Основні причини визвольної боротьби українського народу. Б. Хмельницький

У середині XVII ст. в українських землях народний гнів вибух­нув з такою силою, що кардинально змінив не тільки хід націо­нальної історії, а й суттєво вплинув на геополітичний розвиток всієї Європи.

Які ж причини робили необхідним початок національно-виз­вольної боротьби у 1648 р.?

1. У цей час надзвичайно ускладнилася соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Після закінчення виснажливої для Західної Європи 30-літньої війни саме Польща стає одним з головних експорте­рів хліба. Польські феодали, намагаючись максимально збільшити свої прибутки, йшли шляхом посилен­ня експлуатації селян. Помітно зростає панщина, особ­ливо у районах, сполучених із зовнішнім ринком. Наприклад, у Східній Галичині та на Волині вона становила 5—6 днів на тиждень. Водночас невпинно зростали натуральні та грошові податки.

2. Потерпали українські селяни і від здачі феодалами своїх ма­єтків у оренду. Лише 1616 р. більша частина українських зе­мель, що належали Польщі, орендувалася єврейськими підпри­ємцями, які, маючи на меті у короткий строк повернути з при­бутком вкладені гроші, нещадно експлуатували селян і висна­жували землі.

3. У складній ситуації опинилося і міщанство, особливо у тих містах, які перебували у приватній власності феодалів.

4. Не задоволене своїм становищем було реєстрове козацтво, права якого обмежувала “Ординація 1638 р.”

5. Посилювався наступ католицької та уніатської церкви на православну.

Крім того, відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, наростаюче закріпачення селянства не тільки помітно гальмували у середині XVII ст. суспільний розвиток українського народу, а й робили цілком реальною загрозу втрати його національної самобутності, асиміляції та зникнення з історичної сцени.

Усі ці причини призвели до визвольної війни, яку очолив чигиринський сотник Богдан Хмельницький.

Безпосереднім приводом до повстан­ня стала особиста кривда, завдана Богдану дрібним польським шляхтичем Д. Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів. Не знайшовши справедливості в офіційних властей, чигиринський сотник дедалі більше схиляється до думки про повстання. Незабаром він тікає на Січ, де під його керівництвом козаки у січні 1648 р. вигнали урядо­вий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. З цього мо­менту Запорозька Січ стала центром збирання повстанських сил, базою для розгортання визвольного руху. Намагаючись "якнайшвидше придушити козацьке свавілля" Польща кинула проти повстанців численні війська. Козаки не тільки витримали удар, а й протягом корот­кого часу 1648 р. тричі отримали блискучі перемоги: у битвах під Жовтими Водами (травень), під Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень).