відповідності з цілями навчання, пов'язаними з розвитком інтелектуальних здібностей молоді та її виховання.

Наступність не є механічним перенесенням старого у нове. Елементи старого існують у новому, перетвореному вигляді. Дидактична сутність наступності полягає в тому, що вона є базою для теоретичної побудови процесу засвоєння нових понять і способів дій у певній логічній послідовності.

Наступність у формуванні саморегуляції полягає в тому, що через усе навчання проходять такі наскрізні лінії:

1) побудови цілісної картини світу, бо кожна людина є частиною Всесвіту;

2) чіткоїорганізації виконання кожного навчального завдання, що перетворюється на навички. Таким чином здійснюється операційний механізм саморегуляції.

3) чітка організація виконання кожного навчального завдання, згідно з компонентами саморегуляції, та пошук свого місця в навколишньому світі, самовизначення, адаптація. Особистість дитини (підлітка) формується в результаті послідовного включення в різні за рівнем розвитку об' єднання на різних вікових ступенях. Розвиток особистості визначається розвитком груп, у які вона інтегрована в ході вікового розвитку. За А. Петровським, дошкільний вік має три фази розвитку особистості дитини: адаптацію - засвоєння дітьми норм поведінки; індивідуалізацію - прагнення знайти своє місце в колективі; інтеграцію - узгодження особистості дитини з нормами життя, вимогами майбутньої шкільної діяльності. Ступінь готовності дітей старших груп до шкільного старту визначають такі новоутворення як фонематичне сприйняття (слух), словниковий розвиток, саморегуляція навчальних ДІЙ. Діти повинні вміти на рівні саморегуляції знаходити ознаки предмета і називати їх; знаходити взаємозв'язки між ознаками, аналізувати їх; вміти будувати умовиводи і складати малюнок за окремими фрагментами. Через компонент - модель значущих умов - діти пізнають навколишній світ, форм>чоть вміння бачити і оцінювати предмети, явища, трудову діяльність. "Природа, її невичерпне багатство і різноманітність - головне джерело думки, головна школа розвитку розумових здібностей" (В. Сухомлинський).

Ю. Кустов виділис такі функції принципу наступності:

а) методологічні

б) регулятивній.

До методологічних належать:

—дш/а^гч^афу/^'/п/ія, тобто властивість принципу відображати закономірності динаміки і діалектики педагогічного процесу;

— конструктивна функція, яка поє,днує три педагогічні виміри - минуле, сучасне, майбутнє в їх взаємодії;

— інтегративна функція, яка забезпечує цілісність навчально-виховного процесу та його результатів.

До регулятивних функцій принципу наступності належать:

— структурно-змістовна функція, яка відображає напрямок здійснення змісту освіти;

— субординативна функція, пов'язана з характером взаємозв'язку між компонентами педагогічної системи, що передбачає різні варіанти побудови взаємодії навчання і вивчення;

— координуюча - регулює взаємодію учнів, сім'ї, школи та суспільства.

Принцип наст\щності вимагає, щоб цілісні знання про природу формувалися у певному порядку, щоб кожний елемент навчального матеріалу логічно зв'язувався з іншими, ґрунтувався на раніше засвоєних знаннях, виступав як їх логічний розвиток.

Більшість дослідників зміст поняття наступності в загальному вигляді зводять до 3-х положень:

— забезпечення широких взаємозв'язків у змісті і методах навчання;

— здійснення опори на попередні знання та їх подальший розвиток;

— здійснення посильних вимог до учнів (за змістом, методами роботи), врахування змін особистості дитини.

Наступність - це естафета, коли одержані знання та навички використовуються для подолання нової, більш важкої і відповідальної дистанції, переходу від простого до більш складного. Вважають, що забезпечення наступності є основним процесом засвоєння нових знань і способів дії в певній логічній послідовності на межі вікових можливостей.

Наступність припускає усвідомлення пройденого матеріалу на більш високому рівні розуміння, підкріплення існуючих знань новими, розкриття нових зв'язків, відношень, що підвищує якість засвоєних знань, умінь і навичок.

Нами вивчалися особливості формування саморегуляції на межі зіткнення: дитячий садок - школа - ВНЗ. Реалізації наступності інтеграції процесу вивчення загальнопедагогічних і спеціальних дисциплін у системі школа-ВНЗ сприяють принципи професійної спрямованості, мотивації навчання, єдності навчання і виховання. Принцип професійної спрямованості навчання визначає кінцеву мету педагогічного процесу - здобуття професії. Цей принцип у стінах школи реалізується шляхом оволодіння учнями стартовою групою вмінь.

Здійсненню взаємозв'язків компонентів освіти абітурієнтів, майбутніх учителів значною мірою сприяє виконання дидактичного принципу єдності виховання і навчання. Формування особистості спеціаліста - це процес його виховання, складовою частиною якого є професіональна підготовка. Однією з вимог принципу єдності виховання і навчання є найбільш оптимальне планування і співвідношення основних якостей і видів діяльності, які повинні бути сформовані у кваліфікованого спеціаліста відповідно до загальних потреб і змісту навчання.

6. Принцип методу діяльності. Метод діяльності полягає у тому, що учні оперують поняттями, одержаними в результаті сприйняття інформації від учителя, тобто розглядають їх в нових умовах, здійснюють узагальнення, аналіз, синтез, класифікацію та ін. Саме у такій діяльності учень збагачується досвідом навчальної діяльності.

Діяльність - це активний стан людини. Різні типи діяльності породжують різні рівні активное: і і. За Г. Щукіною, розрізняють такі три рівні активності:

— репродуктивно-наслідувальна, за допомогою якої досвід діяльності накопичується через досвід інших. Приклад - робота за зразком, яка має місце на всіх етапах діяльності людини.

— пошуково-виконавча, коли після усвідомлення мети завдання слід самостійно знайти засоби виконання.

— творча активність - коли завдання формулює сам учень і самостійно обирає нові, нестандартні засоби розв'язання.

Людина змінюється в діяльності, залежно від умов, характеру зусиль, включення психофізичних механізмів. Перетворення людини передбачає перетворення діяльносіі, яку вона здійснює. Людина змінюється в спілкуванні. В залежності від умов спілкування, характеру взаємостосунків, індивідуальності осіб, що

спілкуються, зміна людини може бути різною. Організуюча роль уроку повинна зводитися до використання тих видів діяльності, за допомогою яких формуються способи самостійної організації всіх видів діяльності.

Діяльність учителя базується на реалізації педагогічної функції - формування (направленої зміни) саморегуляції учнів залежно від цілей навчання і виховання. Оскільки здібності і здатність до саморегуляції проявляються і змінюються в діяльності, то вчитель повинен знайти такі види діяльності, у яких учні набувають необхідного вміння. Отже, основу педагогічної діяльності становлять організаційно-керівна діяльність, яка має, з одного боку, характер складання мис-лительних процедур учня, а з іншого, - управління комунікацією.

У навчальній діяльності учня в основному є перший і другий рівень активності. Перехід учня на рівень творчої активності свідчить про значний стрибок у загальному розвитку особистості, про значну силу внутрішніх процесів саморегуляції та самоорганізації, оскільки праця на попередніх рівнях збагатила