Стаття 121. Управління повним товариством

Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодоювсіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені ви­падки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників.

Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким до­говором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.

Кожний учасник повного товариства, незалежно від того, чи уповноважений вінвести справи товариства, має право ознайомлюватися з усією документацією щодоведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження, зокремаза домовленістю учасників товариства, є нікчемною.

1. Питання управління повним товариством повинні вирішуватись за спільною зго­дою всіх учасників. Але прямо передбачається можливість встановити в засновницькому договорі умову про те, що рішення щодо управління товариством приймаються біль­шістю голосів учасників. У цьому разі ч. 2 ст. 121 ЦК встановлює загальне правило про те, що кожен учасник незалежно від розміру його вкладу до складеного капіталу
повного товариства має один голос. Проте засновницьким договором це питання може бути вирішене інакше. Не виключається встановлення правила про те, що кожен із учасників повного товариства має кількість голосів, що пропорційна частці кожного учасника в складеному капіталі товариства. Встановлення правила про прийняття по­вним товариством рішень більшістю голосів не означає, що органом управління повним товариством визнаються збори учасників. Учасники повного товариства, звичайно, можуть зібратися разом, зокрема, для прийняття рішень з питань, на які зазначається в ч. 2 ст. 128, ч. 1, 2 ст. 129 ЦК. Але ж вони не можуть прийняти рішення, не ви­явивши волі з цього приводу хотя б одного із учасників.

2. Учасники повних товариств мають більш широкі права на одержання інформації щодо діяльності товариства, ніж це встановлено загальним правилом п. 5 ч. 1 ст. 116 ЦК. Учасники повних товариств мають право ознайомлювання з усією документацією щодо ведення справ товариства. Правочини, спрямовані на відмову від цього права або на його обмеження, є нікчемними.

26. Командитне товариство.

Командитне товариство - це таке господарське товариство, в якому один або більше учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть по його боргах додаткову відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути поширене стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми внесками (вкладники).

Основні риси:

різновид господарського товариства, що належить до персональних товариств;

спеціальне регулювання: ГК України (частини 7 і 8 ст. 80), ЦК України (статті 133-139), Закон "Про господарські товариства" (статті 75-83);

наявність двох категорій учасників як мінімум по одному учаснику кожної категорії: а) повних учасників і б) вкладників;

установчим документом є засновницький договір, а у разі наявності в товаристві лише одного повного учасника - установчим документом, відповідно до ЦК (ч. З ст. 134), є підписаний такою особою меморандум;

відсутність законодавчих вимог до розміру майна і порядку його формування повними учасниками (ці питання регулюються засновницьким договором/меморандумом);

обмеження сукупної частки вкладників 50% майна товариства;

відсутність органів товариства, оскільки управління справами здійснюється повними учасниками;

порядок управління справами товариства (зокрема, у тих випадках, коли в товаристві двоє і більше повних учасників) визначається засновницьким договором;

правове становище повних учасників аналогічне правовому становищу учасників повного товариства, включаючи й вимогу ч. 8 ст. 80 ГК України щодо наявності статусу зареєстрованого суб'єкта господарювання;

• можливість реорганізації у повне товариство, якщо вибувають усі вкладники.

Наявність у командитному товаристві двох категорій учасників (повні учасники та вкладники) зумовлює необхідність визначення відмінностей в їх правовому становищі.

Повні учасники (учасники, що несуть повну відповідальність) командитного товариства:

зобов'язані брати майнову і персональну участь у командитному товаристві;

управляють справами товариства;

несуть субсидіарну солідарну (якщо їх двоє і більше) майнову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення;

• мають права й обов'язки, аналогічні правам і обов'язкам учасників повного товариства: заборона конкурувати з товариством; вимога про попередження виходу з товариства з 3 міс, а якщо товариство створене на визначений строк, - і за наявності поважних причин;

• якщо повних учасників двоє і більше, то вони можуть здійснювати управління справами спільно або доручати де одному чи кільком повним учасникам.

