Безсполучникові складні речення

§ 90. Загальні відомості

Поряд зі складними реченнями, в граматичній організації яких найважливішу роль відіграють сполучники, у мовленні широко представлені також складні речення, предикативні час­тини яких поєднуються між собою без використання сполуч­ників і сполучних слів. Це так звані безсполучникові складні речення, основним засобом поєднання предикативних частин яких в одне синтаксичне і семантичне ціле є інтонація, що нерід­ко супроводжується також іншими засобами, зокрема співвід­ношенням видо-часових форм дієслів-присудків, семантичним зв'язком і порядком розташування предикативних частин, хоча для деяких різновидів цих утворень він і не має синтаксичного значення, паралелізмом синтаксичної структури поєднуваних частин, а також деякими лексико-граматичними засобами, зок­рема спільними для предикативних частин членами, що їх об'єд­нують, співвідносними вказівними і пояснювальними словами тощо. Отже, безсполучникові речення — це такі складні речен­ня, предикативні частини яких об'єднуються в одне синтаксич­не і семантичне ціле не за допомогою сполучників і сполучних слів, а інтонацією, ритмомелодійними, а також деякими інши­ми засобами.

Упродовж тривалого часу безсполучникові складні речення розглядали як різновиди відповідних сполучникових речень, зок-

Ї20

рема безсполучникові речення з однотипними частинами—як один з різновидів складносурядних речень, а безсполучникові речення з різнотипними частинами—як складнопідрядні. Лише останнім часом у синтаксичній теорії поступово утвердився погляд на безсполучникові складні речення як на самостійний структур­но-семантичний тип складних речень, що існують незалежно від сполучникових утворень — складносурядних і складнопід­рядних речень, хоча й співвідносяться з ними.

Головним засобом зв'язку предикативних частин безсполуч­никового складного речення є інтонація. Розрізняють чотири її різновиди: 1) перелічувальну; 2) протиставну; 3) зумовленості; 4) пояснювальну. Відповідно до цього безсполучникові складні речення поділяються на чотири основні типи: 1) перелічувальні; 2) протиставні; 3) зумовлювальні; 4) пояснювальні.

Поряд із класифікацією безсполучникових складних речень за характером інтонації в науковій літературі існує й широко використовується класифікація за характером відношень між предикативними частинами. За цією класифікацією серед цих складних синтаксичних утворень розрізняють дві групи: 1) без­сполучникові складні речення з однотипними частинами, тоб­то безсполучникові складні речення однорідного складу; 2) без­сполучникові складні речення з різнотипними частинами, тобто безсполучникові складні речення неоднорідного, неоднотипно-го складу.

У процесі подальшого викладу матеріалу дотримуватиме­мося саме цієї класифікації.

§ 91. Складні безсполучникові речення з однотипними частинами

До безсполучникових складних речень з однотипними час­тинами належать такі безсполучникові складні речення одно­рідного складу, предикативні частини яких об'єднуються в одне ціле за допомогою перелічувальної та протиставної інтонації. Предикативні частини таких безсполучникових складних ре­чень однорідно незалежні, семантично скоординовані, співвід­носні з частинами складносурядних речень. За своєю будовою і значенням безсполучникові складні речення з однотипними частинами дуже близькі до складносурядних речень, співвід­носні з ними.

З погляду значення, семантики безсполучникових складних речень з однотипними частинами серед них можна виокреми­ти два основні різновиди: 1) речення з перелічувальними відно­шеннями; 2) речення із зіставно-протиставними відношеннями.

Відмінність між цими двома різновидами полягає не лише в їх семантиці, вони різняться і за структурою: в той час як безспо­лучникові складні речення з перелічувальними відношеннями є реченнями відкритої структури, тобто кількість предикатив­них частин у їх складі, будучи зумовленою метою висловлюван­ня, обсягом інформації, її вичерпністю, теоретично не обмежена, безсполучникові складні речення із зіставно-протиставними відношеннями є реченнями закритої структури, кількість пре­дикативних частин у їх складі обмежена двома компонентами. Серед складних безсполучникових речень із перелічуваль­ними відношеннями можна виокремити ще два підрізновиди:

1) речення, що означають одночасність перелічуваних явищ;

2) речення, що виражають часову послідовність дій, явищ.

Складні безсполучникові речення з перелічувальними відно­шеннями, що означають одночасність перелічуваних явищ, характеризуються однотипними формами дієслів-присудків у предикативних частинах та перелічувальною інтонацією після кожної з них. Дієслова-присудки у предикативних частинах таких речень можуть бути виражені формами теперішнього або минулого часу недоконаного виду, минулого часу доконаного виду зі значенням початку дії чи результативності, теперішньо­го або минулого часу недоконаного виду, що вжиті разом з попередніми: Шелестить пожовкле листя по діброві; гуляють хмари; сонце спить; ніде не чуть людської мови (Т. Ш.); Ніжно дзвеніла над ними хвоя смерек, змішавшись з шумом ріки, сонце налляло золотом глибоку долину, зазеленіли трави, десь курився синій димок од ватри, із-за Ігриця оксамитовим гулом котився грім (М. К.); пор. також випадки, коли дієслова-присудки ви­ражені формами наказового способу: Мужай, прекрасна наша мово, Серед прекрасних братніх мов, Живи, народу вільне слово, Над прахом царських кору гов, Цвіти над нами веселково, Як мир, як щастя, як любов! (М. Р.).

Складні безсполучникові речення з перелічувальними відно­шеннями, що виражають часову послідовність дій, явищ, крім перелічувальної інтонації, характеризуються також сталим по­рядком компонентів, а дієслова-присудки їх предикативних частин можуть бути виражені формами минулого або майбут­нього часу доконаного виду (а зрідка й формами теперішнього часу): Настало літо, настали й жнива (І. Н.-Л.);. Пригріло сонеч­ко, обсохла земля, потягло орача в поле (М. К.); Сонце сховалось за зелені хмари, з полудня вітер повіяв, зробилась одлига (П. М.); Поїзд зупиняється на маленькій станції, друзі з етюдниками, папером, теками й чемоданами злазять на перон (Ю. Я.).

Іноді для підкреслення часової послідовності в безсполуч­никових складних реченнях цього різновиду вживаються ще й

прислівники відповідної семантики: Спочатку примовкли ко­ники, тоді шелеснуло листя, потім знову запала тиша (Ю. С). Безсполучникові складні речення із зіставно-протиставними відношеннями являють собою поєднання в одне ціле предика­тивних частин протилежного змісту. Причому граматичними засобами вираження цих відношень звичайно є своєрідна інто­нація, яка полягає у поступовому підвищенні тону в першій час­тині і зниженні його в другій, а також структурний паралелізм частин, що виявляється в однаковому порядку слів у кожній з них: Думав, доля зустрінеться — Спіткалося горе (Т. Ш.); Вона до колиски, за дитину — дитина холодна лежить (М. В.); Пан гуляв у себе в замку — у ярмі стогнали люди (Л. У.); Війне віте­рець — дзвінка пшениця летить, кидається уплав (М. С); Ще раз постукала у вікно — в господі нічого не зворухнулось (Є. Гуц.); Учора се була казка — сьогодні дійсність (М. К.).

§ 92. Складні безсполучникові речення з різнотипними частинами

До безсполучникових складних речень з різнотипними час­тинами належать складні речення неоднорідного складу, преди­кативні частини яких поєднуються в одне ціле зумовлювальною та пояснювальною інтонацією, а також такими засобами, як порядок розташування частин, співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків та типізовані лексичні еле­менти.

