Види і структура дитячого колективу

Розрізняють колективи первинні і вторинні, постійні і тимча­сові, одновікові й різновікові.

Колектив класу — одна із форм первинного учнівського колек­тиву, хоч і з великою кількістю людей, що вимагає особливої уваги вихователя. Класний колектив входить у загальний шкільний, і між ними повинен бути тісний зв'язок. Формами цього зв'язку можуть бути: спільна трудова діяльність, загальношкільні заходи (диспути, вечори, конференції), шефство старших над молодшими, суспільні дитячі організації, заняття в гуртках, секціях тощо.

Постійними є класні колективи, а тимчасові створюються для спільної діяльності, щоб реалізувати певну мету (ремонт меблів, участь у трудових справах тощо).

Класний колектив є одновіковим. Різновікові групи створю­ються в мікрорайонах, літніх оздоровчих таборах і т. ін. Кожен із цих видів має свої переваги і недоліки.

Будь-який первинний колектив характеризує як офіційна (фор­мальна), так і неофіційна (неформальна) його структура. Формаль­ні групи створюються на основі будь-яких офіційних документів. Положення дитини визначається тим, в якій мірі вона реалізує свою соціальну роль (відмінника, організатора та ін.). Неформа­льні групи виникають на основі симпатій, близькості поглядів, переконань. Вони не передбачаються ніякими інструкціями. Становище дитини визначається ставленням до товаришів.

Місце дитини в колективі визначають різні фактори: мо­ральні, вольові, інтелектуальні якості, фізична сила, зовнішній вигляд, стан в сім'ї, товариськість; уміння встановлювати контакти. Дослідження, прове­дені Л. Уманським, виявили ці­каву закономірність: люди, які не користуються авторитетом, повагою в групі і які не пова­жають групові норми, пасивні в суспільних справах, конфлік­тують з колективом, схильні пе­ребільшувати свою гідність і своє місце в групі. Лідери ж ча­стіше скромної про себе дум­ки.

Тому важливо вивчати становище дитини в системі колектив­них відносин, щоб забезпечити сприятливе положення дитини в колективі, формувати її високі ціннісні орієнтації.

Дітям з високим позитивним статусом (лідери) в колективі слід надавати самостійність в організації і проведенні конкретних справ, доручати керівництво групами, гуртками, секціями, проводити з од­нолітками індивідуальні бесіди, спрямовані на коректування їх поведінки та інше. Але разом з тим слід пропонувати і справи, в яких ці школярі повинні бути виконавцями.

Саме цю групу школярів необхідно залучати до роботи, що потребує організаторських навичок, самостійності, висловлення своїх думок, оцінок. Для розвитку творчої активності, ініціативи цих дітей слід надавати їм певну допомогу.

Дітям групи «ізольованих» вихователі повинні допомогти пі­знати самих себе, виявити свої кращі риси, уміння. Це потребує глибокого вивчення індивідуальних особливостей школярів, орга­нізації їх успіху, розширення кола їх спілкування в первинному колективі, підбору доручень, які спонукали б дітей звертатися із запитаннями, проханнями до однокласників та ін.

Конфліктні стосунки можуть бути як між окремими школяра­ми, так і між малими групами, групами і окремими індивідами.

Причиною їх є різне розуміння норм моральності, ставлення до навчання, конфронтація між лідерами, хлопчиками і дівчатками, між окремими учнями, які бажають увійти в певну групу, й гру­пою, що не приймає його тощо.

Отже, неформальні групи в певній мірі визначають особливо­сті класного колективу, ступінь його впливу на особистість. Ідеаль­не положення, коли формальні і неформальні структури допов­нюють одна одну, коли офіційні лідери колективу мають високий статус у сфері виборчих відносин, а лідери малих груп, що корис­туються авторитетом, є носіями позитивних цінностей.