Складнопідрядне речення 1 страница

§ 74. Загальні поняття про складнопідрядне речення

Складне речення, що складається з двох або більше преди­кативних одиниць, поєднаних в єдине семантичне й граматичне ціле підрядним зв'язком за допомогою сполучників підрядності чи сполучних слів та інших граматичних засобів, називається складнопідрядним.

Предикативні частини складнопідрядного речення синтак­сично нерівноправні: одна з них підпорядкована іншій. Отже, частина складнопідрядного речення, що перебуває в синтак­сичній залежності від іншої, головної частини, називається підрядною. Частина складнопідрядного речення, якій підпоряд­кована підрядна частина, називається головною.

Залежність підрядної частини від головної у складнопідряд­ному реченні мислиться як поняття синтаксичне. У семантич­ному значеннєвому відношенні обидві частини складнопідряд­ного речення бувають рівноцінні, однак нерідко саме підрядна частина передає основний зміст усього складнопідрядного ре­чення. Так, у реченнях Не диво, коли в сорок літ прийшлось поси­віти (П. М.); / важко було зрозуміти, чи жартує вона, чи гово­рить всерйоз (О. Г.); Навіть чути, як пливе в далечінь невтомна земля (М. С.) їхні головні частини {Не дивно, І важко було зро­зуміти, Навіть чути) не розкривають значення вислову; нав­паки, предметний зміст кожного з наведених складнопідрядних речень міститься саме в їх підрядних частинах, які, наповню­ючи головні частини реальним змістом, надають кожному з них певної семантичної завершеності. Головна частина складнопід­рядного речення не завжди є самостійною і з погляду струк­турного, що формально виявляється в її неповноті, у наявності вказівного слова, що потребує розкриття, пояснення, особли­вої форми присудка тощо: Писав щось, чого ніколи не повинно побачить стороннє око, тільки для себе (М. К.). Отже, предика­тивні частини складнопідрядного речення перебувають у тіс­ному взаємозв'язку, лише разом становлячи семантичне і струк­турне ціле.

Складнопідрядні речення дуже різноманітні за своєю будо­вою. В одних з них підрядна частина відноситься до окремого слова головної частини (іменника, дієслова тощо) як до лекси-ко-морфологічної одиниці, в інших — до головної частини в цілому як до предикативної одиниці; в одних підрядні частини приєднуються до головних за допомогою сполучників, в інших — за допомогою сполучних слів, які, однак, в обох ви-

падках завжди супроводжують ці підрядні частини, будучи їх невід'ємними елементами; в одних складнопідрядних реченнях наявні співвідносні, вказівні слова як необхідні складники го­ловної частини, в інших вони відсутні; в одних реченнях місце підрядної частини щодо головної відносно вільне, в інших — стале, фіксоване; в одних реченнях співвідношення видо-часо-вих і способових форм дієслів-присудків головної й підрядної частин обмежені, в інших — відносно вільні. Таке розмаїття структури складнопідрядних речень значно ускладнює їх кла­сифікацію.

§ 75- Основні засоби організації складнопідрядного речення

Основними засобами зв'язку між предикативними части­нами складнопідрядних речень, крім інтонації, є: 1) сполуч­ники підрядності; 2) сполучні слова; 3) співвідносні (вказівні) слова.

Сполучники підрядності, належачи до основних засобів зв'яз­ку підрядної частини з головною, містяться у підрядній час­тині складнопідрядного речення, не будучи, проте, її членами. Виконуючи суто службову функцію, вони є лише засобом зв'яз­ку її з головною. Службовий характер цих сполучників вияв­ляється також у тому, що вони не можуть бути виділені за до­помогою логічного наголосу, а односкладові сполучники висту­пають як проклітики, тобто у вимові зливаються з наступним словом: Ой, не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі (П. Т.). Проте з погляду семантичного між сполучника­ми підрядності все-таки є істотна відмінність. Одні з них точно й однозначно вказують своїм лексичним значенням на відно­шення, які виражаються у складнопідрядних реченнях, у зв'яз­ку з чим вони дістали назву семантичних: Видно, що було вже пізно, бо ніде по хатах не світилось (П. М.); Якби ви з нами подру­жились, Багато б дечому навчились (Т. Ш.). У першому з наве­дених речень сполучник бо вказує на причинні відношення, а в другому сполучник якби — на умовні. Інші сполучники підряд­ності, будучи полісемантичними, не вказують однозначно на певний вид відношень, не мають точно визначеного значення і виражають лише залежність однієї предикативної частини від іншої, а отже, можуть вживатися в різних за значенням склад­нопідрядних реченнях. Такі сполучники називають ще асеман- тичними, функціональними. До них, наприклад, належать спо­лучники: що, який може виступати як у складнопідрядних реченнях з'ясувальних, так і означальних, тобто в присубстан-

