Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Стаття 119. Поняття повного товариства 4 страница



­ Приватним підприємством, відповідно до ст. 113 ГК, визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи. Зважаючи на те, що у цьому підпункті розглядаються лише унітарні підприємства, до яких, зокрема, належить і приватне підприємство з одним засновником, приватні підприємства з декількома засновниками характеризуються при розгляді корпоративних підприємств.

­ Приватне підприємство з одним засновником діє на основі приватної власності фізичної або юридичної особи — суб'єкта господарювання.

­ Тому для визначення правового статусу приватного підприємства найважливішим є встановлення правової належності майна, що передається як внесок до його статутного фонду — ним має бути саме майно, що знаходиться у приватній і, відповідно, не знаходиться у комунальній або державній власності.

­ Засновником приватного підприємства може бути фізична особа (фізичні особи — при заснуванні приватного підприємства з декількома засновниками) — громадянин України, іноземець або особа без громадянства або одна юридична особа, що має статус суб'єкта господарської діяльності (ст. 55 ГК). Спільного заснування приватного підприємства фізичними і юридичними особами, а також декількома юридичними особами, на відміну від господарського товариства, законодавство не передбачає.

­ Приватне підприємство з одним засновником діє як на основі праці його засновника, так і з використанням найманої праці. Законодавство не забороняє (і не примушує) засновнику самостійно займатися видами діяльності, визначених статутом приватного підприємства. У разі залучення до цієї діяльності інших осіб на умовах трудового договору, їх наймання здійснюється на підставах і в порядку, передбаченому законодавством України про працю.

­ Інші ознаки приватного підприємства співпадають із загальними ознаками підприємства як організаційно-правової форми господарювання, розглянутими нами раніше.

­ Одним із видів приватних підприємств є фермерське господарство. Фермерське господарство – це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявляли бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробною та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках наданих їм для ведення господарської діяльності.

­ Фермерське господарство (далі – ФГ) як суб’єкт господарювання найповніше відображає товарно – підприємницькі засади аграрного господарювання на землях сільськогосподарського призначення є юридичною особою, яка здійснює діяльність відповідно до Земельного кодексу України(в частині права власності на землю і землевикористання), відповідно до Закону України від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господарство» (далі – Закон) та статуту.

­ ФГ базується на сімейно – родинних відносинах. Відповідно до ст. Закону членами такого господарства можуть бути: подружжя, батьки, діти, які досягли 14 – річного віку, інші члени сім’ї та родичі. ФГ є його засновник або інша визначена в статуті особа, яка пройшла конкурсний відбір на право його створення у районній (міській) професійній комісії з питань створення фермерських господарств. Допускається залучення до роботи у ФГ також і найманих працівників, які працюють за трудовим договором (контрактом) і не є членами господарства.

­ Землі ФГ, які є основою створення ведення господарства згідно ст. 12 Закону можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Законом не встановлено мінімального розміру земельних ділянок ФГ, а максимальний згідно п. 13 Перехідних положень Земельного кодексу України загальною площею до 100 гектарів на праві власності, хоча ця площа може бути збільшена у разі спадкування земельних ділянок за законом. Розмір земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди не обмежується.

­ Державна реєстрація ФГ проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районних адміністраціях за місцезнаходженням земельної ділянки або місцем проживання його голови.

19. Порядок державної реєстрації підприємств.

Порядок державної реєстрації підприємств регулюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 року. Порядок проведення державної реєстрації підприємств включає, зокрема:

§ перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

§ перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

§ внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

§ оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація підприємств здійснюється державними реєстраторами – посадовими особами, які призначаються на посаду міським головою міста обласного значення або головою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.
Для проведення державної реєстрації підприємства засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

§ заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

§ копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

§ 2 примірники установчих документів;

§ документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації підприємства (за проведення державної реєстрації підприємства реєстраційний збір справляється у розмірі десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – 170 грн).

