Семінарські заняття

Семінарські заняття з використанням різних прийомів і способів їх активізації. Семінари як традиційна форма навчання використовуються від стародавніх часів до сучасності. У вищій школі вони мають переважно практичний характер, що створює сприятливі умови для їх застосування з метою розвитку професійного мислення, формування навчально-пізнавальної активності й творчого використання знань у навчальних умовах. Професійне застосування знань передбачає вільне володіння категорійно-понятійним апаратом відповідної науки, наукову точність оперування формулюваннями, визначеннями та поняттями. Студенти повинні навчитися виступати в ролі доповідачів і опонентів, опанувати вміння й навички визначення інтелектуальних проблем та їх розв’язання, доведення й спростування, відстоювання свого погляду, демонстрування досягнутого рівня теоретичної підготовки. Якісному розв’язанню цих відповідальних завдань сприяють різноманітні прийоми й способи активізації таких занять.

Перебіг семінару й характер обговорення на ньому складних теоретичних і практичних проблем відповідних наук створюють сприятливі умови для їх моделювання, всебічного аргументованого аналізу й обговорення. Через те педагог повинен намагатися збагатити зміст питань, які підлягають вивченню, а також удосконалювати методику їх обговорення, уникати заслуховування виступів тільки окремих, найбільш сумлінних і активних студентів, а навпаки – організувати колективну роботу, яка забезпечує активну участь в ній кожного студента.

Так, уникненню традиційного й шаблонного проведення семінарів сприяють дискусії, групове дослідження, взаємонавчання та інші форми його активізації.

Семінар-дискусія організується як процес діалогічного спілкування учасників, під час якого відбувається формування практичного досвіду спільної участі в обговоренні та розв’язанні теоретичних проблем, теоретико-практичного мислення майбутнього фахівця.

Особливістю цього виду семінарського заняття є забезпечення можливості рівноправної та активної участі слухача в аналізі теоретичних положень, вірогідних рішень, в оцінці їх правильності та обґрунтованості. Дискусія створює специфічне психологічне тло, яке виникає під час спілкування різноінформованих партнерів – членів навчальної групи на відміну від спілкування з різноінформованим партнером-педагогом. Це вивільняє творчі інтелектуальні здібності студентів, різко знижує бар’єри спілкування, підвищує його продуктивність.

Семінар-дискусія формує у слухачів уміння стисло й точно викладати свої думки під час виступів, активно відстоювати свій погляд, аргументовано заперечувати, спростовувати хибну позицію опонента. Характер обговорення навчальних проблем “захоплює” її учасників, дозволяє їм краще розкритися, забезпечує творче співробітництво з колегами та науково-педагогічним працівником.

Необхідною умовою виникнення плідної дискусії є особисті знання слухача, методична майстерність педагога й усебічна підготовленість змісту та методики цього семінару.

Важливою вимогою є також уміння педагога організувати заняття й уміння слухачів дискутувати. Цьому мистецтву студентів слід навчати поступово. Тому рекомендується спочатку застосовувати прості форми дискусії, а згодом – методично й змістовно складніші.

Найпростішою формою дискусії є обговорення протягом короткого часу певної проблеми в групах із кількох осіб, а потім аналіз результатів цих обговорень у складі всієї групи.

Другим варіантом є такий, коли спочатку слухачі індивідуально протягом 5 хвилин вивчають проблему й готують кілька запитань щодо її змісту. Після цього створюються пари, й обговорення проблем відбувається в парах. Через 10 хвилин пари створюють малі підгрупи з 4-6 осіб, які продовжують аналіз проблем протягом 20 хвилин. Після цього результати обговорень у цих малих підгрупах аналізуються шляхом загальногрупової дискусії.

Поштовхом для початку такої дискусії також можуть бути певні повідомлення якогось слухача або викладача. Іноді таким стимулом стають елементи мозкової атаки або ділової гри. У першому випадку студенти намагаються висунути якомога більше ідей, не критикуючи їх, а потім виокремлюють найзмістовніші, обговорюють їх, оцінюють можливості доведення або спростування.

У другому випадку семінар-дискусія проводиться шляхом виконання слухачами певних ролей. Це, зазвичай, ведучий, опонент чи рецензент, логік, психолог, експерт та інші посадові особи, залежно від конкретної ситуації.

