Vl.CftJAVJ.V/ VXXJi.U.^V ^^р\^/^\^иХІХІД,и. t\JXXXIXl.i.XI., J.VVyyi.\.VAA Л\.КХижЛ.ГХ V/L/X ClXXl^JiVX /VU.WU'AVA WL/XX^y V^XU^XX 6 страница

— перехід дії в глибокі згорнуті процеси мислення.

Увесь цей ланцюг показує перехід розумових дій із зовнішнього плану на внутрішній. Такий процес називають інтеріоризацією. Ця концепція властива передусім для пояснювально-ілюстративного, а не проблемного навчання, що не завжди починається з предметного сприйняття, і передбачає осмислення логічних задач з подальшою їх матеріалізацією у словесній формі внутрішнього і зовнішнього планів.

Як вважає Г.Лопушанська (директор ЗОШ № 56 м. Львова), знання неможливо передати учневі, їх можна запропонувати, підказати, але оволодіти ними людина повинна шляхом власної діяльності. Це підтверджує китайська мудрість: "Я слухаю - і я забуваю; я бачу - і я запам'ятовую; я роблю - і я розумію."

Л.С. Виготський визначає розвиток дитини як процес саморуху, що характеризується в першу чергу безперервним виникненням і утворенням нового, чого не було на попередніх ступенях. При формуванні саморегуляції педагог повинен врахувати вікові особливості розвитку учнів. Розглянемо вікові періоди, як їх розрізняє М. Мои гессорі.

0-3 роки - дитина-духовний ембріон. Після народження, життя дитини обумовлене інстинктами, які закладені природою. Якшо для життя тварини достатньо інстинктів, то дитині слід адаптуватися до навколишнього середовища. Активна діяльність дитини забезпечує контакти із середовищем, яке і'ї оточує. Дитина бере акгавну участь у процесі власного розвитку, що вимагає від неї великих зусиль, внаслідок чого формуються всі функції і навички. Цей період є сенситивним для розвитку мови, артикуляційного апарату, м'язів, моторики.

3-6 років - дитина-будівник. Вона відчуває середовище. Основні функції дитини вже сформовані. У цей період відбувається формування внутрішнього світу. Це перший період інтеграції в навколишній світ.

6-9 років - дитииа-школяр. Усі функції налаштовані на дослідження навколишнього світу. Саме у цей час дитині треба запропонувати весь навколишній світ, дати шсмічну освіту.

9-12 років - дитина-вчений. Вона вимагає інформації з точними відповідями на питання у будь-якій галузі науки. Це другий період інтеграції, коли дитина відчуває себе часткою Всесвіту.

12-15 років - період зрілості, коли діти намагаються зрозуміти соціальні процеси навколишнього життя. їх цікавить специфіка дорослого життя: як заробляти гроші, як їх витрачати. У 15 років формується бажання здійснювати освіту на професійному рівні.

Критерії періодизації розвитку дитини за Д.Б. Ельконіним:

1) соціальна ситуація розвитку;

2) провідна діяльність;

3) особистісні новоутворення.

Соціальна ситуапія - це місце суб'єкта в суспільстві. Новоутворення, за Л.С. Виготським, визначають в особистості дитини такі риси:

а) свідомість;

б) ставлення до середовища;

в) і'ї внутрішнє життя, діяльність. У ході росту і розвитку індивіда відбуваються зміни і збагачення особистості, що у концентрованому вигляді відображає наведена таблиця 1.

Таблиця 5.

