Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
2.1. Зміст та складові системи проектного фінансування
2.2. Суб’єкти проектного фінансування
Система проектного фінансування складається з чотирьох послідовних етапів (рис. 2.1):
1) обґрунтування джерел та інструментів фінансування;
2) визначення суб’єктів проектного фінансування;
3) розроблення планів (схем) фінансування інвестиційних проектів;
4) регулювання взаємодії учасників фінансування.
Рис. 2.1. Система проектного фінансування
Поряд з ринковими саморегуляторами кон’юнктури та конкуренції для розвитку проектного фінансування необхідна організація регулювання проектного фінансування, що реалізується через дійові державні регулятори законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру.
Виходячи з необхідності залучення фінансових ресурсів для реалізації великих інвестиційних проектів з різних джерел та за різними умовами, масштабами й формами власності, важливим законодавчо-нормативним підґрунтям проектного фінансування в Україні є:Закон України «Про концесії» від 16 липня 1999 р. № 997-ХІV;Закон України «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» від 14 грудня 1999 р. № 1286-ХІV;Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ;Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. № 1560-ХІІ;Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 р. № 978-15;Постанова Кабінету Міністрів України «Про Координаційну раду з питань політики фінансового сектору» від 1 листопада 2000 р. № 1620;Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР;Указ Президента України «Про Консультативну раду з питань іноземних інвестицій в Україні» від 11 квітня 1997 р. № 323/97;Закон України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 р. № 687-XIV;Закон України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 р. № 1699-ІІІ;Закон України «Про основи містобудування» від 6 листопада 1992 р. № 2780-ХІІ;Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996-ХІV;Закон України «Про ціни та ціноутворення» від 3 грудня 1990 р. № 507-ХІІ;Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV;Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV.Важливою складовою системи проектного фінансування виступають фінансові плани та схеми фінансування інвестиційних проектів, які мають практичне значення.
Основна мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат у плановому періоді.
Фінансовий план являє собою узагальнюючий плановий документ, який відображає надходження та витрачання грошових коштів підприємства на поточний (до одного року) та довгостроковий (більше одного року) періоди.
Процес фінансового планування повинен включати такі етапи:
Ø аналіз фінансових показників за попередній період на основі бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів тощо;
Ø короткострокове фінансове планування;
Ø довгострокове фінансове планування;
Ø практичне запровадження планів та контроль за їх виконанням.
Основними завданнями фінансового планування повинні бути:
· забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
· визначення напрямів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;
· виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.
Складним та багатоетапним процесом виступає також підготовка ефективної схеми фінансування проекту, в якій необхідно порівняти ефективність використання тих форм та методів його реалізації, які є доступними на інвестиційному ринку.
Схеми фінансування інвестиційних проектів можуть об’єднуватися у дві групи:
1) здійснення проекту як єдиного цілого, використовуючи наявні у підприємства фінансові ресурси, різні види позичок чи позичкових коштів; можуть бути використані основні фонди компанії, включаючи нові об’єкти, які будуть побудовані в результаті реалізації проекту;
2) розподіл процесу реалізації проекту на цільові підпроекти, позичкова підтримка яких ґрунтується на прямому чи непрямому кредитуванні, та поетапна реалізація таких підпроектів.
Використання першої схеми пов’язано, як правило, з реалізацією невеликих проектів, а також проектів, які з тих чи інших причин неможливо поділити на підпроекти (або це є недоцільним).
Другий метод фінансування застосовується для складних проектів, реалізація яких розрахована на період, що перевищує типові терміни кредитування проектів учасниками інвестиційного ринку. Перевагами такого способу реалізації проекту є можливість:
Ø залучати до фінансування та реалізації окремих підпроектів різноманітні організації, що можуть виявити інтерес до конкретних об’єктів, що є результатом виконання лише цих підпроектів;
Ø використовувати результати реалізації окремих підпроектів як гарантійні інструменти забезпечення повернення позичкових коштів на наступних етапах проекту, а амортизаційні відрахування від цих проектів — для фінансування наступних етапів проекту.
Ø ефективно застосовувати весь спектр позичкових інструментів, а саме корпоративних та трастових інструментів з різним ступенем участі та/чи контролю з боку кредиторів.
