Нормативна компонента транспарентності

Ця складова транспарентності, без сумніву, може бути поставлена на перше місце: кардинально вирішити проблему відкритості влади можна лише тоді, коли буде створено відповідний законодавчий механізм. Бажано, щоб він ґрунтувався на спеціальному законі про відкритість влади. Дехто висловлює сумнів щодо необхідності прийняття такого закону, мотивуючи тим, що в більшості інших країн нічого подібного не існує. Проте ця думка неправомірна з огляду на два фактори.

По-перше, у нас відсутні міцні традиції демократизму, які є в сучасних розвинених демократіях. Зрозуміло, поступовий і тривалий розвиток вже призвів до формування в них розвиненого механізму забезпечення відкритості влади, який ґрунтується на конституції та різноманітних законодавчих актах. Нам же потрібний більш радикальний підхід, який би дозволив унормувати поведінку як владних інституцій і представників влади, так і громадськості. Щодо останньої, то слід підкреслити – існування надійного та стабільного механізму відкритості влади дозволить не лише ознайомити людей з законами та рішеннями влади, але й навчить людей виконувати ці закони, розуміти їх важливість для суспільного порядку та сприймати їх з довірою.

По-друге, правове утвердження інституту транспарентності є багаторічною традицією для великої групи розвинених країн, суспільно-державний устрій яких прийнято називати ліберально-демократичним. На думку російського дослідника М.Анісімцева [4], родоначальником цього інституту є Швеція, де ще в 1766 році був прийнятий закон про свободу видань. Пізніше ця практика знайшла місце і в інших країнах¹.

Особливо великий досвід розв`язання проблеми нормативного забезпечення транспарентності діяльності різних гілок влади мають Сполучені Штати [5]. З актів, що забезпечують відкритість дій американської влади, найбільш відомим і ефективним вважається федеральний Закон про свободу інформації. Крім нього, інші положення про гласність вимагають, щоб органи влади проводили свої засідання привселюдно і забезпечували відкритий доступ до офіційних документів та інформації. Фінансові звіти, що представляються офіційними особами і працівниками законодавчих, виконавчих і судових органів федеральної влади, також публікуються з метою дати громадянам достатню інформацію для оцінки імовірності того, що на дії цих чиновників впливають їхні фінансові інтереси.

В Україні поки що відсутній спеціальний закон, який би забезпечував транспарентність влади. Проте перші кроки в напрямі його створення вже зроблені. Ще в 1997 році був прийнятий закон „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” [6]. Разом із змінами, внесеними пізніше, він визначає порядок всебічного і об’єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування ЗМІ. Тут, зокрема, визначається, що інформація про діяльність державних органів може отримуватися ЗМІ від цих органів безпосередньо, через їхні інформаційні служби чи бути зібрана журналістами. У цьому законі фактично вперше визначається статус та основні функції спеціалізованих підрозділів державних інституцій, на які покладаються завдання забезпечення прозорості їх діяльності, узаконюється інститут зв’язків влади з громадськістю, який почав створюватися в Україні на початку 90-х років.

У 2000 році Президент підписав указ „Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” [7], який розпочав створення умов не лише для прозорого здійснення владними структурами своїх повноважень, зобов’язавши встановити певний порядок електронного оприлюднення інформації про їх діяльність та завершення створення веб-сторінок на всіх рівнях влади, а також провідними науковими установами та навчальними закладами; але і для входження України в глобальне відкрите суспільство, оскільки визначив завдання, спрямовані на повніше задоволення потреб міжнародного співтовариства в об’єктивній, комплексній інформації щодо різних сфер суспільного життя в нашій країні.

У 2001 році Президент підписав новий указ – „Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади” [8], згідно з яким було утворено робочу групу з підготовки пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади. Планується розробити з урахуванням вітчизняного та міжнародного досвіду законопроекти, спрямовані на створення належних правових засад для забезпечення гласності та відкритості діяльності владних органів різного рівня. Зокрема, передбачено розробити заходи та правове забезпечення щодо вдосконалення взаємодії органів державної влади із засобами масової інформації та громадськими організаціями у питаннях забезпечення громадськості достовірною і всебічною інформацією про діяльність органів державної влади, налагодження постійного зворотного зв’язку органів державної влади із засобами масової інформації та громадськими організаціями, забезпечення їх взаємної відповідальності за вирішення цих завдань; створення умов для вільного доступу громадян до рішень органів державної влади та до інформації про діяльність цих органів, у тому числі щодо формування і реалізації державної політики в різних сферах суспільного життя, про підготовку і прийняття проектів законів, інших нормативно-правових актів тощо.

У 2002 році було прийнято два важливих для формування транспарентності влади акти – постанова Кабміну України „Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади” та указ Президента „Про додаткові заходи із забезпечення відкритості діяльності органів державної влади”.

Постанова фактично конкретизувала завдання, визначені в Указі Президента 2000 року щодо однієї з гілок державної влади [9]. В ній зазначалося, що оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади здійснюється з метою підвищення ефективності та прозорості діяльності цих органів шляхом впровадження та використання сучасних інформаційних технологій для надання інформаційних та інших послуг громадськості, забезпечення її впливу на процеси, що відбуваються у державі. Цей акт визначив порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади: розміщення і періодичного оновлення міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади інформації на власних веб-сайтах; створення Єдиного веб-порталу Кабінету Міністрів України, призначеного для інтеграції веб-сайтів органів виконавчої влади та розміщення інформаційних ресурсів відповідно до потреб громадян. Координацію робіт із створення веб-порталу, його інформаційного наповнення, технічної підтримки, супроводження та встановлення регламенту і стандартів обміну інформацією між його складовими частинами було покладено на Секретаріат Кабінету Міністрів України.

Зазначений вище указ значно відрізняється від попередніх нормативних актів, про які йшлося [10]. У ньому вперше за всю історію нашої державності визнано пріоритетом Кабміну, центральних та місцевих органів виконавчої влади реалізацію зрозумілої (виділено нами. – Є.Т.) для суспільства політики, проголошено необхідність введення нових технологій прозорості, підкреслюється, що влада повинна не тільки відповідати на запити громадян, а і повинна робити більше: сама формувати попит на інформацію, створюючи бази даних, з яких багато хто тільки і дізнається про існування тієї чи іншої інформації. Принципово новим кроком до формування прозорості влади може стати також передбачене Указом створення спеціальної системи допомоги громадянам в організації запитів на будь-яку відкриту інформацію та реалізація вимоги про оперативне розміщення на веб-сайтах усіх проектів нормативних актів, що готуються тими чи іншими владними інституціями, при цьому органи влади зобов’язуються не лише розміщувати проекти в Інтернеті, але й негайно інформувати всіх зацікавлених через ЗМІ про те, що проект відкрито для обговорення.