Динаміка розвитку індивіда

Вік	Соціальна ситуація розвитку	Провідна діяльність	Особистісні новоутворення
Дошкіль-	Діяльність, керо-	Гра, як вид дитячої творчості.	Супідрядність мотивів дорослого
не дитин-	вана дорослими	оволодіння правилами і нормами	і дитини. Внутрішня позиція.
ство		суспільного життя, пізнання відносин і функцій людей, "самопізнання, усвідомлення свого внутрішнього світу саморегулювання "
if ------А	л і Оби сисшЄМи ви-	Jіивчальна діяльність як засій	\г —.А--------------А___.....______ с: ____
ший	мог, усвідомлення	"....знайти нове, доступне	Свідомого суб'єкта пізнання. По-
шкільний	соціального "я",	йаму місце і здійснити реальну.	треба у самоствердженні у світі
вік	соціальна моти-	серйозну суспільно-значиму ді-	дорослих.
	вація навчальної діяльності.	яльність
Підлітко-	Емансипація від	Навчальна діяльність, аіе на	Важливе новоутворення - по-
вий вік	дорослих	перший план виступає спілку-	чуття дорослості. Максимальне
		вання 3 однолітками, інтимно-	саморозкриття, самореалізація.
		особистісне спілкування в	самопізнання учнів як особистос-
		діяльності.	тей в навчальній і в інших видах діяльності, потреба бути значущим для інших.
Старший	Наподгмсення	Навчальна діяльність, яка висту-	Професійне самовизначення, вибір
підлітко-	життєвої пер-	пає як підготовка до майбут-	життєвого шляху. Моральне
вий вік	спективи	нього життя та професійної діяльності	самовизначення.
Пізня	Визначення місця	Вибір професії. Праця, спрямова-	Самоусвідомлення образа "я ",
юність.	в житті	на на оволодіння спеціальністю.	самовизначення, пошуки покликан-
або			ня, самореалізація, становлення
початок			індивідуальності; усвідомлення
дорос-			себе як дорослої людини 3 правами
лості			й обов 'язками.

Наведена у схемі динаміка розвитку індивіда приводить до формування особистості. За П. і альперіним, особистість - це людина, яка вільно і свідомо обирає та ставить цілі своїх дій (з урахуванням причинних відношень в предметному світі, пізнаної необхідності суспільних відносин, власного морального почуття) і несе відповідальність за наслідки, здійснення дій перед природою, суспільством і власною совістю.

Аналізуючи це визначення, ми бачимо, що воно містить всі компоненти саморегуляції. Отже, формування соціально значущої особистості відбувається через формування саморегуляції, починаючи з дитячого вік>'.

Принципи формування саморегуляції навчальної діяльності

Ретельний аналіз досліджень, проведених різними вченими, а також узагальнення практичного досвіду дозволило сформулювати основні принципи формування саморегуляції і побудувати їх систему. Основоположними, що визначають загальний напрямок формування саморегуляції, її мету, зміст і методику, є такі принципи формування саморегуляції:

1. Принцип, етапности Який забезпечує ритмічність у виконанні кожної дії. Він полягає у виконанні школярами навчальних дій у послідовності, яка визначається змістом ланок саморегуляції, визначення мети діяльності, моделі значущих умов (орієнтовні процедури), складання програми дій та її реалізації (вирішальні процедури), оцінка результатів, їх аналіз і зіставлення з метою, що визначає циклічність навчальної дії. В разі потреби - корекція результату.

При виконанні навчального завдання учень здійснює систему дій, яка є навчальною діяльністю, що зображено на мал. 6.

Мал. 6. Структура навчальної діяльності

У молодшому шкільному віці, коли основною діяльністю є гра, навіть просте і розповсюджене завдання ("Знайти п'ять листків з різних дерев і назвати їх") учителі дають по-різному. Більшість обмежується тільки постановкою мети, а для дитини необхідно, щоб учитель провів його через всі ланки саморегуляції, виховуючи при цьому вміння виконувати кожний компонент. Тому необхідно після визначення мети знайти модель значущих умов: вказати вид дерев, ознаки листків: колір, розміри, кількість, відмітити місце збору листків (ліс, парк, садок), час виконання завдання. Програма дій: зібрати листки, відібрати екземпляри за заданими ознаками, розрівняти їх, перекласти газетами, покласти під прес, перенести і прикріпити до білого арк>тпа паперу, покласти в папку і принести на наступний урок. Урок починається з оцінки результатів виконання завдання і корекції неправильних дій. Привчання дітей до чіткої організації гри і навчання вмінню виконувати кожну дію стає основою при самостійному проведенні ігор, а з часом і вправ.