Залежно від виду підприємства та особливостей створення державному реєстратору додатково подаються:

§ копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання – при утворенні підприємства внаслідок реорганізації у формі злиття або приєднання;

§ документ, що підтверджує внесення засновниками вкладів до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) підприємства - у разі державної реєстрації підприємства, для якого законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду;

§ звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України - у разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств;

§ документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або судового реєстру - у разі державної реєстрації підприємства, засновником якого є іноземна юридична особа.

Вимоги до оформлення документів, які подаються державному реєстратору:

§ повинні бути викладені державною мовою;

§ якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці повинен бути нотаріально посвідчений.

§ установчі документи повинні містити відомості, передбачені законом;

§ установчі документи підприємства викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені;

§ документ про підтвердження реєстрації іноземної юридичної особи в країні її місцезнаходження повинен бути легалізований у встановленому порядку.

Строк державної реєстрації підприємства не повинен перевищувати 3 робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.

20. Підприємства державної форми власності (державні комерційні та казенні підприємства).

Підприємства державної форми власності були основним суб'єктом господарювання за планово-розподільчої економіки, і в ринкових умовах господарювання (з притаманною ринковим відносинам конкуренцією) їх частка серед суб'єктів господарювання залишається досить значною, незважаючи на приватизаційні проси. Це пов'язано з необхідністю збереження в державній власності об'єктів загальнодержавного значення, які забезпечують:
• виконання державою своїх функцій, обороноздатність та економічну самостійність Української держави (підприємства з лісовідведення, лісорозведення та охорони лісу, сортовипробувальні інші, підприємства, що забезпечують випуск та зберігання грошових знаків та цінних паперів та ін.);
• соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей (об'єкти Національного космічного агентства при Кабінеті Міністрів України; архіви; комплекси установ Національної академії наук України та ін.);
• життєдіяльність держави в цілому (підприємства авіаційної промисловості; підприємства залізничного транспорту; метрополітен; хлібоприймальні та хлібозаготівельні підприємства, що забезпечують розміщення та зберігання мобілізаційних запасів, та ін.);
• контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв (підприємства з виготовлення усіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних сил України, Служби безпеки України; підприємства з випуску наркотичних, біологічних, бактеріологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек), підприємства, що забезпечують діяльність у сфері обігу зброї та радіоактивних речовин, та ін.).
Види діяльності, що є державною монополією та, відповідно, - можуть здійснюватися лише підприємствами державної форми власності, визначаються ст. 4 Законом України від 01.06.2000 р. “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, а перелік підприємств, майно яких має державне значення і не підлягає приватизації, міститься у ч. 2 ст. 5 Закону України від 04.03.1992 р. (в ред. Закону від 19.02.1997 р.) “Про приватизацію державного майна” та Законі України від 07.07.1999 р. “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”.
Правове становище підприємств державної форми власності регулюється Господарським кодексом України (статті 73-77 - щодо державних комерційних та казенних підприємств, статті 167-172 - щодо корпоративних прав держави, яких вона набуває при створенні державних/національних акціонерних товариств та участі в так званих змішаних товариствах - за участю суб'єктів різних форм власності).
Підприємства державної форми власності можуть бути як унітарного, так і корпоративного типу. До перших (унітарного типу) належать державне комерційне підприємство і казенне підприємство, до других (корпоративного типу) - державне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство).
Державне унітарне підприємство - це таке підприємство унітарного типу, яке діє на базі відокремленої частини державної власності без поділу її на частки, створюється в розпорядчому порядку компетентним органом держави і входить до сфери управління зазначеного органу. Ознаки державного унітарного підприємства закріплені в ст. 73 Господарського кодексу України.
