Самофінансування інвестиційних проектів

Найпривабливішим методом фінансування інвестиційних проектів є самофінансування, яке здійснюється виключно за рахунок власних внутрішніх коштів підприємства, до яких відносять: чистий прибуток; амортизаційні відрахування; страхові суми відшкодування збитків; іммобілізовані надлишки основних та оборотних коштів, нематеріальних активів тощо. Такий метод фінансування включає можливість підприємства не тільки відшкодовувати затрати, а й здійснювати за рахунок отриманого прибутку матеріальне стимулювання працюючих, вирішувати питання соціального розвитку і, головне, здійснювати розширене відтворення та розвиток підприємства.

Головним джерелом формування інвестиційних ресурсів на підприємстві є прибуток — кінцевий результат діяльності підприємства, який являє собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції.

Основою для формування прибутку на підприємстві є доходи, під якими розуміють збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які ведуть до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків вкладників).

Доходами не визнаються:

ü сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів;

ü сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала та ін.;

ü сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

ü сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

ü сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором тощо.

Доходи підприємства класифікують за різними ознаками. З метою визначення доходу та його суми вирізняють дохід від:

· реалізації товарів, продукції, інших активів, придбаних з метою перепродажу (крім інвестицій у цінні папери);

· надання послуг;

· використання активів підприємства іншими фізичними та юридичними особами, результатом яких є отримання відсотків, дивідендів, роялті.

Залежно від виду діяльності вирізняють доходи від:

ü звичайної діяльності;

ü надзвичайної діяльності.

Крім того, доходи можуть виникати у результаті операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

Таким чином, справжнім доходом на підприємстві є чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ЧД), який розраховується шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (Д) податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (АЗ), інших зборів або податків з обороту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу, тобто:

ЧД = Д – ПДВ – АЗ – ІЗП – ІВ. (3.1)

Якщо дохід від операції неможливо достовірно оцінити і немає впевненості у відшкодуванні понесених втрат, дохід не визнається, а витрати визначаються як витрати звітного періоду.

У свою чергу, фінансовим результатом підприємства відповідно до П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» вважається: або збиток — перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійсненні ці витрати, або прибуток — сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ним витрати.

Чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає:

ü чистий дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

ü валовий прибуток (збиток);

ü фінансовий результат від операційної діяльності;

ü прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

ü прибуток (збиток) від звичайної діяльності;

ü прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності.

Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком).

Рис. 3.1. Схема розподілу чистого прибутку

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток являє собою кінцевий фінансовий результат від звичайної діяльності.

Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства — чистий прибуток (збиток) — визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

Важливим у процесі формування джерел фінансування інвестиційних проектів є і порядок розподілу та напрямів використання чистого прибутку, від яких залежить, яка частина прибутку піде на фінансування інвестиційних заходів.

Доходи (збитки) від: – Втрати від стихійного лиха – Втрати від технічних аварій та катастроф – Відшкодування збитків від надзвичайних подій – Інші надзвичайні доходи (витрати)

Важливим джерелом самофінансування інвестиційних проектів є амортизація, яка формуються в результаті перенесення вартості основних засобів виробництва на вартість продукту та в сукупності складає амортизаційний фонд.

Амортизації підлягають:

- витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;

- витрати на самостійне виготовлення основних засобів вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

-витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

-витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

-капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання (створення) об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єкту відповідно до положень підпункту 137.2.1 пункту 137.2 статті 137 цього Кодексу; { Абзац шостий пункту 144.1 статті

144 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3609-VI (3609-17) від 07.07.2011 - застосовується з першого числа звітного (податкового) місяця, у якому набирає чинності Закон N 3609-VI (3609-17) від 07.07.2011 }

-сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу;

-вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів;

-вартість основних засобів, визначена на рівні звичайної ціни, отриманих в концесію відповідно до Закону України "Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності" (2624-17). { Пункт 144.1 статті 144 доповнено абзацом дев'ятим згідно із Законом N 3609-VI (3609-17) від 07.07.2011 - застосовується з першого числа звітного (податкового) місяця, у якому набирає чинності Закон N 3609-VI (3609-17) від 07.07.2011 }

Економічна роль амортизації полягає у фактичному відшкодуванні діючих основних фондів, крім того, відповідні амортизаційні відрахування відображають реальне знецінення основного капіталу в процесі виробництва та надання послуг і відносяться на витрати діяльності суб’єктів господарювання. Податкова роль амортизації полягає у фінансовому відшкодуванні основного капіталу за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відрахувань (податкова амортизація) та одержання податкової знижки.

Важливим у процесі нарахування амортизаційних відрахувань є визначення методу нарахування амортизації.

Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:

1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);

4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

3.2.Акціонування як метод фінансування інвестиційних проектів

Наступний метод фінансування інвестиційної діяльності — акціонування. Цейметод використовується для фінансування великих інвестиційних проектів зі значними строками окупності витрат. За умови акціонування капітал залучається шляхом емісії простих та привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб, або через випуск варантів. Через акціонування може залучатися не тільки грошовий капітал, а й матеріальні та нематеріальні цінності. Привабливість акціонерної форми фінансування інвестиційних проектів виявляється у тому, що основний обсяг необхідних ресурсів надходить на початку його реалізації, тобто дає можливість профінансувати нові підприємства, в яких немає ще прибутків, амортизації, немає заставного майна, щоб одержати кредит у банку. Крім того, такий метод фінансування (емісія простих акцій) не зобов’язує підприємство повертати капітал і виплачувати дивіденди через певний проміжок часу.

