Передмова. Підготовка людини до самостійного життя і праці починається в стінах школи

Підготовка людини до самостійного життя і праці починається в стінах школи. Саме там повинні закладатися вміння і навички, які готують учня до самостійного життя і діяльності в динамічних умовах сьогодення, в яких йому необхідно орієнтуватися, приймати рішення, контролювати і оцінювати результати, а це безпосередньо пов'язано з формуванням саморегуляції.

Розроблена авторська концепція саморегуляції як багатофакторного феномену, який сприяє створенню соціально-педагогічного простору для особистості. Сутність концепції полягає у визначенні саморегуляції як психосоціального утворення, яке формується на основі виконання навчальних операцій у певній послідовності, які створює динамічний стереотип у розумовій праці.

Новим є педагогічне тлумачення саморегуляції як сформованої сукупності навичок рефлексивного сприйняття змісту завдання і оволодіння засобами виконання таким чином, щоб будь-яка зміна умов завдання, зустріч з утрудненнями спричиняла таку дію мислення, яка призводить до самостійного розв'язку' завдання чи проблеми, що забезпечує розвиток і саморегуляцію вчителя і учня.

Саморегуляція притаманна всім природним об'єктам і проявляється в стабільності стану при дії зовнішніх факторів і забезпечує функціонування природних живих і неживих систем. По М.М. Амосову, «...людина - це найскладніша саморегулююча, самонавчаюча і самоконтролююча система». Задача вчителя — розітіирити цю властивість на інтелектуальну сферу, тобто сформувати навички саморегуляції пізнавальної діяльності на умовно-рефлекторному рівні.

Навчальна діяльність для учня повинна стати продовженням природних процесів саморегуляції. Зовнішнім упливом для учня є навчальне завдання, яке містить утруднення. Педагогу необхідно сформувати такі механізми, які б спонукали учня до подолання утруднення і успішного виконання навчальної задачі.

Саморегуляція у навчанні - це оволодіння засобами виконання навчальних операцій таким чином, щоб будь-яка зміна умов завдання, зустріч з ускладненням спричиняла включення таких механізмів мислення, які призводять до самостійного розвитку завдання чи проблеми.

Саморегуляція ~ це багатогранне психолого-дидактичне утворення, що розглядається як процес і результат навчальної діяльності, притаманною специфічною структурою і технологією організації, яка забезпечує оволодіння процедурами цілісного процесу саморегуляцій.

Саморегуляція - це вміння людини бачити кінцеву мету діяльності, самостійно знаходити оптимальні шляхи її досягнення і добиватися здійснення. Результатом саморегуляції є виховання цілеспрямованості, організованості, уміння володіти собою. Саморегуляція має певну структуру, єдину для всіх видів діяльності, і складається з таких компонентів: мета діяльності, модель значущих умов, профама дій, оцінка результатів та їх корекція (О.Конопкін, О.Осницький, В.Юркевич та ін.). Саморегуляція - це здатність індивіда створити програму діяльності і на цій основі керувати своїми діями і станом. Компоненти саморегуляції є оптимально-послідовними віхами, що призводять до одержання кінцевого результату. При застосуванні до кожного навчального завдання науково-обгрунтованої послідовності дій складові компоненти саморегуляції "прокручуються" в голові кожен раз в чіткій послідовності, коли здійснюється процес виконання навчального завдання.

Формування саморегуляції організовує навчальну роботу учня, озброює вміннями самостійного виконання завдань, закладає основи вміння вчитися, що с головним завданням школи. Тому питання формування саморегуляції і пошуки оптимальних шляхів його здійснення є акіуальним і відповіда-; пофебам сьогодення.

Саморегуляція є вищим ступенем діяльності, коли вміння виконувати навчальні операції перетворюється на навички і послідовність їх здійснюегься автоматично.

У даній роботі розфивається сутність і сфуктура саморегуляції, її біологічний, соціальний, психологічний та дидактичний аспекти. Формування саморегуляції розглядається як сукупність послідовних дій, необхідних для досягнення результату. Висвітлюються основи психічної саморегуляції вчителя, а також засади подолання синдрому його самовигораппя. Велика увага приділяється теоретичним і практичним основам формування саморегуляції майбутнього менеджера освіти в педагог!'І йому процесі вищої школи.

. 4 •