І С1ЮДИНИ

в Українській енциклопедії слово "саморегуляція" означає "здатність біологічної системи по відновленню стабільного рівня тих чи інших функцій після їхньої зміни". При саморегуляції керуючі фактори не діють на керовану систему зовні, а виникають у ній самій самочинно. Слово "регулювання" походить від латинського regula - норма, правило, стабілізація. У ВРЕ "саморегулювання" (самовирівнювання) - здатність машин відновлювати без участі регулятора стійкий режим роботи після раптового порушення його з боку зовнішніх або внутрішніх факторів". Така система складається з керуючого і керованого агрегатів, які зв'язані між собою каналами зв'язку. По цих каналах передаються сигнали, сукупність яких називається інформацією. Ці сигнали викликають певні дії керованого агрегату і є відповідними до поступаючих сигналів.

У кібернетиці - на^щі, яка вивчає будь-які системи природи, здатні сприймати, зберігати, опрацьовувати інформацію і використовувати її для управління і регулювання, саморегулююча система розглядається не як проста сук)чіність складових елементів, а як певна спільність, що означає її цілісність та визначеність.

Навколишній світ, а згодом і школа посилає дитині потік інформації, яку сприймає чи не сприймає дитина і яка викликає певну реакцію у її свідомості. Вивчення закономірностей цих явищ надзвичайно важливе в процесі навчання і виховання школяра. Тому поняття "саморегуляція" знайшло своє місце у педагогічній і психологічній літературі. Так, С Рубінштейн уважав, що будь-яка здібність людини складається з двох основних компонентів - системи спільно опрацьованих операцій, через які здійснюється діяльність, і тих психічних процесів, які визначають функціонування операцій і здійснюють процеси регулювання. При цьому процеси регулювання він уважав "ядром" або загальним компонентом розумових здібностей. На необхідність вивчення саморегуляції як компонента загальної обдарованості вказав Б. Ананьев. Н. Лейтес поряд з розумовою активністю виділив саморегуляцію як "першооснову "загальних здібностей". Першооснову потенцій людини як суб'єкта діяльності слід шукати у нерозривному взаємозв'язку розумової активності і саморегуляції".

За дослідженням Г. Щукіної, перехід школяра на рівень творчої активності - свідоцтво значного стрибка в загальному розвитку особистості, свідоцтво значної сили його внутрішніх процесів, його саморегуляції і самоорганізації. Характеризуючи навчальну діяльність, Г. Щукіна відмічає, що "...становлення учня в навчальному процесі обумовлено зміною регулятивних механізмів. Рівень саморегуляції - основний показник особистості школяра, яка формується".

В. Розов розілядає саморегуляцію як провідну підсистеїму в сірукт>фі психосоматичної адаптивності. Розвиток адаптивності здійснюється через формування та удосконалення механізмів саморегуляції. Підсистема саморегуляції включає три взаємопов'язані механізми - функціональні, операційні, мотиваційні. Функціональні механізми пов'язані з певними структурами біологічної організації людини. Операційні належать до характеристик людини як суб'єкта діяльності. Мотиваційні включають усі види мотивації - від органічних потреб до ціннісних орієнтацій.

М. Савчин уважає, що одним із результатів вдосконалення трудової діяльності старшокласників є формування в них саморегульованої функції діяльності, за якою учень стає суб'єктом поведінки і діяльності та об'єктом управління. Розвиток потреб і здібностей здійснюється найбільш успішно в умовах поєднання