Особливості правового режиму державного та комунального майна

Управління державним та комунальним майном. До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно, акції (частки, паї) держави в майні суб’єктів господарювання різних форм власності, а також майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його в господарській діяльності.

Управління об’єктами державної власності відповідно до законодавства здійснюють Кабінет Міністрів і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб’єкти.

Особливістю правового режиму майна державних підприємств є те, що в разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію чи ліквідацію державного підприємства трудовий колектив має право вимагати передачу майна підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності.

Таке ж право належить йому і в разі визнання державного підприємства банкрутом за умови прийнятття на себе боргів банкрута і згоди на це кредиторів.

Прибуток, що залишається в державного підприємства після виплати податків та інших платежів у бюджет (чистий прибуток) спрямовується в розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України. Сума прибутку, що належить члену трудового колективу, створює його вклад. На нього підприємство щорічно виплачує дивіденди (статті 37, 38 Закону України “Про власність”).

Згідно з Господарським кодексом України (ст. 137) майно, що є в державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління. Здійснюючи це право, казенне підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном у межах, встановлених законодавством. Розпоряджатися ж майном, що належить до основних фондів, воно має право лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються в його статуті.

Казенне підприємство, відповідає за своїми зобов’язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності в казенного підприємства таких коштів та майна відповідальність за його зобов’язаннями несе власник – держава.

Відповідно до Закону України від 26 березня 1993 року "Про власність" право оперативного управління на державне майно мають і державні установи (організації), які перебувають на державному бюджеті (ст. 39).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб’єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням його майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучення в суб’єкта господарювання надлишкового майна, а також майна, що не використовується або використовується ним не за призначенням.

Як суб’єкт господарювання відокремлений підрозділ (структурна одиниця) господарської організації використовує надане йому майно для здійснення господарської діяльності на праві оперативного використання майна. Обсяг майнових правомочностей суб’єкта господарювання в межах права оперативного використання визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений суб’єкт.

Передача об’єктів права державної та комунальної власності. До особливостей правового режиму державного майна слід віднести і порядок передачі його об’єктів у комунальну власність.

Основні умови передачі об’єктів права державної власності в комунальну власність і навпаки передбачені Законом України від 3 березня 1998 року “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності”.

Він регулює відносини, пов’язані з передачею об’єктів права державної власності в комунальну власність територіальних громад, сіл, селищ, міст або в їх спільну власність, а також об’єктів права комунальної власності в державну. Така передача здійснюється безоплатно щодо цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів; нерухомого майна (будівлі, споруди, в тому числі об’єкти незавершеного будівництва); іншого окремого індивідуально визначеного майна підприємств; акцій (часток, паїв), що належать державі або суб’єктам права комунальної власності в майні господарських товариств.

Під передачею цілісних майнових комплексів підприємств розуміють передачу всіх активів і пасивів підприємств, їх лімітів, фондів, планів фінансово-господарської діяльності тощо; об’єкти незавершеного будівництва передаються з проектно-кошторисною документацією.

Об’єкти житлового фонду та соціально-культурного призначення передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об’єкти, в тому числі з основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, прибиральною технікою, в частині, що визначається комісією з питань передачі об’єктів.

До складу комісії входять представники органів, уповноважених управляти державним майном, виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі.

У разі передачі об’єктів, закріплених за самоврядною організацією, або об’єктів, щодо яких прийнято рішення про приватизацію орендованого майна, акцій (часток, паїв), що належать державі або суб’єктам права комунальної власності в майні господарських товариств, до складу комісії з питань передачі об’єктів включаються представники відповідно самоврядної організації або державного органу приватизації.

Передача об’єктів з державної в комунальну власність територіальних громад здійснюється за рішенням: Кабінету Міністрів за наявності згоди відповідних рад, якщо інше не передбачене законом, а в спільну власність територіальних громад зазначених населених пунктів – за наявності згоди районних і обласних рад, якщо інше не передбачене законом.

З комунальної в державну власність передача об’єктів здійснюється за рішенням сільських, селищних, міських рад.

Вона оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. З дати підпису виникає право власності набувача.

Відповідно до Закону України "Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності", Кабінетом Міністрів постановою від 21 вересня 1998 року затверджено "Положення про порядок передачі об’єктів права державної власності", яке визначило порядок безоплатної передачі об’єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, об’єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно.

Якщо об’єкт права державної власності передається від одного підприємства іншому, що належить до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації, така передача здійснюється на підставі рішення цього органу або самоврядної організації.

