Фізичне виховання школярів: мета, завдання,зміст і форми

Фізичне виховання молоді — це сукупність дій вихователя і ви­хованця, спрямованих на розвиток організму, укріплення здоро­в'я, забезпечення гармонії «фізичного розвитку та духовного жит­тя багатогранної діяльності людини» (В.О. Сухомлинський).

Результат фізичного виховання особистості виражається в ово­лодінні нею фізичною культурою, яка представляє собою сукуп­ність досягнень людини в галузі її фізичного розвитку.

Фізичне виховання пройшло довгий шлях свого розвитку.

В античному світі перед фізичним вихованням дітей аристок­ратії стояло завдання сприяти підготовці сильних, удалих воїнів, слухняних і витривалих солдат для захисту рабовласницької дер­жави і придушення повстань рабів.Ідеалом грецького виховання вважався гармонійний розвиток усіх фізичних і психічних сил та здібностей людини. У Спарті, щоб зробити спартанських дівчат здатними народжу­вати здорових дітей, держава прописувала займатися особливим курсом гімнастики (бігати, боротися, стрибати, кидати диск, спис).

Джон Локк (1632—1704) у своїй праці «Думки про виховання» дав вперше розгорнуту теорію фізичного виховання. Локк вважав «здоровий дух у здоровому тілі» щасливим станом. Він надавав великого значення перебуванню дітей на свіжому повітрі, прилу­ченню тіла до спеки та холоду, плаванню, просторому одягові, простій і невишуканій їжі, чистому повітрю, доброму сну, твердій постелі, розвагам, танцям, верховій їзді, фехтуванню, ручній праці і мандруванню.

Шведська система, яка створена поетом П.Г. Лінгом (1776— 1839) і доповнена його сином Ярмаром Лінгом, з педагогічного к у розроблена найбільш раціонально. Спираючись на дані психології, анатомії, фізіології, система Лінга переслідувала перш за педагогічну і лікувальну мету. Вона поділялась на 4 види: пе­дагогічна гімнастика, воєнна, лікувальна і естетична. Характеризує систему планомірність, послідовність вправ, введення коректуючих вправ, відповідність вправ анатомо-фізіологічним особливостям різних груп дітей. Пестолоцці вважав, що шведи своєю гімнастикою здійснюють виховання, а інші — лише рух.

Сокольська гімнастика заснована Тиршом (1832—1884), має багато спільного з німецькою. Відмінність її полягає в групових вправах (пірамідах) і в порядкових рухах, які виконувалися під музику, що викликало сильне враження.

Ритмо-гімнастичні системи являють собою прагнення ввести в гімнастику моменти естетичного порядку. Найбільше розпо­всюдженими системами вважались системи Жана Далькрода, А. Дункан.

Особливої уваги заслуговує система фізичного виховання П.Ф. Лесгафта ( 1837—1909), яку він визначав як фізичну освіту. Він відштовхувався від факту тісного зв'язку між фізичними руха­ми і психічними виявами дитини, ставив завдання вчити дітей свідомо керувати ними, тобто щоб людина свідомо володіла своїм тілом. Всі вправи Лесгафт поділив на: прості, вправи з обтяжен­ням і опірності, ігри, елементарну працю. Найкориснішими фізичними вправами Лесгафт вважав ходіння і біг, який, за його слова­ми, є однією з найбільш вигідних природних форм активної дії. В той же час Лесгафт надмірно інтелектуалізував фізичні вправи, негативно ставився до гімнастичних приладів і змагань, бо вва­жав, що це приводить до непропорційного розвитку тіла людини, не рекомендував показувати учням, як виконувати різні рухи, ви­магав виконання лише на основі слова.

Фізична культура України сягає корінням, як визначено в «Кон­цепції національного виховання», часів Київської Русі. То були методи гартування дітей, формування воїнського лицарства і муж­ності. Вершиною національного фізичного виховання, самовдос­коналення тіла і духу була епоха Запорозької Січі. Тут сила і витривалість тілогартування проходили в постійних іграх, заба­вах, танцях, змагальних вправах тощо.

Все цінне, вироблене в історії педагогічної думки, творчо ви­користовується в сучасній школі, яка вирішує такі основні завдання:

1. Сприяння зміцненню здоров'я і загартування організму уч­нів, підвищенню їх працездатності (підвищенням стійкості орга­нізму до перегрівання, переохолодження, коливань тиску, укріп­лення опорно-рухового апарата дітей, формування правильної постави, поліпшення діяльності серцево-судинної, дихальної сис­теми; укріплення нервової системи).

2. Формування рухових умінь і навичок школярів у процесі виконання певних рухів. Серед них: природні дії (ходіння, біг, стрибки, плавання та ін.) і спеціально організовані вправи на при­ладах, акробатика, котрі вимагають певних знань.

3. Сприяння придбанню учнями необхідних знань у галузі фі­зичної культури, спорту, гігієни та медицини про значення фізич­ної культури і спорту для укріплення здоров'я, про режим дня, особисту гігієну, способи підтримання високої працездатності, про фактори загартовування, прийоми самоконтролю та ін.

4. Розвиток основних фізичних якостей школярів (сили, сприт­ності, терплячості, гнучкості, відваги та ін.), забезпечення єднання фізичного виховання з моральним, естетичним, трудовим, розумо­вим (виховання сміливості, наполегливості, дисциплінованості, колективізму, почуття дружби і товариськості, навичок культурної поведінки, формування організаторських навичок, розуміння кра­сивої будови тіла людини, краси спортивної техніки та ін.

5. Виховання вольових і моральних якостей, свідомого ставлен­ня школярів до власного організму, формування вмінь «берегти здо­ров'я», укріплювати його правильним режимом праці, відпочинку, харчування, гімнастикою та спортом, гартувати фізичні та нервові сили, попереджати захворювання» (В.О. Сухомлинський).