Вкладники командитного товариства:

• зобов'язані брати лише майнову участь у товаристві (сплачувати як основний, так і додаткові внески).

• на момент державної реєстрації товариства зобов'язані внести не менше 25% свого внеску;

• мають право брати участь у розподілу прибутку товариства відповідно до розміру своїх часток;

• вправі вимагати першочергового повернення вкладу (перед повними учасниками) у разі ліквідації товариства;

• не беруть участі в управлінні справами товариства, але у разі необхідності на підставі й відповідно до виданого доручення можуть діяти від імені товариства;

• зобов'язані не перешкоджати здійсненню повними учасниками управління справами товариства;

• не несуть субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства, якщо повністю сплатили свої частки і не укладали угод від імені та в інтересах товариства без відповідного доручення;

• відповідають нарівні з повними учасниками за укладеною без доручення в інтересах товариства угодою у разі її схвалення товариством;

• самостійно відповідають усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення, якщо без відповідних повноважень уклали угоду від імені та в інтересах товариства й останнє не схвалило цю угоду;

• у разі включення імені вкладника у найменування командитного товариства така особа стає повним учасником цього товариства.

27. Товариство з обмеженою відповідальністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном; учасники, які повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості своїх внесків.

Основні риси:

різновид господарського товариства - об'єднання капіталів;

спеціальне регулювання: ГК України (ч. З ст. 80), ЦК України (статті 140-150), Закон "Про господарські товариства" (статті 50-64);

наявність статусу юридичної особи;

установчий документ - статут;

вимоги до майнової бази: а) складу - статутний фонд (капітал) і резервний фонд (щонайменше 25% від статутного фонду) - ст. 87 ГК України, ст. 14 Закону "Про господарські товариства"; б) поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним); в) мінімальний розмір статутного фонду -сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам за ставкою на момент створення товариства (ст. 52 Закону "Про господарські товариства"); на момент державної реєстрації товариства статутний фонд (СФ) має бути сформований щонайменше на 50%; частина СФ, що залишається несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності ТОВ (ч. З ст. 144 ЦК України); г) законодавча вимога підтримувати чисті активи ТОВ на рівні не менше ніж розмір статутного фонду/капіталу (ч. 4 ст. 144 ЦК);

відповідальність товариства за власними зобов'язаннями усім своїм майном;

відсутність в учасників товариства субсидіарної майнової відповідальності за борги товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки;

наявність в учасників, які не повністю сплатили свої вклади, додаткової відповідальності за борги товариства у межах вартості несплаченої частини вкладу, у випадках, передбачених статутом товариства;

органи управління та контролю ТОР: 1) обов'язкові: а) вищий орган - збори учасників; б) виконавчий орган - дирекція або одноособовий директор; 2) контрольний орган: ревізійна комісія чи ревізор - необов'язковий орган, якщо закон не вимагає іншого (наприклад, щодо комерційного банку, що має форму ТОВ - як і будь-яку іншу, передбачену законом, органи контролю та внутрішнього аудиту повинні формуватися відповідно до статей 41 і 45 Закону "Про банки і банківську діяльність);

збори учасників товариства: а) виключна компетенція (ч. 4 ст. 145 ЦК): 1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; 2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; 3) створення та відкликання виконавчого органу товариства; 4) визначення форм контролю за діяльністю товариства, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; 5) затвердження річних звітів і бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; 6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника; 7) виключення учасника з товариства; 8) прийняття рішення про припинення товариства, призначення ліквідаційної комісії (комісії щодо припинення товариства в процесі реорганізації), затвердження ліквідаційного балансу (передавального акту чи розподільчого балансу); б) збори учасників вважаються повноважними за умови присутності на них учасників, сукупна частка яких у статутному фонді (капіталі) ТОВ перевищує 60%; в) рішення приймаються зазвичай простою більшістю голосів присутніх на зборах учасників (крім питань: (а) визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; (б) внесення змін до статуту товариства; (в) виключення учасника з товариства, які приймаються за умови, якщо за них проголосували учасники ТОВ, які в сукупності володіють понад 50% голосів; г) періодичність скликання чергових загальних зборів - не рідше двох разів нарік, якщо інше не передбачено статутом ТОВ; позачергових - у випадках, передбачених законом та статутом ТОВ; д) право скликання позачергових зборів мають; виконавчий орган; учасники товариства, що володіють у сукупності понад 20% голосів (мають право вимагати скликання позачергових зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства; якщо протягом 25 днів виконавчий орган товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати збори учасників);