тивно-атрибутивних, займенниково-співвідносних; як, що вжи­вається в з'ясувальних, порівняльних та в деяких інших складно­підрядних реченнях. Пор., наприклад, речення, в яких підряд­на частина, залишаючись незмінною, приєднується до різних головних частин за допомогою того самого сполучника як: Я не помітив, як кімната спорожніла (з'ясувальне); Я прийшов після того, як кімната спорожніла (часове); Не встиг я прийти, як кімната спорожніла (часове).

Сполучні слова — це переважно відносні займенники і при­слівники займенникового походження на зразок який, чий, кот­рий, хто, що; як, де, куди, звідки, чому та ін. На відміну від спо­лучників вони не лише пов'язують підрядну частину складно­підрядного речення з головною, а й є одним із членів підрядної частини. Як і будь-який інший член речення, сполучні слова затримують на собі наголос, а односкладні сполучні слова що, хто, як виділяються ще й логічним наголосом, щоб не сплута­ти їх з омонімічними сполучниками.

Співвідносні, або вказівні, слова, на відміну від сполучників і сполучних слів містяться в головній частині складнопідрядно­го речення. Вони формально завершують головну частину, посідають місце необхідного за семантикою члена речення, проте, не будучи у повному розумінні повнозначними, не ви­ражають самого значення, а лише сигналізують про те, що воно буде виражене в наступній, підрядній частині. Отже, співвід­носні слова є немовби представниками і посередниками підряд­ної частини в головній. Уже сама наявність у головній частині співвідносного слова позбавляє її семантичної завершеності, незалежності, примушує чекати продовження — відповід­ної підрядної частини, яка й розкриває конкретне значення цього співвідносного слова: Я той, що греблі рвав (П. В.). У цьому реченні значення співвідносного слова той, що міс­титься в головній частині, розкривається підрядною части­ною.

У ролі співвідносних слів зазвичай виступають вказівні займенники або прислівники займенникового походження той, такий, там, туди, тоді, так та ін. Значно рідше в ро­лі співвідносних слів можуть виступати також займенники та займенникові прислівники інших розрядів: ніхто, ніщо, хтось, щось, кожний, всякий, все, всі; скрізь, всюди, завжди, десь таін.

Важливим елементом побудови складнопідрядного речен­ня є порядок розміщення його предикативних частин. В одних складнопідрядних реченнях підрядна частина завжди стоїть у постпозиції, тобто після головної частини або після слова, до якого вона відноситься (складнопідрядні речення причини, за-

йменниково-співвідносні, присубстантивно-атрибутивні й уза­галі означальні), в інших вона може стояти як після головної частини, так і перед нею (складнопідрядні речення часу, мети, місця), ще в інших — в середині головної частини (присубстан­тивно-атрибутивні, означальні, умовні, порівняльні). Пор., на­приклад: Поет не боїться від ворога смерті, бо вільная пісня не може умерти (Л. У.); Весело летіло полум'я під казанами, як лизало язиком бантину (І. Н.-Л.); Поки встало сонце, усе вже було готове (П. М.); І коли вони стали на вершечку, з прибереж­них скель знявся табун морських птахів (М. К.); Потреба кра­си, що жила в душі Антона, викликала в ньому потребу шукати Г/'(М. К.); Під наметом кучерявої ялини, що росла посередині га­лявини, тіні зійшлись і змішались (С. В.); Вечори в роті, якщо солдати не йшли рити траншеї й тягти шпали, проходили в дов­гих розмовах (О. Г.).