Предикативні частини безсполучникових складних речень з різнотипними частинами семантично неоднорідні, залежні, спів­відносні з головною і підрядною частинами складнопідрядних речень, що дає певні підстави для зближення цих типів речень між собою.

Зі структурного погляду складні безсполучникові речення з різнотипними частинами характеризуються тим, що вони, утво­рюючи замкнутий ряд, належать до речень закритої структури, тобто завжди складаються лише з двох предикативних частин і не можуть бути поширені третьою і наступними частинами.

Будучи співвідносними зі складнопідрядними реченнями, безсполучникові складні речення з різнотипними частинами можуть виражати різні типи відношень: 1) з'ясувально-об'єктні; 2) часові; 3) умовні; 4) причинні; 5) наслідкові; 6) порівняльні таін.

Безсполучникові складні речення із з'ясувально-об'єктними відношеннями співвідносні із складнопідрядними з'ясувальни­ми реченнями. Присудок їх першої частини виражений дієсло­вом чи предикативним прислівником, а іноді й прикметником

та іменником певної семантики, зокрема зі значенням мовлення, мислення, почуття, стану тощо: Йдемо вулицею і ще з другого кінця побачили: в хаті світиться (М. В.); / досі сниться: вийшла з хати Веселая, сміючись, мати (Т. Ш.); Знаю: з попелу сходять квіти. Вірю: з каменю б'є джерело (А. М.). В усіх наведених прикладах перед другою предикативною частиною можна вста­вити з'ясувальний сполучник що і в такий спосіб перетворити безсполучникове речення на сполучникове.

У безсполучникових складних реченнях з часовими відно­шеннями час дії другої предикативної частини зумовлюється часом дії першої: Зійшла вода — колеса стали (Л. Г.); Зійде сон­це — утру сльози, ніхто не побачить (Т. Ш.); Гаї шумлять -— я слухаю. Хмарки біжать — милуюся (П. Т.). В усіх цих реченнях перед першою предикативною частиною можна вставити спо­лучне слово коли, внаслідок чого безсполучникове речення та­кож перетворюється на сполучникове.

До речень цього типу дуже близькі безсполучникові складні речення з умовними відношеннями, в яких перша предикатив­на частина виражає умову, за якої можливе здійснення того, про що йдеться в другій частині: Вам страшно — геть ідіть з дороги (Л. У.); Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне, вселюдське замовчиш — обчухраним зростеш (П. Т.). Для пере­творення цих речень на сполучникові до першої предикатив­ної частини треба додати сполучники коли або якщо.

У безсполучникових складних реченнях з причинними від­ношеннями друга предикативна частина розкриває причину того, про що йдеться в першій: Умовк кобзар сумуючи: щось руки не грають (Т. Ш.); День обіцяє бути погожий: на небі ні хмариночки, ні плямочки (П. М.); В такі ночі довго хвилюється серце косаря: йому згадується літо (М. С). В усіх цих речен­нях перед другою предикативною частиною можна вставити сполучник бо, внаслідок чого вони перетворяться на сполуч­никові.

У безсполучникових складних реченнях із наслідковими відношеннями друга предикативна частина означає наслідок дії чи стану, значення яких міститься у першій частині: Защебе­тав соловейко — пішла луна гаєм (Т. Ш.); Продержало з тиж­день морозом — земля заклякла, як кістка (П. М.); Змокли хлопці — рубця сухого не було (А. Г.). Усі ці речення можна пе­ретворити на сполучникові, вставивши між предикативними частинами їх сполучник так що або що аж.

У безсполучникових реченнях з порівняльними відношення­ми зміст першої предикативної частини порівнюється зі змістом другої: Погляне — холодною водою обіллє (М. В.); Подивилась ясно — заспівала скрипка (П. Т.). Для перетворення цих речень

на сполучникові перед другою предикативною частиною до­сить вставити порівняльний сполучник мов, наче і т. ін.

Безсполучникові складні речення з різнотипними частинами широко використовуються в художній літературі і є характер­ною ознакою розмовного стилю мовлення. У мові художньої літератури трапляються також безсполучникові речення усклад­неного типу, що об'єднують як однотипні, так і різнотипні без­сполучникові складні речення, а також комбіновані складні сполучниково-безсполучникові речення.

§ 93. Розділові знаки у безсполучниковому складному реченні

Між предикативними частинами безсполучникових склад­них речень вживаються такі розділові знаки, як кома, крапка з комою, двокрапка і тире.

Між предикативними частинами безсполучникових речень з однотипними частинами, коли вони семантично тісно пов'я­зані між собою й означають одночасність перелічуваних явищ, часову послідовність дій, їх перелік, зазвичай ставиться кома. Якщо ж предикативні частини цих речень зберігають відносну самостійність і в своєму складі мають ще розділові знаки, зокре­ма коми, то між ними ставиться крапка з комою (приклади див. на с. 222).

У складних безсполучникових реченнях з різнотипними час­тинами нерідко ставиться двокрапка. Цей розділовий знак, зок­рема, вживається тоді, коли між предикативними частинами речень існують з'ясувально-об'єктні, означальні, а також при­чинні відношення (приклади див. на с. 224).

Між компонентами безсполучникових складних речень з однотипними частинами із зіставно-протиставними відношен­нями ставиться тире (приклади див. на с. 223). Тире ставиться також у складних безсполучникових реченнях з різнотипними частинами, що виражають часові, умовні, наслідкові, по­рівняльні відношення (приклади див. на с. 224).

Вправи

Вправа 186. Визначте різновиди складних речень. Подайте їх схеми. Поясніть принципову відмінність між схемами речень кожного різновиду.

І. 1. Чатує вітер на останнє листя старого дуба, що своїм корінням тримає схили урвища... 2. Дороги розмиті, і чується крик журавлиний. 3. Медові зорі в небі прокидаються, тополі білим листям лопотять. 4. Шелестіли дуби, і смарагдова тиша була. 5. Недумано, негадано Забігла в глухомань, Де сосни пах-

нуть ладаном В кадильницях світань. Де вечір пахне м'ятою, Аж холодно джмелю. А я тебе, а я тебе, а я тебе люблю! 6. Не говори печальними очима те, що бояться вимовить слова (3 пое­зій Л. Костенко).

II. 1.1 даленів брунатний світ, і морок даленів луною. 2. Упа­ли роси на зелені вруна, з діброви обізвався соловей. 3. На обрії, одразу за селом, де оболоню тишею сповито, горять кульбаби, тішачи півсвіту своїм цнотливим молодим теплом. 4. Пережди — минеться. 5. Тоді згадай: десь за стома морями, Десь на крайсвіті мати є твоя І ламле руки, ставши коло брами. А позад неї — вічна течія. 6. Коло горожі порозпускались такі півники, півонії, жоржини, що заберуть очі і не повернуть (3 поезій В. Стуса).

Вправа 187. Визначте засоби поєднання частин безсполучникових ре­чень: інтонація, співвіднесеність видо-часових та способових форм дієслів-присудків у предикативних частинах, порядок розташування частин, па­ралелізм їх синтаксичної структури, лексико-граматичні засоби.