Зазначеною постановою Кабінету Міністрів затверджено також Порядок подання та розгляду пропозицій щодо передачі об’єктів з комунальної в державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об’єктів у державну власність.

Реєстр об’єктів державної власності, що використовуються у сфері господарювання. З метою забезпечення ефективності управління державним сектором економіки Кабінет Міністрів України постановою від 14 квітня 2004 року запровадив Реєстр об’єктів державної власності, які використовуються у сфері господарської діяльності. Цією постановою затверджено Положення про цей Реєстр. Відповідно до Положення Реєстр об’єктів державної власності, які використовуються у сфері господарської діяльності, впроваджується як автоматизована система збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про державні підприємства, корпоративні права держави, державне майно, передане в оренду, майно, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації.

Реєстр формується шляхом створення на єдиних методологічних засадах інформаційних систем у Держкомстаті, Мінекономіки, Фонді державного майна, Мінфіні, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державній податковій адміністрації, інших органах, уповноважених управляти державним майном і корпоративними правами держави.

Метою цих інформаційних систем є ведення обліку об’єктів державної власності, створення умов для визначення оптимальних меж державного сектора економіки; створення основи для проведення моніторингу структурних змін в економіці, зумовлених реорганізацією об’єктів державної власності; здійснення контролю за ефективним використанням державного майна та фінансів державних підприємств; забезпечення ефективності управлінських рішень, відкритості та прозорості інформації про державний сектор економіки.

Реєстр складається з баз даних державних підприємств, корпоративних прав держави, державного майна. До бази даних державних підприємств включаються відомості про державні підприємства, в тому числі казенні.

Порядок та критерії внесення до Реєстру даних про філії, представництва, інші відокремлені підрозділи державних підприємств визначаються Мінекономіки і Фондом державного майна України.

До бази даних корпоративних прав держави включаються відомості про господарські товариства, у статутних фондах акції (частки, паї) належать державі, а до бази даних державного майна – відомості про майно, передане в оренду, майно, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, а також балансоутримувачів зазначеного майна.

47. Правовий режим права колективної власності у сфері господарювання.

Право колективної власності - це юридично визначене і забезпечене право організації - юридичної особи, створеної на базі об'єднання майна її членів (учасників), використовувати належні їй засоби виробництва на власний розсуд і в інтересах її членів (учасників).
При праві колективної власності суб'єкт, який передав своє майно до такої власності, втрачає на цю річ право власності, отримуючи натомість зобов'язальні (корпоративні) права щодо нового власника - організації корпоративного типу, членом (учасником) якої став цей суб'єкт, а саме: а) право на отримання грошового чи майнового еквівалента своєї частки в майні нового власника - юридичної особи у разі виходу зі складу її учасників (членів); б) право участі в розподілі майна юридичної особи у разі її ліквідації; в) право на отримання частини чистого прибутку (дивідендів) суб'єкта колективної власності; г) право участі в управлінні справами юридичної особи, що діє на базі колективної власності, якщо інше не передбачено її установчими документами.
Суб'єктом права колективної власності є організація корпоративного типу зі статусом юридичної особи.
Об'єктами права колективної власності можуть бути:
- статутний (складений) капітал юридичної особи - суб'єкта права колективної власності, створений за рахунок вкладів (пайових внесків) її учасників (членів);
- викуплене членами трудового колективу, іншими фізичними та юридичними особами майно державного підприємства шляхом його акціонування;
- кредити банків, отримані суб'єктом права колективної власності;
- виготовлена продукція, отримані доходи та інше майно, набуте суб'єктом права колективної власності на законних підставах (субсидії, дивіденди від цінних паперів тощо).
Однак не може бути об'єктом права колективної власності майно, вилучене з обороту, в т. ч. цілісні майнові комплекси, на базі яких здійснюється діяльність, що є монополією держави (діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням та реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобування бурштину, охороною найважливіших об'єктів права державної власності).
Як правило, суб'єкт права колективної власності сам використовує належне йому майно своєю владою і в інтересах його учасників (членів). При цьому він може використовувати такі правові форми реалізації права колективної власності:
- право господарського відання при створенні суб'єктом права колективної власності унітарного підприємства-невласника, що має діяти з метою отримання прибутку на засадах самоокупності;
- право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права колективної власності юридичної особи, якщо діяльність останньої фінансується засновником;
- оренда, на підставі якої об'єкти права колективної власності передаються в користування іншим особам.

