Оцінка проектів за обмежених інвестиційних можливостей

Розглянемо випадок, коли підприємство обмежене в прийнятті всіх запропонованих інвестиційних проектів з позитивною чистою теперішньою вартістю.

На практиці окремі інвестиційні проекти не можуть бути прийняті або відкинуті навіть за правилом чистої теперішньої вартості, оскільки залишається нерозв’язаною проблема формування цілісного пакету інвестиційних проектів, який має найвищу сукупну чисту теперішню вартість для акціонерів.

На недосконалих ринках вирішення проблеми бюджетування капіталу може включати розміщення обмеженої кількості ресурсів між конкурентними економічно бажаними проектами, які всі одночасно реалізувати неможливо. Термін „раціонування капіталу”, як він зазвичай трактується, має відношення як до некапітальних так і до капітальних обмежень.

Більш пізні дослідження показали, що:

1.Проблема низького рівня інвестування виникає загалом не від нестачі коштів (недостатнього фінансування), а від невідповідності попиту на кошти.

2.Обмеження по капіталу, там де вони існують, встановлюються в першу чергу під дією внутрішніх факторів, а не під впливом зовнішніх факторів ринку капіталу.

3.Капітальні обмеження гостріше відчуваються на порівняно невеликих підприємствах з невисокою прибутковістю і значним рівнем ризику.

Керівництво підприємств вимушене встановлювати такі обмеження по капіталу, які з певних причин можуть призвести до принесення в жертву проектів, що створюють багатство. Причини цього можуть бути різними.

1. Керівництво встановлює максимальні ліміти на запозичення і не може або не хоче залучати додатковий капітал на короткий період. Отже, обсяги інвестування насправді обмежуються обсяги надходжень коштів із внутрішніх джерел.

2.Керівництво віддає перевагу політиці стабільного зростання перед імпульсною моделлю зростання і проблемами які її супроводжують.

3.Керівництво встановлює обмеження для окремих підрозділів шляхом затвердження річних бюджетів капіталу.

За відсутності будь-яких фінансових обмежень проекти А-Г, кожний з яких має позитивну чисту теперішню вартість, могли б бути прийняті до реалізації. Якби цю інформацію було доведене до інвесторів, загальна ринкова вартість цінних паперів теоретично зросла б на 44 млн. грн. – величину чистої теперішньої вартості. Проте наявні фінансові обмеження не дають змоги зробити вибір на користь усіх прибуткових проектів. Тепер необхідно вибрати інвестиційний проект, який пропонує найвищу чисту теперішню вартість у межах 20 млн. грн. витрат. Найпростіший метод вибору проектів за обставин, що склалися полягає в знаходженні індексу прибутковості, який інколи називають коефіцієнтом „доходи витрати”:

Вибір проекту здійснюється за ознакою найвищого співвідношення між теперішньою вартістю і інвестиційними витратами. Використання цього методу має сенс за умов раціонування капіталу, тому що він зосереджує увагу на NPV кожного проекту, враховуючи обмеженість ресурсів, потрібних для його реалізації. Оцінка проектів відносно чистої теперішньої вартості 1 грн. інвестиційних витрат може дати ранжирування, яке відрізняється від ранжирування за правилом чистої теперішньої вартості. Наприклад, за відсутності ранжирування капіталу проект А має найвищий ранг (за правилом NPV), а проект Б має найвищий ранг за умови обмеження за капіталом, як показано в табл. 3.11.

Отже, індекс дохідності виступає як доцільний метод під час вибору проектів за умови раціонування капіталу, коли інвестиційні проекти є подільними і незалежними, а ресурсні обмеження діють лише протягом одного періоду. Тоді коли ці умови не виконуються (тобто у більшості випадків), інвестиційний вибір має бути зроблено з-поміж загальних показників чистої теперішньої вартості всіх альтернативних комбінацій інвестиційних можливостей, що наближаються до обмеження за витратами капіталу.

Багато проблем у підприємницькій діяльності, будучи вираженими через проблему раціонування капіталу, мають спільні риси і зводяться до трьох основних:

1) ресурси, яких недостатньо, потрібно розподілити між альтернативами, що конкурують;

2) першочерговою є ціль, якої намагається досягти особа, що приймає рішення;

3) обмеження в будь-якій формі накладаються на того, хто приймає рішення.

Зі збільшенням кількості альтернатив і обмежень значно ускладнюється процес прийняття рішень. Тому варто звернутися до використання моделей математичного програмування. Цьому можуть бути дві причини.

