Проблема співвідношення біологічного і соціального в процесі становлення особистості

Особистість - це людина як суб'єкт соціальних відносин і свідомої діяльності, яке визначається включеністю в соціальні зв'язки системне якість індивіда, що формується у спільній діяльності та спілкуванні.
Розвиток особистості - процес її закономірного зміни як системної якості індивіда в результаті соціалізації. Володіючи природними анатомо-фізіологічними передумовами до становлення особистості, в процесі соціалізації дитина вступає у взаємодію з навколишнім світом, опановуючи досягненнями людства. Таким чином, в процесі розвитку особистості виділяються два важливі чинники - генетичний і средовой, з яких переважання одного є окремим питанням в дослідженні особистості.
Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх детермінант. До зовнішніх, чи детерминантам оточення, відносяться: приналежність людини до певної культури, соціально-економічному класу й унікального для кожного сімейному середовищу. З іншого боку, внутрішні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізіологічні чинники. Подальший опис безлічі змін, що супроводжують розвиток особистості-фізичних, соціальних, інтелектуальних, емоційних, моральних і т.д. - Показує, який складною є проблема розвитку людини.
Генетичні фактори - це той рід впливу на поведінку, яка передається від батьків до дітей завдяки механізмам спадковості. Поряд з навколишнім середовищем вони відіграють ключову роль у розвитку особистості людини. Так, дослідження блізнецовим методом надають наочний доказ того, що емоційна стійкість, екстраверсія, тривожність, сила, рухливість, врівноваженість стійко передаються у спадок. До інших особистісним особливостям, які мають як мінімум помірно виражену генетичну компоненту, відносять відчуженість, агресивність, прагнення до досягнень, лідерство, уяву і відчуття благополуччя.
Генетичні чинники грають важливу роль в детермінації особистості, особливо у відношенні того, що робить людину унікальним індивідом. Незважаючи на те, що історично склалося так, що психологія підкреслює значення генетичних і середовищних детермінант у формуванні особистості як цілого, сучасні вчені визнають, що значення цих факторів може варіювати від однієї характеристики до іншої. Генетичні чинники, як правило, більш важливі для таких характеристик, як інтелект, темперамент, і менш важливі для формування цінностей, ідеалів, переконань.
Прикладом таких індивідуальних відмінностей темпераменту, який стосується рівнів активності і пасивності, може бути наступний: деякі діти більш активні і більш сміливі, ніж інші. Ці особливості можуть зберігатися протягом багатьох років: одні люди завжди мають потребу в тому, щоб рухатися, діяти, інші, як правило, воліють читати або дрімати; одні рішучі і безстрашні, інші, боязкі й обережні. Той факт, що ці особливості виявляються рано, зберігаються протягом довгого часу і, мабуть, відносно не залежить від навчання, дозволяє припустити, що вони відносяться до генотипічно обумовленим, або наслідуваним, характеристикам.
Генетичні детермінанти виявлені всіма дослідниками, які займаються еволюційним спадщиною. Згідно з їх даними багато патерни поведінки людини сягають корінням в еволюційне минуле і пов'язані з генами, спільними для людей і представників інших видів, тобто, об'єднує їх з представниками інших видів (вуха, очі, ніс). Але крім цього, психологи-еволюціоністи вважають, що всіх людей об'єднують і патерни соціальних відносин один з одним. Наприклад, характеристики, які вважаються бажаними для представників жіночої чи чоловічої статі, різна включеність чоловіків і жінок в турботу про дітей, основні емоції - все це, як передбачається, прояви еволюційного спадщини, закладеного в генах.
Психологи, які займаються вивченням базових емоцій (гнів, страх, відраза, радість і т.д.) припускають, що ці емоції є вродженими і відповідна інформація про них закодована в генах. Таким чином, діти так само, як і дорослі, а шимпанзе так само, як і люди, переживають подібні емоції, тому що у них спільне еволюційне спадщина і загальна генетична структура. Це зовсім не означає, що досвід не робить впливу на те, які емоції частіше зустрічаються у даного індивіда, або на те, коли і за яких умов переживаються певні емоції і як вони висловлюються. Досвід надає коригуючий вплив, але розвиток відбувається відповідно до закладеної генетичної структурою.
Отже, роль генів полягає в тому, що вони забезпечують приналежність всіх людей до єдиного людського роду і в той же час створюють між ними індивідуальні відмінності.
Середовищні детермінанти
До середовищні детермінанти належать зовнішні впливи, які роблять людей унікальними.
Культура
Однією із значущих детермінант особистості є досвід людини, пов'язаний з його приналежністю до певної культури. Кожна культура має свої власні институциализированного і санкціоновані патерни поведінки, ритуалів і вірувань, які передаються через навчання. Це означає, що більшість представників даної культури буде володіти певними загальними особистісними характеристиками. Тому людина може не підозрювати про культурні впливи до тих пір, поки не вступить в контакт з носіями іншої культури, які інакше будуть дивитися на світ, на особливості поведінки і т.д. Належність до тієї чи іншої культури призводить, врешті-решт, за допомогою соціалізації до нормативних моделям в мисленні, емоціях і поведінці. Усвідомлює людина це чи ні, культурне середовище формує в ньому образ себе, форму відносин з іншими людьми, потреби і способи їх задоволення, а так само цілі, до досягнення яких людина прагне.
Д. Гирі (D. Geary, 1989) зазначає, що природа і виховання взаємодіють у складному процесі створення статевих відмінностей. На його думку, культура здатна пом'якшувати або посилювати ранні, біологічно закладені статеві відмінності, а оскільки культура постійно змінюється, цілком логічно очікувати, що і величина статевих відмінностей теж буде змінюватися.
Соціальний клас
Хоча певні патерни поведінки складаються завдяки впливам, яким піддаються всі представники даної культури, однак існують і інші патерни, що виникають внаслідок приналежності людини до певного соціального класу. Класовий фактор визначає статус індивіда, ті ролі, які він виконує в суспільстві, зобов'язання, які він приймає, і привілеї, якими він користується. Цей фактор впливає на те, як індивід сприймає себе й представників інших соціальних класів, а також і на те, як людина заробляє і витрачає гроші. Подібно культурним класові фактори впливають на те, як людина визначає ситуацію і реагує на неї.
Приналежність до певного соціально-економічному класу впливає на цінності, установки, стиль життя. По суті, дуже незначна кількість аспектів людського розвитку може бути зрозуміле без урахування груп, до яких він належить. Навіть у самому плюралістичному суспільстві, приналежність до соціального класу часто визначає індивідуальний статус особистості, участь у соціальному житті, привілеї та можливості, якими вона володіє. Фактори, обумовлені приналежністю до певного соціального класу, роблять значний вплив на те, в яких найбільш типових стресових чи конфліктних ситуаціях виявляється людина, а також і на те, як він з ними справляється. Є докази, що ймовірність захворювання деякими формами психічних розладів корелює з приналежністю до того чи іншого соціального класу. Дослідження, проведені Майерсом, показали, що у тих з 10 ТОВ американців в п'яти громадах, хто отримав середню освіту, набагато менше проблем з психічним здоров'ям, ніж у незакончена середню школу.
Сім'я
Крім схожості поведінки людей, детермінованого такими середовищні фактори, як належність до однієї культури і до одного соціального класу, фактори середовища визначають і значна різноманітність особистісного функціонування всередині даного класу і даної культури. Одним з найважливіших середовищних факторів є вплив сім'ї. Батьки можуть бути добрими і люблячими або ворожими і отвергающими, гиперопікою і нав'язливими або розуміючими потреби дитини в свободі та автономії. Будь патерн батьківської поведінки позначається на розвитку особистості дитини. Батьки впливають на поведінку своїх дітей трьома основними способами:
1. Своєю власною поведінкою вони створюють ситуації, які формують певну поведінку дітей (наприклад, фрустрація веде до агресії)
2. Вони служать рольовими моделями для ідентифікації.
