Подія як вузловий момент життєвого шляху

У Баварії є Інститут фЬіології поведінки імені М. Планка, а у цьому інституті — так звана камера Вівера, котра забезпе­чує ізоляцію людини від часу. Експеримент триває досить довго, інколи півроку. Виявляється, що звільнення людини від жорсткої необхідності підпорядковувати свою поведінку зовнішнім ритмам приводить до повернення природженого 25-годинного циклу: 8 годин сну і 17 годин активності. Ден­ний робочий час може поступово збільшуватися до ЗО годин без перерви, а сон — тривати до 19 годин. Буває, що період сну скорочується до 4 годин, що скорочує і час неспання.

Кожен із нас відчуває на собі не лише дію біологічного го­динника, котрий регулює життєдіяльність організму на рівні клітини, а й владу часу історичного, соціального. Вчені вважа­ють, що на ранніх етапах людської історії між природними і соціальними процесами було набагато більше спільного, ніж тепер. Суспільні перетворення здійснювалися з урахуванням природних закономірностей. Сьогодні ж темпи й ритми со­ціальних катаклізмів нав'язують природним явищам по­слідовність, повторюваність, тривалість, які їм ніколи не були притаманні. І екологічна ситуація на планеті чимдалі погіршується.

Соціальний час — це і час суспільства, і час держави, і час покоління зі своїми низками важливих подій, які не можуть не впливати на індивідуальну біографію. Історики, що вивчають проблеми імміграції, зазначають різні ритми життєдіяльності місцевого населення і прибульців, бажання іммігрантів у ма­теріальній сфері якомога швидше засвоїти властивості нової просторово-часової структури, але у духовному житті зберегти звичні стереотипи. При цьому мешканці, скажімо, Північної Європи, які прибули до Канади, досить безболісно адапту­ються до нових соціальних ритмів, у той час як численна українська еміграція залишається у зонах соціальної ізоляції, створюючи свої компактні поселення зі своїми школами і крамницями, церквами й кафе, намагаючись відтворити тут батьківщину в мініатюрі, зробити чуже середовище схожим на рідне. Аналогічно адаптується до інших країн і китайська імміграція.

Серед психологів, що почали активно вивчати проблему психологічного часу — часу життя, що складається із подій, була німецька дослідниця Ш. Бюлер, котра у 1933 р. випусти­ла у Ляйпцшу книжку "Життєвий шлях людини як психо­логічна проблема". Розгляд головних подій життя дав їй змогу встановити психологічні засади вікової періодизації, зро-

зуміти певні закономірності, що пов'язують життєві цілі та особистісні цінності.

Вивчаючи людську пам'ять, Гї. Жане виявив, що букваль­не, послідовне відтворення у пам'яті реальної хронологи пе­режитих подій не є нормою. Коли психічна діяльність відбу­вається нормально, пам'ять обов'язково узагальнює події ми­нулого, "редагує" їх, на чомусь наголошує, а чогось майже не помічає.

Якщо запропонувати учням одного класу згадати у пись­мових творах шкільні події минулого навчального року, мож­на наочно побачити не тільки індивідуальну своєрідність кожного учасника експерименту, а й "редакторську" роботу пам'яті, пов'язану з актуальними життєвими цінностями, особистісними смислами. Кожна особа неусвідомлено нама­гається бути несуперечливою у своїх спогадах, виставляти се­бе у кращому світлі. Знаючи сьогодні, до чого ті чи ті події призвели, кожному здається, що він був прозорливішим, ніж у реальності.

З-поміж фундаментальних праць, присвячених розгляду­ваній проблемі, слід назвати книжку французького психолога П. Фресса "Психологія часу", що вийшла друком у 1957 р. За Фрессом, ми живемо водночас у різних рядах послідовних подій, і всі ці ряди мають власний порядок та інтервали. Так, існують низка подій родинного життя зі шлюбами, народжен­нями, смертями, розлученнями тощо; ланка подій професій­ного життя, яка включає освіту, влаштування на роботу, кар'єрні переміщення, звільнення, вихід на пенсію; ланцюг політичних подій, що їх переживає країна. Важко навіть уяви­ти, скільки несхожих часових координат визначають наше місцезнаходження у плині життя.

