Гриньова И.В. • Саиорсгусіяаія

Розглядаючи кожну навчальну дію як структуровану і виконуючи її відповідно до компонентів саморегуляції, ми звертаємо увагу на те, як створюються ритми у навчальній діяльності, які включаються в природні ритми.

Розвиток саморегуляції по спіралі відбувається в результаті застосування системи компонентів до більш ускладненого матеріалу, що веде до її збагачення й удосконалення

Величну будову природи ми уявляємо як цілісну суперсистему, в якій все -життя Природи, Сонячної системи, Всесвіту, існування і творчість кожної людини в суспільстві - взаємопов'язане, взаємообумовлене і підлягає єдиним Вселенським законам.

Усесвіт складається з ієрархії взаємопов'язаних підсистем різного рівня складності, де системи більш низького ієрархічного рівня є елементами систем більш високого рівня, що представлено на мал. 1.

Подальший розвиток науки акцентував увагу на дослідженні всієї сукупності ієрархій систем Всесвіту як взаємопов'язаної цілісності, взаємопов'язаних елементіз,щобазуютьсянапроцесірозвиткуізагальнихпринципахсамоорганізації та еволюції складних систем різного рівня і різної природи, особливості динаміки їх якісних станів на просторово-часовому тлі.

Система - це цілісний розвивальний комплекс взаємопов'язаних елементів, які знаходяться в певній ієрархічній підлеглості і утворюють єдність з навколишнім середовищем. Усередині системи підтримується стаціонарна рівновага-гомеостаз, незважаючи на зміну параметрів середовища.

Біологічні системи є відкритими, тобто в результаті взаємодії з навколишнім світом відбувається обмін речовин, енергії та інформації. При цьому мають місце випадковість і випадкові флуктуації параметрів системи. У результаті їх дії в системі виникають нестійкості, які можуть дати початок виникненню з хаосу зародків нових структур, що при сприятливих умовах можуть переходити у більш стійкі, упорядковані. їх спонтанне утворення відбувається за рахунок перебудови системи і синхронної кооперативної взаємодії ї'і елементів. Це явище має назву самоорганізації і супроводжується зниженням ентропії. Хаос і випадковість на мікрорівні стають силою, що упорядковує стан системи на макрорівні. Порядок і безлад, організація і дезорганізація виступають в діалектичній єдності, що стає основою і підтримкою саморозвитку системи.

Птахи збираються в ключ, безладна група риб миттєво перетворюється на косяк, популяції бджіл, комах утворюють біосоціальні структури. При цьому самочинно відбувається перехід із стану хаосу, найбільш ймовірного з енергетичної точки зору, в упорядкований стан, з більш високою енергією. Відбувається самоорганізація системи, і цього не може пояснити класична термодинаміка.

Згідно з другим законом термодинаміки, у закритих системах самочинно відбуваються процеси, що призводять до збільшення ентропії, коли із порядку виникає хаос. Цим обумовлене старіння і смерть організмів, руйнування планет, розпад цивілізацій. Проте поряд з процесами деградації відбувається виникнення порядку із хаосу, здійснення процесів, пов'язаних з самочинним зменшенням ентропії. З'являються і ускладнюються організми, виникають нові види, більш пристосовані до середовища існування, утворюються нові космічні системи і нові цивілізації.

Зазначені явища привертають сьогодні пильну увагу вчених. Основи теорії самоорганізації були закладені в сімдесятих роках XX сторіччя працями І. При-гожина, Д.Нікаліса, Г. Хакена. Сформувалася синергетика - наука, яка вивчає загальні принципи самоорганізації і еволюції живих систем різного рівня і різної природи, механізми їх функціонування на шляху розвитку. Синергетика надає

І

фундаментального значення випадковим флуктуаціям у розвитку світу. Хаос, пов'язаний з випадковим відхиленням окремих параметрів системи від певного середнього значення, стає активним поштовхом для подальшого розвитку. У сприятливих умовах навіть окрема флуктуація одного з параметрів може призвести до нового структурування системи, до нової її якості.

Випадковість і невизначеність є фундаментальною властивістю матерії, яка обумовлює мінливість світу.

Самопрезентація і ускладнення можливі лише у відкритих дисипативних системах, які обмінюються з середовищем речовиною, енергією та інформацією і віддалені від стану термодинамічності рівноваги.

Стан системи залежить від її параметрів і великої кількості внутрішніх і зовнішніх факторів. У результаті обміну ресурсами з іншими системами з часом параметри системи змінюються. Відбувається послідовна зміна станів, які можуть бути описані математично сукупністю диференціальних рівнянь, а також представлені графічно. Точки перетину кривих є точками біфуркації або "вибору" подальшого шляху розвитку.

У кожній точці закладена можливість великої кількості віртуальних станів, які на мал. 2 представлені відгалуженими від точок А і В. Перед системою відкривається безліч варіантів - шляхів розвитку. Проте більшість з них є невигідними з точки зору фундаментальних законів природи. Відбувається конкуренція новоутворень, у результаті чого виживають найбільш пристосовані до зовнішніх умов. На мал. 2 траєкторією розвитку є лінія АВ.

Мал. 2. Біфуркаційний характер еволюції системи (X, Z - параметри системи, t - час, А і В - точки біфуркації).

З точки зору науки синергетики на певному етапі еволюції неживої матерії в певній точці Всесвіту створились умови, при яких молекули органічної речовини згрупувались у системи, здатні до саморегуляції і самовідтворення. Послідовне ускладнення цих систем протягом мільярдів років призвело до появи високоорганізованих організмів.

На вершині еволюційної піраміди живого знаходиться людина, здатна пізнавати і досліджувати світ, саму себе, керувати процесами самоорганізації в природі.

Саморегуляція є універсальною властивістю матерії. У неживій природі ми зустрічаємося з її проявами у поведінці систем у стані хімічної рівноваги (принцип Ле-Шательє). Учені П. Анохін, М. Амосов, І. Павлов, М. Берштейн та ін. відмічають, що саморегуляція притаманна будь-якій біологічній системі. За Піаже, будь-яка біологічна координація прагне до рівноваги, яка досягається за допомогою регулювання і саморегулювання, завдяки компенсаційним механізмам.

Виникнення життя пов'язане з розвитком властивості клітини реагувати на дії зовнішнього світу, вступати з ним у взаємодію шляхом обміну речовини та енергії. За А. Маргулісом, організм, є не абсолютно самостійною, а лише саморегульованою системою, завжди залежною від середовища перш за все в тому, що воно - постачальник всього необхідного, щоб організм, як організація, зберігав власну системну відповідність сам із собою.

З ускладненням організму ускладнюються процеси саморегуляції. У процесі еволюції виникли механізми пристосування, спрямовані на підтримку