Фінансування

Проектне фінансування виділяється в окремий вид діяльності фінансово-кредитних установ, залучених до процесу організації фінансування інвестиційних проектів реального сектору економіки.

Під проектним фінансуванням розуміють форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників з приводу організації та здійснення фінансування інвестиційного проекту з використанням різноманітних фінансових інструментів за умови, що джерелами погашення заборгованості виступають генеровані проектом грошові потоки, а забезпеченням боргу виступають активи учасників фінансування (рис 1.1).

Рис. 1.1. Схема організації проектного фінансування

Проектному фінансуванню притаманні особливі ознаки, за якими його відрізняють від кредитування, зокрема інвестиційного.Для проектного фінансування об’єктом дослідження є конкретний задум, тобто бізнес-ідея, проект (інвестиційний, інноваційний, лізинговий, концесійний тощо). При цьому оцінка діяльності позичальника визначається у складі загальної оцінки інвестиційного проекту. Виходячи з цього, джерелом відшкодування боргу в межах структури його фінансування є виключно доходи, що генерує сам проект, тоді як в інвестиційному кредитуванні джерелом виступають результати діяльності позичальника.

Складність організації фінансування таких проектів передбачає тривалий термін їх реалізації, залучення широкого спектра технічних, економічних, фінансових та юридичних послуг різних суб’єктів, що беруть участь у підготовці та реалізації проекту.

Світова практика вирізняє такі принципи проектного фінансування:

1. Принцип підвищеної ризикованості проектного фінансування

2. Принцип покриття боргу.

3. Ринковий принцип

4. Принцип обмеженої відповідальності клієнта

5. Принцип забезпечення джерелами фінансування

6. Принцип гарантування інвестицій:

7. Принцип повернення та платності

1.2. Передумови розвитку проектного

фінансування в Україні

Сучасне проектне фінансування бере свій початок з відомого продукту банківського бізнесу — погашення кредиту виробленою продукцією. На початку 30-х рр. ХХ ст. перші механізми подібного роду були задіяні під час розроблення нафтових родовищ у США. У 70-ті рр. у зв’язку з геологорозвідкою та початком широкомасштабної розробки нафтогазових запасів у Північному морі схеми проектного фінансування почали застосовуватися в Європі. До 1980-х рр. енергетичні та сировинні проекти, особливо розробка нафтових родовищ, були основою портфеля проектного фінансування фінансово-кредитних установ. З другого боку — світова криза заборгованості країн, що розвиваються, яка почалася в 1982 р., призвела до скорочення кредитування країн, що розвиваються, під суверенні гарантії. Середньо- та довгострокове кредитування платіжного балансу таких країн комерційними банками фактично припинило своє існування.

Високі темпи економічного зростання, характерні для розвитку світового господарства в першій половині 90-х рр., зумовили велику потребу у формах проектного фінансування. Понад усе така потреба була характерна для ринків країн, що розвиваються. До світової фінансової кризи 1997—1998 рр. лідерами на світовому ринку проектного фінансування були країни Південно-Східної Азії. У 1996 р. в Гонконгу було реалізовано 36 інвестиційних проектів обсягом 19,3 млрд дол. США, в Індонезії — 72 проекти обсягом 14,1 млрд дол., у Таїланді — 31 проект обсягом 9,4 млрд дол. Усього в 1996 р. в азіатських країнах було профі­нансовано 400 інвестиційних проектів обсягом більше 86,2 млрд дол. Ці показники були більшими, ніж у країнах європейського та американського континентів.

У кінці 1990-х рр. азіатські країни втратили першість на світовому ринку проектного фінансування, лідерами знову стали США та західноєвропейські держави.

Проектне фінансування як різновид фінансування реальних інвестицій зарекомендувало себе як досить успішний спосіб залучення коштів для фінансування інвестиційних проектів у розвинутих країнах, проте в Україні залишається низка чинників, які унеможливлюють використання проектного фінансування повною мірою.

