Українські землі у складі Литви

Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще за часів Міндовга (1230—1263 рр.). Головним об'єктом тоді ста­ли західноруські (білоруські) землі. У часи його наступника Гедиміна (1316—1341 рр.) почалося включення до складу Литов­ського князівства південно-західних руських (українських) зе­мель.

Дії литовців на теренах України не мали характеру експансії, схожої на завоювання монголів. Литовська влада була м'якшою, толерантнішою, ніж татарська. На приєднаних до Литви землях русь­кі князі зберігали свою автономність. У зв'язку з цим відомий історик О. Субтельний назвав процес збирання українських зе­мель Литвою "проникненням, включенням, приєднанням".

Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своє­рідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправ­ними суб'єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сі­верщини, Волині та Поділля. Збереглася стара система управлін­ня, у якій лише руська князівська династія Рюриковичів посту­пилася місцем литовській Гедиміновичів.

Оскільки власне литовські етнографічні землі у цей час ста­новили лише десяту частину новоствореної держави, литовські правителі, намагаючись втримати під своїм контролем інкорпо­ровані землі, послідовно дотримувалися правила: "Старого не змінювати, а нового не впроваджувати". Але з правління Ягайла (1377—1392 рр.) у Литовсь­кій державі дедалі більше набирають силу тенденції централізму, а з 1385 р. між Литвою та Польщею укладається Кревська унія, яка докорінно змінює становище південно-західних руських зе­мель. Шляхом династичного шлюбу польської королеви Ядвіги та литовського князя Ягайла об'єднуються сили двох держав.

За умовами унії Ягайло, одружуючись з Ядвігою, отриму­вав титул короля Польщі й зобов'язувався окатоличити литовців та "навік приєднати всі свої землі, литовські та руські, до Коро­ни Польської".

Нова польсько-литовська унія 1413 р. у Городлі стала свід­ченням зростаючої дискримінації православного населення. Від­повідно до цього документа католики могли брати участь у вели­кокняжій раді. Розширенню сфери впливу католицизму сприяли роздача католицькій церкві українських земель, заснування ка­толицьких єпископських кафедр у Кам'янці-Подільському та Луцьку.

Остаточна втрата українськими землями у складі Литви авто­номних прав у часі збіглася з піднесенням Московського кня­зівства, яке, консолідуючи навколо себе навколишні землі, врешті-решт трансформувалося в єдину централізовану Росій­ську державу.

Початок ХVI ст. характеризується загостренням московсько-литовського протистояння. Війни та збройні сутички тривали майже безперервно (1500-1503, 1507-1508, 1512-1522 рр.).