Шляхи згуртування дитячого колективу

Основою згуртування колективу є сумісна колективна діяльність, в якій відбувається спілкування школярів, розвиток всіхсфер їхньої життєдіяльності: інтелектуальної, емоційної, вольової. Але сумісна діяльність забезпечує розв'язання даної задачі, якщо цілі діяльності є захоплюючими хоча б для більшості його членів. Щоб мета діяль­ності стала мотивом окремого учня, важливо пояснювати, перекону­вати в її необхідності, створювати ситуацію співпереживання з тими людьми, з якими виконується справа. Зміст діяльності може бути різним: самообслуговування, підготовка до вечора, виробнича пра­ця, організація дозвілля, навчальна діяльність, ігрова та ін. Головне в організації діяльності — це мета і засоби її досягнення. Американсь­кий психолог Урі Бронфенбреннер описує експеримент Шерифа, який відправив дітей у табір і домігся ворожнечі двох груп, а пізні­ше, після спільної праці, домігся гармонії взаємовідносин цих груп.

Особливе місце в становленні класного колективу займає пе­дагогічно доречно організована навчальна діяльність. У процесі навчальної діяльності школярів встановлюються ділові зв'язки. Свої успіхи, невдачі вони переживають у колективі класу. І від харак­теру цих відносин залежить моральне самопочуття дитини.

Важливе значення має й ігрова діяльність. А.С. Макаренко пи­сав, що гра має те ж значення в житті дитини, яке в дорослих має робота, служба. Яка дитина в грі, такою в більшості вона буде і вроботі, коли виросте. Гра потрібна не тільки молодшим шко­лярам, а й старшокласникам. Тільки значення і зміст гри різні.

У будь-якій грі діти прагнуть до самоврядування, тобто до уча­сті в управлінні і керівництві справами свого колективу. Це може бутидіяльність органів учнівського самоврядування (учком, сус­пільна організація), об'єднання школярів за інтересами (клуби, гуртки), чергування по школі, самообслуговування, робота дитя­чих кооперативів.

Цікавою є методика організації колективних творчих справ (КТС) І.П. Іванова. Починається все з колективного планування, якому передує бесіда про планування роботи. Створюються групи, що визначають: що і для кого зробити? Коли? Де? Як? Кому краще брати участь? З ким працювати? Хто буде ведучим?

Протягом тижня проводиться конкурс на кращу пропозицію, розвідку справ тощо. Тільки після цього здійснюється вибір спра­ви членами класного чи шкільного колективу. Це може бути:прес-бій, прес-конференція, конкурс малюнків, телеміст, турнір-вікторина, естафета улюблених занять, турнір ораторів, майстерня Саморобника, «Книжкова лікарня», конкурс інсценованої пісні, літературний карнавал, огляд мальованих фільмів, конкурс живих картин, зібрання невідомих поетів; конкурс читців, співаків, тан­цюристів, музикантів, пантоміми, спортивних танців, усних роз­повідей; літературно-музичні клуби, народні спортивні ігрища, веселі спартакіади та ін., захист пір року, професії, фантастичних проектів: конкурс ораторів; проведення дня віку, спорту.

Поточна організаторська діяльність передбачає створення ради справ, в які можуть включитися і старші: вчителі, старшокласни­ки, батьки, випускники школи. Успіх справи у великій мірі ви­значається саме цією співдружністю.

Після виконаної справи проводиться колективне обговорення й оцінка зробленого на основі відповідей на запитання: що вдало­ся і чому? Що не вдалося і чому? Який треба зробити висновок? Що найбільше сподобалось? Чому? Чому навчилися?

При оцінюванні враховується і здійснення основних принципів організації КТС, а саме:

1. Справа — це піклування про щось, когось, тобто справи повинні бути на радість і користь людям.2. Брати участь у справах повинні всі члени даного колективу.3. Романтична форма проведення.4. Творча основа діяльності.5. Змінність лідерів.

Постановка перспектив. Перспектива — це бажана для дитини мета, яку вона хоче реалізувати, «завтрашня радість», як визначав її А.С. Макаренко. Перспектива може бути близька, середня, да­лека. Близька перспектива є у кожної дитини: зароджуючись у повсякденному житті, вона стимулює діяльність особистості, до­помагає їй переборювати труднощі.

Середня заключається в прагненні дитини до якоїсь події в її житті, але відсуненій за часом. Далека перспектива — це те, до чого прагне людина протягом тривалого періоду.

Сама по собі постановка перспективи не вирішує проблеми формування особистості. Вона вимагає організації діяльності, спіл­кування дітей по реалізації поставленої мети.

Створення традицій, тобто установлених у колективі звичок, звичаїв, неписаних законів. Це можуть бути традиції поведінки, традиційні справи, свята². Традиції вимагають від школярів конк­ретних дій.

Для формування колективу необхідно вести роботу з тими, хто виконує ті чи інші доручення колективу, щоб допомогти їм засвої­ти азбуку організації корисних справ: визначення мети, шляхів до­сягнення, складання плану виконання справи, підбір помічників, виконавців, розподілення обов'язків, роз'яснення того, що треба зробити, контроль за ходом роботи, аналіз результатів та ін., бо хороша організаторська робота залежить від знання людей, з якими працюєш, знання законів розвитку колективу, якості особистості самого організатора, знання особливостей організаторської роботи, знання справи, яку організуєш, вміння практично організовувати.

Використання методу паралельної дії. Побічний вплив на учня через колектив А.С. Макаренко назвав паралельною педагогічною дією, але вплив необхідно використовувати дуже обережно і тіль­ки у зрілому колективі.