Уміння виконати вправу полягає у таких діях:

— уважно прочитай і визнач мету вправи;

— оціни особливості умов завдання. Для цього вивчи правило і зістав його з умовою вправи;

— виконай завдання;

— перевір правильність виконання;

— виправ допущені помилки;

— оціни свою роботу. Вміння розв'язувати задачу:

1. Мета - знайти відповідь на головне питання завдання.

2. Модель значущих умов - визначити тип завдання, ускладнення, оцінити його умови, визначити, які об'єкти фігурують і зв'язки між ними.

3. Відповідно з визначенням типу завдання скласти програму дій, тобто послідовність дій, яка спричинить одержання відповіді.

4. Оцінка і корекція відповіді.

При переході з класу в клас, який супроводжується ускладненням навчального матеріалу, така схема розширюється. Однією з педагогічних технологій є вирощування понять. Динаміка дій має такий вигляд (Мал 7):

Цей процес містить всі компоненти саморегуляції. Мета - формування змісту певного поняття, модель значущих умов - ознайомлення з основоположними по-нягґями; установлення взаємозв'язку між ними та міжпредметних зв'язків; програма дій - вирощування поняття та одержання кінцевого поняття, за яким слідує оцінка і самоконтроль.

Критеріальний зміст кожного етапу, відміченого в даній схемі, розв'язується учнями шляхом виходу з орієнтовних мікропроблемних ситуацій, побудованих учителем і учнями. Наприклад, у темі "Кругообіг речовини і перетворення енергії в біосфері" (10 кл.), учителька Герасименко В.Д. визначає основні поняття: "продуценти", "редуценти", "консументи". На їх основі вирощується нове поняття — "біогенна міграція атомів", що обумовлює кругообіг води в природі, в якому гідросфера, атмосфера, літосфера і біосфера є учасниками єдиного процесу. Руйнівні сили - сонце, вітер. Використовується малюнок у підручнику. Міжпредметні зв'язки з фізикою стосуються явищ випаровування і конденсації. Роздрібнені фрагментарні знання інтегруються, об'єднуються в нове поняття, здійснюється перехід від сукупності знань до їх системи, що сприяє розвитку широти мислення. "Вирощування" понять є одним із прийомів інтеграції знань.

Здійсненням кожного компонента саморегуляції є дія, а виконання сукупності компонентів с навчальною діяльністю. Якщо здійснюється сукупність компонентів при багаторазовому повторенні (виконання вправ, розв'язання задач, робота з підручником), то закріплюється навичка організації навчальної діяльності - саморегуляція. Оператор, водій спочатку уважно вивчає кожний рух, а потім їх послідовність, що з часом доводиться до автоматизму і перетворюється в творчість.

У шкільній практиці такий підхід необхідно застосувати до кожного навчального завдання, що спричинить формування саморегуляції, тобто виконання елементарних навчальних дій на рівні автоматизму, без чого неможливе оволодіння знаннями і вміннями, здійснення розвиваючого навчання, навчання вмінню вчитися на всіх етапах розвитку дитини.

2. Принцип усвідомленої перспективи потребує глибокого розуміння і усвідомлення учнем близьких, середніх і віддалених перспектив діяльності, при його реалізації кожен учень повинен усвідомлювати:

— —. 56 • -------- —

— програму своєї діяльності в обсязі даної дисципліни, комплексну дидактичну мету, яку він повинен зрозуміти і усвідомити як особистісно значущий і очікуваний результат;

— цілі навчання як результати при виконанні кожного завдання.

Саме ці ідеї знайшли свій вияв у працях А. Макаренка про перспективні лінії у навчанні і вихованні, які він розглядав як стимул людської діяльності. Таким виявом близької перспективи є "завтрашня радість".

Мета навчання - передача учням сукупності знань, умінь і навичок, розвиток їх розумових здібностей. Одноразово діє надмета - формування особистості, її менталітету, духовності, профорієнтаційної спрямованості.