виконавчий орган ТОВ; а) формується загальними зборами з учасників товариства та/або найманих працівників; б) може бути колегіальним (дирекція на чолі з генеральним директором) або одноособовим (директор); в) компетенція - вирішення усіх питань діяльності товариства, крім віднесених до компетенції загальних зборів; представництво товариства у відносинах з третіми особами (в особі одноособового директора чи генерального директора, який очолює колегіальний орган - дирекцію; ці особи вправі діяти без довіреності);

контроль за діяльністю виконавчого органу: а) органи контролю в ТОВ є необов'язковими і формуються у разі, якщо вони передбачені законом або статутом товариства; б) у разі відсутності органів контролю в товаристві їх функції (в тому числі проведення разових чи періодичних перевірок за фінансовою діяльністю ТОВ) за рішенням зборів учасників або відповідно до статуту ТОВ можуть на договірних засадах покладатися на аудитора (аудиторську організацію);

обов'язковість для учасників.майнової участі в товаристві: сплатити основний і додаткові (якщо останні передбачені статутом ТОВ або рішенням зборів учасників) внески;

незначні вимоги щодо персональної участі в діяльності товариства його учасників, завдяки закріпленим у законі принципам: 1) діяльності зборів товариства (а саме: визначення кількості голосів, що належать кожному учаснику - пропорційно розміру частки учасника у статутному фонді; визначення кворуму зборів учасників: за умови, якщо на них присутні учасники чи їхні представники, які володіють у сукупності понад 60% голосів; прийняття рішень зборами учасників зазвичай простою більшістю голосів присутніх на зборах учасників, а з окремих питань - визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства; при вирішенні питання про виключення учасника з товариства, якщо за рішення проголосували учасники, що володіють у сукупності понад 50% загальної кількості голосів; застосування принципу одностайності передбачається лише у випадках: а) прийняття рішень зборами учасників шляхом опитування, при цьому рішення приймається за відсутності заперечень хоча б одного учасника товариства; б) прийняття рішень з питань, не включених до порядку денного: для цього необхідна згода всіх учасників, присутніх на зборах); 2) можливості формування виконавчого органу з найманих працівників, які не є учасниками товариства (що звільняє учасників ТОВ від обов'язку участі в управлінні його поточними справами);

Товариство з обмеженою відповідальністю (TOB) - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених статутом товариства розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном; учасники, які повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю, товариства, у межах вартості свої внесків

Характерні ознаки

Спеціальне регулювання: ГК України (ч. З ст. 80), ЦК України (статті 140-150), Закон "Про господарські товариства" (статті 50-64)

Різновид господарського товариства, що належить до об'єднань капіталів

Засновники TOB фізичні та юридичні особи з відповідним обсягом загальної право суб'єктності, якщо закон не вимагає спеціальної; можливість обмеження законом (ч. 1 ст. 141 ЦК) та стату­том TOB максимальної кількості учасників TOB_

Можливість створення TOB однією особою, яка, в свою чергу, не може бути товариством однієї особи; відповідно - заборона участі вдвох і більше товариствах однієї особи (ч. 2 ст. 141 ЦК)