Важливу роль в організації складнопідрядних речень відіграє також співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків їх головної і підрядної частин. Від цих спів­відношень у багатьох випадках залежать ті чи ті значення під­рядних частин складнопідрядних речень, проте в різних речен­нях роль їх не однакова, що буде видно з аналізу конкретних різновидів складнопідрядних речень. Зазначимо, що співвідно­шення видо-часових і способових форм дієслів-присудків зде­більшого відносно вільне лише в реченнях з підрядною части­ною, яка відноситься до окремого слова чи словосполучення головної частини, бо основні значення речення того чи того різновиду від нього не залежать. Пор., наприклад, речення, в яких підрядна частина залишається незмінною, в той час як у головній частині можливі зміни і видо-часових, і способових форм дієслова-присудка: Я написав товаришеві, якого давно не бачив; Я пишу товаришеві, якого давно не бачив; Я напишу това­ришеві, якого давно не бачив; Написав би товаришеві, якого дав­но не бачив. У більшості складнопідрядних речень з підрядною частиною, що відноситься до всієї головної, співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків зазвичай послідовно обмежені. До того ж ці обмеження пов'язані з гра­матичними значеннями речення того чи того різновиду. Так, у реченнях, що виражають часові відношення, спостерігається співвідношення часових форм. Наприклад, можна сказати: Коли вчитель заходить у клас, учні встають (теперішній час); Коли вчитель зайшов у клас, учні встали (минулий час); Коли.вчитель зайде в клас, учні встануть (майбутній час), проте не можна сказати: Коли вчитель зайшов у клас, учні встануть (минулий час + майбутній час). У складнопідрядних реченнях з підряд­ними умови, підрядна частина яких приєднується до головної

за допомогою сполучника якби, значення підрядної частини залежить від співвідношення форм способу дієслів-присудків у головній і підрядній частинах: Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю (Л. У.); Якби не вийшов з хати чоловік, то не розійшлись би до світу (М. В.). У складнопідрядних ре­ченнях, що виражають причинно-наслідкові відношення, план причини, як правило, передує плану наслідку: Мабуть, тому що село коло річки близько, таке все свіже, зелене та яре (М. В.). У цьому реченні послідовність часових планів виражається співвідношенням теперішнього часу як у підрядній частині, що йде першою, так і в головній.

Важливу роль в оформленні складнопідрядних речень, як і будь-якого речення, відіграє, як уже зазначалося, інтонація. Вона об'єднує предикативні частини складнопідрядного речен­ня в одне інтонаційно завершене ціле, причому незалежно від того, з кількох предикативних одиниць складається складно­підрядне речення, інтонація завершеності (кінця) властива лише останній його частині.

§ 76. Принципи класифікації складнопідрядних речень

У вітчизняній синтаксичній традиції склалося три принципи класифікації складнопідрядних речень: 1) логіко-граматичний; 2) формально-граматичний; 3) структурно-семантичний.

Логіко-граматична класифікація складнопідрядних речень ґрунтується на співвідповідності їх підрядних частин членам простого речення. Ця класифікація, вперше систематично ви­кладена ще Ф. І. Буслаєвим, зазнавши низки уточнень і модер­нізацій, дійшла до наших часів, знайшовши послідовне втілен­ня в сучасних наукових курсах українського синтаксису¹. За цим принципом серед складнопідрядних речень розрізняють підрядні речення підметові, присудкові, додаткові, означальні й обставинні, а в зв'язку з тим, що окремі конструкції складно­підрядних речень не можна співвіднести з жодним із членів ре­чення, деякі з них виокремлюються за значенням, поповню­ючи в такий спосіб традиційну логіко-граматичну класифіка­цію складнопідрядних речень (наслідкові, супровідні й деякі інші). Головним недоліком логіко-граматичної класифікації

'Курс сучасної української літературної мови: У 2 т. / За ред. Л. А. Бу-лаховського. — К., 1951. — Т. 2. — С. 183—317; Сучасна українська літе­ратурна мова. Синтаксис / За ред. І. К. Білодіда. — К., 1972. — С. 310— 386.