1. Запарувала рілля, тьмяно заблищали на сонці одвернуті лемешами скиби землі (Гр. Т.). 2. Вітри гули віолончеллю, пи­сали пальми акварель (Л. К.). 3. Тут, на березі зеленім, ллються пахощі чудові, шелестять казки осоки, роси сиплються вночі (О. О.). 4. Сизе пір'я в сокола, срібне листя в сокора (Я. Я.). 5. Падає листя з берези, капають роси з гілля (О. О.). 6. Вже розмололи вітряки Останній сніп тепла, Вже виморожує зірки Небесна чиста мла; Останній журавлиний ключ поквапно від­летів... (Г. Л.). 7. Колони йдуть — ріка струмить... (Я. Т.). 8. Ми­кола пізнавав дівчину і не впізнавав: вона була не вербівська (/. Н.-Л.).9. Посієш впору — збереш зерна гору (Я. те.).

Вправа 188. Визначте, які безсполучникові речення є реченнями з од­нотипними, а які — з різнотипними частинами. Як вони співвідносяться зі складними сполучниковими реченнями?

1. Там зелений лозняк тихе марево в'є, біла лілія зовсім не журиться (Я..Я). 2.1 плаче коник серед трав — нема мелодій (Л. К.). 3. Відмріялись мрії, віддумались думи, всі радощі — вщухли, всі барви — погасли (В. Ст.). 4. Чорними ярами по­котився білий туман, одежа вкрилася дрібненькою росою... (М. К.). 5. Колись жила і не зітхала — уміла біль свій тамувать (Я. ¥.). 6. Сіли перепочити і раптом помітили: хтось до них іде (В. Кан.).

Вправа 189. Визначте, які із безсполучникових речень є реченнями відкритої, а які —закритої структури.

1. Там бубоніло радіо, співали пісні, низько слався дим, розбав­ляючи лугове повітря гірким тліном торішньої огудини (Гр. Т.). 2. Тихі яблуні, щастя сліди... (Я. Я). 3. Осінній вітер, осінній шум дерев (Ю. М.). 4. В одчинені двері наліво кричала Мотря,

в двері направо репетувала стара мати (/. Н.-Л.). 5. Чути: кру! кру! кру! в чужині умру... (Б. Л.). 6. Пахне сіном батьківської хати, мама тепле молоко несе... (Я. Я.). 7. Бушують, гудуть і піняться розбурхані хвилі на морі — Задивлені в пропасть без­донну спокійно горять ясні зорі (Б. Л.). 8. Холодніє сіре небо — більше радості не знать (Я. ¥.).

Вправа 190. Безсполучникові речення з однотипними частинами згру­пуйте за семантичними відношеннями. Назвіть найвиразніші засоби по­єднання предикативних частин у кожному випадку.

1. Які довкіл степи лежать, як духмяніє сіножать, як пахне пасіка медами (Я. Я.). 2. Лягли шляхи нові, степи, озера й ріки ожили (В. Сим.). 3. Жовтого листя повінь, туману срібляста нить (Я. Я). 4. Підніме ранок росяні ключі, пролине день за сонцем у короні (Я. Я). 5. Читаю книжку—думаю своє... (Д. Г.). 6. Гус­тий туман, мов сизий крепдешин, Упав навкіл і не зникає з ночі, Даремно в небесах шукають очі Той сумовитий журавлиний клин (С. О.) 7.... Милосердям в нас душа красива, людина гідна — доброти сівач (К. Ч.). 8. Спершу дали йому повечеряти, потім він до пізньої ночі гомонів з чабанами про їхнє життя (О. Г.).

Вправа 191. Випишіть з творів художньої літератури десять речень із зіставно-протиставними відношеннями.

Вправа 192. Доберіть п'ять прислів'їв із зіставно-протиставними відно­шеннями. Правильно проінтонуйте їх. Який розділовий знак відповідає змісту та інтонації?

зі^г

Вправа 193. Визначте семантичні відношенняу безсполучникових ре­ченнях з різнотипними частинами. Обґрунтуйте відповіді.

1. Ясне сонце, тепле й приязне, ще не вспіло наложити палю­чих слідів на землю: як на Великдень дівчина, красується вона в своїм розкішнім убранні... 2. Осінь була дощова: від другої Пречистої як почалися дощі, так день у день лили — до самого Пилипа. 3. Вона знала добре цього Грицька: не було гарячішо­го чоловіка на селі, як він. 4. Чи квасолі, чи гороху треба буде — беріть скільки схочете... 5. Ви мене мов на світ народили: тепер мати не продадуть чобіт... 6. Зітхнули вільніше Пилип і Пріська: тепер же то вони поживуть на волі! 7. Правду Пилип каже: і кріпаки живуть на землі, а не під землею... 8. Обидві ухорка-лись — аж піт пройняв (З те. Панаса Мирного).

Вправа 194. Установіть зв'язок між семантичними відношеннями у без­сполучникових реченнях, типом інтонації та розділовими знаками.

1. Світило сонце, парувала земля. 2. Хочеться самому жити й любити: бажаєш кожному щастя. 3. Світ бігає по її виду, одежі — байдуже (3 те. Панаса Мирного). 4. Річка ставала ширшою і глибшою, починалося царство очерету (Я. С). 5. Сліпучим сяй-

вом грають блискавиці. І серце полохливо терпне, жде: Ось грім розтулить пригорщу-правицю (Я. 77.). 6. Неначе в літеплі, в зерні Купаються доспілі дні — аж тихе сяйво над токами (Я. Я.). 7. Стежки лісові біжать без упину і набігатися не можуть: такі вони вічні, такі несходимі (М. Сем.).

Вправа 195. Правильно проінтонуйте речення. Визначте типи інто­нації. Накресліть інтонаційні схеми.

1. Зраділа земля, усміхнулись високі могили срібною росою; закурілись положисті долини пахучим туманом; жайворонки, як не перервуться, щебечуть; перепели хававкають та підпа­дьомкають... (Я. М.). 2. Може, осінь—то іще не відчай: ще нею можна до зими брести? (Я. Я.). 3. Ридає щастя безутішно, надії в траурах стоять... (О. О.). 4. Тільки вірю: в надії оживатиме часто душа (Я. Я.). 5. Про оранку він уже і не нагадує; вдарив чоботом грудку — земля як кремінь (К. Г).

Вправа 196. Поставте розділові знаки на межі предикативних частин безсполучникових речень, поясніть їх уживання.

1.1. Часом думає Решетняк хто щасливіший на світі за люди­ну? 2. Визорилось небо поля потонули в імлі, у синіх смерках. 3. Крізь проломи цегельні невтомно змигують вії зірок своїм життям живуть, вам ніби лиш натякають на щось незвідані зо­ряні глибини. 4. Обсерваторний люд, певне, ще спить ніякого руху. 5. Звідси людина намагається проникнути в глибини світо­будови звідціль чутливі антени ловлять таємничу, нерозшиф­ровану мову пульсарів. 6. Сергій у захваті весь цей рух, плав­кий, шукаючий, по невидимій градусній сітці, створює настрій урочистості, священнодійства (О. Гончар).

II. 1. Село віддалік темніє дими з димарів комусь пахнуть
затишком, вечірнім солом'яним духом. 2. Закуто все тут панує
диктатура льодів. 3. По міцному злеглому снігу наблизилися
до крайніх хат, до чийогось садка з старезними яблунями по­
кручені стовбури коліна свої старечо повигинали вивернуті
гілки аж по снігу лежать. 4. Встає ліс, начаєний перед боєм ви­
свистує темрявою нічний вітрюга небо свистить своїми небес­
ними соснами. 5. За якусь годину до заходу сонця в радгоспі
зчинилася колотнеча кілька пострілів віддалено пролунало в
степу прокушпелили, ганяючи сюди й туди, верхівці. 6. Мимо­
волі зітхнув стільки разів смерть зазирала в вічі, починаючи
від самого кордону. 7. Не бігло щоб, а неслось, розтрясалось,
летіло оце він любить. 8. Чиста-чиста, наближаючись, біліє
хустина навстріч гарбі Пріся виходить до шляху (О. Гончар).