3. Вони вибірково винагороджують, підкріплюють певні дії дітей.
Таким чином, вплив сімейного оточення також відчутно позначається на формуванні особистості. Особливе значення має форма батьківської поведінки, переконань і цілей. Батьки служать моделлю для наслідування і за допомогою власних вчинків впливають на дітей, сохраняющееся потім протягом усього їхнього життя.
Однолітки
Останнім часом дослідники запропонували ще один, не менш значимий в порівнянні з культурою, соціальним класом і сім'єю, фактор - однолітки. Відповідно до цієї точки зору саме середу однолітків - той фактор, який пояснює вплив середовища на розвиток особистості. Саме досвід перебування в дитячих і підліткових групах, а не досвід перебування в родині, пояснює, як середа впливає на розвиток особистості, тому діти з однієї родини можуть різко відрізнятися один від одного.
Група однолітків служить фактором соціалізації індивіда, спонукаючи його приймати нові правила поведінки і даючи йому опьщ який надає тривале і стійке вплив на розвиток особистості. З цієї точки зору відносини з батьками важливі для раннього розвитку, але в подальшому більш значущою виявляється роль однолітків, і саме їхній вплив є більш міцним.
Жваві суперечки з приводу відносної значимості генетичних і середовищних факторів (тобто протиставлення природи і виховання) нещодавно дали поштовх розвитку нових теоретичних уявлень. Мова йде про розуміння того, яким чином мають ці фактори взаємодіяти між собою, щоб це призвело в підсумку до появи певних характеристик поведінки. Психологи, які займають таку позицію, вважають, що будь-який індивід виростає, відчуваючи на собі вплив навколишнього середовища, і розвивається під впливом генетичної обдарованості. Інакше кажучи, відповідно до цієї точки зору спадковість накладає обмеження на діапазон розвитку тих чи інших рис особистості, але тим не менш у межах цього діапазону розвиток особистих характеристик визначається факторами навколишнього середовища.
До числа вічних питань науки відноситься проблема співвідношення в людині біологічного і соціального.
У психології ця проблема фігурує під різними назвами: співвідношення середовища і спадковості; ступінь «животности» і ступінь «людяності» в особистості; роль «ситуації» і «диспозиції» (рис особистості, минулого досвіду, задатків) в поясненні причин поведінки особистості; внутрішня і зовнішня детермінація розвитку особистості; об'єктивні і суб'єктивні чинники розвитку; співвідношення соціального та індивідуального в вчинках особистості і сприйнятті світу і т.п.

Прихильники уявлень про чільної ролі «середовища», «ситуації», «суспільства», «об'єктивної» і «зовнішньої» детермінації розвитку особистості, як би не розрізнялися їх позиції в інтерпретації всіх цих понять, знаходять безліч аргументів на користь того, що людина являє собою продукт впливають на нього обставин, з аналізу яких можна вивести загальні закономірності життя особистості. Хто буде заперечувати, що поведінка особистості дитини змінюється в садку, школі, на спортмайданчику, в родині. Під впливом інших людей дитина починає копіювати їх манери, засвоює соціальні ролі, отримує зі шкільної «середовища» масу нових знань. У людей різних культур-різні звичаї, традиції та стереотипи поведінки. Без аналізу всіх цих «зовнішніх» факторів навряд чи вдасться передбачити поведінку особистості. У сфері цих фактів і черпають свої аргументи прихильники різних теорій «середовища», починаючи зі старих конценцій «емпіризму», згідно з якими прийшов у світ людина - «чиста дошка», на якій «Середа» виводить свої візерунки, - до концепції сучасного «сітуаціоналізма»(В.Мішель) в теоріях особистості. У цих, що з'явилися в 70-х рр.. XX в. концепціях особистості завзято відстоюється думка про те, що люди споконвічно не діляться на чесних і безчесних, агресивних і альтруїстичних, а стають такими під тиском «ситуації». Було проведено ряд підтверджуючих цю позицію експериментальних досліджень, які варіюють «незалежні» зовнішні змінні.
