Оцінка проектів за обмежених інвестиційних можливостей

Розглянемо випадок, коли підприємство обмежене в прийнятті всіх запропонованих інвестиційних проектів з позитивною чистою теперішньою вартістю.

На практиці окремі інвестиційні проекти не можуть бути прийняті або відкинуті навіть за правилом чистої теперішньої вартості, оскільки залишається нерозв’язаною проблема формування цілісного пакету інвестиційних проектів, який має найвищу сукупну чисту теперішню вартість для акціонерів.

На недосконалих ринках вирішення проблеми бюджетування капіталу може включати розміщення обмеженої кількості ресурсів між конкурентними економічно бажаними проектами, які всі одночасно реалізувати неможливо. Термін „раціонування капіталу”, як він зазвичай трактується, має відношення як до некапітальних так і до капітальних обмежень.

Більш пізні дослідження показали, що:

1.Проблема низького рівня інвестування виникає загалом не від нестачі коштів (недостатнього фінансування), а від невідповідності попиту на кошти.

2.Обмеження по капіталу, там де вони існують, встановлюються в першу чергу під дією внутрішніх факторів, а не під впливом зовнішніх факторів ринку капіталу.

3.Капітальні обмеження гостріше відчуваються на порівняно невеликих підприємствах з невисокою прибутковістю і значним рівнем ризику.

Керівництво підприємств вимушене встановлювати такі обмеження по капіталу, які з певних причин можуть призвести до принесення в жертву проектів, що створюють багатство. Причини цього можуть бути різними.

1. Керівництво встановлює максимальні ліміти на запозичення і не може або не хоче залучати додатковий капітал на короткий період. Отже, обсяги інвестування насправді обмежуються обсяги надходжень коштів із внутрішніх джерел.

2.Керівництво віддає перевагу політиці стабільного зростання перед імпульсною моделлю зростання і проблемами які її супроводжують.

3.Керівництво встановлює обмеження для окремих підрозділів шляхом затвердження річних бюджетів капіталу.

За відсутності будь-яких фінансових обмежень проекти А-Г, кожний з яких має позитивну чисту теперішню вартість, могли б бути прийняті до реалізації. Якби цю інформацію було доведене до інвесторів, загальна ринкова вартість цінних паперів теоретично зросла б на 44 млн. грн. – величину чистої теперішньої вартості. Проте наявні фінансові обмеження не дають змоги зробити вибір на користь усіх прибуткових проектів. Тепер необхідно вибрати інвестиційний проект, який пропонує найвищу чисту теперішню вартість у межах 20 млн. грн. витрат. Найпростіший метод вибору проектів за обставин, що склалися полягає в знаходженні індексу прибутковості, який інколи називають коефіцієнтом „доходи витрати”:

Вибір проекту здійснюється за ознакою найвищого співвідношення між теперішньою вартістю і інвестиційними витратами. Використання цього методу має сенс за умов раціонування капіталу, тому що він зосереджує увагу на NPV кожного проекту, враховуючи обмеженість ресурсів, потрібних для його реалізації. Оцінка проектів відносно чистої теперішньої вартості 1 грн. інвестиційних витрат може дати ранжирування, яке відрізняється від ранжирування за правилом чистої теперішньої вартості. Наприклад, за відсутності ранжирування капіталу проект А має найвищий ранг (за правилом NPV), а проект Б має найвищий ранг за умови обмеження за капіталом, як показано в табл. 3.11.

Отже, індекс дохідності виступає як доцільний метод під час вибору проектів за умови раціонування капіталу, коли інвестиційні проекти є подільними і незалежними, а ресурсні обмеження діють лише протягом одного періоду. Тоді коли ці умови не виконуються (тобто у більшості випадків), інвестиційний вибір має бути зроблено з-поміж загальних показників чистої теперішньої вартості всіх альтернативних комбінацій інвестиційних можливостей, що наближаються до обмеження за витратами капіталу.

Багато проблем у підприємницькій діяльності, будучи вираженими через проблему раціонування капіталу, мають спільні риси і зводяться до трьох основних:

1) ресурси, яких недостатньо, потрібно розподілити між альтернативами, що конкурують;

2) першочерговою є ціль, якої намагається досягти особа, що приймає рішення;

3) обмеження в будь-якій формі накладаються на того, хто приймає рішення.

Зі збільшенням кількості альтернатив і обмежень значно ускладнюється процес прийняття рішень. Тому варто звернутися до використання моделей математичного програмування. Цьому можуть бути дві причини.

I. Вони дають уявлення про реальну проблему на основі математичних оцінок. Враховуючи найважливіші елементи та взаємозв’язки, що існують в системі, вони забезпечують розуміння проблеми без необхідності безпосередньо експериментувати на системі, яка функціонує.

II. Вони забезпечують оптимальні рішення, найкращі за даного уявлення про проблему.

Було розроблено багато моделей математичного програмування. найчастіше використовується техніка лінійного програмування. Розв’язання проблеми з його використанням охоплює чотири основні етапи.

1. Формулювання проблеми.

На цьому етапі необхідно визначити цільову функцію, вхідні параметри, результативні змінні і усі пов’язані з цим обмеження. Візьмемо, наприклад, підприємство, що випускає два продукти – А і Б, кожний з яких приносить, відповідно, 5 і 10 грн. Підприємство хоче визначити, яке співвідношення продуктів може максимізувати загальну суму надходжень. Цільову функцію можна описати так: максимізувати надходження (5А+10Б).

А і Б є результативними змінними, що являють собою кількість одиниць продукції виду А і Б. Також можуть бути визначені рівняння, що описують обмеження за ресурсами, котрі накладаються керівництвом або зовнішнім середовищем.

2. Розв’язання проблеми лінійного програмування.

Прості проблеми можуть вирішуватися з використанням графічного або симплексного методів. Складніші проблеми потребують використання комп’ютерних програм.

3. Інтерпретація оптимальних рішень.

Вивчається вплив на сукупну величину цільової функції за умови, що обмеження гранично розширюються або звужуються.

4. Здійснення аналізу на чутливість.

Можна зробити наступні висновки:

1. Існує дві форми раціонування капіталу. Жорстке раціонування – коли підприємство не може отримати інвестиційні кошти за переважаючою ринковою процентною ставкою за наявного рівня ризику (рідко трапляється на розвинутих ринках капіталу). М’яке раціонування – коли керівництво свідомо встановлює інвестиційні обмеження на короткий період (зустрічається значно частіше).

2. По суті, ціллю раціонування є визначення такого пакета інвестиційних проектів, який за достатніх ресурсів забезпечить максимально можливу загальну чисту теперішню вартість.

3. Правило, чистої теперішньої вартості, що використовується індивідуально для кожного проекту, не може бути повністю прийнятним, оскільки припущення стосовно того, що завжди знайдуться кошти для фінансування інвестиційних можливостей, не справджується.

4. Проблема одноперіодного раціонування капіталу (найпростішої його форми) розв’язується ранжируванням проектів на основі співвідношення теперішньої вартості та інвестиційних витрат (індексу дохідності).

5. Складніші проблеми, пов’язані з багатоперіодним раціонуванням капіталу, вирішуються з використанням методів математичного програмування.

Додаток 6.

Схема циклу інвестиційного проекту