III. 1. Тепер тієї долини й не видно невеличкі гіллячки висо­
чезних верб, мов тирчаки бур'яну, визирають з-під снігу вулиці
забиті-заметені по дворах врівень з хатами стоять страшенні

снігові баби... 2. Кинулась ранком Пріська з хати ніяким поби-том дверей відчинити! 3. Тепер же треба до соломи якось доби­тись не сидіти ж у нетопленій хаті! 4. Мар'янівщани кохалися у волах, а не в конях конем так — поїхати куди, прогулятися, а волом — робити. 5. Молода душа довго не здерже такої ваги, такого лиха вона знемагає під тим важким гнітом. 6. І то ма­тері утіха виросте поміч буде (Панас Мирний). Для перевірки: І. 1.: 2., 3.; 4.: 5., 6.:

II. 1., 2. все, 3. —, 4.,, 5.:, 6.: 7. — 8.:

III. 1.;;;;2. — 3.: 4.: 5.: 6.: —

Вправа 197. Зіставте безсполучникові речення, на межі предикатив­них частин яких стоїть кома і крапка з комою. Які основні мотиви розріз­нення цих розділових знаків?

1. Буря рвонула, аж затріщала стеля у хаті, загуркотіло у вік­на, заголосило в димарі, тонко та жалібно, аж у серці у Пріськи похолонуло. 2. Тяжка, пекуча туга облягла її серце, важкі дум­ки обсіли голову. 3. У голові в неї гуде, у вухах дзвоне, в очах жовто... 4. Короткий день минає, настає ніч зимня, довга пили-півська ніч. 5. Пріська наказувала чоловікові солі купити, хоч з півпуда; Христя прохала батька привезти з міста гостинця — ■хоч перстень, хоч сережки, хоч стьожку яку-небудь... 6. Не диво, коли в сорок літ прийшлося посивіти; глибокі зморшки поріза­ли високе чоло, покарбували колись повне рум'яне обличчя, "спершу висушивши та вив'яливши його; воно стало жовте, як 'вощане; високий стан осів, пряма спина зігнулася в дугу. 7. Сніг 'розтавав, калюжі текли під піл, під піч, під лави; у хаті, як у льоху, стало холодно, вогко... 8. У вухах його ще вчувався її голос свіжий, тонкий, її сміх молодий та дзвінкий; перед очима, як та причуда, манячила її постать метка, жвава; йому усміха­лося її личко, біло-рум'яне, з ясними очима, з чорними бровами; уся вона, з зеленою керсеткою, з червоною спідницею, приви-^!джувалась йому, як жива... (Панас Мирний).

Вправа 198. Виконайте синтаксичний аналіз безсполучникових склад-.них речень за поданою схемою: 1) кількість і назва предикативних частин; ■2) тип за семантико-структурними зв'язками між частинами (з однотип­ними чи неоднотипними частинами); 3) смислові відношення між час­тинами; 4) особливості структури (відкрита чи закрита); 5) розділові зна­ки; 6) схема.

Осінній дощ

Усміх пославши в останнім промінні,

Згинуло радісне літо;

Дощик уїдливий, дощик осінній

Сіється, наче крізь сито.

Сонце не вийде, не виглянуть зорі,

Мов поховались в будівлі;

Сіється, сиплеться дощик надворі.

Падає, капає з крівлі.

Сиплеться дощик, як з прірви безодні;

Стелються сиві тумани,

Сумно схилились дерева холодні,

Мокнуть діброви й поляни.

Вгору туман піднімається срібний,

Хмарками-смужками в'ється;

Дощик осінній, уїдливий, дрібний.

Падає, сиплеться, ллється.

Г. Чуприпка

II. 1. Тіні довшають та й довшають, наче кажуть людям: скоро ми станемо ніччю. 2. У хаті стало поночіше: то скло на лампі закуріло. 3. Тільки рівненькі, посаджені під шнур кленоч-ки, тополі, дубки, ясени до сонця пнуться та напружуються в бруньках — ось-ось вони луснуть. 4. В лузі чути гомін, хтось мантачить косу — вжіть, вжіть, вжіть. 5. Толочу босими нога­ми прив'ялу гарячу траву в покосах, з неї раз по раз вилітають великі й дрібні, руді й зелені коники, хурчать крильцями і знову зникають, ховаються (Гр. Тютюнник).

СКЛАДНІ СИНТАКСИЧНІ КОНСТРУКЦІЇ

§ 94. Загальні відомості

У мовленні не так уже й часто трапляються складні речення «класичного» зразка—двокомпонентні, що складаються з двох предикативних одиниць, на яких переважно зосереджується ува­га в курсах синтаксису складного речення. Найчастіше вжива­ються складні синтаксичні конструкції, що становлять багато­компонентні, багаточленні складні речення, до складу яких входить три і більше предикативні частини, які відповідним чином пов'язані між собою в одне ціле. Це так звані ускладнені складні речення. І хоча вони широко представлені в різних сти­лях мовлення, в українському мовознавстві й досі залишаються малодослідженими.

Серед складних синтаксичних конструкцій, що складаються з кількох предикативних частин, виокремлюються такі різно­види: 1) безсполучникові багатокомпонентні речення; 2) склад­носурядні багатокомпонентні речення; 3) складнопідрядні бага­токомпонентні речення; 4) складні багатокомпонентні речення з різними типами зв'язку, або складні багатокомпонентні ре-

чення змішаного типу, серед яких, у свою чергу, вирізняють ще низку підрізновидів.

До складних синтаксичних конструкцій зі своєрідною орга­нізацією належать також такі, як період та різні способи пере­дачі чужого мовлення.

§ 95. Безсполучникові багатокомпонентні речення

У сучасній українській літературній мові, зокрема в її ху­дожньому й розмовному стилях, поширені безсполучникові ба­гатокомпонентні речення, в яких в одне ціле об'єднано три і більше предикативні частини. Причому дослідники зазначають, що у мові художньої літератури такі складні безсполучникові конструкції використовуються дедалі ширше.

Серед складних безсполучникових конструкцій виокремлю­ють два основні різновиди: 1) суто безсполучникові; 2) безспо­лучниково-сполучникові.

Складні суто безсполучникові конструкції спостерігаються у мовленні порівняно рідко, причому серед них найпошире­нішими є безсполучникові утворення з однорідною безсполуч­никовістю: Послався зелений барвінок, червоніє зірка, повився горобиний горошок, вовча ступа попустила широке листя, розки­нувся до землі синій ряст, розрослася зелена рута (М. В.); З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця, на ланах грає сонячна хвиля, під хвилею спіє хліборобська доля (П. М.). У першому з наведених речень наявні шість предика­тивних одиниць, а в другому — три, які поєднані між собою безсполучниково. Також рідко трапляються безсполучникові багатокомпонентні складні речення з неоднорідною безсполуч­никовістю, з різнотипними частинами, наприклад: Розбилася, розсипалася грудка — стиглий фунт, пора орать, сіять (К. Г.). Час­тіше зустрічаються безсполучникові багатокомпонентні складні речення водночас із однорідною й неоднорідною безсполучни­ковістю: Не китайкою покрились козацькії очі, Не вимили біле личко слізоньки дівочі; Орел вийняв карі очі на чужому полі, Біле личко вовки з"іли, — така його доля (Т. Ш.); Поглянь: уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, траві струмок воркоче (О. О.). У першому з наведених речень, що складається з п'яти предикативних частин, перші дві поєд­нані однорідною безсполучниковістю, а до них уже неоднорід­ною безсполучниковістю приєднується блок предикативних частин, пов'язаних між собою знову однорідною безсполучни­ковістю. У другому, що складається з чотирьох предикативних

частин, до першої частини неоднорідною безсполучниковістю приєднується вся решта.