Державному унітарному підприємству, крім загальних ознак (характерних для всіх підприємств), притаманні специфічні риси, більшість з яких зафіксована в ст. 73 Господарського кодексу України:
- господарська організація унітарного типу;
- підприємство-невласник, що зумовлює необхідність виконання вказівок власника (відповідно до його компетенції) і погодження з ним основних питань діяльності;
- функціонування на базі державного майна, яке закріплюється за державним унітарним підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління;
- функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо державного унітарного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство), до сфери діяльності якого входить підприємство, або державне господарське об'єднання, до складу якого включено підприємство;
- управління державним унітарним підприємством здійснюється одноособовим керівником, який призначається на посаду шляхом укладення з ним контракту органом, уповноваженим управляти державним майном;
- обов'язкове включення до найменування державного унітарного підприємства слів “державне підприємство”;
- відсутність у державного унітарного підприємства обов'язку відповідальності за зобов'язаннями власника (держави) і органу влади, до сфери управління якого воно входить.
Порівняно з іншими підприємствами-невласниками державні унітарні підприємства мають додаткові обмеження в своїх повноваженнях:
1) засновницькі (заборонено створювати підприємницькі структури і брати участь у таких структурах);
2) щодо розпорядження закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном; при цьому межі повноважень щодо розпорядження майном залежать від правового титулу майна;
3) щодо розпорядження прибутком (відповідно до вимог закону і положень статуту);
4) щодо укладення договорів (обов'язковість прийняття державного замовлення та укладення державного контракту).
Державні унітарні підприємства залежно від комплексу ознак (виду господарської діяльності - комерційна чи некомерційна, правового титулу майна - право господарського відання чи право оперативного управління, можливості чи неможливості бути суб'єктом банкрутства, порядку створення та ін.) поділяються на державні комерційні підприємства і казенні підприємства (ч. 8 ст. 73 Господарського кодексу України).
Основні ознаки державного комерційного підприємства містяться в ст. 74 Господарського кодексу України:
- наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 Господарського кодексу;
- основний правовий титул майна - право господарського відання, відповідно до якого державне комерційне підприємство володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним уповноваженим органом з обмеженням правомочності щодо розпорядження майна, зокрема: заборонено передавати на безоплатній основі майно будь-якій особі; відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів; здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить (галузеве міністерство/відомство, державне господарське об'єднання), і, як правило, на конкурентних засадах; одержані від продажу таких об'єктів кошти спрямовуються на інвестування виробничої діяльності підприємства; списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство (ч. 4 ст. 75 ГК);
- обов'язковість формування засновником, функції якого виконує уповноважений орган держави (галузеве міністерство/відомство чи державне господарське об'єднання), статутного фонду з дотриманням вимог закону щодо його мінімального розміру до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання;
- обов'язковість формування з дотриманням встановлених законом нормативів і порядку спеціальних (цільових) фондів: амортизаційного, резервного, фонду розвитку виробництва, фонду споживання (оплати праці), інших фондів, передбачених статутом підприємства;
- необхідність підтримання майново-фінансового стану державного комерційного підприємства не нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду;
- наявність обов'язку приймати та виконувати доведені до підприємства в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів;
- обов'язок самостійної відповідальності за наслідки своєї діяльності усім належним на праві господарського відання майном (в т. ч. у разі визнання банкрутом);
- відсутність у держави та уповноваженого органу обов'язку субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями державного комерційного підприємства, крім передбачених законом випадків (зокрема, ч. 6 ст. 73 Господарського кодексу передбачається, що збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду);