Вимоги до майнової бази: а) складу - статутний фонд (капітал) та резервний фонд (щонай­менше 25% від статутного фонду); б) поділ статутного фонду па частки, розмір яких визнача­ється установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним); в) мінімальний розмір статутного фонду - сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам за ставкою на момент створення товариства; на момент держреєстрації товариства СФ має бути сформова­ний щонайменше на 50%; частка СФ, що залишається несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності TOB; г) законодавча вимога підтримувати чисті активи TOB на рівні не менше ніж розмір статутного фонду

Відповідальність TOB та його учасників: а) товариство відповідає за власними зобов'язаннями усім своїм майном;б) відсутність у учасників товариства субсидіарної майнової відповідальності за борги товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки, - вони лише несуть ризик збитків межах сплачених вкладів; в) наявність субсидіарної відповідальності в учасників TOB - за умо­ви несплати вкладів (відповідальність - в межах несплаченої частини вкладу); якщо несплата вкладів має місце у двох і більше учасників - вони відповідають солідарно (ч. 2ст. 140 ЦК)

Органи управління та контролю TOB: 1) обов'язкові: а) вищий орган - збори учасників; б) виконавчий орган - дирекція або одноособовий директор; II) ревізійна комісія чи ревізор необов'язковий контрольний орган, якщо закон не вимагає іншого _

Обов'язковість для учасників майнової участі в TOB: сплатити (а) основний і (б) додат­кові (якщо останні передбачені статутом TOB або рішенням зборів учасників) внески; необов'язковість (за окремими винятками) персональної участі

Можливість відступлення учасником своєї частки (її частини) (а) іншому учаснику (учасни­кам) TOB або (б) третім особам (якщо інше не передбачено статутом TOB) - за умови дотримання переважного права інших учасників на придбання частки, що відстунасться)

Обмежений рух учасників: зміна складу учасників відбувається шляхом: а) виключення учасни­ка з TOB; б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або третій особі за згодою решти учасників, якщо інше не передбачено TOB; в) спадкування частки учасника-фізичної особи або правонаступництва учасника-юридичної скоби з дотриманням передбаченого статутом товариства порядку; г) звернення стягнення на всю частку учасника-боржника на вимогу його кредиторів

Додаткові підстави припинення TOB: перевищення передбаченої законом максимальної кіль­кості учасників

Припинення участі в товаристві відбувається внаслідок: а) смерті учасника-фізичної особи або реорганізації чи ліквідації учасника-юридичної особи; б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або третій особі; в) виключення учасника з TOB; г) добровільного виходу учасника з TOB з викупом його частки самим товариством; д) виділення частки учасника, якщо для покриття його боргів не вистачає його власного майна; е) ліквідації товариства

можливість відступлення учасником своєї частки (її частини) іншому учаснику (учасникам) за згодою решти учасників або третім особам (якщо інше не передбачено статутом товариства);

обмежений рух учасників; зміна складу учасників відбувається шляхом: а) виключення учасника з товариства; б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або третій особі; в) спадкування частки учасника - фізичної особи або правонаступництва учасника - юридичної особи (з дотриманням установленого статутом ТОВ порядку, в тому числі згоди його учасників на перехід частки до спадкоємця/правонаступника);

припинення участі в товаристві відбувається внаслідок: а) смерті учасника - фізичної особи або реорганізації чи ліквідації учасника - юридичної особи; б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або третій особі; в) виключення учасника з товариства; г) добровільного виходу учасника з товариства з викупом його частки самим товариством; д) виділення частки учасника, якщо для покриття його боргів не вистачає його власного майна;

додаткові підстави припинення ТОВ: перевищення передбаченої законом максимальної кількості учасників (поки що не встановлена); при цьому ЦК (ст. 141) передбачає два варіанти: 1) перетворення протягом одного року ТОВ у ВАТ; 2) після спливу цього строку - ліквідація ТОВ у судовому порядку, якщо кількість учасників товариства не зменшиться до встановленої межі.

