Принцип гуманізації виховання

Гуманізм — система поглядів, яка визначає цінність людини як осо­бистості, її право на свободу, ща­стя, розвиток і виявлення всіх здібностей.

Принцип гуманізації про­цесу виховання передбачає ви­знання цінності дитини як особистості, її прав на свобо­ду, щастя, захист і охорону життя, здоров'я, створення умов для розвитку дитини, її творчого потенціалу, схильно­стей, здібностей, надання їй допомоги у життєвому само­визначенні, повноцінної самореалізації.

У «Декларації прав дитини» говориться про необхідність за­коном, іншими засобами забезпечувати соціальний захист дитини, можливостей і сприятливих умов для її фізичного, розумового, морального,духовного розвитку в атмосфері свободи і гідності.

Реалізація принципу вимагає від вихователя його гуманістичної орієнтації, яка включає: ставлення педагога до педагогічної діяль­ності як до покликання, яке спрямоване не лише на викладання предмета, але й, у першу чергу, на дитину.

Принцип передбачає також повагу до особистості дитини. У ді­яльності вчителя повага до учнів викликає в останніх довіру, від­вертість, увагу до порад і пропозицій викладача. «Діти, підлітки, — як зазначає А.Г. Ковальов, — дуже чутливі до оцінки їх актив­ності, умінь, виявів розуму, фізичної сили і спритності, які роз­глядаються як якості, гідні поваги і заохочень».

Повага до особистості школяра виявляється:

— у знанні вихователем індивідуальних особливостей дитини, у забезпеченні умов для її розвитку; в урахуванні інтересів учнів, їх індивідуальних смаків, потреб, поглядів та ін.;

— у вияві довіри до дитини, доброти, чуйності;

— увазі, співчутті, співстражданні, сердечній турботі; в емпатичному ставленні до особистості, що передбачає бажання і уміння відчувати іншого як самого себе, ставати на його позиції, розуміти внутрішній світ дитини, тобто перейматися проблемами індивіда;

— у діалогізмі спілкування, який не можливий без бажання і уміння слухати і чути дитину, без ведення діалогу на основі рівностей позицій, взаємоповаги і довір'я, коли засобами спілкуван­ня педагога з вихованцями є не настанови, заборона, погрози, а врахування точки зору співбесідника, розумні вимоги.

Звідти виходить тактика співробітництва, взаємодії в сумісній діяльності і спілкуванні.

Гуманізм вихователя передбачає також терпимість, його педа­гогічний такт.

Все це повинно стверджувати неповторність кожної дитини. Саме стверджувати, а не декларувати.

А.С. Макаренко теоретично обґрунтував і в своїй практичній діяльності реалізував принцип оптимістичної гіпотези у відношен­ні до дитини. В.О. Сухомлинський неодноразово висловлював думку про те, що кожна дитина талановита, і завдання вихователя в тому, щоб знайти «ізюминку» в кожній дитині.

Ш.О. Амонашвілі пише, звертаючись до вчителів: «Вірте в дити­ну. Вірити треба навіть тоді, коли опускаються руки, коли зробив все, а нічого не виходить. Пам'ятайте, що доля дитини залежить тільки від Вас. Якщо в дитину ніхто не вірить, вона стає зовсім без­порадною, їй ні на кого обіпертися, і ми обов'язково втратимо її».

Щоб вірити, треба виявляти саме позитивні риси характеру, діяльності, спілкування школя­рів. Вирішенню цього завдання сприяє організація різноманітної діяльності дитини, де б вона мо­гла виявити своє «я».

Але вихователь повинен знати, як пред'яв­ляти вимоги. Вимоги повинні бути посильними, доступними для розуміння дітей, відповідати можливостям індивіда, бо при непо­сильному завданні вся робота приречена на невдачу. Важливо, щоб дитина усвідомлювала необхідність виконання тих чи інших вимог. Самі вимоги повинні мати позитивний характер, коли переважає не частка«не» (не кричи), а стимулювання до позитивних дій: будь уважним, слухай товаришів, бережи свою пам'ять тощо.

Суттєвою умовою виконання вимог є не лише їх формулюван­ня, визначення того, що треба, а й розкриття способів виконання вимог, тобто відповідь на запитання: «Як?».

Умовою прийняття дітьми вимог є педагогічний такт вихователя,коли вчитель повинен стати на місце учня і розмовляти з ним так,як хотів би, щоб спілкувались з ним. При аналізі результатів виконання вимог не порівнювати одну дитину з іншою. Можна говоритипро успіхи чи невдачі тільки конкретної дитини.

Реалізація принципу веде до сформованості у школяра гуманностіяк вершини його моральності, яка знаходить своє виявлення:

— у свідомому засвоєнні універсальних цінностей загальнолюдської та національної культури;

— в осмисленні єдності людського роду і себе як його неповторної частки, зв'язку з іншими людьми, суспільством, природою,культурою;

-- у виявленні любові до людей, всього живого, милосерді, оброті, здатності до співчуття, умінні проявляти доброзичливість до всіх людей, незалежно від їх раси, національності, віроспові­дання, положення у суспільстві, допомагати близьким і далеким;

— у прагненні до згоди, добросусідства, свободи, рівності, брат­ства;

— у готовності вихованців до самозахисту своїх інтересів;

— у прагненні до оволодіння способами самовиховання, само­вдосконалення з метою оволодіння художніми, науковими, есте­тичними, моральними цінностями, шляхом ознайомлення, охо­рони, відродження, відтворення в різних видах діяльності та ін.