Другий різновид багатокомпонентних безсполучникових конструкцій — безсполучниково-сполучникові — трапляється значно рідше, ніж суто безсполучникові, причому серед них бувають як конструкції з однорідною безсполучниковістю й сурядністю, так і конструкції з безсполучниковістю та підряд­ністю, з безсполучниковим поєднанням частин і сурядністю, підрядністю: Минають роки і сторіччя, відходять у небуття покоління людей, змінюються їхні звичаї, вірування та погляди, а великі мистецькі надбання залишаються, надовго переживають своїх творців, по-новому розмовляють з кожним віком (М. Р.); Береги несподівано розступилися, відкривалися спокійні плеса великих заток, які так густо позаростали широким лататтям, так що, здавалося, по ньому можна пройти від берега до берега, не торкаючись босими підошвами темної води (М. Р.). Мітинг почався, гримнув оркестр, з постаменту впало біле полотнище, і всіх, хто тут зібрався, материнською посмішкою привітав юнак у традиційній формі пілота (Ю. 3.). У першому з наведе­них речень, що складається з чотирьох предикативних частин, перші три частини поєднані між собою безсполучниково, а чет­верта, ускладнена однорідними присудками, — протиставним сполучником а. У другому реченні, що також містить чотири предикативні частини, перші дві поєднані між собою безсполуч­никово, третя приєднується до другої за допомогою сполучного слова які, а четверта з'єднана з третьою парним сполучником так що. У третьому реченні, що складається з п'яти предика­тивних частин, перші три частини поєднані безсполучниково, четверта — сполучником сурядності і, а до неї вже приєднуєть­ся п'ята частина за допомогою сполучного слова хто.

§ 96. Складносурядні багатокомпонентні речення

У мовленні досить широко представлені багатокомпонентні складносурядні речення, щоправда, не всіх типів, а тільки ті, пре­дикативні частини яких поєднуються в одне ціле за допомогою єднальних, зокрема приєднувальних, і розділових сполучників.

Найпоширенішими є складносурядні речення, предикативні частини яких поєднані єднальними сполучниками: Тяжких де­рев стривожені ряди Загомоніли раптом, затремтіли, І довгі трави стебла похилили, І покотилася недобра вість, І змовкло все (М. Р.); Не загримів ні грім у хмарах, ні зловісні блискавки не розкраяли неба врочистим спалахом, ні бурі не повивертали з корінням могутніх столітніх дубів (О. Довж.); Ні їсться, ні

п'ється, ні серце не б'ється, і очі не бачать, не чуть голови (Т. Ш.); Лиш небо гуде неокрає, Та сім'я журавлина на крилах весну піднімає, Та ясними ночами зорі світять мечами, На Дону, на Дніпрі, на Дунаї {А. М.). У першому з наведених речень пре­дикативні частини поєднуються єднальним сполучником і, в другому — повторюваним ні...ні, в третьому — то сполучни­ком ні... ні, і, то безсполучниково; у четвертому в ролі єдналь­ного виступає сполучник та.

Досить часто предикативні частини багатокомпонентних складних речень поєднуються за допомогою повторюваних розділових сполучників то... то, чи... чи та ін.: То вітерець дихне по ниві, То коник в житі засюрчить, То радісно бджола з добут­ком, Злетівши з квітки, задзижчить (Л. Г.); Чи щось сказати хоче, чи так душа болить, чи розгнівилась на когось, чи все ра­зом бентежиться в її вразливій натурі (М. Ш.).

Іноді в ролі єднального може виступати повторюваний спо­лучник а, за допомогою якого поєднуються предикативні час­тини з перелічувальною інтонацією: А вечір палить вікна не­знайомі, А синя хмара жаром пройнялася, А синій ліс просвічує вогнем, А вітер віти клонить і співає мені в ушах (М. Р.).

Складносурядні речення, предикативні частини яких поєд­нуються протиставними сполучниками, бувають лише двоком­понентні. Однак вони можуть входити до складу багатоком­понентних складносурядних речень, поєднуваних іншими спо­лучниками сурядності, творячи при цьому своєрідні блоки, які об'єднуються в одне ціле єднальними чи розділовими сполуч­никами або безсполучниково: І колишеться м'ята, ітремтить далина, і доріг так багато, а вітчизна — одна (А. М.); Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару (І. Котл.).У першому з наведених речень, що складається з чотирьох предикативних частин, три перші поєднані єднальним сполучником /, а четверта приєд­нується до третьої, творячи з нею своєрідний блок, за допомо­гою протиставного сполучника а. У другому реченні за допо­могою протиставного сполучника а поєднано три пари склад­носурядних речень, до яких протиставним сполучником та приєднано останню частину цього складного синтаксичного утворення.

§ 97. Складнопідрядні багатокомпонентні речення

В одному складнопідрядному реченні при головній частині може бути кілька (дві і більше) підрядні частини. Це багатоком­понентні складнопідрядні речення. Такі речення можуть мати

підрядні частини всіх існуючих типів і використовувати всі за­соби підрядного зв'язку. Серед багатокомпонентних складно­підрядних речень розрізняють: а) конструкції з послідовною підрядністю (включенням); б) конструкції із супідрядністю; в) конструкції, що поєднують у собі супідрядність і послідовну підрядність.

§ 98. Конструкції з послідовною підрядністю

Багатокомпонентні складнопідрядні речення з послідовною підрядністю — це такі складнопідрядні утворення, в яких при одній основній головній частині виступає дві і більше підрядні, залежність яких від головної будується ланцюжком, тобто пер­ша підрядна частина безпосередньо відноситься до головної, яка є абсолютно незалежною, друга підрядна — до першої підрядної, третя — до другої і т. ін. Причому кожна підрядна частина виступає щодо наступної в ролі головної, а всі підрядні разом становлять своєрідний блок підрядних речень, які перебу­вають у певній залежності від абсолютно незалежної головної частини. Так, у реченні Не поет, хто забуває про страшні на­родні рани, Щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани (Л. У.) головною частиною є Не поет, а від неї залежить блок підряд­них речень, що складається з двох предикативних одиниць {хто забуває про страшні народні рани і щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани). Друга підрядна частина залежить від першої, яка щодо неї є головною.

Схематично залежність частин складнопідрядного речення з послідовною підрядністю зображується так¹:

Головна частина Перша підрядна частина Друга підрядна частина

Конструкції з послідовною підрядністю називають іще включенням.

Залежно від місця підрядної частини щодо основної головної розрізняють підрядні частини різних ступенів: першого (перша підрядна частина), другого (друга підрядна частина), третього

'Паралельно використовують лінійні схеми. Відповідно подана схема матиме такий вигляд:

хто? з якою метою?

[ ], (хто...), (щоб...). 234

(третя підрядна частина) і т. ін. Так, у реченні Йому було так пильно, що він не помічав навіть, як копиця свіжої трави зсува­лась... на спини буйволам і розтрушувалась по дорозі, коли високе колесо, зачепившись за камінь, відкидало на бігу плетену гарбу (М. К.), що складається з чотирьох предикативних частин, ос­новною головною частиною є Йому було так пильно, тоді як наступні підрядні частини (перша, що починається сполучни­ком що, друга — як, третя — сполучником коли) є підрядними частинами першого, другого і третього ступенів.