Ø використовувати переваги періоду податкових пільг через зменшення ставок оподаткування чи передачі третій стороні, капіталізації коштів від зменшення амортизаційних податкових виплат;
Ø підвищити ціну акцій самого підприємства, використовуючи об’єкти, продукцію чи послуги, що є результатом окремих підпроектів.
Основними критеріями, якими слід керуватися під час розроблення схем фінансування інвестиційного проекту, виступають:
1) отримання фінансових ресурсів за меншою ефективною вартістю;
2) досягнення найбільшого ефекту від кредитів та податкових пільг у ті періоди, коли вони діють;
3) оптимізація отриманих доходів, що забезпечується ефективним урахуванням особливостей чинного податкового (правового) середовища;
4) підтримання гнучкості та мінімізації витрат на заробітну плату та інші соціальні виплати;
5) мінімізація негативних наслідків від взаємних зобов’язань, що містяться у формах та методах, які використовуються та пов’язані з виплатами чи передачею власності;
6) зменшення витрат фінансових коштів і ризику проектів за рахунок відповідної структури та джерел фінансування і певних організаційних заходів, у тому числі податкових пільг, гарантій, використання різних форм участі.
Останньою складовою системи організації проектного фінансування виступає реалізація контролю за умовами фінансування. Належне виконання інвестиційного проекту контролюється менеджерами основних учасників проекту. Процес здійснення контролю за умовами фінансування реалізується по-різному залежно від статусу учасника (статусу кредитора, підрядника чи ініціатора).
Якщо фінансові зобов’язання не виконуються, то у кредитора є три варіанти подальших дій:
Ø реструктурувати борг, тобто переглянути умови його надання;
Ø змінити статус кредитора на статус власника, наприклад, змінюючи облігації на акції ініціатора проекту у визначеній пропорції;
Ø вимагати виконання гарантійних зобов’язань у зв’язку з фінансовою нездатністю позичальника обслуговувати борг.
2.2. Суб’єкти проектного фінансування
Суб’єкти проектного фінансування представлено учасниками, які мають безпосереднє відношення до об’єкта фінансування. З позиції їх ролі в організації проектного фінансування їх доцільно розподілити на основних та потенційних учасників. До основних відносяться ініціатори, замовники, інвестори, керівник проекту, участь яких є обов’язковою для проектного фінансування. Взаємовідносини між ними, особливо між інвесторами та ініціатором, визначають характер проектного фінансування.
Потенційними учасниками проектного фінансування можуть бути держава, постачальники та покупці, страхові компанії, агентства з експортного кредиту та інші, які можуть брати участь у проекті залежно від їх зацікавленості. Учасників проектного фінансування подано на рис. 2.3.
Рис. 2.3. Учасники проектного фінансування
Ініціатором проекту є автор головної ідеї бізнес-проекту, його попереднього обґрунтування та пропозиції з реалізації проекту. Ініціатором може виступити практично будь-який з майбутніх учасників проекту, але в результаті ділова ініціатива з реалізації проекту має виходити від замовника проекту.
Замовник — це основний учасник проектного фінансування, для якого здійснюється проект, який зацікавлений у реалізації проекту та досягненні його результатів, є майбутнім власником та користувачем результатів проекту та який визначає основні вимоги та масштаби проекту, забезпечує фінансування проекту за рахунок своїх коштів та коштів, що залучаються від сторонніх інвесторів, укладає угоди з основними виконавцями, несе відповідальність за такими контрактами, керує процесом взаємодії між усіма учасниками проекту.
Інвестор як учасник надає кошти у користування чи забезпечує їх отримання від третіх осіб. Метою інвестора є максимізація прибутку на свої інвестиції від реалізації проекту. Якщо інвестор та замовник не є однією і тією самою особою, то як інвестори зазвичай виступають банки чи інвестиційні фонди.
До складу проектної компанії входять керівник проекту та команда проекту.
Керівник проекту — це основний суб’єкт, якому замовник та інвестор делегують повноваження з керівництва роботами реалізації проекту: планування, контролю та координації робіт усіх учасників проекту, моніторингу протягом життєвого циклу проекту до досягнення визначених у проекті завдань та результатів за умови дотримання встановлених термінів, бюджету та якості. Керівником проекту виступає, як правило, ініціатор чи замовник.