Однак, на думку відомого психолога початку XX в. Вільяма Штерна, старі нативістською установки (native - вроджене) спираються на не менш достовірні факти, що підтримують концепцію «спадковості», традиційно пояснюючої розвиток і поведінку особистості вродженими задатками, конституцією людини і, нарешті, його генотипом. У більш сучасній і не так жорстко прив'язаною до вроджених факторів формі теорія «спадковості» виступає в різних «діспозіціонних» підходах до особистості, витікаючих при поясненні поведінки з «вроджених» або «придбаних» рис особистості, характерологічних особливостей, тобто різних внутрішніх факторів, які визначають, насамперед, індивідуальні відмінності в поведінці людини. Який би згубної ні була «Середа», справжні таланти пробивають собі дорогу до успіху, їх задатки можуть прорости в будь-яких, навіть несприятливих зовнішніх умовах. Так стверджують представники теорії «спадковості» в її традиційному варіанті. Але хто стане сперечатися, що людина як жива істота має багатьма спільними з тваринами формами поведінки: їсть, п'є, спить, розмножується? У листі А.Ейнштейн засновник психоаналізу З.Фрейд констатує, що людині від природи властива агресивність. Один з фахівців у галузі вивчення мотивації поведінки особистості, X. Хеккаузен, виділяє три параметри індивідуальної дії особистості, які не можна пояснити за допомогою зовнішніх «ситуаційних» або «середовищних» факторів.
Перший параметр - це ступінь відповідності дії людини діям інших людей. Чим більше дія людини відхиляється від типових дія більшості людей, тим вірніше, що за цим криються «внутрішні» особистісні фактори - внутрішні «диспозиції» (схильність до дій). У залі бібліотеки все, як правило, сидять на своїх місцях за столами, а один з них, незважаючи на здивовані погляди оточуючих, стає колінами на стілець і пише. Ця людина має тенденцію до нонкомформності або ж володіє індивідуальним полінезавісімим стилем поведінки.
Другий параметр - ступінь відповідності дії людини його ж діям в інших, що відбуваються в близьке час, ситуаціях.
Третій параметр індивідуальної дії - ступінь його відповідності діям, які мали місце в минулому в подібних ситуаціях (стабільність у часі). Якщо при повторюваною схожій ситуації людина веде себе інакше, то є підстави, пояснювати подібну зміну його поведінки «внутрішніми», «індивідуальними», а не «середовищні», «соціальними» чинниками. Подібного роду стійкість індивідуальних дій особистості, як би не змінювалася навколо «Середа», використовується представниками теорії рис особистості в дискусіях з прихильниками «ситуаційних» концепцій особистості.
Уявлення про «спадкової» і «середовищній» детермінації розвитку особистості зберігаються і в даний час. Російський психолог А.Г. Асмолов вважає, що в їх основі знаходиться механістичний «лінійний» детермінізм, що викликає різкі заперечення його опонентів. В кінці XX ст. дискусія про співвідношення «сре-дового» і «спадкового» факторів була переведена в площину експериментальних досліджень, зокрема досліджень проблеми стійкості і мінливості властивостей людини в мінливих ситуаціях. Розкриваючи обмеженість цих протиборчих підходів, А.М.Еткінд звертає увагу на результат, що став підсумком експериментальних досліджень у цій області: за реальну мінливість поведінки різні ситуації, взяті самі по собі, відповідають лише в 10% випадків. Подібний підсумок досліджень, за якими стоїть постановка проблеми «Середа або диспозиція», зайвий раз переконує в тому, що проблема початково представлена ​​в некоректній формі. Але якщо ні ситуація, ні особистість сама по собі не визначають більшість людських вчинків, то що ж їх визначає? Відповідь на це питання в самих різних підходах до дослідження причин поведінки особистості такий: взаємодія між особистістю і ситуацією, як і взаємодія між середовищем і спадковістю.

