Стаття 119. Поняття повного товариства 2 страница

Поділ господарських відносин на господарсько-виробничі та організаційно-виробничі здійснюється за критерієм характеру правовідносин. При цьому господарсько-виробничі відносини ч. 5 ст. З ГК визначаються як майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація товарів, робіт, послуг), а організаційно-господарськими - відносини" що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. б ст. З ГК), в тому числі щодо державної реєстрації суб'єктів господарювання, ліцензування їхньої діяльності, контролю за дотриманням такими суб'єктами правил у сфері господарювання тощо.

Виділення в окрему категорію внутрішньогосподарських відносин (ч. 7 ст. З ГК) здійснюється за критерієм сфери їх виникнення та дії - всередині господарської організації (між її структурними підрозділами, між організацією в особі органів управління/їх посадових осіб та її учасниками, між організацією та її структурними підрозділами). Наука господарського права за цією ознакою розрізняє ще один вид господарських відносин - міжгосподарські або зовнішньо-господарські (виникають між юридично самостійними суб'єктами господарювання).

За взаємним становищем сторін розрізняють такі види господарських відносин;

• горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні); зазвичай такі відносини виникають при укладенні господарських договорів; вертикальні (відносини виникають між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, що має відповідні важелі та підстави щодо управління та контролю за суб'єктом господарювання); подібні відносини виникають не лише за участю органів держави, що опікуються

певною сферою господарського життя (спеціально уповноважені органи -ДКЦ11ФР, наприклад, щодо емітентів цінних паперів, у тому числі інститутів спільного інвестування), а її власників майна щодо створених ними підприємство-невласників, господарських об'єднань щодо підприємств-учасників у межах делегованих об'єднанню повноважень, холдингової компанії щодо своїх корпоративних/дочірніх підприємств); За галузями економіки та сферами управління, в яких виникають господарські відносини, виділяють такі відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, на ринку цінних паперів, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання тощо.

За критерієм сфери економіки, в якій виникають господарські правовідносини

(1) державна; 2) комунальна; 3) приватна-колективна), також можна виділити окремі види господарських відносин, що складаються в кожному з цих секторів економіки; в державному та комунальному секторах економіки складаються специфічні відносини щодо приватизації державного та комунального майна.

Залежно від спеціальних правових режимів, що встановлюються для регулювання господарських відносин, розрізняють такі їх види;

• господарські відносини в процесі організації та здійснення зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі іноземного інвестування;

• щодо концесійної діяльності;

• щодо капітального будівництва;

• щодо інноваційної діяльності;

• щодо професійної фінансової діяльності;

• щодо лізингової діяльності;

• господарські відносний, що складаються в спеціальних (вільних) економічних зонах чи на територіях пріоритетного розвитку між суб'єктами цих зон/територій та органами управління С(В)ЕЗ;

господарські відносини, що виникають та інших територіях зі специфічним правовим режимом (спеціальної/вільної економічної зони; державного кордону України; Чорнобильської зони та ін.);

господарські відносини, виникнення яких обтяжено надзвичайними обставинами - воєнного стану, стихійного лиха, іншого надзвичайного стану.

Практичне значення наведених класифікацій незаперечне: законодавець враховує особливості згаданих видів господарських відносин у процесі їх правового регулювання, поточного управління та контролю.

7. Види господарських правовідносин.

Визначення господарських правовідносин закріплено у ст. 1 ГК, оскільки йдеться про те, що вони складають предмет правового регулювання цього кодексу. Тобто ця стаття передбачає, що саме регулюють норми господарського права у процесі організації та здійснення господарської діяльності. виходячи з приведеного, господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 4 ст. З ГК сферу господарських відносини становлять господарсько-виробничі, організаційно – господарські та внутрішньогосподарські.

Поділ господарських відносин на господарсько - виробничі та організаційно - виробничі здійснюється за критерієм характеру правовідносин. Зокрема, господарсько – виробничі відносини складаються при здійсненні господарської діяльності. Організаційно – господарські у сфері державного регулювання господарської діяльності.

Так, згідно з ч. 5 ст. 3 ГК господарсько - виробничими відносинами є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація товарів, виконання робіт і надання послуг). Частіше за все вони виникають на основі господарського інтересу і опосередковуються господарськими договорами.

Організаційно - господарськими є відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (п. 6 ст. 3 ГК). вони ґрунтуються на актах державних органів, власників майна, в т. ч. щодо державної реєстрації суб'єктів господарювання, ліцензування, патентування, контролю за дотриманням такими суб'єктами правил у сфері господарювання і т. п.