складнопідрядних речень є те, що вона не має під собою гра­матичної опори. В одних випадках підрядна частина складно­підрядних речень уподібнюється тому чи тому члену речення, в інших віднесення підрядної частини до певного різновиду здійснюється за змістом, за логічним питанням. Унаслідок та­кого підходу до однієї групи потрапляють речення, різні за бу­довою і значенням, і, навпаки, близькі за будовою і значенням речення опиняються в різних групах. Так, безсумнівно близькі і за будовою, і за значенням речення Мені почулося, що щось шарудить і Я почув, що щось шарудить потрапляють у різні групи лише на тій підставі, що в першому з них підрядна час­тина заступає підмет: Мені почулося шарудіння, а в другому — додаток: Я почув шарудіння.

Формально-граматична класифікація складнопідрядних ре­чень спирається на засоби зв'язку їх підрядної й головної час­тин. Беручи за основу цю ознаку, розрізняють три типи цих речень: 1) складнопідрядні речення зі сполучниками (сполучни­кові); 2) складнопідрядні речення зі сполучними словами; 3) складнопідрядні речення з розділовою паузою (безсполуч­никові). Така класифікація зводить аналіз складнопідрядних речень до аналізу сполучників чи сполучних слів, за допомогою яких поєднуються в одне ціле їх предикативні частини, і зовсім не враховує інших структурних ознак. Однак сполучники самі собою далеко не завжди визначають стосунки між предикатив­ними частинами складнопідрядних речень.

Останнім часом у синтаксичній літературі поширилася структурно-семантична класифікація, в основу якої покладено встановлення структурних і семантичних співвідношень між головною і підрядною частинами складнопідрядних речень. Ця класифікація знайшла відображення у нових посібниках для вищої школи, а у дещо спрощеному вигляді — й у шкільних підручниках.

З огляду на поширення цієї класифікації в сучасній синтак­сичній літературі, а також у шкільній практиці, далі зупинімося на ній докладніше. Крім того, в подальшому викладі матері­алу про складнопідрядне речення української мови вважаємо за доцільне дотримуватися саме цієї класифікації.

На нашу думку, структурно-семантична класифікація склад­нопідрядних речень є найповнішою і всебічною, оскільки вона враховує: 1) до чого відноситься підрядна частина складнопід­рядного речення (до всієї головної чи тільки до окремого її сло­ва); 2) за допомогою яких формально-граматичних засобів вона приєднується до головної частини; 3) в яких семантичних (зна­ченнєвих) стосунках перебувають предикативні частини склад­нопідрядного речення.

§ 77. Структурно-семантичні типи складнопідрядних речень

За будовою складнопідрядні речення поділяються на два основні структурно-семантичні типи: 1) речення нерозчлено-ваної структури, або нерозчленовані, одночленні; 2) речення розчленованої структури, або розчленовані, двочленні.

Речення нерозчленованої структури — це такі складнопід­рядні речення, підрядна частина яких відноситься до одного слова або словосполучення головної частини, причому зв'язок підрядної частини з головною в них здійснюється за допомо­гою асемантичних, функціональних сполучників і співвіднос­них (вказівних) слів, які й пов'язують обидві предикативні час­тини такого речення в одне ціле. У складнопідрядних реченнях нерозчленованої структури підрядна частина відноситься до того слова чи словосполучення головної частини, яке потребує доповнення, уточнення, розширення, конкретизації чи допускає пояснення з метою додаткової характеристики. Крім того, го­ловна частина таких складнопідрядних речень не може функ­ціонувати без підрядної, оскільки вона потребує уточнення, доповнення, продовження, яке й знаходить у підрядній частині.

