Методи формування свідомості особистості

Головна мета цих методів — вплив на свідомість, почуття, волю вихованців для пояснення і доведення правильності чи необхід­ності певної поведінки, норм і правил спілкування, ставлення до оточуючого світу та ін. До цієї групи належать методи: освічення, навіювання, переконання, прикладу.

Освічення передбачає інформацію, повідомлення про факти, вчинки, події, а також роз'яснення сутності, значення тих чи ін­ших якостей особистості, принципів, норм і правил поведінки, шляхів досягнення поставленої мети, способів самовиховання, са­моосвіти, щоб сформувати на основі набутих знань певні поняття.

Навіювання — метод психологічного впливу на людину, розра­хований на некритичне сприйняття нею слів, думок інших, що приводить або до вияву у людини, навіть опріч його волі і свідо­мості, певного стану, почуттів, відношення, або до здійснення людиною вчинків, що можуть безпосередньо не відповідати її прин­ципам діяльності, поведінки.

Ступінь навіювання залежить як від вікових, так і індивідуаль­них особливостей суб'єкта, його культурного та інтелектуально­го розвитку, освіченості, особливостей характеру (слабовілля, недооцінка своїх можливостей), почуття особистої неповноцінності, а також від тимчасового стану психіки, авторитету вихова­теля.

Переконання — метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню його нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським та національним нормам і принципам. Метод передбачає обгрунтування певного поняття, від­стоювання моральної позиції, оцінки вчинків, дій та ін.

Основу цього методу складають знання, які використовуються для пояснення і доведення правильності чи необхідності певних відношень, поведінки, але в поєднанні з почуттями.

Основними прийомами реалізації методів формування свідо­мості індивіда є: лекції, розповіді, бесіди, диспути, конференції, збори, в основі яких є слово. «Слово вчителя — нічим не замін­ний інструмент впливу на душу вихованця».

Бесіда передбачає цілеспрямовану організацію обміну думка­ми. Тематика, зміст бесід визначається виховними завданнями, які стосуються окремого індивіда чи певної групи школярів.

За формою проведення визначають бесіди фронтальні (з групою школярів) і індивідуальні. Індивідуальна бесіда може бути відстро­ченою, щоб стимулювати дитину до осмислення своїх вчинків. Саме таку бесіду використовував у своїй практиці А.С. Макаренко.

Розрізнюють також заплановані та епізодичні бесіди.

За змістом бесіди охоплюють різні питання моралі, етики, ес­тетики, наукової організації праці, фізичного виховання, полі­тичних подій та ін.

Методика проведення бесіди залежить від поставленої мети, завдань, змісту, форм бесід. Це може бути обмін думками з приво­ду певного вислову, прочитаної статті, вчинків школярів, подій ужитті держави, школи, класу, окремих учнів.

Бесіда не тільки пояснює норми і правила поведінки, не лише сприяє формуванню уявлень про головні життєві цінності, а й за­безпечує виявлення особистісної оцінки з різних питань життя, поглядів, суджень. Діалог має таку логічну структуру:

— Вихователь вводить дітей у тему бесіди, ставить запитання, пропонує висловити свою думку.

— Діти беруть участь в обговоренні питання, наводять при­клади з свого життя або епізоди із прочитаних книжок, публіка­цій,періодики, висловлювання авторитетних людей тощо.

— Вихователь узагальнює виступи, допомагає дітям зробити висновки.

Дискусія (диспут) передбачає суперечку, зіткнення різних то­чок зору, поглядів, думок, оцінок, відстоювання своїх переконань. Дискусія вимагає спеціальної підготовки учасників: обирається дуже гостра тема, визначається авторитетний, ерудований веду­чийдискусії, розробляються питання, які стимулювали б учасни­ків до суперечки. Ці питання, рекомендована література доводяться довідома учасників раніше, щоб була можливість підготувати ар­гументацію.

Використовується і прийом ділем, коли школярі обґрунтовують свійвибір однієї з двох можливостей, щодозволяє визначити цін­нісніорієнтації людини. Важливо, щоб ділема Мала відношення дореального життяшколярів, включала питання морального змі­сту та ін.

Розповідь — цемонолог вихователя, якийбудується якопові­дання,опис, роз'яснення.

Вона проводиться, щоб викликати почуття співпереживання згероями розповіді, радості від усвідомлення хороших вчинків, обурення відпоганих; розкрити зміст моральних норм і правил поведінки, уявити ідеальний образ тощо. При цьому важливо ненавчати прямо, а давати можливість дітям оцінювати самим те, щопочули, робити висновки.

Лекція, як і розповідь, — монолог вихователя, але більший за змістом і дається на рівні теоретичного узагальнення. Саме тому лекції проводять із старшокласниками з метою розкриття різних питань, пов'язаних з формуванням особистості Школяра.

У змісті лекції визначаються, як правило, декілька питань. їх послідовне розкриття дає слухачам уявлення з певної проблеми.

Метод прикладу — це метод впливу на свідомість, почуття, Поведінку особистості через наслідування, бо діти навчаються ра­ніше наслідувати, ніж пізнавати. Виховний вплив прикладу — це Своєрідна наочність у виховній роботі. Наслідування спрямоване на відтворювання індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведін­ки,котре супроводжується емоціональними і раціональними по­чуттями. Шляхом наслідування у дітей формується моральна Мета особистої поведінки, тобто це складний процес, в якому можна Прослідкувати конкретні дії, вчинки іншої особи в певних життє­вих ситуаціях, що викликають бажання вести себе так само, хоча це ще не значить, що бажання буде реалізоване, відбувається фор­мування виконавчих, вольових і закріплення наслідувальних са­мостійних дій.

Прикладом для школярів можуть бути батьки, родичі «вчителі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники, що яскраво про­явили себе у праці, науці, мистецтві. У процесі взаємодії суб'єктів у контактних групах створюються умови для наслідування, особ­ин но на ранніх етапах розвитку особистості. Діяльність одного сприяє діяльності іншого. Особливістю групової діяльності є спів­робітництво та суперництво, що в значній мірі визначають ефек­тивність наслідування.