Урок реалізує триєдину мету - навчальну, виховну і розвиваючу. На сучасному етапі розбудови української держави виховна мета уроку набуває особливо великого значення. Протягом століть основою імперсько-державної політики стосовно українського народу було витравлення почуття національної гідності і патріотизму. Тому підростаюче покоління повинне позбутися іючутгя меншовартості, відчути себе рівноправними членами людського суспільства, стати причетними до відродження української держави.

Найефективніптий урок той, на якому навчально-дидактичні і виховні завдання вчителя та навчально-пізнавальні інтереси учнів мають точки дотику. Це найчастіше буває в тому випадку, коли вчитель проводить урок на основі регіонального матеріалу, використовує сучасну термінологію, характерну для риніювої економіки, застосовує інноваційні форми організації навчання.

Такими уроками, які формують мотивацію учнів, є урок-реклама, урок-аукціон, урок-панорама, що поєднують дидактичну і виховну мету.

Навчальне завдання завжди носить цілеспрямований характер. Саме мета є тією ланкою саморегуляції, яка постійно залишається усвідомленою дитиною.

3. Принцип паритетності при формуванні саморегуляції вимагає суб'єктивної взаємодії педагога й учня. Відомо, що найбиіьш ефективно навчальний процес відбувається тоді, коли учень максимально активний, а педагог виконує консультативно-координаційну функцію.

Принцип паритетності вимагає виконання таких педагогічних правил:

— установлення між учителем і учнем суб'єкт-суб'єктних стосунків;

— застосування активних, інноваційних методів і форм навчання. Національна Доктрина розвитку освіти в Україні вказує на важливість

демократизації в сушеній школі, чому сприяє встановлення між учителем і учнем суб'єкт-суб'єкттіих стосунків. Про зміст і значення таких стосунків свідчать літературні дані. Часто у пресі дебатується така ситуація: як краще допомогти людині? Дати їй готову наловлену рибу чи вудочку, щоб вона навчилася сама її ловити? Суспільство як позитивний сприймає другий варіант, що відповідає напрямку сучасних реформ. Таку ж проблему доводиться вирішувати в иіколі, де учні здобувають знання і досвід, накопичені людством. Знання можна передати різними шляхами:

І варіант. Учитель (акумулятор знань)-суб'єкт-учень (їх споживач)-об'єкт (суб'єкт-об'єктні стосунки).

За В. Петровським, суб'єкт - це індивід, особистість. Людський суб'єкт здатний сам конструювати свою поведінку у зовнішньому середовищі, захищати власні інтереси, відмінні від інтересів інших. Об'єкт діяльності - це те, що протистоїть живому суб'єкту як річ, на яку спрямована його активність, і в рамках цього протистояння виступає як ні в чому не подібна до суб'єкта.

Традиційна педагогіка розглядає учня як об'єкт навчальної діяльності. При цьому додається, що з^іень також є суб'єкт навчання, що є змістом реалізації

суб'єкт-об'єктних взаємин учитель - учень. Процес навчання побудований на запам'ятовуванні учнем тих знань, носієм яких виступає вчитель. Учень перебуває у жорстких рамках процесу навчання і звикає до пасивної ролі, відведеної йому.

II варіант. Учитель (акумулятор знань)-суб'єкт учить учня здобувати знання. Головна функція вчителя - допомога учневі в процесі усвідомлення ним своїх індивідуальних задатків, нахилів і здібностей як суб'єкту навчального процесу (суб'єкт-суб'єктні стосунки).

До основних знань учителя в умовах встановлення суб'єкт-суб'єктивних стосунків належать: усвідомлення учнем структури виконання навчальної дії, засоби спілкування, адекватні індивідуальним особливостям учня, допомога учневі усвідомити значущу мету його навчальної діяльності, розвивати його можливості у співвідношенні з соціальними вимогами суспільства.

Учитель завжди виступає як суб'єкт діяльності учнів, тому що він нею керує, спрямовує, організовує й перевіряє. Навіть коли учень, здавалося б, сам її проводить 1 організовує, Б дійсності за його спиною завжди стоіть учитель, який викликав у нього інтерес і сформував необхідні для здійснення діяльності знання і вміння.

