Інтегративна природа комунікації

Відкриті соціальні системи не можуть існувати без комунікації, яка виконує функцію життєзабезпечення як у суспільстві в цілому, так і в окремих його складових – соціальних організаціях, соціальних спільностях, соціальних інститутах. Як тільки припиниться комунікація між складовими соціальних підструктур, соціальне перестане існувати. Саме комунікація є засобом залучення соціальних організацій у зовнішнє середовище, забезпечує необхідний рівень їх взаємодії з соціальним оточенням, без спілкування з яким неможливе або безглузде існування соціальних організацій.

Поняття „комунікація” є безмежним і пронизує майже всю людську поведінку й культуру [1]. Іноді комунікацію розглядають лише як передачу повідомлення або засіб зв’язку. Такий підхід абсолютизує технічні засоби зв’язку або інформацію. Насправді комунікація є значно складнішим процесом. У комунікаційному процесі відбувається не просто рух інформації, а й активний обмін нею. При цьому люди можуть обмінюватися інформацією за умови, що вона не просто прийнята, але і зрозуміла, осмислена. А для цього учасники комунікації повинні користуватися спільною системою знаків. Більше того, вона можлива за умови інтерсуб’єктивності мови, яка означає, що знаки та закріплені за ними значення відомі всім учасникам комунікативного процесу. Все це дозволяє визначати комунікацію як „двосторонній процес обміну сигналами з метою інформування, інструктування чи переконання”, що ґрунтується на смислових значеннях, які однаково розуміються та визначаються відносинами комунікаторів і соціальним контекстом [2]. Комунікація – це соціально-культурна взаємодія людей, груп, організацій, держав і регіонів завдяки інформаційним зв’язкам [3].

Комунікація виконує дуже важливу інтегративну функцію. Для здійснення, наприклад, інтерперсональної (міжособистісної) комунікації потрібно володіти хоча б мінімумом граматичних та гносеологічних правил, керуватися спільною системою цінностей, яка обумовлює комунікативні установки, діяти в межах певних моральних правил. І якщо комунікація відбулася, можна з впевненістю констатувати, що склалася певна спільність, яка характеризується зазначеними рисами та особливостями.

Зрозуміло, при взаємодії соціальних груп та здійсненні масової комунікації виникає більш складна комунікативна ситуація, і реалізувати інтегративну функцію значно важче. Представники інших спільностей утворюють „чуже” середовище, комунікація в межах якого потребує, крім обміну змістом, обміну правилами та цінностями, а для того, щоб досягти згоди, потрібно зробити ці правила предметом рефлексії. Як результат, формується нова узгоджена система цінностей і правил спілкування, що забезпечує комунікативні процеси між соціальними спільностями і призводить до інституалізації комунікативних процесів. Комунікативними інститутами є ЗМІ. Вони піднімають статус інтерперсонального та соціального спілкування на якісно новий рівень, створюють однорідне інформаційне середовище суспільства та виконують роль універсального посередника та інтегратора суспільства, оскільки „задають” єдину систему цінностей, формують здібності до сприйняття інформації, пропонують „теми” для спілкування [4].

Роль комунікацій значно зростає в умовах формування глобального суспільства, яке за своєю природою є глобальним інформаційним суспільством. Цей факт оцінюється неоднозначно. Деякі вчені розглядають комунікацію в глобальному інформаційному суспільстві як панацею від всіх соціальних катаклізмів, оскільки в умовах інформаційного суспільства вона забезпечує загальну поінформованість різних соціальних суб’єктів, сприяє формуванню єдиної системи цінностей і тим самим знімає напругу в їх відносинах і взаємодіях. На думку У.Шрамма, одного з основоположників американської комунікативістики, з самого початку гуманним призначенням інформаційних зв’язків між людьми було виникнення людського співтовариства, яке відрізняється і від тваринного, і від рослинного світу. „Без комунікації не було б ком’юніті, як без ком’юніті немає комунікацій”, – зазначає вчений [5]. Ще більш значущою стає роль комунікації в інформаційному суспільстві, в якому з’являються величезні можливості для інтелекту людини та створюються нові інформаційні ресурси, що суттєво впливають на спосіб нашої спільної діяльності та життя.

Є науковці, що акцентують увагу на здатності сучасних комунікацій, котрі здійснюються на основі новітніх технологій, втручатися в особисте життя громадян і порушувати їхні права та свободи. Вони вважають, що перехід до інформаційного суспільства призведе до істотної вразливості особистості внаслідок несанкціонованого доступу до інформації, її викривлення, крадіжок, знищення. Новітні інформаційні технології можуть призвести до тотального контролю над людиною, над інформацією, яку вона передає. Прихильники негативістських трактувань сучасних комунікацій бачать гарантію збереження прав і свобод людини у відсутності тотальної поінформованості. Вони виступають за певну дозованість інформації, за розумні, як вони вважають, допустимі межі поширення.

Думається, що правда, як завжди, знаходиться десь посередині між двома крайнощами: комунікації необхідно розвивати, забезпечивши правове регулювання цього розвитку: реалізація права на інформацію, її доступність, відкритість та свободу обміну не повинна порушувати права, свободи та законні інтереси всіх соціальних суб’єктів. Така постановка проблеми логічно підводить нас до необхідності розуміння ролі та місця в системі комунікацій сучасного суспільства, його політичної системи, яка здатна забезпечити та гарантувати вказані права та свободи. Для виконання такої ролі захисника та гаранта інформаційних прав і свобод політична система, перш за все, сама повинна бути інформаційно доступною та відкритою.

Сучасна комунікація представлена різними формами, які визначаються як форми виробництва та поширення соціальної інформації, що історично склалися і залежать від суспільних відносин, рівня економічного, технічного і культурного розвитку суспільства, структури влади і форм управління. Оскільки успіх соціальної комунікації забезпечують не лише знання про комунікаційні процеси, але й вдале і зрозуміле подання відомостей про себе, важливу роль у сучасній комунікаційній системі відіграє специфічна форма комунікації, яку називають зв’язки з громадськістю, або паблік рилейшнз.