ТОВ нерідко ототожнюють із ЗАТ, хоча ці господарські товариства мають не лише спільні риси (яких чимало), а її відрізняються одне від одного. Відмінні риси:

у ЗАТ статутний фонд поділяється на акції рівної номінальної вартості, а в ТОВ - на частки, розмір яких визначається статутом ТОВ і може бути будь-яким (тобто рівним або різним);

різний мінімальний розмір статутного фонду;

якщо майнова участь акціонера в ЗАТ обмежується повною оплатою акцій, то статутом або рішенням зборів учасників ТОВ може бути передбачена сплата додаткових внесків;

необов'язковість персональної участі акціонерів в діяльності ЗАТ у той час як учасник ТОВ зобов'язаний брати участь при вирішенні питань, рішення щодо яких приймають шляхом опитування одностайно;

можливість виключення учасника з ТОВ, якщо він грубо та/або систематично порушує свої обов'язки або перешкоджає своїми діями досягненню товариством його цілей; акціонер ЗАТ не може бути примусово виключений з товариства, оскільки його статус є подвійним (учасник ЗАТ і одночасно - власник акцій); втрата акціонером цього статусу пов'язана з відчуженням усіх належних йому акцій ЗАТ (позбавленням права власності на акції можлива лише за рішенням суду, за наявності передбачених законом підстав);

більша складність управління в ЗАТ (може, а в передбачених законом випадках - повинна створюватися спостережна рада); створення спостережної ради в ТОВ законом не передбачається;

вихід із ЗАТ відбувається шляхом відчуження акцій, а з ТОВ - шляхом відступ лен н я частки, викупу частки учасника самим товариством або виділення частки учасника на вимогу його кредиторів;

наявність акцій зумовлює накладення на ЗАТ певних обтяжень: необхідність реєстрації випуску акцій, ведення реєстру акціонерів, складнішу процедуру зміни статутного фонду AT;

вихід учасника з ТОВ без відступлення частки іншому учаснику або третій особі позначається на майновій базі товариства (призводить до її зменшення); вихід акціонера з AT відбувається шляхом відчуження ним своїх акцій іншій особі, що не тягне за собою зміни майнової бази AT (за винятком випадків, коли саме AT викуповує у акціонера акції).

28. Товариство з додатковою відповідальністю.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном, а у разі його недостатності - також майном учасників у визначеному статутом товариства кратному розмірі до вкладу кожного з них.

Основні риси:

різновид господарського товариства, що належить до об'єднань капіталів;

спеціальне регулювання: ГК України (ч. 4 ст. 80), ЦК України (ст. 151), Закон "Про господарські товариства" (ст. 65), Декрет Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 р. "Про довірчі товариства";

мінімальний розмір статутного фонду - сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам за ставкою, що діє на момент створення товариства (крім довірчих товариств, вимоги до розміру майнової бази яких встановлюється вищезгаданим Декретом);

поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається статутом товариства і може бути будь-яким (рівним або різним);

наявність системи органів управління: збори учасників - вищий орган, дирекція (колегіальний) або директор (одноособовий) - виконавчий орган, ревізійна комісія - контрольний орган;

субсидіарнаобмеженамайновавідповідальністьучасниківзазобов'язаннями товариства, граничний розмір якої встановлюється або законом (щодо довірчих товариств) та/або статутом ТДВ в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їх вкладів;

характер субсидіарної відповідальності учасників - солідарний;

подібність правового становища ТДВ і його учасників до правового становища товариства з обмеженою відповідальністю та його учасників, за винятком обсягу відповідальності учасників і пов'язаних з цим питань (у тому числі змісту статуту товариства).

29. Акціонерне товариство.

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном това­риства. Його акціонери відповідають за зобов'язання товариства тільки в межах належних їм акцій.

У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товари­ства також у межах несплаченої суми.

Типи акціонерних товариств:

1. Відкриті.

2. Закриті.

Відкриті - акції можуть розповсюджуватися шляхом від­критої підписки та купівлі-продажу на біржах.

