Лекційне заняття

Нарівні з імітаційними активними методами навчання у навчально-виховному процесі ПТНЗ широко застосовувалися і неімітаційні методи. Це пов’язано з тим, що, по-перше, не завжди в силу певних об’єктивних і суб’єктивних причин вдається організувати заняття в ігровій формі, по-друге, традиційні методи навчання залишаються єдиним можливим варіантом викладення навчального матеріалу в стислі строки й для великої кількості учнів (студентів).

З цією метою можна застосувати різноманітні прийоми та способи активізації лекційних і семінарських (практичних) занять, метод ділових поїздок та ін. Коротко охарактеризуємо деякі з цих прийомів і способів. Лекція в її традиційному вигляді застосовується як допоміжний метод навчання й практикується на початку вивчення навчальної дисципліни (ввідна лекція), а також при розгляді складного або нового матеріалу, який відсутній в підручниках.

Лекція (від лат. lectio – читання) – розгорнуте теоретичне викладення, науковий аналіз теоретичних і практичних проблем, тісно поєднаних з поясненням, розповіддю та доказом. Наприклад, польський педагог В.Оконь їх класифікує на традиційні (зміст матеріалу дається у готовому для запам’ятовування вигляді), проблемні (аналізується певна наукова або практична проблема) й розмовні (ґрунтується на переплетенні розмовних фрагментів лекції з відповідями студентів або виконанням ними певних теоретичних або практичних завдань).

Лекційний метод полягає в систематичному усному викладі науково-педагогічним працівником розділу науки або навчального курсу. Лекція вперше почала застосовуватися в середньовічних університетах у формі читання й коментування викладачем тексту якоїсь книги. Характер усного викладу навчального курсу (латинської мовою) лекція набула у XVII ст.

Метою лекції як активного методу викладання є формування інтересу й прагнення до навчальної діяльності учнів (тобто сприяти формуванню мотивації навчально-пізнавальної діяльності), наближення навчального процесу до умов професійної діяльності,

Завдання викладача (майстра виробничого навчання) ПТНЗ під час організації і застосування активного лекційного методу полягає у розв’язанні таких завдань:

1. Зосередити увагу на найважливіших проблемах викладення змісту лекції.

2. Визначати зміст і темп викладання навчального матеріалу з урахуванням рівня підготовленості й освіти аудиторії.

3. Ставити проблемні запитання учням (студентам), які спонукають їх до обмірковування проблемної ситуації.

4. Вміло сполучати як інформаційні, так і проблемні запитання.

5. Розробляти пізнавальні задачі, які відбивають основний зміст теми лекції, сприяти обміну знаннями, досвідом і почуттями.

Особливостями лекції як активного методу викладання в умовах ПТНЗ можуть бути:

1. Збагачення нетрадиційними прийомами й способами.

2. Організація спільної діяльності тими засобами спілкування, які забезпечують активну й змістовну взаємодію педагога з аудиторією.

3. Реалізація принципу проблемності.

4. Застосування спеціально обладнаних аудиторій для програмованого навчання.

5. Залучення спеціальних консультантів з комплексних проблем.

У зв’язку з цим від викладача ПТНЗ вимагається творче ставлення до них. Лекція, яка відповідає сучасним дидактичним і виховним завданням, має формувати інтерес і прагнення до навчальної діяльності (тобто сприяти формуванню мотивації навчально-пізнавальної діяльності), наблизити навчальний процес до умов професійної діяльності, сприяти обміну знаннями, досвідом і почуттями. Для переходу від монологічної форми викладу навчального матеріалу до діалогічної застосовуються такі види лекцій з опорою на активні методи навчання:

1. Лекція-бесіда чи “діалог з аудиторією”.

2. Лекції проблемного характеру.

3. Лекція-дискусія.

4. Лекція-аналіз конкретної ситуації.

5. Лекція з використанням техніки зворотного зв’язку.

6. Лекція-консультація.

7. Лекція-прес-конференція.

8. Лекція із заздалегідь запланованими помилками.

9. Лекція удвох тощо.

Розглянемо види лекцій детальніше.

Отже, почнемо з лекції-бесіди чи “діалогу з аудиторією” – найпоширенішою та відносно простою формою активного залучення студентів (учнів) до навчального процесу. Вона передбачає безпосередній контакт педагога з аудиторією, який дозволяє зосередити увагу студентів (учнів) на найважливіших проблемах теми, яка вивчається, визначити зміст і темп викладання навчального матеріалу з урахуванням рівня підготовленості й освіти аудиторії.

Участь студентів (учнів) у лекції-бесіді можна забезпечити різними прийомами. Розглянемо деякі з них, що отримали широке розповсюдження в педагогічній практиці. Наприклад, запитання до аудиторії (спантеличення). Ці запитання носять інформаційний характер, тобто спрямовані не на контроль опанування знань, а на з’ясування думок і рівнів поінформованості слухачів з проблеми, що вивчається, актуалізації їхніх знань, потрібних для розуміння проблеми, та визначення ступеня їхньої готовності до прийняття матеріалу лекції. Вони адресуються всій аудиторії. Студенти відповідають з місця. З метою заощадження часу запитання слід формулювати так, щоб на них можна було дати однозначну відповідь. З урахуванням змісту відповідей викладач будує свої подальші розмірковування, характер лекції.

