Антропологічна філософія Л. Фейербаха. Відношення до гегелівської діалектики

Л.Фейєрбах — філософ, який здійснив поворот до матеріалізму в німецькій класичній філософії після Канта і Гегеля. Основні положення філософії Фейєрбаха викладені у працях: «До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства» і «Основні положення філософії майбутнього».

Цікава еволюція філософських ідей Л.Фейєрбаха, який починав з вивчення теології, потім став учням Гегеля, викладав гегелівську філософію в університеті і, нарешті, прийшов до матеріалістичних поглядів на природу людини. Сам Фейєрбах про це так писав: «Моєю найпершою думкою був бог, другою — розум, третьою і останньою — людина».

Критикуючи Гегеля, Фейєрбах довів, що його абсолютна ідея — це не що інше, як людський розум, відірваний від людини і перетворений в щось надприродне. Він вважає, що мислення не може існувати поза людиною і незалежно від неї, тому що воно нерозривно зв'язане з діяльністю людського мозку, з матеріальними процесами. Звідси, мислення не первинне, як доказував Гегель, а вторинне, похідне від матерії.

Нова філософія, яку пропонує створити Фейєрбах, повинна бути філософією людини, це антропологічна філософія, в ній Бог і теологія повністю розчиняються у вченні про людину.

Фейєрбах запропонував відмінне від традиційного розуміння філософії, її минулого та сучасності, ролі в суспільстві і ставлення до релігії. За Фейербахом, у світі починається нова епоха — пост-християнська. Релігія відмирає, її місце в культурі звільняється, і зайняти це місце повинна філософія. Водночас і сама філософія повинна змінитися: вона не має стати простим чи негативним (в гегелівському розумінні) запереченням релігії. "Якщо філософія повинна замінити релігію, — стверджує Фейєрбах, — то, залишаючись філософією, вона має стати релігією, вона повинна включити в себе — у відповідній формі — те, що становить сутність релігії, повинна включити переваги релігії". Інакше кажучи, повинна бути якась нова (відмінна від попередньої) синтетична форма свідомості і знання. Нова філософія повинна стати несхожою і на стару християнську релігію, і на стару "шкільну" філософію, хоча й потрібно зберегти краще з них обидвох. Уточнюючи свої уявлення, Фейєрбах називає нову філософію — "релігію" антропологією, "філософією майбутнього". Водночас сам Фейєрбах бачив сутнісні відмінності між філософією та релігією і вказував на них. У релігії сильний бік — її світоглядна ефективність, її близькість до "серця" людини, її емоцій, глибинних особистісних структур (при цьому релігію Фейєрбах вважає родовою ознакою людини — адже в тварин релігії немає). З іншого боку, гегелівська філософія з ії абсолютизацією мислення, раціонального пізнання виявляється, за Фейербахом, раціоналізованою формою теології. Філософія — це неначе "сенс" у релігії. Вона також виростає з сутнісних аспектів людської свідомості. І те, й інше повинна об'єднати у собі "філософія майбутнього", але у цьому об'єднанні мають зникнути, усунутися слабкі сторони і філософії, і релігії.

Слабкість філософії, за Фейєрбахом, — в її відірваності від "серця", манірній віддаленості від світу, теоретичному егоїзмі. Це й повинно бути усунене при злитті філософії та релігії, а тому філософія повинна перетворитись у практичну філософію (цей мотив був характерним для усього молодогегельянства).

Найсильнішою стороною християнства, яка уможливила цій релігії стати світовою, легко доходити до "серця" людини, Фейєрбах вважає мораль. Тому природно, що "нова філософія" повинна знайти якусь нову форму морально-етичної свідомості. Фейєрбах здійснив спробу її виробити. Замість християнства та філософії гегелівського типу він запропонував "філософію Людини". Згідно з його гуманістичною концепцією Людина — це найвище у ціннісному відношенні, абсолютна цінність. При цьому слід говорити не про окремих людей, а про їх сутність, тобто про родовий початок. Окрема людина зовсім не є вмістилищем усіх людських чеснот, але Людина як така е нескінченно мудрою, доброю, всемогутньою. Її властивості — це вона сама, а без них (тобто без моральних якостей мудрості, доброти, могутності) Людини зовем немає. В людині все є цінним: емоційне та психологічне життя е не менш важливим, аніж розум. Також вельми важливо, що людина живе в прямому контакті з природою, бо зовнішня природа є близькою природі самої людини. За Фейєрбахом, людська сутність цілком гармонійно виявляє себе в людському існуванні: життя природи та умови буття перебувають у глибокій єдності з людською сутністю.

Отже, людина, за Фейєрбахом, перебуває та існує в гармонійній єдності з власною сутністю, власними якостями ("предикатами"), зовнішньою та внутрішньою природою. Вища ж єдність проявляється в моральному наповненні цієї гармонії, яка реалізується у імперативі, вищому законі для Людини. Цей закон полягає у вимозі ставитися до людини як до найвищої цінності, як до Бога. При цьому людина ставиться до себе як до Бога, коли вона бачить божественне у іншій людині. Запозичена в християнстві заповідь любові до Бога і ближнього перетворюється у Фейєрбаха на основний моральний закон. Саме Любов (як домінуюче в людському ставленні до Бога) наділяється в Фейєрбаха родовим смислом—це любов статева, родоутворююча, що включає в себе і любов до дітей, тобто до продовження самих себе, свого Я. За Фейєрбахом, відносини між людьми повинні включити в себе закон Любові як деяку надцінність, дати йому увійти в "серце" людей, змінюючи вплив релігії.