До складнопідрядних речень нерозчленованої структури на­лежать: 1) складнопідрядні речення з підрядними присубстантив-но-атрибутивними, чи просто присубстантивними, які нерідко називають означальними; 2) займенниково-співвідносні; 3) з'я­сувальні. У шкільній практиці присубстантивно-атрибутивні і займенниково-співвідносні складнопідрядні речення об'єднують в одну групу — означальні, розрізняючи, проте, серед них власне означальні (присубстантивно-атрибутивні) та займенниково-означальні (займенниково-співвідносні). У деяких посібниках як для вищої, так і для середньої школи серед складнопідрядних речень нерозчленованої структури також виокремлюються складнопідрядні речення способу дії та міри, ступеня, які, однак, можна розглядати як один з підрізновидів займенниково-спів-відносних.

Складнопідрядні речення розчленованої структури — це такі речення, підрядна частина яких належить до всієї головної час­тини в цілому і пов'язується з нею за допомогою семантичних рполучників, що виражають певні семантичні відношення. Підрядна частина таких складнопідрядних речень, стосуючись усієї головної частини в цілому, виражає певну обставину (часу, причини, умови, наслідку, мети, місця тощо). В окремих ви­падках можливий зв'язок підрядної частини лише з одним сло­вом головної: 3 весною, коли розпочались справжні роботи, роз­мови ставали більш різнобарвні і розростались (М. К.). У цьому

реченні підрядна частина коли розпочались справлені роботи сто­сується обставини часу головної частини з весною, семантич­ний сполучник зі значенням часу коли вказує на розчленовану структуру аналізованого складнопідрядного речення. У склад­нопідрядних реченнях розчленованої структури зв'язок між предикативними частинами не такий тісний, як у реченнях не­розчленованої структури: головна частина їх може існувати окремо, без підрядної, яка не є необхідним продовженням го­ловної. Частини складнопідрядних речень цього типу поєдну­ються в одне ціле за допомогою різних семантичних сполучни­ків — часових, причинних, умовних, допустових, наслідкових, порівняльних, зіставних тощо.

До складнопідрядних речень розчленованої структури на­лежать речення з підрядними обставинними — часу, умови, причини, мети, місця, наслідковими, допустовими, порівняль­ними, а також складнопідрядні речення з підрядними супровід­ними. Обставинні підрядні частини, як і обставинні другорядні члени, вказують на різноманітні обставини, за яких відбуваєть­ся дія головної частини, виявляється стан або ознака, несучи водночас додаткові значення чи відтінки. В семантичному відно­шенні вони значно повніші, ширші за відповідні їм обставини. Значення обставинних складнопідрядних речень відображено в їх назвах. Так, підрядні частини складнопідрядних речень часу вказують на час дії головної частини, причини — на причину, яка викликала дію головної частини, умови — на умову, за якої вона відбувається чи могла б відбутися, мети — на мету, з якою вона відбувається, місця — на місце дії тощо. Зрозуміло, що все це—узагальнені значення згаданих різновидів, адже кожне кон­кретне речення має своє конкретне, вузьке граматичне значення, характер якого залежить від сполучних засобів, співвідношен­ня видо-часових і способових форм дієслів-присудків у голов­ній і підрядних частинах, від інших елементів його структури.

Завершуючи загальний огляд основних структурно-семан­тичних типів складнопідрядних речень, зазначимо, що між складнопідрядними реченнями нерозчленованої і розчленова­ної структури існують істотні відмінності: 1) у реченнях нероз­членованої структури підрядна частина відноситься до якогось слова головної, а в реченнях розчленованої структури — пере­важно до всієї головної частини; 2) у реченнях нерозчленованої структури зв'язок між предикативними частинами тісніший, ніж у реченнях розчленованої структури; 3) у реченнях нерозчлено­ваної структури предикативні частини поєднані за допомогою функціональних, асемантичних сполучників та співвідносних (вказівних) слів, а в реченнях розчленованої структури — за допомогою семантичних сполучників.