I. Вони дають уявлення про реальну проблему на основі математичних оцінок. Враховуючи найважливіші елементи та взаємозв’язки, що існують в системі, вони забезпечують розуміння проблеми без необхідності безпосередньо експериментувати на системі, яка функціонує.

II. Вони забезпечують оптимальні рішення, найкращі за даного уявлення про проблему.

Було розроблено багато моделей математичного програмування. найчастіше використовується техніка лінійного програмування. Розв’язання проблеми з його використанням охоплює чотири основні етапи.

1. Формулювання проблеми.

На цьому етапі необхідно визначити цільову функцію, вхідні параметри, результативні змінні і усі пов’язані з цим обмеження. Візьмемо, наприклад, підприємство, що випускає два продукти – А і Б, кожний з яких приносить, відповідно, 5 і 10 грн. Підприємство хоче визначити, яке співвідношення продуктів може максимізувати загальну суму надходжень. Цільову функцію можна описати так: максимізувати надходження (5А+10Б).

А і Б є результативними змінними, що являють собою кількість одиниць продукції виду А і Б. Також можуть бути визначені рівняння, що описують обмеження за ресурсами, котрі накладаються керівництвом або зовнішнім середовищем.

2. Розв’язання проблеми лінійного програмування.

Прості проблеми можуть вирішуватися з використанням графічного або симплексного методів. Складніші проблеми потребують використання комп’ютерних програм.

3. Інтерпретація оптимальних рішень.

Вивчається вплив на сукупну величину цільової функції за умови, що обмеження гранично розширюються або звужуються.

4. Здійснення аналізу на чутливість.

Можна зробити наступні висновки:

1. Існує дві форми раціонування капіталу. Жорстке раціонування – коли підприємство не може отримати інвестиційні кошти за переважаючою ринковою процентною ставкою за наявного рівня ризику (рідко трапляється на розвинутих ринках капіталу). М’яке раціонування – коли керівництво свідомо встановлює інвестиційні обмеження на короткий період (зустрічається значно частіше).

2. По суті, ціллю раціонування є визначення такого пакета інвестиційних проектів, який за достатніх ресурсів забезпечить максимально можливу загальну чисту теперішню вартість.

3. Правило, чистої теперішньої вартості, що використовується індивідуально для кожного проекту, не може бути повністю прийнятним, оскільки припущення стосовно того, що завжди знайдуться кошти для фінансування інвестиційних можливостей, не справджується.

4. Проблема одноперіодного раціонування капіталу (найпростішої його форми) розв’язується ранжируванням проектів на основі співвідношення теперішньої вартості та інвестиційних витрат (індексу дохідності).

5. Складніші проблеми, пов’язані з багатоперіодним раціонуванням капіталу, вирішуються з використанням методів математичного програмування.

Додаток 6.