Фейєрбахівські уявлення про Людину були отримані шляхом критичного перетлумачення християнських ідей. Фейєрбах віддав чи приписав Людині лише ті якості ("предикати"), які релігія приписувала Богу. На його думку, Бог — це відчужена та об'єктивована сутність людини (або, інакше кажучи, Бог є деяким символічно закодованим зображенням суто людських властивостей та якостей). Саме в тому, що боги утворені за образом та подобою людей, і корениться, за Фейєрбахом, сенс та цінність релігійної свідомості, основа її дійовості в історії. Але недостатньо лише розуміти природу релігії, вважає Фейєрбах, — критикувати її означає зводити, або редукувати, релігійні образи та цінності до їх земних прообразів. Перетлумачений таким чином зміст релігії саме й веде, за Фейєрбахом, до справжнього розуміння сутності людини.

Фейєрбахівська філософія виявила значний вплив на формування світової філософської думки, зокрема — на молодогегельянство та марксизм. Хоча майже відразу ж вона була піддана критиці сучасниками мислителя, але фундаментальність порушених Фейєрбахом питань та глибина його спроби відповісти на них дає підстави відвести йому належне місце серед гігантів світової філософської думки.

Л. Фейєрбах був першим філософом, який піддав критиці філософську систему об'єктивного ідеалізму Гегеля. У Фейєрбаха був гегельянської період філософського розвитку, але в лоні гегелівського «абсолютного ідеалізму» визрів і його антитеза - антропологічний матеріалізм. Вже при першому знайомстві з гегелівському лекціями Фейєрбах звернув увагу на наявність у них поряд зі «спекулятивними побудовами» також «звичайних уявлень», в тому числі постановку проблеми відношення мислення і буття, у вирішенні якої Гегелем Фейєрбах засумнівався. Фейєрбах приходить до висновку, що гегелівський теза про самоотчуждении логічної ідеї в природу не обгрунтований: абсолютна ідея, що представляє «чисте мислення», не може знати нічого навіть про мислення, а не тільки про щось інше. Фейєрбах вважав, що Гегель виводить природу з логіки, порушуючи всі логічні правила. Одночасно Фейєрбах висловлює незгоду з Гегелем і з питання співвідношення філософії та релігії. Він заявляв, що хто не відмовляється від філософії Гегеля, той не відмовляється і від теології. Він стверджує, що вчення Гегеля про породження природи абсолютною ідеєю - це лише раціональний вираз теологічного вчення про створення природи Богом.Фейєрбах не погоджується з Гегелем і в тому, що гегелівська філософія є за своїм статусом «абсолютної філософією». Він характеризує філософію Гегеля як «світ минулого», а в якості такої вона не може бути керівництвом для майбутнього.
Фейєрбах зосередив свою критику на ідеалізмі гегелівської філософської системи, але не зрозумів важливості розробленої Гегелем діалектики

22. Історико-філософське вчення Л.Фейєрбаха.
Л. Фейєрбах був першим філософом, який піддав критиці філософську систему об'єктивного ідеалізму Гегеля. У Фейєрбаха був гегельянської період філософського розвитку, але в лоні гегелівського «абсолютного ідеалізму» визрів і його антитеза - антропологічний матеріалізм. Вже при першому знайомстві з гегелівському лекціями Фейєрбах звернув увагу на наявність у них поряд зі «спекулятивними побудовами» також «звичайних уявлень», в тому числі постановку проблеми відношення мислення і буття, у вирішенні якої Гегелем Фейєрбах засумнівався. Фейєрбах приходить до висновку, що гегелівський теза про самоотчуждении логічної ідеї в природу не обгрунтований: абсолютна ідея, що представляє «чисте мислення», не може знати нічого навіть про мислення, а не тільки про щось інше. Фейєрбах вважав, що Гегель виводить природу з логіки, порушуючи всі логічні правила. Одночасно Фейєрбах висловлює незгоду з Гегелем і з питання співвідношення філософії та релігії. Він заявляв, що хто не відмовляється від філософії Гегеля, той не відмовляється і від теології. Він стверджує, що вчення Гегеля про породження природи абсолютною ідеєю - це лише раціональний вираз теологічного вчення про створення природи Богом.Фейєрбах не погоджується з Гегелем і в тому, що гегелівська філософія є за своїм статусом «абсолютної філософією». Він характеризує філософію Гегеля як «світ минулого», а в якості такої вона не може бути керівництвом для майбутнього.
Фейєрбах зосередив свою критику на ідеалізмі гегелівської філософської системи, але не зрозумів важливості розробленої Гегелем діалектики

22 Історико-філософські погляди Фейєрбаха виникли і сформувалися в певних історичних умовах на основі певного історико-філософського багажу. Найважливішим ідейним джерелом матеріалізму та атеїзму Фейєрбаха були паростки атеїстичної і матеріалістичної думки попередніх епох. У нових історичних умовах Фейєрбах розвинув і продовжив матеріалізм і атеїзм. Фейєрбах глибоко і докладно вивчив ідейна спадщина своїх попередників посилався на них, вважаючи їх атеїзм поверхневим і неглибоким.
Розуміння Фейєрбахом суті історико-філософського процесу, завдань і цілей історико-філософської науки лягло в основу ретельно розробленій ним методології історико-філософського дослідження, конкретної методики та техніки історико-філософської інтерпретації; Фейєрбах розвинув і поглибив стрижневі елементи гегелівської методології - принципи об'єктивності, історизму, системності, протиріччя; що ж стосується таких найважливіших принципів, як зіставлення історії філософії та історії науки, історії філософії та історії духовної культури в цілому, а також орієнтації історико-філософського дослідження на актуальні проблеми сучасності, то вони вперше розроблені саме Фейєрбахом; важливий внесок в аналіз методологічних проблем історико-філософської науки представляють запропоновані Фейєрбахом типологія основних протиріч філософських вчень минулого, методика контекстуального аналізу.