Акціонерні форми господарювання здатні відіграти певну роль у реалізації нової структурної політики. Розповсюдження акцій серед підприємств і організацій приводить до перерозподілу між ними платоспроможного інвестиційного попиту, в тому числі й не забезпеченого товарами. А придбання акцій населенням сприяє трансформації споживчого попиту в інвестиційний, опосередковує відплив капіталу з фонду споживання у фонд нагромадження, переміщаючи в такий спосіб тиск незабезпечених товарами грошей із ринку предметів споживання на ринок засобів виробництва. Таким чином, відбувається розширення горизон­тальних зв’язків між підприємствами, що бувають двох видів: організаційні (концерни, асоціації, синдикати) і фінансові (об’єднання грошових засобів у формі акціонерних товариств). Розвиток фінансових зв’язків через створення акціонерних товариств приводить до внутрішнього та міжгалузевого переливу капіталу. З’являється можливість швидкого здійснення структурних зрушень, що сприяють освоєнню нових технологій і підвищенню конкурентоспроможності підприємств.

Порядок організації акціонерних товариств в Україні визначено у Цивільному кодексі України, який набрав чинності 1 січня 2004 р.

Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій і не може бути меншим за розмір, встановлений законом. Він визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

Основним фінансовим інструментом для залучення інвестиційних ресурсів на підприємстві за такого методу фінансування єакція.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 р. № 1201-ХІІ, акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує участь на паях у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна у разі ліквідації акціонерного товариства. Для емітента випуск акцій є джерелом капіталу, отже, його влаштовує те, що він не зобов’язаний повертати інвесторам вкладений ними капітал. Інвестор, який купує акції, також дотримується власних інтересів — одержати дохід і брати участь в управлінні акціонерним товариством (пропорційно кількості куплених акцій). У більшості випадків емісія акцій здійснюється під час заснування акціонерного товариства, тобто формування статутного капіталу, перетворення вже існуючої компанії на акціонерне товариство і додаткової мобілізації капіталу для збільшення існуючого статутного капіталу. Дохід від акцій її власник одержує у вигляді дивіденду, отриманого з чистого прибутку, після сплати всіх боргів і відрахувань. Дивіденди виплачуються, таким чином, в останню чергу, а їх розмір встановлюється рішенням загальних зборів акціонерів підприємства.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов’язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними та на пред’явника, простими та привілейованими.

Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів. По акціях на пред’явника у книзі реєструється їх загальна кількість. Акції на пред’явника не реєструються, і досить фактичного володіння акцією для того, щоб її власник підтвердив, що саме він є акціонером даного акціонерного товариства. Акція на пред’явника на відміну від іменної може випускатися тільки у документарній (паперовій) формі, вона повинна бути обов’язково оплаченою її власником. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.

Акція є простою, якщо вона засвідчує: право власника на участь в управлінні справами акціонерного товариства; право одержання дивідендів, причому негарантованих і нефіксованих; право на певну частку майна, яке залишається після ліквідації акціонерного товариства.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Вони можуть випускатися із фіксованим у відсотках до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями провадиться за рахунок резервного фонду. Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, за простими акціями перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

З прийняттям нового Цивільного кодексу України визначено, що привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 25 % статутного фонду акціонерного товариства [17, с. 60].

Існують такі різновиди привілейованих акцій:

Ø привілейовані акції з коригованим дивідендом.;

Ø привілейовані акції з відстроченим дивідендом.

Ø кумулятивні привілейовані акції.

Ø конвертовані привілейовані акції

Крім того, акціонування як метод фінансування інвестиційних проектів здатен відіграти певну роль і у реалізації нової державної структурної політики. Розповсюдження акцій серед підприємств та організацій веде до перерозподілу між ними платоспроможного попиту, у тому числі незабезпеченого відповідними товарами. А придбання акцій населенням сприяє трансформації споживчого попиту в інвестиційний, опосередковує відплив капіталу з фонду споживання у фонд нагромадження, переміщаючи у такий спосіб тиск незабезпечених товарами грошей із ринку предметів споживання на ринок засобів виробництва.

Акціонерна форма фінансування інвестиційних проектів значно полегшує і процес інтеграції економіки країни в систему світових господарських зв’язків, залучаючи інвестиції іноземних підприємств. Випуск та реалізація цінних паперів національними підприємствами на світових ринках має сприяти залученню додат­кових валютних ресурсів для здійснення технічного розвитку, переозброєння та реконструкції виробничої бази. Використання фінансового ринку дає змогу керувати значно більшими обсягами знеособлених продуктивних інвестицій дрібних акціонерів (у тому числі іноземних) порівняно з механізмом створення спільних підприємств.

Тема 4 Порядок розроблення інвесторської проектно-кошторисної

документації

4.1 Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації на будівництво

4.2 Види кошторисної документації