Установленню суб'єкт-суб'єктних стосунків сприяють інноваційні методи і форми навчання. Нові форми навчання входять у практику школи, одержують теоретичне осмислення в роботах методистів. Розповсюдженою інноваційною формою стало проведення нестандартного уроку. Всі нестандартні уроки можна поділити на групи, враховуючи різноманітність їх змісту:

1) уроки з нетрадиційним змістом: уроки народознавства, народної мудрості, культури мови;

2) уроки з нетрадиційною формою викладу: бінарні, уроки-блоки (з використанням опорних схем, конспектів);

3) уроки, що використовують прийоми роботи, необхідні при самостійній роботі з книгою, з додатковою літерат>'рою, при самоосвіті: урок-дослідження, урок-звіт, урок-рецензування книги чи статті, параграфа підручника, урок захи-ст>' читацького формуляра;

4) уроки у формі змагань, конкурсів: вікторин, сюжетна гра, граматичний бій, >'рок-гра "Що? Де? Коли?";

5) уроки, на яких використовують досвід дітей при проведенні позаю'іасних заходів, мовна вітальня, усний журнал;

6) перенесення в рамки уроку традиційних форм позакласної роботи: інсценізація, урок-гра "Знімаємо фільм", КВК.

Нестандартні уроки мають великі переваги над традиційними:

— підвищення ефективності уроку;

— швидке і міцне засвоєння знань;

— інтерес учнів до матеріалу;

— вільне встановлення міцних зв'язків з матеріалом, що вивчався раніше і буде вивчатися у майбутньому;

— поєднання процесу запам'ятовування з активною розумовою діяльністю;

— використання пошукових завдань при систематизації індивідуального навчання: мікроклас, мікроурок, змагання, співпраці.

4. Принцип розвиваючого навчання полягає в досягненні ефекту розвитк>' в пізнавальній діяльності, процесі здійснення предметних дій. Розвиток є зміна, яка являє собою перехід від простого до більш складного. Розвиток аналізується через рух, міститься в русі і включає його в себе. Всі зміни матеріальної системи вист>'пають моментами і"ї розвитк>' як цілісного процесу і несуть у собі розвиток

як свою сутність, внутрішню необхідність і зміст. Істотні ознаки, які визначають поняття "зміни" і "розвитку", такі:

1. Зміна будь-якого об'єкта полягає у зміні будь-яких його властивостей.

2. Якщо зміна властивостей об'єкта набуває регулярного характеру і закріплюється у часі, то мова йде про розвиток об'єкта.

У роботах Г.П.Щедровицького фіксуються такі дві ознаки розвитку: структурне ускладнення послідовного стану, порівняно з попереднім, обумовленість Пфшого другим.

Зміни і розвиток реалізуються передусім у діяльності учнів, а потім - у діяльності педагогів. Це дає можливість розкрити перспективу розвитку учня, постійного ускладнення його діяльності, зняття протиріччя між ускладненим завданням і попередніми способами його вирішення, підтягування операційної основи діяльності до нового, вищого рівня.

Ідеї розвиваючого навчання розроблені у працях П.П.Блонського, Л. Виготсь-кого, Г. Костюка, В. Давидова, Л. Занкова, В. Паламарчук, А. Дусавицького.

С Рубінштейн підкреслює внутрішню єдність розвитку дитини і педагогічного процесу. "Для дитини немає нічого більш природного, як розвиватися, формуватися в процесі виховання і навчання... Виховання і навчання включаються в процес розвитку дитини, а не надбудовуються над ним". В. Давидов уважає, що дійсні можливості розвиваючого навчання виявляються тоді, коли його зміст як засіб організації відтворюючої діяльності дитини відповідає її психологічним особливостям, а також тим здібностям, які формуються на її основі. Зміст і методи розвиваючого навчання, за В. Давидовим, повинні відповідати віковому періоду життя дитини та особливостям відтворюючої діяльності. Для молодшого шкільного віку провідною відтворюючою діяльністю є навчальна. Специфіка засобів початкового навчання полягає в тому, що вона забезпечує розв'язання дітьми навчальних задач шляхом навчальних дій і операцій, які стимулюють розвиток їх свідомості в цілому.