У процесі проектування керівник виконує такі функції:
· контроль відповідності обсягів та строків виконання робіт необхідному мінімуму, передбаченому контрактом;
· підбір спеціалістів — інженерів, координація їх діяльності;
· визначення раціональних термінів початку робіт з метою їх своєчасного виконання;
· контроль за внесення змін у проект;
· підготовка та контроль за реалізацією плану проектних робіт, пов’язані із загальним планом проекту;
· розроблення разом із замовником завдання на проектування.
Ефективність роботи керівника проекту оцінюють за тим, наскільки правильно організована робота з контролю за витратами на проект. Для управління цим процесом за кордоном використовується спеціальний план управління ресурсами. Цей план розроблюється на етапі підготовки контрактів із проведенням його актуалізації у разі необхідності. План визначає:
¨ які витрати належить контролювати (витрати компанії, вартість обладнання, матеріалів, робочої сили, накладні витрати);
¨ якими показниками будуть оцінюватися витрати (необхідно, щоб вони збігалися з прийнятою в проекті системою звітності);
¨ як буде організовано контроль (учасники, витрати на контроль, процедури передачі інформації).
Керівник проекту відповідає за правильність рішень, що приймаються, та їх реалізацію. Слід пам’ятати, що втрачені можливості контролю знижують його ефективність на більш пізніх етапах реалізації проекту.
Команда проекту — специфічна організаційна структура, яку очолює керівник проекту. Вона створюєтсья на період реалізації проекту. Завданням команди проекту є виконання функцій управління проектом. До складу основних учасників команди проекту входять: кредитори, фінансовий консультант, технічний консультант, консультант з питань страхування та інші.
Контракт на проектування та будівництво укладається з підрядником, що має досвід та репутацію у зведенні подібних об’єктів «під ключ», який забезпечує закінчення будівництва у визначену дату. Підрядник бере на себе ризик затримки термінів та перевищення кошторису; якщо він має субпідрядників, тобто виступає генеральним підрядником, то виконання контракту обов’язково повинно гарантуватися генпідрядником.
Більшість робіт за проектом неможливо реалізувати без допомоги досвідченого фінансового консультанта, який може подати проект у такому вигляді, що ним зацікавляться інвестори.. Фінансовий консультант виконує функції фінансового аналітика, контролера, що спостерігає за здійсненням усього інвестиційного процесу. Цей спеціаліст прогнозує вплив на життєздатність проекту таких чинників, як відсоткові ставки за кредитами, валютні ризики, темпи зростання інфляції тощо.
Фінансовий консультант разом з технічним консультантом розпочинають роботу перші.
Для обґрунтування життєздатності проекту необхідно провести ґрунтовний технічний аналіз. Тому до роботи над проектом залучається технічний консультант. Функціями технічного консультанта є: розгляд технічної документації, інформації про місце будівництва, інженерні рішення, оцінка технології, що буде використана, та обладнання.
Консультант з питань страхування аналізує ступінь захищеності проекту на основі страхового відшкодування.
Умовно вирізняють три основні сфери ризиків, в яких потенційно існує ймовірність збитків: майнові ризики, або ризики втрати (загибелі) майна внаслідок пошкодження/крадіжки об’єкта; фінансові ризики, або ризики втрати/неотримання очікуваного доходу від здійснення проекту внаслідок неможливості належної експлуатації об’єкта чи в результаті недосягнення запланованих показників фінансової ефективності проекту; ризики невиконання інших зобов’язань, що передбачені угодою. Таким чином, об’єктом страхування є майнові та економічні інтереси замовника проекту, що випливають зі змісту угоди.
Радник з юридичних питань готує документи та розглядає всі узгодження та контракти за проектом.
Консультант з питань маркетингу (може бути запропонований кредитором) оцінює надійність показників проекту.
Суттєву роль у реалізації проекту можуть відігравати потенційні споживачі продукції та постачальники. Потенційними споживачами продукції можуть бути юридичні чи фізичні особи, які виступають покупцями та користувачами кінцевої продукції. Вони визначають вимоги до продукції чи послуг, формують попит на неї. За рахунок коштів споживачів відшкодовуються витрати на проект та формується прибуток усіх учасників проекту.
Cкладовою проектного фінансування виступають довгострокові угоди з надійними постачальниками обладнання, сировини та матеріалів для проекту, а також з покупцями майбутньої продукції.
Тема 3 Методи проектного фінансування
3.1. Самофінансування інвестиційних проектів
3.2. Акціонування як метод фінансування інвестиційних проектів
Дата публикования: 2015-01-04; Прочитано: 1656 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!