Вихід з положення був знайдений в різного роду двухфак-раторних теоріях детермінації розвитку особистості, які досі визначають постановку проблеми про співвідношення біологічного і соціального в людині, а також методи її вивчення.
Найбільш поширеними виявилися два варіанти двохфакторну теорій або, як їх іноді називають, «концепцій подвійної детермінації розвитку» особистості людини: теорія конвергенції двох факторів (В. Штерн) і теорія конфронтації двох факторів.
Теорія конвергенції двох факторів
В.Штерн, що запропонував цю теорію, писав, що його концепція являє собою компромісний варіант між теоріями «середовища» та теоріями «спадковості»: «Якщо з двох протилежних точок зору кожна може спертися на серйозні підстави, то істина повинна полягати в з'єднанні їх обох: душевний розвиток не є просте відтворення природжених властивостей, але і не просте сприйняття зовнішніх впливів, а результат конвергенції внутрішніх даних із зовнішніми умовами розвитку. Ця «конвергенція» має силу, як для основних рис, так і для окремих явищ розвитку. Ні про яку функції, ні про яке властивість не можна питати: «Чи відбувається воно ззовні чи зсередини?», А треба питати: «Що в ньому відбувається ззовні? Що зсередини?». Так як і те й інше бере участь - тільки неоднакове в різних випадках - у його здійсненні». Іншими словами, В.Штерн вважає, що особистість виступає як продукт соціального середовища, тобто соціального фактора, так і спадкових диспозицій, які дістаються людині від народження, тобто біологічного фактора. Соціальний фактор (середа) і біологічний фактор (диспозиція організму) приводять до виникнення нового стану особистості. Згодом Олпорт спеціально підкреслив, что'предложенная В.Штерном схема або принцип «конвергенції» не є власне психологічним принципом, а взаємодія сил «середовища» та «сил», що виходять з організму, є вираженням діалектичного взаємини організму і середовища.
Схема конвергенції, запропонована філософом і психологом В.Штерном, є за своїм характером методологічної, що виходить за рамки психології. Дискусія про співвідношення біологічного і соціального, що тривають ось уже більше ста років між біологами, соціологами, психологами, медиками, після виділення схеми «конвергенції» двох факторів («сил») спиралися на цю схему як на щось само собою зрозуміле. Нерідко, незалежно від В.Штерна і Г.Олпорт, ця схема характеризувалася як «діалектичне» взаємодія двох факторів.
Теорія конфронтації двох факторів
Інший теорією, що намагається вирішити питання про детермінації розвитку особистості, а тим самим питання про взаємодію біологічного і соціального, є теорія конфронтації двох факторів, їх протиборства. Ця теорія виступила в психоаналізі З.Фрейда, а потім в індивідуальній психології А. Адлера, аналітичної психології К.Юнга, а також багатьох представників неофрейдизму (Е. Фромм, К. Хорні та ін). У менш явній формі ідея про конфлікт між біологічним і соціальним проявилася в більшості напрямів вивчення особистості в сучасній психології.
З.Фрейд вважав, що будь-яка динаміка і розвиток життя можуть бути зрозумілі виходячи з вивчення двох принципів душевної діяльності - принципу прагнення до задоволення (уникнення незадоволення) і принципу реальності. У відповідності з принципом реальності «душевний апарат» людини змушений рахуватися з реальними відносинами світу, а також прагнути перетворити їх. Завдяки «вихованню» вдається тимчасово примирити ті сили, які стикаються через протиборства принципу реальності і принципу задоволення. Якщо людина, спонукуваний Лібі-дозного енергією, прагне до отримання задоволення, то реальна соціальна середа накладає свої норми, свої заборони, що перешкоджають досягненню тієї чи іншої потреби. З позиції зовнішнього спостерігача конфронтація двох факторів постає як конфлікт між культурою, суспільством і потягами особистості. У внутрішньому плані конфронтація біологічного і соціального позначається З.Фрейдом через споконвічний конфлікт між різними інстанціями особистості - «Над-Я» і «Воно».