У сучасній психотерапії відомий так званий "синдром річниці. І в реальному житті, і в художній літературі ми по­стійно стикаємося з трагічними збігами обставин смерті близьких людей, родичів, що мають однакові діагнози чи по­трапляють у дуже схожі катастрофи. "Рок переслідує", "така ^вже доля", "ця родина кимось проклята" — так народна свідомість намагається пояснити ці незрозумілі збіги жахли­вих подій.

Ще Епіктет казав: "Нас турбують не події, а наше сприй­мання цих подій". Отож професорка Шутценбергер із Ніцци знайшла ефективний спосіб боротьби зі "злим роком". Разом ¹³ пацієнтом вона створює його генеалогічне древо, допов­няючи його переліком життєво важливих подій. При цьому

бажано згадати якомога більше поколінь своєї родини, позна­чити всі шлюби, народження, смерті, тяжкі хвороби, нещасні випадки, рівень освіти, фах, утрати, кохання, зради, симпатії та антипатії, вказати головні події кожного окремого життя і визначити взаємовплив цих подій усередині однієї великої родини.

Під час бесід із психотерапевтом пацієнт поступово почи­нає розуміти, яким чином складалися ті чи інші сімейні міфи, хто впливав на його власний життєвий сценарій, де шукати витоки його життєвих поглядів, стилю життя, що саме впли­нуло на його ніби цілком самостійний вибір супутниці життя, чиї хвороби він так постійно й послідовно повторює. І жахливі роковини, коли, за уявленням пацієнта, він мав по­мерти, благополучно минають. Цей метод, котрий має назву геносоціограми, допомагає людині краще зрозуміти власне життя і свою роль у його розгортанні.

А. Адлер надавав великого значення першим подіям, які запам'ятовує людина у своєму житті. Зафіксовані у пам'яті ще з дитинства, вони залишаються дуже близькими головним життєвим інтересам людини, і, знаючи ці інтереси, можна уявити собі головну ціль та стиль її життя. Переказуючи пси­хотерапевтові свої ранні спогади, людина розкриває власні життєві цілі, не усвідомлюючи цього, показує своє ставлення до інших людей, погляди на навколишню дійсність тощо.

Ужитті бувають періоди, перенасичені важливими подія­ми, коли ми-живемо напружено й активно, а трапляються періоди відносного штилю, коли майже нічого не відбуваєть­ся. Залежно від того, який відтинок життєвого шляху ми сьогодні проходимо, як його оцінюємо, наскільки задоволені ступенем самореалізації, які маємо життєві перспективи, які події вважаємо значними, а які випадковими — ми й визна­чаємо свій психологічний вік, відчуваємо себе старшими чи молодшими. Окремі етапи минулого можуть здаватися неви­разними саме тому, що переживання теперішніх подій люди­ною не усвідомлюється в їхньому взаємозв'язку, невідомими залишаються зміст цих подій для минулого та майбутнього, їхнє значення для оточуючих.

І. Кант визначив, що велика кількість вражень, що їх люди­на отримує за певний час, суб'єктивно робить цей час три­валішим. Так, у дитинстві статусом події наділяються різно­манітні повсякденні переживання, котрі для дорослого є до­сить буденними, звичними, майже непомітними. Тому і час триває нескінченно довго — завдяки посмішкам, словам, до-

тикам, передчуттям, бажанням, із котрих складається кожний дитячий день. З роками подій стає дедалі менше й менше, оскільки людина вже не дивується кожній зустрічі з собакою чи кішкою, не помічає сонячного променя чи зоряного неба, не радіє, коли хтось дзвонить у двері, не чекає приємних не­сподіванок.

Виміряти психологічну тривалість часу кількістю подій, що сприймаються, пропонував і французький філософ XIX ст. М. Гюйо. Саме цим він пояснював відомий факт переживан­ня безлічі подій за кілька секунд уві сні.