Виділення в окрему категорію внутрішньогосподарські відносини (п. 7 ст. 3 ГК) здійснюється за критерієм сфери їх виникнення та дії — всередині господарської організації (між її структурними підрозділами, органами, між організацією в особі органів управління та їх посадових осіб та її учасниками, між організацією та її структурними підрозділами).

За взаємним становищем сторін відносини є:

­ горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні);

­ вертикальні (одним із учасників правовідносин виступає орган господарського керівництва, в т. ч. власник майна іншого учасника).

За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:

­ у галузі промисловості;

­ у галузі сільського господарства;

­ у галузі транспорту;

­ у галузі капітального виробництва;

­ у сфері приватизації;

­ у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання;

­ у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.

За інтегрованим критерієм, що має ключове значення в механізмі господарсько-правового регулювання і відображає всю сукупність зазначених правовідносин у їх єдності і багатоманітності вони поділяються на такі види:

1. Абсолютні речові господарські правовідносини виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності суб'єктом власником засобів виробництва на основі використання цих засобів. Особливість саме цього типу господарських правовідносин обумовлена правом суб'єкта вільно, незалежно від інших осіб в межах закону володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном з господарською метою. Суб'єкт-власник, будь то приватний підприємець або приватне чи кооперативне підприємство, господарське товариство, держава або територіальна громада тощо, реалізуючи це право повноважний приймати будь-які рішення (в межах закону) щодо використання його майна і розпорядження ним. Контрагентами суб'єкта-власника у таких правовідносинах можуть виступати усі і кожний, тобто необмежене коло осіб, які зобов'язані не порушувати право власності цього суб'єкта, не чинити йому перешкод у реалізації ним свого права.

2. Абсолютно-відносні речові господарські правовідносини, їх наявність обумовлена тим, що господарську діяльність здійснюють не тільки власники засобів виробництва, а й суб'єкти, які володіють, користуються і розпоряджаються відповідним майном, закріпленим за ними чи переданим ним власниками, на праві господарського відання, оперативного управління, оперативного використання, оренди чи іншому речовому праві відповідно до законодавства (Гл. 14 ГК). Господарські правовідносини за участю цих суб'єктів є абсолютно-відносними, оскільки контрагентами зазначених суб'єктів виступають як невизначене коло осіб, щодо яких державою забезпечується рівний захист майнових прав вказаних суб'єктів аналогічно захисту права власності, так і водночас власники, з якими ці суб'єкти знаходяться у право­відносинах відносного характеру.

3. Абсолютні господарські правовідносини з ведення власної господарської діяльності. Вони виникають у зв'язку з веденням суб'єктом власної господарської діяльності, яка виступає об'єктом цих правовідносин. Зміст останніх обумовлений правами і обов'язками абсолютного характеру суб'єкта у сфері господарювання. Усі і кожний (невизначене коло осіб) зобов'язані утримуватися від дій, що перешкоджають здійсненню суб'єктом своїх прав (самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність не заборонену законом, самостійно формувати програму діяльності, вибирати постачальників і споживачів, залучати необхідні ресурси, встановлювати ціни на продукцію та послуги відповідно до закону, вільно розпоряджатися чистим прибутком тощо).

4. Відносні зобов'язальні господарські правовідносини або господарські зобов'язання. Цей вид господарських правовідносин має особливе значення в економіці. Адже саме у юридичних формах господарських зобов'язань і тільки у цих формах реалізується господарський обіг - процес переміщення товарів (результатів виконаних робіт, наданих послуг) із сфери виробництва у сферу обігу, і через неї у сферу споживання. У юридичних формах господарських зобов'язань здійснюються також певні організаційно-господарські (управлінсько-господарські) дії.

Немайнові абсолютні господарські правовідносини. Вони виникають з приводу немайнових благ, що використовуються суб'єктами господарювання в процесі здійснення госпо­дарської діяльності (фірмові найменування, торгівельні марки, комп'ютерні програми, комерційна таємниця тощо). Але ж треба підкреслити, що зазначені правовідносини є такими лише у процесі нормальної реалізації відповідних прав. У разі порушення останніх виникає охоронне відносне правовідношення майнового характеру (наприклад, відшкодування збитків, застосування адміністративно – господарських санкцій відповідно до Закону України від 07. 06. 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції». Тобто господарські правовідносини немайнового характеру містять у собі майновий потенціал і захищаються засобами майнового характеру.