Схема циклу інвестиційного проекту

Фази	Стадії	Етапи	Цілі
І. Перед-інвести-ційна	а. Аналіз можливостей	1. Визначення інвестиційних можливостей. Агрегована оцінка виходячи з існуючих проектів	Початок мобілізації інвестиційних фондів шляхом постачання інформацією стосовно нових інвестиційних можливостей потенційних інвесторів на основі аналізу: природних ресурсів, існуючої структури промисловості і сільського господарства; потенційного попиту на окремі споживчі товари; статей імпорту для заміщення внутрішнім виробництвом,; впливу на навколишнє середовище новостворюваних галузей; можливих взаємозв’язків з іншими секторами національної і зарубіжної економіки; можливостей диверсифікації; загальної інвестиційної кон’юнктури; промислової політики, можливостей експорту; забезпеченості трудовими і матеріальними ресурсами
		2. Аналіз загальних можливостей (макро-підхід)	Три типи аналізу: регіональний (ціль – визначення можливостей конкретного регіону); галузевий (ціль – визначення можливостей обмеженого сектору економіки); ресурсний (ціль – визначення можливостей пов’язаних використанням природних ресурсів, сільськогосподарської або промислової продукції). Ціль етапу – привернення уваги до конкретних інвестиційних пропозицій.
		3. Аналіз можливостей проекту (мікро-підхід)	Стимулювання інвестора для трансформації ідеї проекту у ясно виражену інвестиційну пропозицію (вибірковий список продуктів з даними по кожному продукту, доповнений інформацією стосовно організаційних і юридичних процедур)
	б. Підготовка обґрунтування	1. Попереднє обґрунтування	1. Визначення (підтвердження або скасування) наступних критеріїв: - інвестиційні можливості є настільки багатообіцяючими, що рішення стосовно інвестування може бути прийняте спираючись на інформацію отриману на стадії попереднього обґрунтування; - окремі аспекти проекту мають вирішальне значення і потребують глибокого вивчення шляхом функціональних або допоміжних досліджень (див. п.2) - наявна інформація є достатньою для того щоб визначитися стосовно життєздатності або чи є вона достатньо привабливою для конкретного інвестора (групи інвесторів);
			- стан навколишнього середовища у місці запланованого розміщення виробництва і потенційний вплив на нього виробництва, що проектується, відповідають національним стандартам.
			2. Огляд наявних альтернатив по головним компонентам обґрунтування (див. додаток 2, розділи ТЕО, п.2-4.
		2. Допоміжні (функціональні дослідження	Більш детальне опрацювання якого-небудь конкретного аспекту проекту, особливо для крупно масштабних інвестиційних пропозицій. Класифікація досліджень:
			- вивчення ринку товарів, які будуть вироблятися, включаючи прогнозування попиту на ринку з урахуванням очікуваного проникнення на ринок;
			- вивчення ринку сировини і матеріалів, що включає рівень їх доступності, а також існуючі прогнозовані зміни цін на ці матеріали;
			- лабораторні та експериментальні випробування, що необхідні для визначення прийнятності конкретних видів сировини;
			- вивчення місць розміщення, особливо для проектів у яких транспортні витрати можуть бути вирішальним фактором;
			- аналіз техногенного і економічного впливу на навколишнє середовище (оцінка поточного стану навколишнього середовища на території, що оточує передбачуване місце розташування проекту; оцінка моловідходних, ресурсозберігаючих або природоохоронних технологій; визначення альтернативних майданчиків; оцінка альтернативних видів сировини);
			- дослідження оптимальних масштабів виробництва, пов’язаних з вибором альтернативних технологій, з визначенням відповідних інвестиційних і виробничих витрат і ціни на продукцію, що проектується;
			- вибір обладнання (тільки для крупних підприємств) – здійснюється з урахуванням кількості і можливостей постачальників і обсягів відповідних витрат на альтернативній основі. Замовлення обладнання за звичай здійснюється на протязі інвестиційної фази.
		3. Техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) (див. дод.2.)	Прийняття остаточного рішення стосовного того, чи є комерційні, технічні, економічні і екологічні передумови для здійснення проекту і чи варто переводити його в інвестиційну фазу.
	в. Оцінка проекту і прийняття рішення про інвестування	1. Оціночний звіт.	Фіксація остаточного рішення стосовно інвестування прийнятого особами, що підтримують проект. Оцінка проекту здійснюється національними або міжнародними фінансовими організаціями по технічному, ринковому, управлінському, організаційному, фінансовому та іншим аспектам
		2. Підтримка інвестиційних проектів.	1. Визначення потенційних джерел фінансування. 2. Створення спеціалізованих національних органів стимулювання і розвитку. 3. Організаційні заходи.
ІІ. Інвести-ційна	а. Створення юридичного, фінансового та організаційного базису. Придбання і передача технології	1. Підготовка засновницьких документів. 2. Вибір організаційної структури управління. 3. Придбання технології
	б. Детальне проектування. Контрактація	1. Підготовка територій будівництва. 2. Остаточний вибір технології і обладнання. 3. Будівельне планування
		4. Календарне планування строків виробничого будівництва.
		5. Підготовка необхідних документів, креслень, виконаних у масштабі та інших схем (планувань).
		6. Тендеринг (оголошення торгів)
		7. Оцінка пропозицій.
		8. Переговори і контрактація (підписання контрактів) між інвестором та фінансуючими, консультативними і архітектурними організаціями, а також постачальниками сировини
	в. будівництво	1. Придбання землі.
		2. Будівельні роботи разом з установкою і монтажем обладнання відповідно до заданої програми і графіку.
		3. Здача в експлуатацію.
	г. Передвироб-ничий маркетинг	1. Маркетингові заходи для підготовки ринку до нових продуктів. 2. Забезпечення критичного рівня постачання (маркетинг постачання)
	д. Набір та навчання персоналу
	е. Введення в експлуатацію
ІІІ. Виробнича	Господарська діяльність підприємства