У сучасній українській мові найуживанішими є конструкції з послідовною дво- і триступеневою підрядністю, тобто кон­струкції, в яких при одній основній головній частині виступа­ють дві-три підрядні частини, поєднані з головною послідов­ною підрядністю; рідше трапляються чотириступеневі і зовсім рідко — п'ятиступеневі конструкції.

Найпоширенішим різновидом складнопідрядних речень з по­слідовною підрядністю є речення, в яких першою стоїть основна головна частина, а далі послідовно розміщуються підрядні. Проте нерідко підрядні частини одного ступеня, що йдуть після основної головної, розриваються підрядними наступних сту­пенів: Одного дня Ольга Петрівна виявила, що з вішалки, яка стояла в коридорі, зник старий піджак (М. О.).

Не так уже й рідко основна головна частина переноситься на кінець складнопідрядного речення з послідовною підрядні­стю: Як засутеніло, що ткати не видно вже, Давид виліз із-за верстата (А. Г.).

Зрідка головна частина може бути розташована в середині складнопідрядного речення з послідовною підрядністю, розри­ваючись на частини: Що б ви не викладали — літературу чи історію, фізику чи креслення, біологію чи математику, першим вогнищем захоплення, до якого ви повинні привести свого вихо­ванця {якщо тільки ви хочете бути його вихователем), має бути книга (В. С).

§ 99. Конструкції з супідрядністю

Супідрядність — це такий тип підрядності, за якого підрядні частини (дві і більше) залежать від тієї самої головної. Залежно від того, як у цих реченнях виражено підпорядкованість кожної з підрядних частин головній (чи супідрядні частини однорідні, чи різні за своїм значенням), виокремлюють два різновиди су­підрядності: однорідну й неоднорідну.

За однорідної супідрядності підрядні частини, відносячись до тієї самої головної частини, є однорідними. Пояснюючи всю головну частину або якийсь із її членів, вони однакові за своїм

значенням, відповідають на те саме питання і, творячи разом своєрідний блок, перебувають між собою в приєднувально-пе­релічувальних (зрідка в розділово-перелічувальних) відно­шеннях.

Звичайно підрядні частини однорідних супідрядних речень приєднуються до головної за допомогою однакових сполучних засобів: Нема на світі сили, яка б перепинила шлях весні, яка 6 перешкодила б людству йти до миру (Ю. 3.); Мало не до самого вечора він ходив з матір'ю і все розповідав про те, як на цьому заводі робочі руки плавлять метал, як виростає і шириться місто над морем (І. П.); Там, де Личка круто в 'ється, де хати в садах, де носила мене мати в поле на руках, там узяв я пісню в серце із людських сердець (Д. П.). У першому з наведених прикладів дві однорідні підрядні частини приєднуються до головної за допо­могою сполучного слова яка, у другому — як, у третьому засо­бом їх приєднання є сполучне слово де.

Схеми розглянутих вище речень будуть такими:

/\

як

як

/\

ДЄ

ДЄ

ЯКІ

яка

друге речення

третє речення

перше речення

відносяться до різних слів у ній або до того самого слова, але відповідають на різні питання.

Неоднорідна супідрядність, за якої підрядні частини пояс­нюють різні члени головної частини, називається рівночленною супідрядністю: Земле моя, всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені (І. Ф.); Щоб бути гідним продовжувачем справедливої справи батьків, дідів і прадідів, треба насамперед знати свою батьків­ щину, той край, у якому ти народився і виріс (І. П.).

У першому з наведених речень перша підрядна частина є присубстантивно-атрибутивною до слова головної частини си­ли, а друга, мети, — пояснює головну частину в цілому; у дру­гому реченні перша підрядна частина мети пояснює всю голов­ну частину, а друга, присубстантивно-атрибутивна, — лише одне її слово край.

щоб/

у якому

друге речення

Схеми цих речень матимуть такий вигляд:

	/
ЩО /	' щоб\

перше речення

Іноді однорідні підрядні частини приєднуються до голов­ної різними (але обов'язково однотипними) сполучниками чи сполучними словами, а підрядні частини при цьому відповіда­ють на однакові питання: Почали радитися, як їм вибратися з плавнів, куди йти (М. К.).

Однорідність підрядних частин у супідрядних складних ре­ченнях нерідко веде до пропуску другого чи взагалі наступно­го зі сполучників підрядності, а зв'язок між підрядними частина­ми в таких випадках виражається за допомогою або сполуч­ників сурядності, або безсполучниково: Як тільки смеркне і чорне небо щільно укриє землю, далекий обрій враз розцвітає чер­воним сяйвом (М. К.).; Аркадій Петрович прислухався, як сту­кали чиїсь каблуки, пересувалися стільці, тонко дзвеніла склянка (М. К.). Якщо у першому з наведених речень друга підрядна частина з пропущеним підрядним сполучником як поєднуєть­ся з першою за допомогою сполучника сурядності /, то в дру­гому реченні друга і третя підрядні частини з пропущеними спо­лучниками підрядності як поєднуються з першою безсполуч­никово.

Неоднорідна супідрядність — це така супідрядність, за якої кілька підрядних частин, пояснюючи ту саму головну частину,

Якщо дві й більше підрядні частини пояснюють те саме сло­во головної або й усю головну частину, але, будучи за своїм значенням неоднорідними, відповідають на різні питання, така супідрядність називається одночленною: Я жив би двічі і помер би двічі, Якби було нам два життя дано, Щоб ворогові глянути у вічі, Не зганьбленим зберігши знамено (М. Б.). У наведеному прикладі перша підрядна частина, відповідаючи на питання за якої умови?, є підрядною умови, а друга, що відповідає на пи­тання з якою метою?, є підрядною мети.

Поряд з однорідною й неоднорідною супідрядністю трап­ляються також випадки супідрядності змішаного типу, коли в одному складнопідрядному реченні поєднуються обидва її різ­новиди: Коли пацієнт задрімав, Інна вийшла і, присівши на східцях вагончика, стала дивитися, як трудився тік, як дівчата та жінки, закутані хусточками до очей, шугають з лопатами в руках серед ворохів пшениці, горнуть і горнуть, вантажачи очи­щене зерно в кузови машин (О. Г.); Ми будем слухать мову щиру, Що в хвилях принесе ефір, Що всі народи хочуть миру І що війну здолає мир (В. Сос).

Якщо у першому реченні перша підрядна частина часу, при­єднана до головної за допомогою сполучника коли, пояснює

всю її загалом, а інші дві, будучи однорідними з'ясувальними, — лише одне слово дивитися, то в другому перша підрядна час­тина, приєднуючись до головної за допомогою сполучного сло­ва що і будучи присубстантивно-атрибутивною, пояснює імен­ник головної частини мову, а решта дві, приєднані сполучни­ком що, є знову-таки однорідними, з'ясувальними (пояснюють дієслово будем слухать).