«Над-Я» являє в організації особистості соціальні норми, засвоєні в ході розвитку суб'єкта під тиском принципу реальності, а «Воно» в основному відображає заховане в глибині організму природне початок.
І реакції індивіда, і його якості залежать як від середовища, так і від спадковості. Існують дві теорії, що розглядають взаємовідносини факторів середовища і спадковості, які сходяться в тому, що і середу, і гени є взаємопов'язаними, але кожна з цих теорій розглядає по-різному взаємодія та взаємовплив факторів на розвиток особистості:
1. Теорія спільного вкладу - все розвиток поведінки і особистісних характеристик розглядаються як результат спільного впливу і середовища, і спадковості. Спроби визначити пропорції внеску кожного фактора були визнані неправомірними.
2. Теорія взаємодії - природа і ступінь впливу кожного фактора залежать від їх взаємовпливу.
Теорії особистості розходяться в тому, яке значення в них надається питанням розвитку і зміни протягом життя; в описі факторів, відповідальних за щоденне розвиток, а також у визнанні відносної ролі генетичних і середовищних факторів, що впливають на розвиток особистості. Проте загальна теорія особистості повинна пояснювати розвиток структур і процесів, закладених в основі поведінки людини. Проблема «природа - виховання» (у зарубіжній психології) або проблема «біологічне - соціальне» (в термінології вітчизняній психології) впливає на уявлення персонологов про природу людини, а отже, на їх концепції особистісного розвитку. У їх основних положеннях, що відносяться до природи людини, питання спадковості та впливу середовища відбивається в поняттях констітуціонолізма і інвайронменталізма.
Конституціоналізм (положення про спадкування рис) починається ще з часів Гіппократа (вчення про темперамент), З.Фрейда (врожденность особистості в «Воно»), і тривають в теоріях рис ГАйзенка, Р.Кеттеда (вплив генів і конституції на схильність рис особистості). В даний час з'являється все більше результатів досліджень, які підтверджують, що генетична схильність пояснює індивідуальні відмінності людини.
Середа, або соціальний фактор, - сукупність впливів, одержуваних людиною протягом всього життя.
Інвайронменталізм - найбільш яскравий у біхевіоризмі (подання Уотсона про научении і обусловливании). У біхевіористів досі збереглися ці погляди.
Інтеракціонізм - погляд на поведінку як результат взаємодії спадковості і середовища.
Зигмунд Фрейд
Психоаналітична теорія розвитку грунтується на двох передумовах. Перша - генетична - передумова, робить наголос на тому, що переживання раннього дитинства відіграють критичну роль у формуванні дорослої особистості. Фрейд був переконаний, що основний фундамент особистості людини закладається в дуже ранньому віці: до п'яти років.

Друга передумова полягає в тому, що людина народжується з певною кількістю сексуальної енергії (лібідо), яка потім проходить у своєму розвитку кілька стадій, що корениться в інстинктивних процесах організму.
Оскільки Фрейд робив основний акцент на біологічних факторах, всі стадії тісно пов'язані з ерогенними зонами, тобто чутливими ділянками тіла, які функціонують як локуси вираження спонукань лібідо.
В цілому слід вважати, що Фрейд дотримувався позиції конституціоналізму. У питаннях розуміння поведінки Фрейд, навпаки, підкреслював значення впливу оточення на особливості розвитку людини в ранньому віці. Він зазначав абсолютний вплив батьків в ранні дитячі роки на подальший розвиток особистості. Тим не менш сполучна значення факторів навколишнього середовища таки вторинні в порівнянні з первичностью біологічно обумовлених інстинктів.
Альфред Адлер
Визнаючи значення спадковості і навколишнього середовища у формуванні особистості, Адлер наполягав на тому, що людина є щось більше, ніж тільки продукт цих двох впливів. А саме: люди володіють творчою силою, яка забезпечує можливість розпоряджатися своїм життям. Вільна, усвідомлена активність є, на його погляд, визначальною рисою людини. Ця творча сила впливає на кожну грань людського досвіду: сприйняття, пам'ять, уяву, фантазію та мрії. Вона робить кожної людини самовизначатися індивідуумом.
