Практичні (лабораторно-практичні) заняття

Практичне заняття – форма навчального заняття, на якому педагог організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчального предмета й формує в них уміння та навички їх практичного застосування шляхом індивідуального практичного виконання відповідно до сформульованих завдань. Практичні заняття можуть існувати у вигляді спеціальних, технічних і низки інших. Особливе та надзвичайно важливе місце серед них посідають спеціальні заняття, які безпосередньо формують, розвивають і вдосконалюють майстерність. У ВНЗ можна успішно організовувати та здійснювати групові вправи, ігри, навчальні практики, стажування, лабораторні роботи, тренування, які передбачають глибоку, всебічну й різноманітну підготовку їх учасників, уміння здійснити складні розумові дії та вимагають від них значних емоційно-вольових зусиль.

В умовах навчально-виховного процесу ПТНЗ, здебільшого, застосовуються лабораторно-практичні заняття.

Лабораторно-практичні роботи – одна з поширених форм практичного використання теоретичних знань. Вони обов’язково мають бути пов’язані зі спостереженнями й аналізом явищ за допомогою експерименту. В умовах профтехучилищ і технікумів лабораторні роботи в “чистому вигляді” використовуються дуже мало. В навчальні програми вони входять під назвою «лабораторно-практичні роботи».

Лабораторно-практичні роботи бувають кількісні та якісні. Кількісні роботи пов’язані з точними вимірюваннями, розрахунками, їх результат визначається цифрами, які розкривають необхідні залежності. Приклади таких робіт: вимірювання сил різання, визначення шорсткості поверхонь оброблених деталей тощо. При виконанні якісних лабораторно-практичних робіт учні вивчають різні устрої, їх структуру та інше. Ніяких розрахунків при цьому не виконується. Приклади таких робіт: вивчення кінематичних схем верстата, вибір різців за видами робіт, що виконуються, тощо.

За дидактичними цілями лабораторно-практичні заняття бувають ілюстративними або дослідницькими.

Якщо учні виконують роботу з уже відомого теоретичного матеріалу, вона є ілюстрацією до нього. Її виконання поглиблює вивчення того чи іншого питання.

Інший характер мають роботи, результат яких учням попередньо невідомий. У цьому випадку після виконання лабораторно-практичної роботи учні поступово підходять до набуття нових знань або самостійно їх засвоюють.

Лабораторно-практичні роботи можуть проводитися фронтально й не фронтально.

При фронтальному способі проведення всі учні виконують однакове за змістом завдання на однотипному обладнанні. Різні для кожної бригади можуть бути тільки цифрові вихідні дані.

Так мають проводитися роботи, які випереджають або супроводжують вивчення теоретичного матеріалу на уроках.

Позитивною якістю фронтального методу проведення лабораторно-практичних робіт є те, що значно полегшується процес керівництва учнями та нагляд за ходом їхньої роботи. При цьому інженер-педагог має можливість одночасно проводити інструктаж для усієї академічної групи.

Недоліки такі, що потрібна велика кількість однотипного обладнання.

При не фронтальній організації праці всі учні виконують роботу окремими ланками на різному обладнанні. Зміст робіт для кожної ланки окремий.

Недоліком такої форми організації робіт є деяка складність з керівництвом ними.

Не фронтально проводяться лабораторно-практичні роботи ілюстративного (якісного) характеру.

Інженер-педагог керує роботою учнів за допомогою інструктажів.

Основу усного інструктажу становить поєднання пояснення й безпосередній показ прийомів виконання окремих елементів. Демонструючи прийоми, педагогу потрібно давати відповідні пояснення про виконання окремих елементів.

Основна мета цих пояснень – розкрити невидимий бік того, про що розповідається, а також допомогти краще розібратися в особливостях дій, послідовності виконання окремих рухів.

При виконанні лабораторно-практичних робіт інженер-педагог повинен обов’язково попередньо перевірити знання з теоретичного матеріалу. Без цього ефективність її виконання буде дуже низькою.