48. Правовий режим права приватної власності у сфері господарювання.

Право приватної власності — це юридично визначене і забезпечене право фізичної особи (громадянина України, особи без громадянства або громадянина іншої держави) використовувати належні їй засоби виробництва на власний розсуд і у власних інтересах.
Суб'єкт права приватної власності - фізична особа (фізичні особи) чи створене ним (ними) приватне підприємство-власник.
Об'єктами права приватної власності може бути майно виробничого призначення, в т. ч. засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, цінні папери, гроші, за винятком майна, вилученого з обороту, а також цілісних майнових комплексів, на базі яких здійснюється діяльність, що належить до монополії держави.
Суб'єкт права колективної власності зазвичай сам використовує належне йому майно своєю владою і у власних інтересах, однак може застосовувати такі правові форми реалізації права приватної власності, як:
- право господарського відання при створенні унітарного підприємства-невласника з найманим працівником, яке має діяти з метою отримання прибутку на засадах самоокупності;
- право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права приватної власності юридичної особи, якщо діяльність останньої фінансується засновником;
- оренда, на підставі якої об'єкти права приватної власності передаються в користування іншим особам.

49. Поняття та ознаки цінних паперів

У більшості випадків права та обов'язки осіб набуваються із договорів. Проте у випадку необхідності передати ті чи інші права (грошові або інші майнові) набувач зобов'язаний погодити з відчужувачем низку умов та підписати відповідний договір, а якщо це необхідно, то і погодити такий договір з боржником.

У зв'язку зі складністю та тривалістю такої процедури передачі права виникла нагальна потреба у її спрощенні. З цією метою одне чи декілька прав зафіксували у одному документі, передача якого мала своїм наслідком безумовну передачу усіх засвідчених таким документом прав. У зв'язку із тим, що закріплені у такому документі права мали значну цінність, вони і отримали назву "цінні папери".

Отже, цінні папери фіксують певний обсяг майнових та/або грошових прав. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять усі посвідчені ним права.

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (розмістила, видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з його випуском (розміщенням), а також можливості передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (ст. 194 ЦК України). Аналогічне визначення цінного паперу надається і у ч. 1 ст. З Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" та ст. 163 Господарського кодексу України.

Отже, сутність цінного паперу полягає в особливому правовому зв'язку між правом на цінний папір (як на документ) та правом з цінного паперу (можливістю реалізувати сукупність прав, посвідчених таким документом).

Існування поняття "право на цінний папір" свідчить про поширення на цінні папери норм речового права, що пов'язано з необхідністю спрощення обігу сукупності прав, які втілюються у цінному папері. Проте варто мати на увазі, що застосування положень чинного законодавства України про речі до цінних паперів не є безмежним, а допускається тільки в тій частині, що не врегульована спеціальним законодавством.

З правом на цінний папір нерозривно пов'язане право з цінного паперу. Право з цінного паперу уособлює в собі грошове або будь-яке інше майнове право.

При цьому поруч з одним із цих прав може існувати і немайнове право (у такому разі цінним папером посвідчується сукупність прав). Набуття права на документ зумовлює набуття права з цього паперу, однак можливість реалізації прав з цінного паперу може потребувати вчинення додаткових формальних процедур.

Яскравим прикладом подвійної правової природи цінного паперу є акція, випущена в документарній формі. Так, придбаваючи акції, особа набуває право власності на них з моменту укладення відповідного договору (якщо інше прямо не встановлено самим договором або законом)1. Одночасно з отриманням права власності на акцію особа отримує право нею розпоряджатися (право на акцію), вимагати у товариства інформацію про діяльність товариства (право з акції) тощо. Водночас право на управління акціонерним товариством (право з акції) виникає у акціонера тільки після внесення його до реєстру власників іменних цінних паперів.

Ознаки цінних паперів умовно можна поділити на дві групи: основні та додаткові.

До основних ознак цінного паперу належать.

1. Цінні папери - це завжди документ встановленої форми з відповідними реквізитами. В Україні цінні папери можуть існувати у двох формах:

- документарна форма цінного паперу - паперовий документ, який являє собою спеціальний бланк, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів. Перелік необхідних реквізитів встановлюється законом або під законним нормативно-правовим актом залежно від виду цінного паперу;

- бездокументарна форма цінного паперу - здійснений уповноваженим суб'єктом електронний обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір. При здійсненні облікового запису заповнюються ті самі реквізити, що характерні і для документарної форми цінного паперу, якщо інше не обумовлено формою цінного паперу.