Ведучий виконує всі обов’язки педагога з керування семінаром: слідкує за його перебігом, змістом обговорення проблем, що вивчаються, за аргументацією тих, хто виступає, заохочує колег до активної участі в аналізі проблем, підсумовує результати заняття тощо.

Опонент або рецензент відтворює процедуру опанування будь-якого наукового виступу. Він повинен не тільки проаналізувати основні позиції доповідача, продемонструвати тим самим глибоке розуміння його змісту, а має знайти помилки й уразливі місця в ньому та запропонувати свій, найоптимальніший варіант розв’язання цієї проблеми.

Логік з’ясовує суперечності й логічні помилки у виступах доповідача й опонента, уточнює визначення понять і категорій, аналізує хід доведень тощо.

Психолог відповідає за організацію змістовного спілкування й взаємодію тих, хто навчається, під час семінару-дискусії, досягає узгодженості спільних навчальних дій, доброзичливості взаємин, не допускає перетворення дискусії на конфлікт шляхом згладжування різких думок, зведення їх до жарту, слідкує за правилами ведення діалогу.

Експерт оцінює дієвість усієї дискусії, правомірність висунутих гіпотез і передбачень, зроблених висновків, висловлює свою думку про внесок того чи іншого учасника дискусії в знаходження спільного рішення, надає загальну характеристику дискусії тощо.

Інші учасники дискусії мають слідкувати за її перебігом, ставити запитання доповідачу, опоненту, рецензенту, активно включатися в спілкування на будь-якому етапі дискусії, висловлювати свої думки й оцінки, доповнювати тих, хто виступав, робити критичні зауваження до предмета дискусії, поводитися коректно щодо колег та їхніх висловлювань тощо.

Також, згідно з методикою заняття й побажаннями учасників семінару-дискусії, можуть пропонуватися ролі й інших посадових осіб. Коли чисельність учнів є досить великою, можна призначити на вищезазначені ролі кілька осіб.

Безумовно, особлива роль в якісній організації такого заняття належить науково-педагогічному працівнику. Він має організувати підготовчу роботу студентів так, щоб забезпечити їхню активну участь у дискусії. Цьому сприяє правильно підібрана тема, яка становить для студентів певний професійний інтерес в силу своєї актуальності. З цією метою він чітко визначає проблему для дискусії та окремі підпроблеми, які будуть розглядатися під час семінару, добирає основну й додаткову літературу як для всієї групи, так і для доповідачів, розподіляє ролі та форми участі студентів у колективній роботі, готує студентів, які виступають у ролі доповідачів, опонентів, рецензентів тощо.

Високої педагогічної майстерності потребує від педагога керування перебігом усього семінару, й особливо – відкриття та проведення дискусії. У зв’язку з цим, він має володіти певною сукупністю методичних прийомів для її проведення. Наприклад, це може бути “спровокована” дискусія, яка проходить за допомогою стислих виступів окремих студентів. Також він повинен мати певний запас запитань, які можна додатково ставити на обговорення, щоб не давати дискусії згаснути. При цьому він має намагатись за допомогою цих запитань і певної емоційної поведінки забезпечити всебічний аналіз проблеми, не допускати переходу дискусії на другорядні проблеми, а також перетворення дискусії в діалог кількох найактивніших слухачів і педагога, забезпечити широку й активну участь у ній усіх учасників навчальної групи; не упускати з поля зору хибні судження студентів щодо предмета дискусії та залучати слухачів до їх обговорення й знаходження правильної відповіді, слідкувати за тим, щоб предметом аналізу було певне судження, а не сам студент, який його висунув, порівнювати різні погляди та залучати студентів до їх активного і всебічного аналізу тощо.

Безперечно, педагог у будь-якому випадку не має права:

перетворювати дискусію на процес контрольного опитування слухачів;

пригнічувати всіх учасників семінару своїм авторитетом і безапеляційними судженнями про висловлювання слухачів щодо предмета дискусії, а також майстерним багатослів’ям;

займати позицію ментора, який суворо повчає аудиторію й заздалегідь знає відповіді на всі запитання.

Навпаки, він має бути їхнім старшим товаришем, який знає трохи більше й намагається допомогти студентам знайти правильну відповідь, а також обмінятися своїм життєвим досвідом. Так, рекомендується довірливий тон у спілкуванні з об’єктами навчання, зацікавленість у їхніх судженнях, демократичність, доступність і принциповість у вимогах. Отже, викладач має пам’ятати про те, що головною постаттю на цьому занятті є не він, а студент.