складнопідрядні речення нерозчленоваяої структури

§ 78. Складнопідрядні речення з підрядними присубстаятивно-атрибутивними

Присубстантивно-атрибутивНими, чи просто присубстантив-

ними, називаються такі складнопідрядні речення нерозчлено-ваної структури, в яких підрядна частина, відповідаючи на питання який, яка, яке, відноситься до іменника чи субстанти-вованого слова, що входить до складу головної частини, й озна­чає його. Так, у реченні Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була (П. Т.) підрядна частина якого Правди сила ніким звойована ще не була відноситься до іменника народ голов­ної частини, означаючи його, а в реченні Між подвійними схо­дами, що вели на другий поверх, колись стояв величезний аква­ріум, у якому плескалися золоті краснопері риби (М. Р.) при одній головній частині маємо аж дві підрядні: перша {що вели на дру­гий поверх) відноситься до іменника сходами, а друга (у якому плескалися золоті краснопері риби) — до іменника акваріум го­ловної частини, означаючи їх.

У шкільних підручниках і 0 деяких посібниках для вищої школи складнопідрядні речення цього різновиду називаються означальними, тобто так, як у традиційній класифікації, побу­дованій за логіко-граматичниМ принципом.

Означуваний іменник може виконувати в головній частині функцію будь-якого члена речення і, отже, виступати в будь-якій формі, оскільки властивість поширюватися підрядною при-субстантивно-атрибутивною частиною пов'язана з його лекси-ко-морфологічною природою, а не із синтаксичною функцією. Так, у першому з наведених речень означуваний іменник на­род, виступаючи в ролі іменної частини складеного присудка, стоїть у називному відмінку однини, а у другому перший з озна­чуваних іменників сходами, виступаючи в ролі непрямого до­датка, стоїть в орудному відмінку однини, а другий— акваріум, що виконує функцію підмета, ^- ^в називному.

Засобом зв'язку предикативних частин присубстантивно-атрибутивних речень є сполучні слова-займенники який, чий, котрий, що, хто у будь-якій формі та сполучні слова-прислівни-ки де, куди, звідки, коли, як, а також сполучники що, щоб, мов, немов, наче, неначе, ніби: Картина, котру він побачив, дуже вра­зила його (М. К.); Любив я дуже ті дні, коли дома у нас збирали­ся гості (С. В.); Нехай посміє хтось загрожувать країні, де є такі батьки, де є такі сини (М- Б.); Я той день не забуду, як

привіт мені ти передав (В. Сос); Нимидорі знов приснився сон, ніби вона блукає з Миколою (І. Н.-Л.); Море було таке гладень­ке, синє, наче туго натягнений екран, на якому показували небо (М. К.); Єсть у нас могутні люди, що немов із сталі (П. Т.).

У головній частині присубстантивно-атрибутивних склад­нопідрядних речень сполучнику або сполучному слову підряд­ної частини може відповідати вказівний займенник той {та­кий), який супроводжує означуваний ним іменник і виступає в ролі підсилювального співвідносного (вказівного) слова: Не­хай не знає втоми та рука, що добре зерно в добру землю сіє (М. Р.); Савка робив таку міну, наче його в хаті не було (М. К.); Нема такого дерева, щоб на нього птиці не сідали (Ю. С); В очі Саливона зайшла така туга, що він уже не бачив нікого перед собою (М. С).

Підрядна частина присубстантивно-атрибутивних складно­підрядних речень завжди стоїть після означуваного іменника головної частини незалежно від того, чи ця головна частина стоїть перед підрядною, чи підрядна перебуває в середині го­ловної: Я честь віддам титану Прометею, Що не творив своїх людей рабами (Л. У.); При в "їзді в село вершників уже чекали діти, які здалеку помітили їх (О. Г.); А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою (П. М.); Під наметом кучерявої ялини, що росла посередині галявини, тіні зійшлись і змішались (С. В.); Край дороги, якою котився віз, лежав білий пісок (М. К.); Під кручею, де розмістилася його вогнева позиція, діялось щось незвичайне (О. Г.).

Залежно від значення означуваного іменника і структури предикативних частин серед складнопідрядних присубстан­тивно-атрибутивних речень виокремлюються два різновиди: 1) власне атрибутивні; 2) атрибутивно-поширювальні.