Причини, що стримують розвиток проектного фінансування в Україні, можна згрупувати за напрямами:

1) недостатній рівень розвитку вітчизняних джерел боргового фінансування порівняно з розвинутими країнами.

2) невідповідність між доходами і позичками всередині країни та обслуговуванням боргів у валюті.

3) недостатньо розвинуті правова культура та законодавча стабільність у сфері узгодження та розподілу ризиків, а також надання гарантій та інших форм зобов’язань за кредитним фінансуванням.

4) відсутність достатньої кількості спеціалістів з проектного фінансування.

5) обмежений досвід роботи кваліфікованих учасників проектного фінансування — організацій та фірм, що можуть брати на себе функції керуючих великими проектами.

Реалізація законів України «Про концесії» та «Про угоди про розподіл продукції» створили засади для практичного застосування схем проектного фінансування.

До форм проектного фінансування, які успішно використовують в українських умовах для реалізації великих інвестиційних проектів, можна віднести схеми залучення іноземних інвестицій у разі зіставлення фінансування з обмеженим регресом фінансування під державну гарантію компенсації і забезпечення політичних ризиків через їх страхування або привілейований статус кредиторів.

Привабливість схем залучення іноземних інвестицій для держави зумовлена такими обставинами:

· держава відіграє важливу роль у реалізації проекту, причому не несе витрат, що зводить до мінімуму навантаження на її бюджет;

· через обумовлений проміжок часу, визначений концесією або франчайзинг-угодою, держава стає власником об’єкта, що працює;

· використання механізму конкурсного відбору, покладання обов’язків з фінансування на приватний сектор через його більш ви­соку ефективність дає змогу домагатися позитивних результатів;

· стимулювання припливу іноземних інвестицій у високі технології, що досягається шляхом використання цих схем, надає можливість розв’язання нагальних національних економічних та соціальних проблем.

На рис. 1.3 наведено можливу схему проектного фінансування в Україні. Найбільш значна робота, пов’язана безпосередньо із залученням коштів, має припадати на фінансових консультантів

Рис. 1.3. Практична схема проектного фінансування

Прикладами проектного фінансування в Україні є, по-перше, проект будівництва нової злітно-посадкової смуги в аеропорту «Бориспіль» японською експортно-імпортною агенцією, а по-друге, великий проект фінансування будівництва автомагістралі Київ — Одеса.

Зазвичай інвестором у проектному фінансуванні виступають міжнародні фінансові інституції — Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк, Чорноморський банк торгівлі та розвитку, експортно-імпортні банки іноземних держав, які підтримують експорт обладнання з інших країн.

Практична схема проектного фінансування:

1) підписання договору проектного фінансування;

2) реєстрація кредитного договору в НБУ і отримання ліцензії на відкриття рахунку за кордоном;

3) отримання гарантії Кабінету Міністрів України;

4) інвестиційний транш через іноземний банк (кошти надходять на рахунок, відкритий у країні перебування нерезидента);

4) а) переказ грошових коштів на розрахунковий рахунок замовника у банк, який має кореспондентські відносини з банком, на рахунок якого надійшли інвестиції;

5) продаж замовником частини валюти на міжбанківському ринку;

6) оплата обладнання, послуг тощо;

7) постачання обладнання;

8) поточне фінансування, запуск і здача об’єкта;

9) отримання прибутку;

10) перерахування частини прибутку інвестору-нерезиденту

1.3. Види проектного фінансування

Залучення фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів здійснюється у визначеному порядку, закріпленому чинною нормативно-законодавчою базою. Порядок отримання коштів для фінансування інвестиційних проектів залежить від джерел фінансових ресурсів, видів проектів, методів бухгалтерського обліку, форм участі фінансово-кредитних установ у фінансуванні, ступеня ризику кредитора.

Ці ознаки організації фінансування проектів визначають види проектного фінансування (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Види проектного фінансування

Так, за джерелами мобілізації фінансових ресурсів проектне фінансування можна розрізняти як таке, що реалізується за рахунок:

1) власних коштів підприємства;

2) запозичених коштів (як правило, інвестиційних кредитів та іпотечних позичок);

3) залучених коштів (акціонерів, компаньйонів, пайових внесків тощо);

4) коштів державного бюджету;

5) інших внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.