Елементи господарських відносин мають місце (або можуть мати місце) в діяльності особистих селянських господарств. Суміжними з господарюванням є народні промисли, якими також притаманні риси цієї діяльності.

Критерії правового регулювання господарських відносин закріплені в ст. 258 ГК. Такими критеріями є:

­ сфера суспільного виробництва (матеріального або нематеріального), в якій складаються ці відносини;

­ особливості галузі господарювання (будівництво, енергопостачання, фінансова, господарсько – торгівельна діяльність, тощо);

­ вид господарської діяльності (підприємницька чи непідприємницька);

­ економічна форма результату господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг та їх оборотоздатність);

­ простір, на якому вони складають (внутрішньому чи зовнішньому ринку).

Правовою підставою виникнення господарських правовідносин, є також державні замовлення та державні завдання (ст. 13 ГК), господарський договір (ст. 184 ГК), організаційно – господарський договір (ст.186 ГК), спільне виробництво та реалізація суб’єктами господарювання продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.

Проте, об’єктивно у сфері регулювання економіки виникають й інші відносини, що не є господарськими і відповідно не регулюються ГК. Такими, відповідно, до ст. 4 ГК є:

­ майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (далі — ЦК). Так, відповідно до ст. 1 ЦК, відносини, що регулюються цивільним законодавством - це особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. У ст. 9 ЦК встановлено, що положення цього Кодексу застосовуються для врегулювання відносин, що виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Законом можуть передбачатись тільки особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання;

­ земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання и охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря (регулювання таких відносин здійснюється відповідними кодексами та законами: Земельним кодексом, Кодексом «Про надра», Лісовим кодексом,Водним кодексом, законами: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд України», «Про охорону атмосферного повітря»);

­ трудові відносини - Кодексом законів про працю та іншими актами трудового законодавства;

­ фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів (їх регулювання здійснюється Бюджетним кодексом та іншими законами і підзаконними нормативно-правовими актами);

­ адміністративні та інші відносини управління за участю суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання (регулювання таких відносин здійснюється Кодексом законів про адміністративні правопорушення, низкою законів: «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про міліцію» та ін.)

8. Методи господарського права.

Методи господарського права – це сукупність, передбачених законодавством способів регулюючого впливу норм господарського права на господарську діяльність господарюючих суб’єктів з метою задоволення суспільних потреб.

Методи господарського права характеризуються такими ознаками:

­ стосуються тільки господарсько – правових норм;

­ забезпечують єдність правового регулювання господарських відносин;

­ гарантується у передбачених випадках засобами державного примусу;

­ є критерієм визначення господарського права як галузі права.

Концептуально методи господарського права базуються на двох принципах: загальнодозвільному («дозволено все, що передбачено законом»), за якими діють підприємства і громадяни - підприємці, та зобов'язуючому («суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом»). Зазначимо, що другий принцип в основному стосується таких суб'єктів, як органи державного управління і власників майна щодо підпорядкованих суб’єктів господарювання.

Природа господарських відносин є подвійною (поєднання в них організаційних та майнових елементів), що обумовлює наявність кількох методів правового регулювання, що є особливістю господарського права.

Розрізняють ключовий і чотири основних методів правового регулювання господарських відносин, а саме:

Ключовий метод господарського права - метод підпорядкування суб'єктів господарювання суспільному господарському порядку, тобто встановленому у суспільстві укладу матеріального виробництва, заснованому на положеннях Конституції, нормах права, моральних принципах, ділових правилах та звичаях, що схвалені законодавчою владою у стратегічних економічних рішеннях, які забезпечують гармонізацію приватних та публічних інтересів та створюють партнерські та доброзичливі взаємовідносини у господарюванні.

До основних методів належать:

1. Метод приписів – передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах). Згідно з цим діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Він заснований на виконанні вимог закону при моделюванні поведінки суб’єктів господарювання при їх взаємовідносинах з державними органами.

2. Метод автономних рішень ґрунтується на можливості суб'єктів господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення і передбачає обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень, які не суперечать законодавству України. Це означає, що суб'єкти господарських відносин самостійно: планують свою господарську діяльність; в межах законодавства вільно обирають контрагентів і предмети господарських договорів і визначають зобов'язання в них та всі необхідні умови господарських взаємовідносин.

3. Метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається шляхом компромісу при укладення господарських договорів.

4. Метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) в сфері господарювання. Тобто, держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. Це примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій в т.ч. відкритих акціонерних товариств. Наприклад, зразкові форми договорів щодо окремих видів відносин, методичні рекомендації відносно окремих видів діяльності у сфері господарювання - це приклади застосування державою зазначеного методу.

Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших факторів для регулювання господарського життя можуть використовуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.

Таким чином, своєрідність предмета і методу правового регулювання визначає господарське право як комплексну галузь права, в якій наявні правові норми конституційного, адміністративного цивільного права та інших галузей права стосовно одного предмета правового регулювання – господарської діяльності.

9. Господарське право як галузь українського права.

Господарське право (як галузь права) - це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності або управління нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання.

У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права (що є дискусійним) сформувалися три основні позиції.

Перша з них негативна. її прихильники (С.М. Братусь, P.O. Халфіна, ГК. Матвеев, Я.М. Шевченко, А.С. Довгерт та ін.) вважають господарське право не самостійною галуззю права, а простим поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання. Однак господарські правовідносини не можна розкласти на цивільно-правові й адміністративно-правові, хоча історичне коріння господарського права лежить у сфері і публічного, і приватного права. Крім того, господарське право має значний за обсягом власний нормативний матеріал, що не належить ні до цивільного, ні до адміністративного права. Одним з таких інститутів, що зумовили виділення господарського (торгового, комерційного) права в окрему галузь права, є інститут банкрутства.

Друга позиція щодо господарського права - позитивна (хоча й дещо категорична), вона полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями (В.В. Лаптев, В.К. Мамутов, І,Г. Побірченко та ін.). Однак господарське право, хоча і є специфічним явищем, але пов'язане з іншими галузями права, наприклад:

ку України, Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, інших державних органів, центральних органів виконавчої влади. Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;

з цивільним, оскільки, за усталеною думкою, підпорядковується, наприклад, загальним засадам зобов'язального права;

з адміністративним, використовуючи, зокрема, такі методи правового регулювання, як метод владних приписів, та правові форми управління економікою: управління поточними справами (шляхом видачі дозволів, ліцензій, патентів тощо; контроль за дотриманням вимог господарського законодавства.

Згідно з третьою точкою зору, що найбільше відповідає життєвим реаліям (її прихильниками є Ю.К. Толстой, OA Пушкін, С.С. Алексеев), господарське право є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання - господарської діяльності. Проте слід мати на увазі, що господарське право, крім запозиченого з інших галузей, має досить об'ємний власний (оригінальний) нормативний матеріал (інститут внутрішньогосподарських, у тому числі корпоративних відносин, інститут банкрутства, інститут антимонопольного регулювання господарської діяльності, інститут державного замовлення тощо).

Становлення господарського права як окремої галузі права та теренах комерційного (торгового) права, частково - муніципального прана було зумовлено збільшенням ролі держави у сфері економіки в Німеччині кінця XIX - початку XX століття, а згодом - у Радянському Союзі. Саме зосередження в результаті Націоналізації, що здійснювалася на теренах колишньої Російської імперії після Жовтневих подій 1917 р. в державній власності великого масиву манна (включаючи немайнові комплекси підприємств) посилило прагнення держави контролювати економіку країни в цілому з метою забезпечення реалізації насамперед суспільних і державних інтересів, їх солідаризації з індивідуальними та колективними інтересами трудящих. Спочатку господарське право розглядали як сукупність нормативних актів, що регулюють сферу господарювання, а в середині 30-х років XX століття сформувалося кілька точок зору щодо предмета господарського права. Одні науковці вважали, що господарське право має своїм регулюванням охоплювати в цілому народне господарство, інші ~ лише сферу соціалістичного виробництва. Саме перша концепція господарського права була покладена в основу Господарського кодексу України, який визначає основні засади господарювання щодо всіх суб'єктів господарювання, хоча й передбачає окремі особливості управління державним і комунальним секторами економіки та визначає специфічні риси суб'єктів господарювання, які функціонують та базі державного та комунального майна.

10. Наука господарського права. Господарське право як навчальна дисципліна.

Господарське право як наука вивчає історію встановлення та розвитку системи правового регулювання господарських відносин в Україні та за кордоном, виявляє закономірності, тенденції, прогалини правового регулювання господарських відносин та напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і правозастосовчої практики. Завданнями науки господарського права є:

­ забезпечення обґрунтованості та ефективності нормотворчого процесу;

­ визначення критеріїв оцінки відповідності господарського права (як галузі права) закономірностям і принципам правового регулювання;

­ розробка найбільш оптимальних механізмів реалізації норм господарського права;

­ створення єдиного понятійного апарату господарського права;

­ пояснення правотворчих та право застосовних рішень та прогнозування наслідків порушення закономірностей правового регулювання.