що

що

ЩІ

Схеми цих речень будуть такими:

		Ч
Коли/	/ як	я
	1 1	Г" 1

§ 100. Конструкції з послідовною підрядністю і супідрядністю

Конструкції з послідовною підрядністю і супідрядністю — це такі багатокомпонентні складнопідрядні речення, що по­єднують у собі послідовну підрядність і супідрядність. В одних із цих конструкцій переважає послідовна підрядність, в інших — супідрядність: / знали ми, що там далеко десь у світі, Який ми кинули для праці, поту й пут, За нами сльози ллють мами, жінки і діти, Що други й недруги, гнівнії та сердиті, І нас, і намір наш, і діло те кленуть (І. Ф.); Лише той гідний світлого майбутньо­го, хто свято шанує минуле, пишається героїчною історією сво­го народу і все робить для того, щоб сучасне було не менш слав­не, щоб уписалося воно золотими сторінками на скрижалі історії (І. Ц.). У першому з наведених речень, що складається з трьох підрядних частин, переважає однорідна супідрядність (дві з них є однорідними), у другому, що також має три підрядні части­ни, — послідовна підрядність (дві з них поєднані послідовною підрядністю).

що

що\

який

Наведемо схеми:

хто
1 А. 1

щоб

§ 101. Складні багатокомпонентні речення з різними типами зв'язку

В одному складному реченні, до якого входить кілька пре­дикативних частин, можуть поєднуватися різні типи зв'яз­ку: одні частини таких речень з'єднуються сполучниками су­рядності, інші—сполучниками підрядності та сполучними сло­вами, ще інші — взагалі безсполучниково. Серед таких син­таксичних конструкцій можна виокремити кілька типів: 1) із сурядністю та підрядністю; 2) із сурядністю й безсполучни­ковим зв'язком; 3) з підрядністю та безсполучниковим зв'яз­ком; 4) із сурядністю, підрядністю та безсполучниковим зв'яз­ком.

Найпоширенішими із зазначених конструкцій є так звані сурядно-підрядні складні речення, в яких одні предикативні ча­стини поєднані сурядним, а інші — підрядним зв'язком.

Серед сурядно-підрядних складних речень виокремлюються три різновиди: а) дві чи кілька сурядних частин поширюються однією спільною підрядною частиною; б) лише одна з двох чи кількох сурядних частин має при собі підрядні частини; в) кожна з двох або кількох сурядних частин має при собі підрядні час­тини. Перший з наведених різновидів трапляється порівняно рідко. Так, у реченні Така там була температура, і так мене парою проймало, і стільки крові з мене вийшло, що я відчув себе здоровшим підрядна частина що я відчув себе здоровшим однако­вою мірою стосується кожної з трьох сурядних частин, які щодо підрядної виступають як головні.

Значно частіше зустрічаються сурядно-підрядні складні ре­чення, в яких лише при одній з кількох сурядних частин висту­пає одна або кілька підрядних: / день іде, і ніч іде, І, голову схо­пивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і нау­ки (Т. Ш.); Ідуть од шахти шахтарі, А даль така широка та іскриста Там, де рум 'яна стежка од зорі Біжить в село, що стало уже містом (В. Сос). У першому реченні, що має три сурядні частини, підрядна є лише при третій з них, а в дру­гому, до складу якого входять дві сурядні частини, — лише при другій.

Нерідко також трапляються сурядно-підрядні складні ре­чення, в яких кожна сурядна частина має при собі одну чи кіль­ка підрядних: Коли мені кажуть Київ, я бачу Дніпро, стоячи на Володимирській гірці, я схиляюсь над неосяжним простором, що відкривається моїм очам унизу, і в мене таке відчуття, не­наче я птах, мовби лечу я, розпластавши руки й крила, зато­чую великі кола над тим чарівним світом, який лежить унизу (П. 3.).

^ 239

Схема цього сурядно-підрядного складного речення мати ме такий вигляд:

і------ М

Коли

, що

наче | \ мовби

який

У художній літературі, щоправда зрідка, вживаються складні синтаксичні конструкції із сурядністю та безсполучниковим зв'язком. Наприклад, у реченні / всі ми, як один, підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в тисячні боки розприска­лися штуки Та відривки скали: Ми з силою розпуки Раз по раз гримали о кам'яне чоло (І. Ф.) до останньої з трьох частин, по­в'язаних між собою сполучниками сурядності і — і — і, безспо­лучниковим причиновим зв'язком приєднується четверта пре­дикативна частина.

Порівняно рідко зустрічаються також складні синтаксичні конструкції, в яких предикативні частини поєднані між собою підрядністю й безсполучниковим зв'язком: Коли вона просну­лась, на столі вже горіла свічка, в кімнаті нікого не було, у чорні смолисті вікна дріботів дощ, наче билися дзьобиками в скло лас­тів'ята, шукаючи, де б погрітись (О. Г.). У цьому реченні пер­ша підрядна частина, яка стоїть на початку складної синтак­сичної конструкції, пояснює всі три наступні головні частини, пов'язані між собою однорідною безсполучниковістю; до тре­тьої з головних частин приєднується друга підрядна частина сполучником підрядності наче, а до неї третя підрядна части­на — сполучним словом де. Схема цього речення матиме та­кий вигляд:

наче
де

Четвертий різновид складних багатокомпонентних конст­рукцій з різними типами зв'язку, в яких предикативні частини поєднані сурядністю, підрядністю і безсполучниковим зв'язком, також зустрічається порівняно рідко, переважно в художньо­му стилі мовлення. Наприклад, за типом цієї конструкції може будуватися цілий вірш: Осліплені місяцем гори блищать, їм кед-

ри і сосни казки шелестять, І дивні пісні їм співають вітри, Що нишком підслухали в моря з гори. Осяяні місяцем гори блищать, Осріблені місяцем сосни шумлять, А море і сердиться й лає вітри, Що нишком його підслухають з гори (О. О.).

У наведеному вірші, що складається лише з двох складних речень, перші дві предикативні частини кожного з них поєд­нані безсполучниково, третя приєднується до попередніх за допомогою сполучників сурядності і, а, а остання, що в кожно­му з речень виступає як присубстантивно-атрибутивна, при­єднується до третьої підрядним зв'язком за допомогою сполуч­ного слова що.

Період

Дуже близькою до складних синтаксичних конструкцій є своєрідна форма організації складних, а зрідка й простих ускладнених речень, що широко представлена в мові худож­ньої літератури і в публіцистичному та науковому мовленні і відома під назвою «період».

Період — це розгорнутий вислів, що як за змістом, так і інто­наційно чітко розпадається на дві взаємно врівноважені частини й характеризується єдністю змісту та інтонації. За складом це за­звичай багаточленне складне речення, хоч зрідка трапляється й ускладнене просте, що характеризується вичерпною повнотою змісту й гармонійністю синтаксичної структури. З погляду інто­наційного періоду притаманна ритмічна завершеність інтонації, тобто закономірне підвищення і зниження голосу.

Період — це не окремий структурний тип, а лише різновид існуючих типів речень, який вирізняється деякими специфіч­ними ознаками будови й особливою вимовою. При читанні періоду створюється певна ритмічність вислову: його почина­ють читати спокійно, потім голос поступово підвищується, досягаючи кульмінації, а після паузи знову знижується до пер­вісного спокійного тону.

Перша частина періоду, що містить у собі основу вислову й характеризується наростанням інтонації, називається підви­щенням, а друга, заключна, — зниженням. У великих за обсягом періодах підвищення і зниження за допомогою невеликих пауз можуть розпадатися на дрібніші частини — члени періоду. За змістом період становить закінчене структурне ціле. Семантичні відношення між його частинами ті самі, що й між частинами складного речення — часові, причинні, умовні, протиставні, розділові тощо.

За будовою період найчастіше є багатокомпонентним склад­нопідрядним реченням, що зазвичай у першій його частині

містить головну та кілька однорідних підрядних частин. Харак­терною ознакою періоду, що складається зі складного речення, є, як уже зазначалося, чітке членування його на дві частини як інтонаційно, так і за змістом: перша частина періоду — підви­щення, — в якій перелічуються окремі явища, зіставляється з дру­гою, заключною, яка містить висновок, узагальнення, наслідок. Періоду властивий постійний порядок розташування частин: перша містить низку однорідних елементів, які і за змістом, і гра­матично залежать від другої. Причому перша частина періоду замикається другою логічно, граматично й інтонаційно, що ство­рює завершеність, властиву цій синтаксичній структурі: Чи тільки терни на шляху знайду, Чи до мети я певної дійду, Чи без пори скінчу той шлях тернистий, — Бажаю так скінчити я свій шлях, Як починала: з співом на устах (Л. У.); Коли згадаємо, на якому маленькому клаптику землі розташувався Верхній город Ярослава Мудрого дев'ятсот років тому, і коли згадаємо, що сто п'ятдесят років тому на Хрещатику були тільки шинки й вино­курні, коли згадаємо, що дев'ятнадцяте сторіччя Київ зустрів, маючи лише кілька десятків кам 'яних будинків і являючи собою, як зазначав один мандрівник, «тільки спогади та надії великого міста», — то тільки тоді побачимо, до яких фантастичних розмірів розрослося наше місто нині (П. 3.); Коли глухого генія-музики Уже людські не досягали крики, Коли він чув лиш бунт німих стихій І з них, у пінній пристрасті своїй, Складав гармонії, щоб сам не чути, — Настигла смерть (М. Р.). Основу наведених пері­одів становлять складні речення: першого — з кількома суряд­ними частинами, другого — з кількома підрядними умови, тре­тього — з підрядними часу, які разом з другою частиною, що виступає як головна, утворюють складні речення ускладненої структури. Чітке розмежування першої й заключної частин пері­оду, який здебільшого має структуру складнопідрядного речен­ня, на письмі здійснюється за допомогою розділових знаків: між першою і другою частинами такого періоду, як це видно з наве­дених прикладів, ставиться кома й тире.

Зрідка, як уже зазначалося, період може являти собою й просте ускладнене речення з однотипними групами однорідних членів у першій частині: Микола Дем 'янович побудував собі тро­хи вище й ближче до шляху нову хату, прекрасну хату на три кімнати з кухнею, з прибудовою, хату на дерев'яній підлозі, під шифером, хату з шахвами й комодами, з холодильником, з теле­візором — все як у людей (О. Л.). Як бачимо, в цьому періоді, друга, висновкова частина зовсім коротка.

У періодах, що становлять просте ускладнене речення, дру­га, заключна, частина зазвичай починається з узагальнюваль-ного слова, перед яким ставиться тире.

КОНСТРУКЦІЇ З ЧУЖИМ МОВЛЕННЯМ § 103. Загальні відомості

До складних синтаксичних конструкцій тісно прилягають конструкції з чужим мовленням, під яким розуміють різні спо­соби передачі мовлення чи думок якоїсь особи, що включаються в авторську розповідь.

Форми і засоби передачі чужого мовлення залежать від си­туації спілкування, мети та призначення повідомлення. Так, в одних випадках важливо передати не тільки зміст, а й саму форму чужого мовлення з точним відтворенням його лексич­ного складу й граматичної будови, в інших — досить передати лише зміст.

Залежно від лексико-синтаксичних засобів і способів пере­дачі чужого мовлення розрізняють дві основні його форми: пряму (пряма мова); і непряму (непряма мова). Речення з пря­мою мовою спеціально призначені для точного відтворення чужого мовлення з повним дотриманням не тільки його змісту, а й форми, а речення з непрямою мовою — лише для передачі змісту чужого мовлення. Крім зазначених двох основних, най­поширеніших форм передачі чужого мовлення, існують і деякі інші форми, зокрема невласне пряма мова, а також діалогічне мовлення та цитування.

§ 104. Пряма мова

Пряма мова —це точне відтворення чужого вислову зі збере­женням його лексичних, синтаксичних та інтонаційних особливо­стей. Як правило, вона супроводжується словами автора, з яких стає відомо, хто, за яких обставин і в який спосіб висловив пря­му мову.

Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, в середи­ні її або після неї: Промовила конвалія: «.Прощай, гаю милий!» (Л. У.); «Вам здається, — обізвалася сусідка, — що тепер море, як синій птах». (М. К.); «А в нашій учительській роботі треба, щоб минули роки і десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцем перші палички і кружечки, написав перше слово», — думав про себе учи­тель (І. П.).

Слова автора при прямій мові є синтаксичним центром, що організовує конструкцію з чужим мовленням, засобом його уве­дення в розповідь. Пряма мова разом зі словами автора—особ­ливий тип синтаксичної будови, близький до складного без­сполучникового речення з різнотипними частинами, проте і

вони не становлять одного речення. Зв'язки прямої мови зі сло­вами автора на письмі регламентуються спеціальними пунк­туаційними правилами, а в усному мовленні — інтонацією.

Іншим засобом передачі чужого мовлення є непряма мова, в якій не зберігаються особливості мовлення мовця, а лише передається загальний зміст сказаного, причому ця передача змісту чужого мовлення здійснюється від особи автора.

§ 105. Непряма мова

Непряма мова — це чуже мовлення, введене автором роз­повіді в текст у формі з'ясувальної підрядної частини складно­підрядного речення. Вона не є самостійною синтаксичною оди­ницею, а разом зі словами автора становить складнопідрядне з'ясувальне речення, в якому головна частина — це слова авто­ра, а підрядна — непряма мова. Отже, за цього способу пере­дачі чужого мовлення, як і при прямій мові, синтаксичним цент­ром є слова автора, які виступають у ролі головної частини складнопідрядного речення: Мати через пліт запитала сина, куди він збирався (М. С); Варвара спитала у начальника станції, чи можна послати радіограму в Москву (Л. П.).

Нерідко в усному і писемному мовленні пряму мову доводить­ся замінювати непрямою. У такому випадку утворюється склад­нопідрядне речення, до головної частини якого (нею, як уже за­значалося, є слова автора) за допомогою сполучників що, щоб, чи та сполучних слів займенниково-прислівникового походження приєднується підрядна частина, якою стає пряма мова. Пор.:

Пряма мова Непряма мова

Христя питає чоловіка: «Чи не Христя питає чоловіка, чи не

час уже обідати?» (П. М.). час уже обідати.

«Почали сіно возити Ь> — заці- Аркадій Петрович зацікавився,

навивсь Аркадій Петрович чи почали сіно возити.
(М. К.)

«Справжня народна пісня, — М. Горький писав, що справж-
писав М. Горький, — уміє го- ня народна пісня уміє говорити
ворити від душі найпростіши- від душі найпростішими, а то­
ми, а тому красивими слова- му красивими словами,
ми» (А. М.).

«Скиньте мого чемодана», — Скульптор сказав, не оберта-

сказав скульптор, не оберта- ючись до тачанки, щоб скину-

ючись до тачанки (О. Г.). ли його чемодана.

«Черниш, яке в нас сьогодні чис- Шкутильгаючи поруч, Сагайда

лої» — спитав похмуро Сагай- похмуро спитав Черниша, яке

до, шкутильгаючи поруч (О. Г.). сьогодні число.

Залежно від мети розповіді в оформленні непрямої мови бе руть участь різні з'ясувальні сполучники і сполучні слова: якщо чуже мовлення становить розповідне речення, то у формі не­прямої мови во