У тому випадку, коли рівень підготовленості слухачів є досить високим, можна ставити проблемні запитання, які, вказуючи на сутність навчальної проблеми, спонукають їх до обмірковування проблемної ситуації. Студенти (учні), замислюючись над змістом ситуації, виявляють інтерес до теми лекції, позитивно ставляться до проблем, які підлягають вивченню, намагаються самостійно або разом з педагогом розв’язати проблемну ситуацію. Так відбувається всебічний і глибокий аналіз проблеми для вивчення.

Одне й те саме запитання для одного студента (учня) може бути інформаційним, а для іншого, навпаки, – проблемним. Це залежить від рівня підготовленості учнів. Слухацька аудиторія не є однорідною. Через те науково-педагогічний працівник повинен вміло сполучати як інформаційні, так і проблемні запитання, зміст яких має враховувати індивідуально-психологічні особливості кожного студента.

Зважаючи на це, певні лекції можуть мати виключно проблемний характер, під час їх проведення процес пізнання студентів наближається до дослідницької діяльності. Такі лекції сприяють досягненню наступних цілей: опанування студентами теоретичних знань, розвиток абстрактного мислення, формування мотивації навчально-пізнавальної діяльності та взагалі мотивації до майбутньої професійної діяльності.

Досягнення цих цілей забезпечується спільною роботою викладача й аудиторії. Основна задача викладача ПТНЗ полягає не стільки в переказі готової інформації для засвоєння, скільки в залученні студентів (учнів) до професійних знань, у намаганні самостійно чи разом з педагогом розв’язати навчальні проблеми, формуванні практичних навичок і вмінь наукового пошуку. Це, безумовно, розвиває й формує їхнє мислення, сприяє пізнавальній активності. У співпраці з викладачем студенти “відкривають” для себе нові знання, опановують теоретичні особливості майбутньої професійної діяльності.

Отже, загальний ефект проблемної лекції визначається, по-перше, її змістом, по-друге, способом організації спільної діяльності й тими засобами спілкування, які забезпечують активну та змістовну взаємодію педагога з аудиторією.

Безумовно, лекція стає проблемною тільки тоді, коли вона має певні інтелектуальні складності, тобто коли в ній реалізується принцип проблемності. Він повинен формуватися під час, по-перше, добору й дидактичної обробки навчального матеріалу лекції, по-друге, безпосередньо на лекції. Перший напрямок реалізується шляхом розробки системи навчальних проблем, тобто пізнавальних задач, які відбивають основний зміст теми лекції, другий – компонування лекції як діалогічного спілкування викладача зі слухачами, предметом якого є матеріал, що вивчається.

Проблемність лекції досягається послідовним створенням проблемної ситуації, навчальної проблеми (це пізнавальна задача, яка містить деякі суперечності, й відповідь на неї вимагає додаткового запитання). Навчальні проблеми, які викликають у студентів певні інтелектуальні утруднення, мають бути посильними за своєю складністю для них, враховувати їхні пізнавальні можливості, знаходитися в руслі предмета, що вивчається, й становити значущий інтерес для майбутньої професійної діяльності.

Такі лекції, зазвичай, мають діалоговий характер, який може бути як зовнішнім (діалог між викладачем і слухачами), так і внутрішнім (самостійне мислення, обмірковування студентом навчальної проблеми). Характер і час використання діалогу педагогом має бути дидактично обґрунтованим.

У більшості випадків зовнішні діалоги переходять у лекцію-дискусію, яка передбачає активний обмін думками в інтервалах між логічними розділами лекції. Це, безумовно, пожвавлює навчальний процес, активізує пізнавальну діяльність слухачів, дозволяє педагогу керувати колективною думкою групи.

Для виникнення діалогу, на думку В.В. Ягупова, викладач має виконати низку вимог:

1) вступати в контакт зі студентами не як “начальник”, який все знає, а як співрозмовник, бажаючий обмінятися своїми думками щодо проблеми лекції, власним баченням шляхів розв’язання цієї навчальної проблеми;

2) не тільки визнавати право студента на власний погляд на дану проблему, але й бути зацікавленим у цьому;

3) істинність нових знань доводити не силою власного чи іншого авторитету, а шляхом обґрунтованих міркувань;

4) надавати можливість студентам ознайомитися з різними поглядами щодо навчальної проблеми, показувати їм генезис її розвитку й обґрунтовувати правильний шлях її розв’язання;

5) робити студентів активними співучасниками спільного наукового пошуку розв’язання проблеми;

6) шанобливо ставитися до студентів і особливо до їхніх думок, створювати атмосферу співробітництва, невимушеності;

7) стимулювати студентів до самостійного пошуку відповідей на навчальну задачу під час лекції і згодом – самостійної роботи.

Виконання цих умов, безперечно, сприяє виникненню змістовного діалогу під час лекції.

