Органів влади

Складено за: [11].

Транспарентність, як один з найважливіших принципів демократичного врядування, не може бути реалізована без створення інституту PR взагалі та комунікацій з громадськістю владних структур зокрема. Владні комунікації – це комунікації, що здійснюються органами державної влади та управління з іншими політичними та соціальними суб’єктами. Внутрішні владні комунікації передбачають зв’язки між різними органами державної влади та управління (законодавчими та виконавчими органами, центральними та місцевими органами влади, окремими міністерствами і відомствами). Зовнішні владні комунікації мають за мету встановлення зв’язків з недержавними суб’єктами комунікації. Цей різновид політичних комунікацій іноді називають урядовими PR на відміну від політичних PR, які пов’язують з діяльністю політичних партій. На наш погляд, такий підхід, по-перше, не враховує, що визначальною ланкою політичної системи є держава, а не політичні партії, а по-друге, урядові структури не вичерпують усього розмаїття державних органів. Фактично поза увагою залишаються парламентські структури, органи місцевого управління і самоврядування та діяльність інших державних установ.

Залучення PR-служб у систему владних політичних комунікацій не означає, що їхня діяльність набуває політичного характеру. Зв’язки з громадськістю – інструмент органів державної влади, що повинен забезпечити ефективність їхнього функціонування. Саме тому, як зазначають західні науковці, діяльність системи зв’язків з громадськістю в органах державної влади та управління не повинна мати політичного характеру. Її головна мета – сприяння поширенню демократії та забезпечення інформування громадськості, а не служба інтересам окремих політичних партій або політичних лідерів. Основними завданнями служб PR владних структур є постійне надання інформації про діяльність установи, її плани та успіхи; виховна інформаційна функція, спрямована на просвітництво громадськості з питань законодавства, права та інших аспектів щоденної діяльності; інформування міністрів та голів відомств про існуючу та можливу реакцію громадськості на діяльність владних структур та політику, що проводиться або намічається [12].

Аналогічно оцінюють значення системи зв’язків з громадськістю і українські фахівці з паблік рилейшнз. Зокрема, В.Моїсеєв зазначає, що створення PR-служб у владних структурах відкриває можливість формувати довіру громадян до інститутів влади. Використання ж методів паблік рилейшнз, їхня технологічність дозволяють закладати в саму систему управління механізми взаємодії з громадянами і, зрозуміло, сприяють демократизації та започаткуванню громадянського суспільства. Учений формулює кілька основних напрямів, за якими може проводитися діяльність служб зв’язків з громадськістю органів державної влади: встановлення, підтримка та розширення контактів з громадянами та організаціями; інформування громадськості про рішення, що приймаються; вивчення громадської думки (соціально-політичний моніторинг); аналіз реакції громадськості на дії посадових осіб та органу влади в цілому; прогнозування громадсько-політичних процесів; забезпечення організації аналітичними розробками; формування сприятливого іміджу організації [13].

Відкритості діяльності державних діячів та політиків для громадськості сприяють особисті контакти конкретних державних діячів з представниками громадськості; повідомлення про їх дії та рішення; їх іміджева діяльність. Особистісна компонента транспарентності влади повинна реалізуватися незалежно від прагнень і бажань посадовців оприлюднювати їхні дії чи ні. Як показує практика, останні дуже часто зовсім не зацікавлені в тому, щоб їхня діяльність була прозорою для громадськості, і прагнуть якомога можна більше „сховатися” від неї за інструкції та регламенти, що дозволяють утаємничувати інформацію. Саме тому значною мірою особистісна відкритість представників влади повинна залежати від зобов’язань, визначених нормативною базою

Механізм забезпечення транспарентності може мати різну структуру, проте необхідно, щоб він був чітко налагодженим та відпрацьованим на всіх рівнях влади та управління. Тільки тоді відкритість може мати потрібний ефект. Дуже важливо зрозуміти, що проблема транспарентності не є лише проблемою політичного розвитку, як це іноді може здаватися – вона є найсуттєвішим фактором підвищення ефективності економічного та соціокультурного життя, оскільки відкритість – не самоціль, а засіб для покращення взаємодії та взаєморозуміння між всіма соціальними суб’єктами. „Практика побудови розвинених демократичних суспільств, – як зазначається у Концепції реформування політичної системи України, – утверджує свободу доступу до комунікацій як невід’ємне право особи та фундаментальний чинник суспільного прогресу. Зазначене право виходить за рамки свободи думок, висловлювань та свободи друку і включає в себе такі можливості: надсилати та отримувати інформацію; говорити та бути почутими; відповідати і отримувати відповіді; бачити і бути побаченим; прагнути і фактично брати участь у суспільній комунікації: право на мову, на відособлення, на вибірковість і на мовчання” [14].