Власне атрибутивні — це такі присубстантивно-атрибутивні складнопідрядні речення, головна частина яких потребує під­рядної частини, бо означуваний іменник, що міститься в го­ловній частині, має надто загальне значення й потребує кон­кретизації, звуження семантики. Так, у реченнях Благословенна та ясна година, Коли буквар до рук бере дитина (Д. П.); Благо-словен той день і час, Коли прослалась килимами Земля, яку схо­див Тарас Малими босими ногами (М. Р.) підрядна частина пер­шого речення {коли буквар до рук бере дитина) називає ознаку, яка виділяє предмет {година) з-посеред інших подібних; те саме маємо і в другому реченні, перша підрядна частина якого {коли прослалась килимами земля) також уточнює ознаку предметів (день і час), названих у головній частині, а друга {яку сходив Тарас малими босими ногами) характеризує, конкретизує озна­ку означуваного іменника земля.

Складнопідрядні присубстантивно-атрибутивні речення цьо­го різновиду будуються за схемою: той (та, те) — який, кот­рий, коли, де, або: такий (така, таке) — який, такий — коли, такий — де, причому співвідносні слова той, такий у головній частині можуть бути і відсутні, проте вони завжди потенційно можливі.

Атрибутивно-поширювальні речення — це такі складно­підрядні присубстантивно-атрибутивні утворення, головна час­тина яких може обійтися без підрядної, оскільки пояснюваний іменник має певне конкретне значення, а підрядна частина по­дає про нього лише додаткові відомості. У таких реченнях вжи­вання співвідносних (вказівних) слів-займенників при означува­них іменниках головної частини неможливе, оскільки іменни­ки означають конкретні предмети: 3 війни шляхами йде солдат у рідний дім, де матір сина жде під яворами (М. С); Його міно­метники, які звикли вести вогонь на рівнині, мусили особливо ре­тельно враховувати специфіку нових умов (О. Г.); Густа біла рослинність, що оточувала навкруги, переносила мрію в якусь зачаровану країну (М. К.).

§ 79. Складнопідрядні речення з підрядними займенниково-співвідносними

Займенниково-співвідносними називаються такі складно­підрядні речення нерозчленованої структури, в яких підрядна частина відноситься до співвідносного (вказівного) слова го­ловної частини, розкриваючи й пояснюючи його значення.

У шкільних підручниках і деяких посібниках для вищих на­вчальних закладів переважна більшість займенниково-співвід­носних складнопідрядних речень розглядається як окремий різновид означальних, що називаються займенниково-озна­чальними, протиставляючись при цьому власне означальним реченням; частина з них виокремлюється в різновид складно­підрядних речень з підрядними обставинними (складнопідрядні речення з підрядними ступеня і способу дії).

Співвідносні (вказівні) слова, функцію яких виконують пе­реважно вказівні займенники та прислівники займенникового походження, як відомо, лексично неповноцінні, невизначені й потребують розкриття їх значення, у зв'язку з чим головна час­тина складнопідрядних речень цього різновиду набуває відпо­відного значення тільки у поєднанні з підрядною. Пор. при­клади: Хто сіє хліб, хто ставить дім, Хто створює поему, Той буде предком дорогим Нащадкові своєму (М. Р.); В кім юная душа, той не старіє з горя (П. Т.); Все, що здобуте кров'ю й потом, У нашій славі ожило (А. М.); Труби мінометів уже розпеклися

так, що не можна було торкнутися рукою (О. Г.). У першому з наведених речень співвідносне (вказівне) слово той, що вико­нує в головній частині роль підмета, надто загальне й потре­бує конкретизації, розкриття його значення, що й здійснюєть­ся за допомогою трьох однорідних підрядних частин, поєдна­них з головною сполучним словом хто; подібне маємо й у дру­гому та третьому реченнях, у яких у ролі співвідносного слова головної частини виступають займенники той, все, що кон­кретизуються підрядними частинами, поєднаними з головни­ми за допомогою сполучних слів в кім, що; у четвертому речен­ні співвідносне слово-прислівник так, що виконує в головній частині функцію обставинного слова, конкретизується, уточ­нюється частиною, приєднаною до головної за допомогою спо­лучника що.