Предметом науки господарського права є:

історія розвитку господарського законодавства і науки господарського права (у дорадянський, радянський та після радянський час);

­ правове регулювання господарської діяльності і, зокрема, формування господарського законодавства та його правового застосування;

­ закордонні системи господарського права (західної Європи, США, Японії і т. д.);

­ методи вивчення чинного господарського права;

­ організація реалізації господарського права у народному господарстві тощо.

Наука господарського права виконує такі суспільно – необхідні функції:

­ економіко – політична, що виражається в тому, що господарське законодавство розглядається як важливий засіб економічної політики держави;

­ константаційна, що полягає у реальній норм господарського права;

­ інтерпретаційна, яка полягає у поясненні норм господарського законодавства та інших господарсько – правових явищ;

­ систематизації знань про господарське законодавство і право у зв’язку з необхідністю об’єднання знань про господарське право в єдину систему, підпорядкування їх єдиним науковим цілям, завданням і принципам;

­ інструментальна, яка полягає в тому, що наука господарського права створює інструменти для практичного вивчення дієвості та корисності господарського законодавства і права;

­ практична організаторська, яка полягає в розробці конкретних методів і засобів перетворення господарських відносин для забезпечення економічних реформ і адаптації українського законодавства до законодавства Європейського союзу, а також до міжнародних правових стандартів;

­ прогностична, що спрямована на підготовку прогнозу розвитку господарського законодавства на перспективу.

Правові проблеми науки господарського законодавства є об’єктом досліджень юридичних науково – дослідних установ, і насамперед, академічного рівня: Національна академія наук України, Інститут держави і права імені В.І.Корецького, Інститут економіко – правових досліджень НАН України, Інститут приватного права і підприємництва АПрН України, Академія правових наук України та галузеві академії. Широкий спектр господарсько – правових досліджень проводиться у вищих юридичних навчальних закладах та юридичних факультетах, у яких є відповідні кафедри.

Навчальна дисципліна господарське право юридично визначена і конкретніше представлена у навчальних планах вищих навчальних закладів і юридичних факультетів спеціальності «правознавство», а також в економічних. управлінських та інших. Хоча назва дисципліни цієї не однакова («господарське законодавство», «підприємницьке право»), але її зміст визначають конституційні засади, ГК і господарське законодавство, хоч у різних обсягах навчального матеріалу, залежно від рівня акредитації вузу і профілю підготовки майбутніх спеціалістів.

11. Система господарського права.

Як і інші галузі права та навчальні дисципліни, господарське право являє собою певну систему. В науковій та навчальній літературі під си­стемою розуміють комплекс чи сукупність компонентів, що так чи інак­ше взаємодіють і тому створюють певну цілісність. Зв'язок між компо­нентами (елементами) системи теж повинен бути вельми певним. Це обумовлено тим, що для об'єднання компонентів у єдине ціле (систе­му) береться єдина класифікаційна ознака.

Як правило, галузь права, а також навчальний курс поділяють на загальну та особливу частини, хоча це певною мірою є умовним поділом.

До загальної частини віднесено: поняття господарського права, його форми, суб'єкти, їх майнові права, правове регулювання господарських вщносин, народногосподарські програми, індикативне планування, їх правова регламентація, планування господарської діяльності підприєм­ствами, правовий режим підприємницької діяльності, законодавство про оподаткування, стимулювання державою розвитку виробництва та господарського обігу, правові засоби розвитку конкуренції суб'єктів господарської діяльності, правова регламентація господарських ризиків, банкрутства, інформації та звітності в господарській діяльності, правові основи господарських зобов'язань, господарських договорів, відпові­дальності за їх порушення, зовнішньоекономічної діяльності, захисту прав суб'єктів господарювання.

До особливої частини входить правове регулювання відносин, які складаються при здійсненні окремих видів господарської діяльності. Зокрема, це правова регламентація реалізації продукції, купівлі-прода-жу засобів виробництва, поставок товарів, постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу, інвестиційної діяльності та капітального будівництва, виконання проектних та розвідувальних робіт, інноваційної діяльності та діяльності з виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, діяльності, пов'язаної з наданням послуг (перевезенням вантажів та інше).

12. Поняття та ознаки господарського законодавства.