Зміст психологічного часу пов'язаний із наповненням жит­тя значущими подіями, яскравішії переживаннями. Психо­логічний час формується саме шляхом переживання взаємо­зв'язків між подіями життя. Ще у XVII ст. Г. Ляйбніц зазна­чав єдність часових і причшшо-наслідкових відношень. При­чина завжди передує наслідкові, тому й подія, яка є причи­ною, виникає раніше, ніж подія, котра є її наслідком.

Культурологічні дослідження А. Лосева, Д. Лихачова, А. Гуревича та інших учених довели, що часова впорядко­ваність подій виникає у культурі на ґрунті усвідомлення їх причинного взаємозв'язку. Так поступово здійснюється перехід від циклічності до лінійності, незворотності часу, так постає структура часу від Різдва Христова до Страшно­го суду, що. напружено пов'язує різні ланцюги подій. Релігійне виховання людини дає можливість бачення відра­зу двох часових планів: емпірично минущих подій земного буття і здійснення Божого задуму. Так постійно порівню­ються доля світу як такого і доля окремої душі. Як писав П. Фресс: "Людина творить єдність своєї особистості, при­власнюючи собі історію".

У структурі психологічного часу масштаб події визначаєть­ся впливом, який вона, в уявленні людини, здійснює на її життя в цілому, на головні сфери самопрояву. До того ж коли людина усвідомлює актуальні міжподійні зв'язки, вона відчу­ває себе інтегрованою у психологічному часі; Знаючи про причини сьогоднішніх подій, розуміючи їх зв'язок із подіями, Що переживалися в минулому, та з цілями, які наближують майбутнє, людина здійснює часову особистісну інтеграцію. Саме тому практикуючому психологові важливо діагностувати ймовірність, кількість, відносну тривалість актуальних зв'язків між подіями життя.

Запитання й завдання

1. Що таке біологічний час і яким чином він впливає на час
психологічний, на переживання певних подій? Чи знайо­
мий Вам такий вплив із власного досвіду?

2. Наведіть приклади дії соціального часу на індивідуальну
біографію людини.

3. У яких ланцюгах послідовних подій водночас живе люди­
на? Які з них здаються Вам сьогодні найважливішими?

4. Що таке "синдром річниці"? Як побудувати геносоціогра-
му? З якою метою цей прийом використовується у психо­
терапії?

5. Чому важливими для розуміння особистості виявляються
перші дитячі спогади? Хто з неофрендистів постійно вико­
ристовував цей прийом діагностики?

6. Як кількість подій впливає на переживання тривалості ча­
су? Чи є вікові закономірності наповнення життя значу­
щими подіями?

7. Зробіть письмовий перелік найважливіших подій Вашого
життя, включаючи й події майбутні, передбачувані. Спро­
буйте знайти взаємозв'язок між цими подіями.

Література

Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. Ленинград, 1968.

Артемов В. А. Социальное время: Проблеми изучения и использования. Новосибирск, 1987.

Ахундов М. Д Концепции пространства и времени: истоки, зволюция, перспективьі. Москва, 1982.

Багрова Н. Д Фактор времени в восприятии человеком. Ленинград, 1980.

Головаха Е. И., Крошк А. А Понятие психологического времени // Категории материалистической диалектики в психологид. Москва, 1988.

Головаха Е. И., Кроник А. А. Психологическое время лич-ности. Киев, 1984.

Гуревин А Я. Время как проблема историн культури // Вопр. философин. 1969. № 3.

Кондрашина Е. Ю., Литвинцева Л. В., Поспелов Д. А. Пред-ставление знаний о времени и пространстве в интеллекту-альньїх системах. Москва, 1989.

Лой А. Н., Шинкарук В. Е. Время как категория социально-исторического бьітия // Вопр. философии. 1979. № 12.

Мотанов В. И. Время и сознанве: Критика феноменологи-ческой философии. Москва, 1988.

Рубинштеіш С. Л. Основи общей психологии: В 2 т. Москва, 1989. Т. 2.

Трубников Н. Н. Время человеческого бьітия. Москва, 1987. Уіінфри А. Время по биологическим часам. Москва, 1990.