У підлітковому і старшому шкільному віці навчальна діяльність стає компонентом інших видів провідної відтворюючої діяльності: суспільно корисної, навчально-професійної, яка включає в себе виробничу працю школярів та їх навчально-професійну підготовку. В. Давидов також пов'язує розвиваюче навчання не з формуванням в учнів знань і навичок виконавчого характеру, а з умінням переносу їх у нові ситуації.

Л. Занков опрацював принципи розвиваючого навчання для школярів. Ними є такі:

— провідна роль теоретичних знань у змісті навчання. При цьому формування вмінь і навичок відбувається на основі загального розвитку та глибокого осмислення відповідних понять, співвідношень і залежностей.

— усвідомлення учнями всіх ланок процесу навчання і необхідність роботи над розвитком усіх учнів, зокрема й слабких.

— навчання на високому рівні складності. Складність полягає в пізнанні взаємозалежності, явищ, їх внутрішнього зв'язку, розв'язанні проблемної ситуації.

— вивчення програмового матеріалу повинно просуватися швидкими темпами, без багаторазового і нудного повторення пройденого, а шляхом постійного збагачення розуму і ] либокого осмислення інформації. Як відмічав український академік Г. Костюк, розвиток людини, становлення її особистості - це цілісний процес, у якому взаємопов'язані різні його якості - фізичні, розумові, естетичні, моральні. Усебічний, гармонійний розвиток особистості базується на єдності

освіченості, вихованості і загального розвитку. Згідно з цим, процес навчання повинен здійснювати три основні функції: освітню, виховну і розвиваючу.

За Ш. Амонашвілі, не можна розділяти навчально-розвиваючі і виховні функції уроку, тому що "педагогічний процес тоді ефективний, коли в ньому виховання іде попереду навчання, бо викликані ним до дії духовні сили будуть вбирати знання як поживу, необхідну для подальшого росту і формування особистості школяра". Дитина розвивається в процесі навчання і виховання. Навчання тоді ефективне, коли воно йде попереду розвитку. Тоді воно викликає до життя ряд функцій, що знаходяться в стадії визрівання і лежать в зоні найближчого розвитку. Завдання виховання і навчання не в тому, щоб пристосувати педагогічний процес до начебто незалежної від нього природи дитини, а в тому, щоб формувати її розвиток. Особистісні психічні процеси дитини (сприйняття, пам'ять), її здібності, риси характеру формуються в ході власної діяльності дитини, коли вона під керівництвом учителя активно включається в життя колективу і оволодіває знаннями, здобутими людством в ході історичного розвитку, голь >'чителя - керувати діяльністю дитини, а не підміняти Гї, що підриває основи здорового і розумового, 1 морального розвитку дитини (С. Рубінштейн). Розвиваюча ефективність навчання тим більша, чим ширша зона творчої самостійності і вужча зона актуального навчання.

Цілісна концепція розвитку особистості дитини А. Дусавіцького на основі педагогічних ідей видатних психологів Л. Виготського, В. Давидова, Д. Ельконіна, П. Зінченко - 35-річний досвід наукових і практичних досліджень московської і харківської психологічної школи. Система розвиваючого навчання (РН) у початковій школі є відкриттям НОВОГО МЕТОДУ^ який дозволяє перетворити навчання дитини в радість, коли відбувається самостійний пошук істини, розвиток його інтелекту й особистості. Метод дає можливість увести дитину в сучасну кауку з перших днів перебування в школі. Ліквідується концентрична форма навчання, притаманна традиційній системі. Вибудов>тються єдині к>'рси з основних навчальних предметів, при цьому найбільш загальні поняття передують окремим, частковим, що забезпе^чує орієнт)гвання учня в матеріалі з самого початку навчання. Засвоєння наукового змісту передбачає спільну колективну творчість, уроки будуються як ланцюг відкриттів, які здійснюють самі діти.

Головний результат реалізації методу: інтерес до пізнання стає найсильнішим методом навчання. Так звані "слабі діти", за критеріями традиційної школи, тут оживають і розквітають. Опора на мислення, а не на пам'ять дозволяє кожній дитині легко засвоювати складні наукові поняття. Знімаються розумові перевантаження, звільняється час для занять спортом, мистецтвом. Метод забезпечує інтенсивний розвиток інтелектуальних здібностей дитини, насамперед рефлексії, основного компонента теоретичного мислення і творчої уяви.

Основним психологічним новоутворенням виявляється здібність дитини вже з 9-10 років самостійно ставити і вирішувати завдання з саморозвитку. Психологічний вік цих дітей, за методикою Векслера, відповідає 13-14 рокам. Проблема ідентичності особистості також розв'язується на 2-3 роки раніше, ніж це описано в педагогічній літературі. Віддалені результати показують, що в молодшому шкільному віці закладається інтелектуальний і особистісний потенціал, який дозволяє потім досягти успіху в різних видах діяльності.

Практичне введення в розвиваюче навчання:

— проблемно-ділова гра " Особистість як предмет формування у системі розвиваючого навчання (РН).

— рефлексія роботи групи як модель побудови навчальної діяльності методами РН.

— криза традиційної системи освіти та можливості альтернативних освітніх систем.

Формування саморегуляції є процесом динамічним і з ростом дитини зазнає розвитку. З ростом дитини розвивається її організм. Виникають новоутворення (фізіологічні зміни). Вона стає здатною сприймати ширшу інформацію, збагачуються її знання про навколишній світ, відбувається їх екстенсивне накопичення. Накопичення кількісних і якісних змін в організмі спричиняє перехід від одних ступенів вікового розвитку до інших, більш високих ступенів розвитку, причому кожний ступінь вікового розвитку якісно відмінний від інших. Виникнення кожного нового ступеня розвитку ніколи не є тільки зовнішньою перебудовою попереднього ступеня.

Розвиток психіки людського індивіда - активний саморегульований процес. Це внутрішній необхідний його рух, "саморух " від нижчих до вищих рівнів життєдіяльності, у якому зовнішні обставини, навчання і виховання діють через внутрішні умови, і з віком поступово збільшується роль активності індивіда в його психічному розвитку, у формуванні його як особистості. Передбачаючи своє майбутнє, усвідомлюючи свої досягнення і недоліки, людина прагне до самовдосконалення засобами власної діяльності: навчання, гри, праці і спілкування з іншими людьми. У своєму прагненні до самовиховання людина виступає як суб'єкт власного розвитку.

Структура саморегуляції зберігається сталою, але зміст кожного компонента зазнає свого розвитку на кожному новому рівні: ускладнюються цілі, більш складною стає оцінка, корекція. Філософські вчення стверджують, що будь-яка форма матерії містить у собі в підпорядкованому їй вигляді весь попередній ряд форм, з яких вона генетично виникла у процесі розвитку матерії. Так і кожний компонент саморегуляції включає в себе і набутий досвід, й елементи нового. Така поступальність має місце протягом всього життя людини, включаючи виробничу діяльність, і відбувається у просторі і часі.

Рух вперед з повторюваністю компонентів саморегуляції на нових рівнях в ускладненому вигляді є не що інше, як розвиток по спіралі, а кожний новий етап несе більш досконалу конструкцію дій, діяльності, мислення, більш глибоку рефлексію.

Спіраль - це форма, притаманна багатьом природним системам, починаючи від елементарної часточки до об'єктів Всесвіту. Спіральність є характеристикою стану елементарної часточки і являє собою проекцію її стану на напрямок руху. Пептидний ланцюг молекули білка має просторову форму у вигляді спіралі, яка становить вторинну структуру білка. Дволанцюгова молекула ДНК, відповідальна за генетичне відтворення, має форму спіралі. У Космосі відкриті спіральні галактики, спіральні гілки галактик, спіралевидні утворення з гарячих зірок і газоподібної матерії.