Закриті - акції розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку і внесенням змін до статуту товариства.

Акція - це цінний папір без установленого строку обігу, що за­свідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товари­ства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розпо­ділі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Види акцій:

1) іменні - обіг яких фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів;

2) на пред'явника - у книзі реєстрації акцій реєструється лише їх загальна кількість;

3) привілейовані - що дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у роз­поділі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не перед­бачено його статутом. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства. Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата диві­дендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповід­ному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду;

4) прості - якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може прова­дитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.

Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номіналь­ну вартість акцій.

Порядок здійснення переважного права на одержання дивіден­дів визначається статутом акціонерного товариства.

Статут та установчий договір є установчими документами акціонерного товариства.

Установчі документи повинні містити відомості про:

- вид товариства;

- предмет і цілі його діяльності;

- склад засновників та учасників;

- найменування та місцезнаходження;

- розмір та порядок утворення статутного фонду;

- порядок розподілу прибутків та збитків;

- склад та компетенцію органів товариства та порядок при­йняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів;

- порядок внесення змін до установчих документів;

- порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Статут акціонерного товариства, крім зазначених відомос­тей, повинен містити відомості про:

- види акцій, що випускаються;

- номінальну вартість випущених акцій;

- співвідношення акцій різних видів;

- кількість акцій, що купуються засновниками;

- наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій;

строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.

30. Громадянин-підприємець як суб’єкт господарського права.

Згідно зі ст.128 ГК громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 ГК.
Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:
- безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;
- із залученням або без залучення найманої праці;
- самостійно або спільно з іншими особами.
Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права й обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.
Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 ГК.
Громадянин-підприємець зобов'язаний:
- у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;
- повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;
- додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;
- не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;
- вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;
- своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.
Громадянин-підприємець зобов'язаний додержуватися вимог, передбачених ст.ст. 46 і 49 ГК, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.
Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог Господарського кодексу та інших законів.
Обов'язковою вимогою для визнання дієздатного громадянина суб'єктом підприємництва є державна реєстрація — в результаті саме державної реєстрації він набуває статус суб'єкта господарювання (підприємництва). Якщо громадянин не здійснив державну реєстрацію в якості суб'єкта підприємництва, хоча фактично займається підприємницькою діяльністю, то він не набуває статусу суб'єкта господарювання (підприємця). Закон пов'язує виникнення статусу підприємця не з фактичним заняттям підприємництвом, а з державною реєстрацією в якості суб'єкта підприємництва. Якщо фізична особа займається підприємницькою діяльністю без державної реєстрації, то вона порушує чинне законодавство і до неї можливе застосування правових санкцій.
Підприємницька діяльність здійснюється громадянином-підприємцем від свого імені, на свій ризик. Він є рівноправним учасником господарського обігу, має право наймати і звільняти працівників, розпоряджатися на свій розсуд прибутком, що залишається після сплати податків, тощо.
Громадянин-підприємець відповідає всім майном, що належить йому на праві приватної власності, за своїми обов'язками у сфері підприємництва (за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення). Вимоги кредиторів фізичної особи — суб'єкта підприємництва задовольняються за рахунок належного її майна, на яке може бути звернене стягнення. Перелік майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Він стосується і громадян-підприємців. Отже, стягнення за боргами громадянина-підприємця може бути накладено і на належне йому на праві власності майно, що не бере участі у господарському обігу.
Особливості визнання громадян-підприємців банкрутами передбачені в розділі VI Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.99 р.

31. Порядок набуття громадянином статусу підприємця.

Згідно зі ст. 42 Конституції кожна людина має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. При цьому слід мати на увазі, що у Конституції право на зайняття підприємницькою діяльністю закріплене як елемент правоздатності, тобто як загальна абстрактна можливість. Для того щоб його реалізувати, фізична особа повинна мати дієздатність, в т.ч. такий її елемент як бізнесдієздатність. Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ст. 50 ЦК). Наявності дієздатності як такої для набуття статусу підприємця недостатньо. Необхідною умовою для здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація фізичної особи як підприємця в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 року.
Державна реєстрація фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи – підприємця (ст. 5 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»).
Для проведення державної реєстрації фізична особа подає такі документи (ст. 5 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»):

§ реєстраційну картку;

§ копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

§ документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації.