Похідним від зовнішнього діалогу є внутрішній, який розвивається у слухачів тільки за наявності в них навичок і вмінь живого мовного спілкування. Через те проблемні лекції повинні доповнюватися системою семінарів, ділових ігор, самостійної роботи тощо.

Також, існують інші різновиди лекцій, під час проведення яких застосовуються прийоми й способи активізації пізнавальної діяльності студентів. Це лекція-аналіз конкретної ситуації, лекція з використанням техніки зворотного зв’язку, лекція-консультація, лекція-прес-конференція, лекція із заздалегідь запланованими помилками, лекція удвох тощо.

Лекція-аналіз конкретної ситуації нагадує лекцію-дискусію. Але на обговорення педагог виносить не запитання, а конкретну ситуацію. Це так звані мікроситуації, які демонструються аудиторії усно або у вигляді відеозапису, діафільму тощо. Її викладення має бути коротким, але суттєвим і змістовним, щоб його вистачило для всебічного обговорення. Студенти цю мікроситуацію аналізують у складі всієї аудиторії. Викладач активізує цей діалог за допомогою спеціально спрямованих запитань, підказок, зіставлення різних поглядів, а іноді і їх зіткненням. Після цього він, спираючись на правильні та обґрунтовані відповіді, обмірковування й судження, аналізує ситуацію, надає переконливі докази стосовно хибних думок і аргументовано підводить аудиторію до колективного рішення чи висновку.

Лекція з використанням техніки зворотного зв’язку використовується в тих випадках, коли є спеціально обладнані аудиторії для програмованого навчання. Коли аудиторія є повністю автоматизованою, то лекцію можна провести майже без викладача. У цьому разі текст лекції подається в магнітофонному записі, який супроводжується відповідним фільмом. У кінці кожного розділу лекції студентам ставлять контрольні запитання, й на екрані висвітлюються варіанти відповідей на них. Завдання слухачів – натиснути на правильний, на їхню думку, номер відповіді на клавіатурі. Коли сума відповідей досягає необхідного рівня, лекція продовжується далі. В іншому разі магнітофон автоматично перемикається на другу доріжку, де лекція викладається вже інакше.

Лекція-консультація використовується, коли тема має суто практичний характер. На такій лекції студенти після викладення основних проблем ставлять викладачу запитання. На ці відповіді може відводитися до 50% навчального часу. В кінці заняття викладач підсумовує висновки шляхом стислої дискусії і надання правильних відповідей.

Лекція-прес-конференція організується із залученням спеціальних консультантів з комплексних проблем. Для проведення такої лекції слухачів іноді ознайомлюють з проблемами заздалегідь. Вони готують запитання, які сортуються за проблемами. Для відповіді на них запрошуються фахівці високого класу.

Коли проблема не вимагає попередньої підготовки консультантів до відповіді, подібне заняття проводиться так. Науково-педагогічний працівник визначає тему лекції і пропонує слухачам протягом 2-3 хвилин сформулювати найцікавіші для них запитання з цієї теми. Після цього він 3-5 хвилин сортує запитання за змістом і починає викладати лекцію. При цьому він відповідає не на кожне запитання, а на групи однорідних запитань.

Відповідно, коли проблема складна, кожен консультант відповідає на свою групу запитань. Студенти можуть звертатися до них за уточненнями, ставити додаткові запитання.

Лекція із заздалегідь запланованими помилками передбачає закладення в її зміст певної кількості помилок змістовного, методичного й поведінкового характеру. Опис цих помилок педагог пред’являє слухачам наприкінці лекції. Для цього підбираються найтиповіші помилки, які роблять і педагоги, і слухачі під час лекції.

Завдання студентів полягає в тому, щоб виявити під час лекції ці помилки, занотувати їх у конспекті та оголосити в кінці заняття. На аналіз помилок відводиться 10-15 хвилин. Ці помилки аналізуються спочатку студентами самостійно, а потім спільно з викладачем. Досвід свідчить, що слухачі в цілому знаходять навмисні помилки (їх також звіряють з описом помилок, який викладач підготував ще до лекції).

Перебіг таких занять має емоційний характер, сприяє створенню атмосфери довірливості та співробітництва між науково-педагогічним працівником і слухачами, значно підвищує інтерес студентів до навчального предмета, який вони вивчають.

Також така лекція має велике виховне значення як для викладача, так і для слухачів. Наприклад, студенти нерідко фіксують особисті помилки педагога у мовній і поведінковій сфері. В такому випадку він повинен відкрито зізнатися в них і зробити для себе відповідні висновки.

Сократична лекція (в основі сократичний метод).

Початок лекції пов’язаний з питаннями, підготовленими й заздалегідь заданими учням. Подальший хід її розвивається у зв’язку з відповідями учнів. Ця лекція вимагає від лектора умілого використання системи питань, таких як: відкриті й закриті, активізуючі, альтернативні, питання-твердження, рішення, пастка, контрольні, інформація, ланцюжок, думка, проблемні, провокуючі, риторичні, навідні, пропозиція.