Лише на закінчення семінару-дискусії педагог має зробити загальні висновки, проаналізувати й узагальнити результати колективного обговорення, підвести студентів до конструктивного висновку, який має теоретичне та практичне значення, оцінити внесок кожного студента в перебіг семінару й розв’язання проблеми дискусії, поставити задачі на самостійне вивчення тощо.

Можна запропонувати й інші різновиди семінару-дискусії. Це можуть бути протистояння рядів – педагог проти студентів, коли він наводить контраргументи на їхні відповіді чи навпаки – слухачі проти педагога, ігрова контрольна робота тощо.

Однією з форм семінару з використанням різних прийомів активізації студентів є семінар-дослідження, який з успіхом можна застосовувати для навчання студентів ВНЗ. Також існує багато різновидів цього виду семінару. Стисло охарактеризуємо деякі з них.

Семінар-дослідження з підготовкою й заслуховуванням певних доповідей чи рефератів. Методика його досить проста. На початку семінару педагог створює кілька підгруп по 5-9 осіб (кількість підгруп залежить від загальної чисельності навчальної групи), які отримують заздалегідь підготовлені проблемні запитання щодо теми семінару. Відповідь на ці запитання потребує від студентів попереднього їх аналізу, обміну думками, проведення дискусії, додаткового дослідження за допомогою джерел і підготовки обґрунтованої і аргументованої відповіді. Пошукова робота в малих підгрупах може тривати 20-45 хвилин залежно від складності проблеми. Закінчується вона підготовкою виступу представника підгрупи у формі доповіді чи реферату, який відбиває основну й узгоджену думку підгрупи.

Після цього семінар-дослідження продовжується у складі всієї навчальної групи. Зміст цього етапу полягає в заслуховуванні доповідей чи рефератів представників підгруп, які виступають з аналізом проблеми, де відображено узгоджену думку групи та окремі позиції певних студентів щодо проблеми. Можуть бути співдоповідачі, які уточнюють певні позиції підгруп, доповнюють основного доповідача та ін. Вони, тобто доповідачі й співдоповідачі, відповідають на запитання, які ставлять представники інших підгруп і педагог. У такій послідовності вислуховуються позиції всіх підгруп.

На останньому етапі здійснюється узгодження позицій підгруп, опрацювання колективного варіанта розв’язання проблеми, який задовольняє більшість підгруп, формулюються певні висновки та рекомендації для практичної діяльності. Педагог підсумовує результати роботи як підгруп, так і всієї навчальної групи, аналізує характер і успішність їхніх робіт, відокремлює й оцінює позитивні аспекти та певні недоліки в їхній роботі, визначає основні напрямки самостійної праці слухачів щодо глибшого вивчення проблеми.

Інший різновид семінару-дослідження – це семінар з використанням окремих аспектів методики організаційно-діяльної гри, який вважається дієвим способом загального розвитку, формування методологічного мислення, вироблення навичок і вмінь продуктивної розумової діяльності. Основною метою цих занять є розв’язання проблемної задачі теоретичного рівня, на яку чіткої та однозначної відповіді в науці немає. Специфіка й характер вирішення задачі визначають наступну мету – розвиток рефлексивного компонента творчого мислення.

Педагог заздалегідь під час консультації висуває одну або кілька взаємообумовлених проблем і дає завдання для їх розв’язання. Під час семінару здійснюється пошук відповіді. Для підвищення рівня заняття на нього можуть запрошуватися професійно підготовлені ігротехніки й методологи, які, входячи до складу навчальних груп, сприяють проблематизації заняття і забезпечують методологічне його проведення.

Семінар-взаємонавчання. Студенти вивчають чотири-шість проблем семінарського заняття. Але кожен з них особливо глибоко вивчає одну з проблем. На занятті студенти сідають попарно відповідно до проблем, які вивчають. Потім за командою викладача слухачі за визначений час повинні розповісти один одному зміст проблеми, обговорити суперечливі моменти, дійти загально узгодженої думки. Після цього перший або непарний ряд зсувається на одне місце. Дії повторюються.

Активізації традиційних методів навчання, розвитку творчого й нестандартного мислення сприяють інтелектуальна розминка та сократична бесіда, які можна використати під час проведення будь-яких занять.