- можливість перетворення у передбачених законом випадках і порядку в корпоратизоване підприємство (державне/національне акціонерне товариство) чи казенне підприємство.
Різновидом підприємств державної форми власності є казенні підприємства, які були легалізовані Законом України від 04.02.1998 р. “Про внесення змін до Закону України “Про підприємства в Україні”. Особливості правового становища казенних підприємств визначаються статтями 76-77 Господарського кодексу України, а також низкою постанов Кабінету Міністрів України, зокрема:
- від 16.06.1998 р. № 914 “Про Типовий статут казенного підприємства”;
- від 30.06.1998 р. № 987 “Про перетворення державних підприємств у казенні”;
- від 22.07.1998 р. № 1129 “Про деякі питання управління казенним підприємством”.
Казенне підприємство - це таке державне унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає приватизації, без поділу її на частини, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном.
Основними рисами казенного підприємства є такі:
- господарська організація унітарного типу;
- створюється за рішенням Кабінету Міністрів України; ст. 37 Закону “Про підприємства в Україні” створення казенних підприємств пов'язувала лише з процесами реорганізації (перетворення) державних унітарних підприємств, майно яких не підлягає приватизації, за наявності однієї з визначених законом умов (якщо державне підприємство здійснює діяльність, що становить монополію держави; якщо воно є природним монополістом або основним споживачем - понад 50% продукції такого підприємства - є держава); ст. 76 Господарського кодексу не пов'язує створення казенного підприємства лише з реорганізаційними процесами, а відтак таке підприємство може створюватися як шляхом заснування, так і шляхом реорганізації за наявності визначених в ч. 1 ст. 76 ГК умов (у разі якщо: законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним - понад 50% продукції, робіт, послуг підприємства - є держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; приватизацію майнових комплексів підприємства заборонено законом);
- здійснення некомерційної господарської діяльності (як основної у поєднанні з комерційною чи без такого поєднання);
- функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо казенного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство): затверджує статут казенного підприємства, призначає його керівника, здійснює контроль за додержанням положень статуту та ефективністю використання закріпленого за казенним підприємством державного майна; здійснює планування та фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства; затверджує фінансовий план та план розвитку казенного підприємства; укладає з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб; визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку; затверджує умови та фонд оплати праці з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою;
- діє на підставі статуту, що розробляється відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України Типового статуту казенного підприємства, і має включати, крім загальних, положення про обов'язкову звітність казенного підприємства за встановленою Кабінетом Міністрів формою, а також відповідальність керівника підприємства за результати його господарської діяльності;
- належить до підприємств-невласників. Воно функціонує на базі державного майна, що закріплюється за казенним підприємством на праві оперативного управління, яке передбачає: (1) необхідність цільового (насамперед для виконання державного замовлення) використання майна із значним обмеженням повноважень щодо його розпорядження (відповідно до Закону “Про підприємства в Україні” казенне підприємство вправі було розпоряджатися в установлених статутом підприємства межах та відповідати за своїми зобов'язаннями лише майном, що не належить до основних фондів, а згідно із ч. 7 ст. 77 Господарського кодексу України казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що є в його розпорядженні), та (б) субсидіарну відповідальність держави за зобов'язаннями казенного підприємства (ця обставина виключає можливість визнання казенного підприємства банкрутом).
Державні підприємства можуть бути корпоративного типу. Це стосується так званих корпоратизованих підприємств або державних (національних) акціонерних товариств, легалізація яких пов'язана із прийняттям Президентом України Указу від 15.06.1993 р. “Про корпоратизацію підприємств”. З огляду на форму такого підприємства (акціонерне товариство), особливості його правового статусу доцільно розглядати в наступній темі (“Правове становище господарських товариств”).