Позиція Адлера щодо впливу спадковості і середовища на розвиток особистості характеризується як проміжна, так як в силу переважаючого значення творчого «Я» у формуванні особистості, ні конституція, ні оточення не наділені дуже великим впливом.
Карл Густав Юнг
На відміну від Фрейда, який надавав особливого значення ранніх років життя як вирішального етапу у формуванні особистості, Юнг розглядав розвиток особистості як динамічний процес, як еволюцію протягом всього життя. Він майже нічого не говорив про соціалізації в дитинстві і не поділяв поглядів Фрейда щодо того, що визначальними для поведінки людини є тільки минулі події (особливо психосексуальні конфлікти). З точки зору Юнга, людина постійно набуває нових уміння, досягає нових цілей і реалізує себе все більш повно. Він надавав великого значення такої життєвої мети індивіда, як «набуття самості», що є результатом тенденції різних компонентів особистості до інтеграції, гармонії і цілісності.
Ерік Еріксон
Згідно Еріксону, розвиток особистості відбувається протягом усього життя людини. Його аналіз соціалізації найкраще представити за допомогою опису відмінних рис восьми стадій психосоціального розвитку.
У відповідності з принципом епігенезису (тобто припущення про те, що людина в своєму розвитку проходить через незмінну послідовність стадій, універсальних для всього людства), кожна стадія грунтується на дозволі та інтеграції передували психосоціальних конфліктів.
Теорія Еріксона тяжіє до інвайроменталізму, так як особлива увага при описі розвитку особистості він приділяє факторам батьківського виховання, культури та історії. Однак ця позиція, хоча і є сильною, все ж не беззастережно абсолютна, оскільки Еріксон поділяє думку Фрейда про біологічну інстинктивної основі особистості.
Еріх Фромм
Розглядаючи людські потреби в економіко-політичному контексті, Фромм стверджував, що вираз і задоволення цих потреб, які надає людям суспільство, формують у них структуру особистості - те, що він називав «основними орієнтаціями характеру». Більш того, в теорії Фромма, як і у Фрейда, орієнтації характеру людини розглядаються як стабільні і не змінюються з часом.
Теорія Фромма намагається пояснити взаємодію обширних соціокультурних впливів з унікальними людськими потребами в процесі формування особистості.
Карен Хорні
Хорні погоджувалася з думкою Фрейда про значення дитячих переживань для формування структури і функціонування особистості дорослого. Однак Хорні не приймала його тверджень про існування універсальних психосексуальних стадій і те, що сексуальна анатомія дитини диктує певну спрямованість подальшого розвитку особистості. Згідно її переконанням, вирішальним чинником у розвитку особистості є соціальні відносини між батьками і дитиною.
Згідно Хорні, для дитинства характерні дві потреби: у задоволенні і в безпеці. Головною в розвитку дитини є потреба в безпеці. Хорі вважала, що в задоволенні цієї потреби дитина цілком залежна від батьків. І якщо батьки виявляють справжню любов і тепло до дитини, і тим самим, задовольняють цю потребу, то найімовірніше сформується здорова особистість, і навпаки.
У даній роботі розглянуті далеко не всі підходи до питання формування та розвитку особистості, проте навіть наведені тут основні психологічні напрями дозволяють зрозуміти, як неоднозначна і невичерпна ця тема.
Таким чином, кожна психологічна теорія, яка зачіпає питання формування особистості розглядає цей процес під кутом свого вчення і завдяки цьому збагачує концепцію розвитку особистості в цілому. Кардинальні, на перший погляд, відмінності між поглядами деяких психологічних шкіл, гармонійно доповнюють один одного при розгляді їх з культурно-історичної позиції. І тим не менш, незважаючи на велику кількість концепцій розвитку особистості, це питання досі залишається відкритим, не вивченим до кінця.