2. Цінні папери завжди посвідчують певне грошове або інше майнове право (наприклад, отримання майна за цільовими облігаціями), а іноді поряд з ними також і немайнове право (наприклад, право на управління товариством, яке надається акцією). При цьому у певних випадках реалізувати засвідчене цінним папером право можна тільки при його пред'явленні (наприклад, вимагати оплати векселя можна тільки за умови його пред'явлення).

3. Цінним папером є тільки ті документи, які визнані такими законом (ч. 2 ст. 195 ЦК України). Так, не можуть бути віднесені до цінних паперів документи які хоч і посвідчують грошове або інше майнове право (наприклад, лотерейні квитки, право на проїзд у залізничному транспорті, жетон із гардеробу), але не є такими в силу того, що не віднесені до цінних паперів чинним законодавством. Водночас відповідно до Директиви Європейського союзу № 2004/39/ЄС від 21 квітня 2004 р. "цінні папери, що підлягають обігу" означають ті види цінних паперів, що можуть виступати предметом угоди на ринку капіталів, за винятком таких платіжних інструментів, як: акції товариств та інші цінні папери, еквівалентні акціям товариств або інших суб'єктів, та депозитні свідоцтва щодо акцій; облігації та інші боргові зобов'язання у формі цінних паперів, включаючи депозитні свідоцтва щодо таких цінних паперів; будь-які інші цінні папери, які надають право на придбання чи продаж будь-яких цінних паперів, що підлягають обігу, або зумовлюють оплату готівкою цінних паперів, що підлягають обігу, валюти, відсоткової ставки чи процентних доходів, товарів або інших індексів чи заходів. Вказане визначення цінних паперів дозволяє дійти висновку, що перелік цінних паперів може бути відкритим і не підлягати вичерпному закріпленню в законі.

Деякі автори виділяють також і інші ознаки цінних паперів: 1) цінний папір посвідчує правовідносини між особою, яка випустила цінний папір, і його власником1; 2) цінний папір передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску2; 3) цінний папір передбачає можливість передачі прав, що випливають з цих документів, іншим особам; 4) цінний папір завжди може бути об'єктом обігу шляхом укладення правочину3; 5) презумпція публічної достовірності цінного паперу, яка полягає в тому, що зобов'язана за цінним папером особа (боржник) повинна здійснити виконання будь-якій особі, що пред'явила цінний папір та відповідає певним формальним ознакам, при цьому боржник не вправі ні перевіряти статус пред'явника цінного паперу як кредитора, ні висувати будь-яких заперечень проти виконання, крім тих, які базуються на зазначених ознаках4.

50. Класифікація цінних паперів.

У науковій та навчальній літературі3 запропоновано чимало підходів до класифікації цінних паперів. Серед запропонованих класифікацій можна виділити такі: 1) за визначенням управомоченої особи: а) на пред'явника - у цьому виді цінних паперів для визнання особою уповноваженою достатньо пред'явлення самого цінного паперу (наприклад, облігації); б) іменні - в таких цінних паперах безпосередньо визначено особу, яка є уповноваженим суб'єктом. Крім того, така особа значиться в реєстрі (книзі, переліку) власників таких цінних паперів (наприклад, акції); в) ордерні - у таких цінних паперах уповноважена особа визначається у самому цінному папері, яка може здійснювати свої права особисто чи передати їх третій особі шляхом здійснення передавальних написів (наприклад, векселі); 2) залежно від особи, що випустила цінні папери: а) державні; б) цінні папери органів місцевого самоврядування; в) цінні папери приватних осіб; 3) за строком обігу, а) строкові - цінні папери з визначеним строком обігу (довгострокові зі строком обігу понад 5 років, середньострокові - до 5 років, короткострокові - до 1 року); б) без встановленого строку обігу.

Класифікація цінних паперів також встановлюється ч. 5 ст. З Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", відповідно до якої в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН). До пайових цінних паперів належать: акції; інвестиційні сертифікати; сертифікати ФОН;

2) боргові цінні папери посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів належать: облігації підприємств; державні облігації України; облігації місцевих позик: казначейські зобов'язання України; ощадні (депозитні) сертифікати; векселі;

3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів належать: іпотечні облігації; іпотечні сертифікати; заставні;

4) приватизаційні цінні папери посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

51. Емісія цінних паперів.

Емі́сія ці́нних папе́рів — встановлена законодавством послідовність дій емітента з розміщення емісійних цінних паперів.