Строк державної реєстрації фізичної особи - підприємця не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
Певні особливості притаманні порядку державної реєстрації іноземців, біженців, іммігрантів та осіб без громадянства підприємцями. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва «Про порядок реєстрації іноземців, біженців, іммігрантів та осіб без громадянства підприємцями» від 23.01.2007 р. N 439.
Статтею 26 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 129 ГКУ та статтею 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон "Про правовий статус іноземців") також встановлено, що іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, якщо інше не передбачено цим Кодексом, іншими законами.
Іноземці та особи без громадянства мають право здійснювати господарську діяльність в Україні як підприємці, тобто зареєструватись як фізичні особи – підприємці, якщо вони отримали візи типів:

§ "Б", що оформляється особам, які в'їжджають в Україну як співзасновники спільних підприємств чи представники компаній (фірм, асоціацій) для здійснення контролю за виконанням контрактів або як консультанти від іноземних компаній (фірм, асоціацій), а також персоналу представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні;

§ "ІМ-2", що оформляється особам, які в'їжджають в Україну для постійного проживання;

§ "ІМ-3", що оформляється особам, які в'їжджають в Україну з метою возз'єднання сім'ї.

Особи, яким надано статус біженця в Україні (відповідно до статті 19 Закону України "Про біженців"), є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Такі особи користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Іммігрант, відповідно до статті 1 Закону України "Про імміграцію", - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Господарське право

питання іспиту для студентів заочної форми навчання

(2013/2014 навчальний рік)

1. Поняття та ознаки господарської діяльності.

2. Підприємництво як основний спосіб здійснення господарської діяльності в сучасних умовах.

3. Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання.

4. Об’єктивні підстави державного регулювання господарської діяльності.

5. Правові форми та методи державного регулювання господарської діяльності в Україні.

6. Поняття та ознаки господарських правовідносин.

7. Види господарських правовідносин.

8. Методи господарського права.

9. Господарське право як галузь українського права.

10. Наука господарського права. Господарське право як навчальна дисципліна.

11. Система господарського права.

12. Поняття та ознаки господарського законодавства.

13. Господарсько-правові норми та їх особливості.

14. Система господарського законодавства України.

15. Поняття та види суб’єктів господарського права.

16. Правовий статус суб’єктів господарювання.

17. Поняття підприємства та його основні ознаки.

18. Види та організаційно-правові форми підприємств.

19. Порядок державної реєстрації підприємств.

20. Підприємства державної форми власності (державні комерційні та казенні підприємства).

21. Підприємства комунальної форми власності.

22. Підприємства колективної власності.

23. Приватні підприємства.

24. Поняття та ознаки господарських товариств.

25. Повне товариство.

26. Командитне товариство.

27. Товариство з обмеженою відповідальністю.

28. Товариство з додатковою відповідальністю.

29. Акціонерне товариство.

30. Громадянин-підприємець як суб’єкт господарського права.

31. Порядок набуття громадянином статусу підприємця.

32. Кредитні спілки у сфері господарювання.