За методом бухгалтерського обліку розрізняють позабалансове та балансове проектне фінансування. За умови використання позабалансового проектного фінансування вся фінансова заборгованість позичальника-інвестора відображається на балансі проектної компанії і тим самим не впливає на оцінку платоспроможності, отже, не може погіршувати фінансовий стан позичальника.

Позабалансове проектне фінансування визначається правилами бухгалтерського обліку та звітності і має місце лише у разі, якщо законодавством країни дозволено не включати баланс проектної фірми у консолідований баланс інвестора.

За формами участі комерційних банків у проектному фінансуванні за балансовим методом виділяють спільне проектне фінансування і послідовне проектне фінансування.

Спільне фінансування декількома кредитними установами має місце у процесі реалізації великих інвестиційних проектів переважно у галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування, як правило, виступають міжнародні фінансові організації, які залучають до цих операцій банки, що звичайно креди­тують найбільш прибуткову частину проекту.

Застосовуються дві форми спільного проектного фінансування:

· паралельне фінансування, за якого проект ділиться на складові, що кредитуються різними незалежними між собою кредиторами у межах установленої для них квоти;

синдиковане фінансування, за якого всі кредитори надають позички в ході виконання проекту.

Послідовне проектне фінансування має місце, коли великий банк виступає лише ініціатором кредитних операцій, переуступаючи право вимагати сплату заборгованості позичальника іншим банкам. Проте за оцінку інвестиційного проекту, розроблення кредитної угоди та видачу позички банк отримує комісійну винагороду. Основною причиною такого механізму здійснення фінансування є обмежені фінансові можливості великих банків відповідно до значної кількості інвестиційних пропозицій.

За ступенем ризику кредитора проектне фінансування поділяється на фінансування:

· без регресу на позичальника;

· з частковим регресом на позичальника;

· з повним регресом на позичальника.

Під терміном «регрес» розуміють право кредитора висувати зворотні фінансові вимоги до позичальника.

Найбільш дорогою для позичальника є схема фінансування без регресу, тобто права на пред’явлення фінансових вимог до позичальника відсутні. За цих умов кредитор бере на себе всі комерційні та політичні ризики, що пов’язані з реалізацією проекту, але плата за надання кредиту значно вище, ніж за інших способів фінансування.

Для того щоб кредитори визначили ризик вкладання коштів, необхідно створити такі умови:

1) використання відпрацьованої технології, що дозволить випускати конкурентоспроможну продукцію;

2) можливість оцінити ризик будівництва, виводу на проектну потужність та ризики, що пов’язані з функціонуванням підприємства, яке фінансується;

3) кінцева продукція повинна мати досить місткий ринок збуту і можливість легкої реалізації, оскільки у цьому разі можливо визначити цінові ризики;

4) наявність угод з постачальниками сировини та комплектуючих виробів, якщо такі необхідні;

5) домовленість із постачальниками енергоносіїв з узгодженням граничних цін;

6) політична стабільність реалізації проекту.

Фінансування без регресу на позичальника застосовується досить рідко через складність створення системи комерційних зобов’язань і високі витрати на залучення спеціалістів, консультаційні послуги та інше. Сферою застосування фінансування без регресу на позичальника є інвестиційні проекти, що реалізуються в енергетиці, добувній галузі та первинній переробці сировини, у металургії, нафто- та газопереробці.

1) Проектне фінансування з частковим регресом на позичальника ґрунтується на оцінці всіх ризиків, пов’язаних із реалізацією проекту. Вони розподіляються між усіма учасниками угоди таким чином, щоб останні могли прийняти на себе всі ризики, які залежать від них.

Проектне фінансування з повним регресом на позичальника являє собою тип фінансування, якому віддається перевага через швидкість і простоту отримання необхідних коштів, а також нижчу вартість їх залучення порівняно з іншими типами проектного фінансування.