Характеристика маніпуляторів та актуалізаторів

Маніпулятори	Актуалізатори
1. Неправда (фальш, шахрайство). Маніпулятор використовує засоби, методи, маневри. Він розігрує ролі, комедію, що мають викликати враження, почуття, які він висловлює, змінюються залежно від обставин	1. Чесність (прозорість, щирість, сором'язливість). Актуалізатор здатний до чесного виявлення власних почуттів, які б вони не були. Йому притаманні щиросердність, вразливість, він по-справжньому буває самим собою
2. Неусвідомленість (апатія, нудьга). Маніпулятор не відчуває насправді «смак життя». Він бачить та чує лише те, що бажає бачити та чути.	2. Усвідомлення (бажання, життє-спрямованість, інтерес). Актуалізатор добре бачить і чує себе та інших людей Він сприйнятливий до мистецтва, музики та інших сфер життя
3. Контроль (закритість, нарочитість). Для маніпулятора життя — це шахова дошка. Він здається спокійним, але тримає себе під постійним контролем та інших також, не розкриваючи їм власних мотивів	3. Свобода (спонтанність, відкритість). Актуалізатор здатний до вільного виявлення своїх можливостей. Він хазяїн власного життя — суб'єкт, а не об'єкт.
4. Цинізм (безвір'я). Маніпулятор не довіряє собі та іншим, він відчуває глибоку недовіру до людської природи взагалі. Він вважає, що у стосунках між людьми існують тільки дві можливості: керувати або бути керованим.	4. Довіра (віра, переконання). Актуалізатор має глибоку віру в себе та інших, в можливості встановлення зв'язку з життям та подолання труднощів тут і зараз.

Вирізняють такі види непродуктивної рольової поведінки:

1) гра "Мене розриваюуть на частини". Аматори такої поведінки охоче беруть багато доручень, щоб мати згодом можливість послатися на надмірну завантаженість, вони бурхливо включаються в спільну роботу;

2) гра "Свята простота". Прихильники цієї негативної між-особистісної гри напускають на себе навмисну наївність, що спонукає оточення вчити їх і, отже, вирішувати за них те чи інше завдання. При цьому, якщо гравець жінка, то, звертаючись до лицарських почуттів своїх опікунів, може зовсім перекласти на них свої професійні обов'язки;

3) гра "Казанська сирота" має кілька варіантів, коли людина:

а) навмисне тримається подалі від керівництва, щоб згодом мати можливість послатися на занедбаність;

б) вона заявляє, що їй ніхто не допомагає — ні керівництво, ні колеги;

в) вказує на відсутність необхідних прав — "мене ніхто не слухає";

г) навмисне напрошується на брутальність, щоб стати в позицію скривдженого тощо.

Комунікативні маневри — це дії, до яких люди, у зв'язку з наявністю в цілому незмінних традицій, звертаються у своїх соціальних контактах.

У даному разі ми говоримо про такі маніпулятивні підходи, за допомогою яких індивід обманює себе тим, що в соціальному плані вишукує підтвердження виправданості та дієвості гри із самим собою.

Найпоширенішими є такі міжособистісні ігри.

1. "Це жахливо, чи не правда?". У своїй безневинній формі ця розвага в деяких випадках допомагає зав'язати бесіду, коли людям говорити немає про що. Людина говорить, як вона себе почуває, і тим самим домагається від інших уваги і доброти, які вона не в силах заслужити позитивною, у загальному плані, діяльністю.

2. "Бачите, на які жертви ми йдемо!". Ця гра підходить для партнерів того, хто в колишніх іграх виступав у ролі "провідного". Коли партнерам набридає поведінка головного гравця, вони починають робити вигляд, начебто піклуються про нього, докладають усіх зусиль до того, щоб дорогій для них людині стало краще. Насправді ж, вони ніби оголошують йому бойкот, потішаючи себе надіями, що все це наб'є бідоласі оскому і він як-небудь виплутається зі скрутного становища.

3. "Так, але...". Мова йде ще про одну маніпулятивну гру, у процесі якої гравець спонукає своє оточення висловлювати різні погляди, з якими він щоразу погоджується, щоправда, з додаванням слова «але». Окресливши якусь проблему, він просить оточення висловитися щодо її можливого вирішення. Однак, усі пропозиції відкидає, щоб почути нові. Зрештою, це одна з наших найулюбленіших розваг. Але, зрозуміло, ця гра з погляду психології не така вже й необразлива.

4. "Суд". У даній грі кількість учасників не обмежується. Головні ролі виконують: позивач, обвинувачуваний і суддя. Всі інші виступають як присяжні засідателі. Починає гру позивач. Свою скаргу він випереджає словами: "Уявляю, як ви здивуєтеся, коли я розповім, який жарт зіграв(ла) із мною цей (ця)...". Обвинувачуваний цілковито заперечує свою провину. Потім до справи підключаються суддя й присяжні.

Мета позивача полягає в самоствердженні (я примушу їх визнати мою правоту).

Тим часом, позиція кожного з учасників залишається незмінною. Суддя і присяжні більш за все стурбовані власним престижем, розглядаючи такий серйозний позов.

Для всіх таких ігор характерним є прагнення індивіда маніпулювати оточенням з метою набути для себе найбільшої вигоди в соціальному плані, тобто, одержати підтвердження того, що він гарний, що має право вимагати бажаного від інших людей.

Мотивація подібної поведінки така: кожен бажає кращої долі, і людина задоволена, коли оточення виконує її примхи.

От тільки розглянуті ігри не ведуть до цієї мети. Ситуація нагадує біг по колу в тому чи іншому напрямку, інакше кажучи, рух з нікуди в нікуди.

10.2 Загальнопсихологічні закони формування і зміни установок студентів, які діють під час комунікаційного впливу

В практичній діяльності взаємовплив між інженером-педагогом і студентом (чи навчальною групою) відбувається, переважно, у формі усного виступу. Усний виступ є актом вербальної (мовної) комунікації. Виключно вербальна комунікація відбувається тільки тоді, коли реципієнт не бачить комунікатора. Тоді немає ніяких додаткових стимулів, які могли б впливати на сприйняття певної інформації. Отримання інформації в цьому випадку залежить тільки від психофізіологічних характеристик реципієнта. Однак, хоч така ситуація теоретично можлива, вона не є типовою для вербальної комунікації. В таких ситуаціях словесні стимули частіше за все поєднуються з візуальними, від чого вся ситуація наповнюється новим змістом. Це належить як до телевізійних комунікацій, так і до безпосередніх контактів керівника (комунікатора) з підлеглими (реципієнтами).

Матеріал повідомлення, комунікатор і середовище комунікації відповідно до аудиторії (реципієнтів) повинні відповідати певним психологічним умовам, щоб найефективніше виконувати завдання по формуванню чи зміні переконань (системи переконань). Адже, єдиний ефект, який мають повідомлення будь-якої інформації, опис певних фактів без спеціальної інтерпретації і коментарю до них, крім загально просвітницького значення, є у посиленні установок і переконань, які є у слухачів. Факти, які протистоять їх переконанням або поглядам, слухачами або ігноруються, або вважаються такими, що подані з метою агітації. Саме ці дані були основою для праці дослідників по вивченню форм організації інформації, які обумовлюють зміну поглядів, установок, переконань людей.