Згідно зі ст. 130 ГК України громадяни, які постійно проживають на території України, можуть об'єднуватися у кредитні спілки.
Кредитною спілкою є неприбуткова організація, заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровільного об'єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг. Кредитна спілка є юридичною особою. Статусу юридичної особи вона набуває з дня її державної реєстрації.
Кредитна спілка діє на основі статуту, який затверджується загальними зборами членів кредитної спілки.
Майно кредитної спілки є її власністю і складається з фондів кредитної спілки, коштів доходу та іншого майна.
Кредитна спілка не може бути засновником або учасником суб'єктів підприємницької діяльності.
Статус, порядок організації та здійснення господарської діяльності кредитної спілки визначається Господарським кодексом, законом про кредитні спілки та іншими законами.
Відповідно до Закону України “Про кредитні спілки” від 20.12.2001 р. кредитна спілка — це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних началах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні і наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених законом.
Кредитна спілка є юридичною особою, має самостійний баланс, банківські рахунки, які відкриває і використовує відповідно до законодавства в самостійно обраних банківських установах, а також печатку, штамп і бланки зі своїм найменуванням, власну символіку. Кредитна спілка набуває статусу юридичної особи з моменту її державної реєстрації. Державна реєстрація кредитних спілок здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в сфері регулювання ринків фінансових послуг при наявності всіх необхідних документів протягом одного календарного місяця. Реєстрація кредитних спілок здійснюється шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру фінансових установ.
Кредитна спілка може укладати від свого імені договори та інші угоди, що не суперечать закону, іншим нормативно-правовим актам та статуту кредитної спілки, набувати майнові і немайнові права, мати обов'язки, що випливають із законодавства України та укладених кредитною спілкою угод, бути позивачем та відповідачем у судах. Кредитна спілка діє на основі самофінансування, несе відповідальність за результати своєї діяльності і виконання зобов'язань перед своїми членами, партнерами, державним і місцевим бюджетами. Кредитна спілка несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах вартості майна, що належить їй на праві власності. Кредитна спілка діє на підставі статуту, що не суперечить законодавству України.
У статуті кредитної спілки обов'язково вказуються: найменування кредитної спілки та її юридична адреса; мета створення і завдання кредитної спілки; ознака членства в кредитній спілці; порядок утворення і діяльності органів управління кредитної спілки, порядок утворення філій і відділень, їх повноваження; права та обов'язки членів кредитної спілки; умови і порядок вступу в кредитну спілку, порядок припинення членства; порядок сплати вступних та інших внесків; джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна кредитної спілки, у тому числі порядок і умови надання кредитів членам кредитної спілки, порядок формування і використання фондів, утворених спілкою; порядок звітності і здійснення контролю за діяльністю органів управління кредитної спілки; порядок внесення змін і доповнень до статуту кредитної спілки; порядок припинення діяльності кредитної спілки і вирішення майнових питань у зв'язку з її ліквідацією (реорганізацією); порядок покриття можливих збитків кредитної спілки; порядок розподілу доходів кредитної спілки.
Майно кредитної спілки формується за рахунок: вступних, обов'язкових пайових та інших внесків членів кредитної спілки (крім вкладів (внесків) на депозитні рахунки); плати за надання своїм членам кредитів та інших послуг, а також доходів від здійснення інших видів статутної діяльності; доходів від придбаних кредитною спілкою державних цінних паперів; грошових та інших майнових пожертвувань, благодійних внесків, грантів, безкоштовної технічної допомоги як юридичних, так і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інших надходжень, не заборонених законодавством.
Майно кредитної спілки є її власністю. Кредитна спілка володіє, користується і розпоряджається належним їй майном відповідно до закону та свого статуту. Капітал кредитної спілки складається з пайового, резервного і додаткового капіталів, а також залишку неподіленого доходу спілки і не може бути менше 10 відсотків від суми його загальних зобов'язань.
Кредитна спілка не може бути засновником, співзасновником або учасником суб'єктів підприємницької діяльності, крім місцевого кооперативного банку, як на території України, так і за її межами (п.4 ст.З Закону України “Про кредитні спілки”).
Кредитні союзи в Україні діють відповідно до Господарського кодексу, Закону України “Про кредитні спілки” та інших законів. Закон “Про кредитні спілки” визначає організаційні, правові та економічні основи створення і діяльності кредитних спілок, їх об'єднань, права та обов'язки членів кредитних спілок та їхніх об'єднань.

33. Особисте селянське господарство.