21. Підприємства комунальної форми власності.

Закон "Про підприємства в Україні" не містив спеціальних положень щодо комунальних підприємств. У Господарському кодексі України цим підприємствам присвячена ст. 78, яка визначає основи правового становища лише унітарних комунальних підприємств, не приділяючи уваги підприємствам корпоративного типу.

Комунальне унітарне підприємство - це таке унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини комунальної власності, без поділу її на частини, створюється за рішенням органу місцевого самоврядування в розпорядчому порядку і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним комунальним майном.

Комунальним унітарним підприємствам притаманні такі характерні риси:

- господарська організація унітарного типу;

- створюється за рішенням органу місцевого самоврядування (уповноваженим ним органом) у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності;

- функції власника майна щодо комунального підприємства виконує уповноважений орган, тобто орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство (виконком відповідної місцевої ради, управління/ департамент виконкому);

• функціонує на базі майна, що перебуває у комунальній власності та закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання {комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління {комунальне некомерційне підприємство);

• статутний фонд комунального унітарного підприємства має бути сформованим до його реєстрації як суб'єкта господарювання уповноваженим органом;

мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою;

найменування комунального унітарного підприємства має містити слова "комунальне підприємство" та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить це підприємство;

відсутність у підприємства субендіарної відповідальності за зобов'язаннями органу місцевого самоврядування та уповноваженого ним органу;

управління підприємством очолює керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові;

збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду;

поділ комунальних унітарних підприємств (як і державних унітарних підприємств) на комерційні та некомерційні обумовлює можливість застосування до цих видів підприємств положень Господарського кодексу щодо державних комерційних підприємств і казенних підприємств (з урахуванням відмінностей між ними).

Комунальні підприємства можуть бути корпоративного типу з використанням форми акціонерного товариства (що зазвичай пов'язано з корпоратизацією комунальних підприємств) чи товариства з обмеженою відповідальністю (можливість створення однією особою такого товариства передбачається Цивільним кодексом України (ч. 2 ст. 114; ч. 1 ст. 140) і Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 79).

22. Підприємства колективної власності.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).

До підприємств колективної власності належать:

• виробничі кооперативи;

• підприємства споживчої кооперації;

• підприємства громадських та релігійних організацій;

• інші підприємства, передбачені законом.

Правові питання діяльності виробничого кооперативу регу­люються ст. 94—110 ГКУ та відповідними законами України.

Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися в різних галузях (виробни­чі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперати­вів регулюється законом.

Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог ГКУ та законодавчих актів України.

З метою здійснення господарської діяльності на засадах під­приємництва громадяни можуть утворювати виробничі коопера­тиви (кооперативні підприємства).

Відповідно до ст. 95 ГКУ виробничим кооперативом визна­ється добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні май­нових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх учас­ті в його діяльності.

Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, пере­робну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну та будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

Виробничий кооператив є юридичною особою і діє на основі статуту.

Найменування виробничого кооперативу повинно містити слова "виробничий кооператив" або "кооперативне підприємство".

Принципи діяльності виробничого кооперативу такі:

• добровільність членства громадян у кооперативі та вільний вихід з нього;

• особиста трудова участь членів кооперативу в діяльності під­приємства;

• відкритість і доступність членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає брати участь у його діяльності на умо­вах, встановлених статутом кооперативу;

• демократичний характер управління кооперативом, рівні пра­ва членів кооперативу при прийнятті рішень;

• розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх трудової та майнової участі в діяльності кооперативу;

• контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, ви­значеному статутом.

Загальні умови створення виробничого кооперативу

Засновниками (членами) виробничого кооперативу можуть бути громадяни, іноземці та особи без громадянства. Членів виробни­чого кооперативу не може бути менше, ніж три.

Рішення про створення виробничого кооперативу приймаєть­ся його установчими зборами.

Виробничий кооператив вважається створеним і набирає ста­тусу юридичної особи з дня його державної реєстрації відповідно до вимог ГКУ.

Членами виробничого кооперативу можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають статут кооперативу та дотримуються його вимог, беруть майнову та трудову участь у діяльності кооперативу.

Громадяни можуть бути одночасно членами виробничих ко­оперативів, а також членами кооперативів інших типів (спожив­чих, житлових тощо).

Вступ до виробничого кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви громадянина. Член кооперативу робить вступ­ний та пайовий внески в порядку, визначеному статутом вироб­ничого кооперативу. Рішення правління (голови) кооперативу про прийняття у члени кооперативу підлягає затвердженню за­гальними зборами. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначаються статутом кооперативу.

Членство у виробничому кооперативі припиняється в таких випадках:

• у разі добровільного виходу з кооперативу;

• у разі припинення трудової участі в діяльності кооперати­ву;

• у разі виключення з кооперативу у випадках і порядку, ви­значених статутом;

• у разі незатвердження загальними зборами членів кооперати­ву рішення правління (голови) про прийняття до кооперати­ву;





Дата публикования: 2015-02-03; Прочитано: 227 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.015 с)...