Складне речення як синтаксична одиниця

§ 64. Поняття про складне речення

Складне речення порівняно з простим—синтаксична одини­ця вищого порядку. Воно складається з двох чи більше предика­тивних частин (організуючих центрів), кожна з яких має два головні члени (підмет і присудок), як у двоскладному простому реченні, або лише один головний член — як в односкладному. Предикативні частини, що входять до складу складного речен­ня, поєднані між собою сполучниковим або безсполучниковим зв'язком і творять семантичну, структурну й інтонаційну єд-

ність. Таким чином, складне речення — це поліпредикатив-на синтаксична одиниця, що складається з двох або більше предикативних частин, об'єднаних в єдине ціле. Як і просте, складне речення характеризується інтонаційно-семантичною за­вершеністю, але виражає складніше поняття і має складнішу будову.

Отже, складне речення — це речення, що складається з двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну та інтонаційну єдність.

Найістотнішими ознаками складного речення є такі: 1) полі-предикативність; 2) особлива структурна схема; 3) семантична й інтонаційна цілісність, завершеність.

Поліпредикативність складного речення полягає в тому, що воно складається з двох чи кількох предикативних одиниць, які співвідносяться з простими реченнями, поєднаних в одне ціле. Складне речення, що складається з двох предикативних одиниць, називається двочленним, або двокомпонентним, на­приклад: Що для безсмертя народилось, від зброї смертних не помре (М. Р.). Складне ж речення, що має у своєму складі три і більше предикативні одиниці, називається багаточленним, або багатокомпонентним. Пор., наприклад, речення, що складаєть­ся з п'яти предикативних одиниць: Лука зазеленіла, і груша із зломленою верховиною біля хатки вбралася в листву, і зашумів гай по горах округи, і розлучивсь Дніпро й далеко-далеко зато­чивсь у луку розливним потоком, і налетіли птахи з далеких країв, заспівали й защебетали (М. С).

Друга істотна ознака складного речення — його особлива структурна схема—виявляється в тому, що порівняно з простим воно має своєрідну структурну організацію. На відміну від просто­го, складне речення будується не зі слів і словосполучень, а з предикативних одиниць, за будовою подібних до простого ре­чення, хоча загалом відмінних від нього, які розміщуються за певною схемою. Важливу роль у структурі складного речення відіграють як інтонація, так і сполучникові засоби (сполучни­ки і сполучні слова) та вказівно-співвідносні слова, що слугу­ють засобом поєднання предикативних частин складного ре­чення в єдине структурне ціле. Важливу роль у структурі склад­ного речення відіграють також деякі особливості будови його предикативних частин, зокрема співвідношення форм присудків (видо-часових і модальних); неповнота першої, головної, части­ни складнопідрядного речення, що передбачає або наявність іншої, підрядної, частини в цілому, або наявність у ній конкре­тизуючих слів; наявність спільних компонентів у різних преди­кативних частинах складного речення (спільних другорядних членів, вставних та службових слів тощо); паралелізм структу-

ри, що виявляється, зокрема, у взаєморозміщеності предика­тивних частин і в можливості (або неможливості) їх переста­новки. Зазначені елементи структури складного речення в різних комбінаціях творять структурні моделі складних речень деяких різновидів.

і - Третя ознака складного речення — семантична та інтонацій­на цілісність, завершеність — виявляється у тому, що, на відміну і-івід простого, його частини не є самостійними і не мають се- \ діантичної та інтонаційної завершеності, а зливаються в одне ■ціле за змістом й інтонаційно. Із семантичного погляду склад­не речення не є механічним поєднанням двох чи кількох преди­кативних частин, що його становлять. Воно передає найрізно­манітніші відношення, що виникають між його частинами (пе­релічувальні, протиставні, часові, умовні, порівняльні, причи­ново-наслідкові тощо); а також той основний зміст, що містить­ся в окремих предикативйих частинах, і той додатковий зміст, що виникає внаслідок взаємозв'язків цих частин. Отже, тільки складне речення в цілому має єдину семантику, окреме само­стійне значення, яке зовсім не становить суми значень його ком­понентів, окремих предикативних одиниць, що входять до його складу. Предикативні частини, що входять до складного речен­ня, набувають повного семантичного оформлення лише у складі всього речення; взяті ж окремо, вони зазвичай не мають семан­тичної завершеності. Щоправда, в таких різновидах складних речень, як складносурядні з єднальними і приєднувальними відношеннями й особливо безсполучникові із загальним зна­ченням одночасності, семантична самостійність окремих пре­дикативних частин досить відчутна, проте і тут вона далеко не повна, бо не супроводжується інтонаційною завершеністю. Тільки складне речення в цілому має і семантичну, й інтонацій­ну завершеність, інтонацію кінця, яка зосереджується на кінце­вих словах останньої предикативної частини.

Зі сказаного цілком закономірно випливає, що як самостійну структурну й комунікативну одиницю можна розглядати лише все складне речення в цілому. Структурна й семантична ці­лісність складного речення відрізняє його від самостійних прос­тих речень, пов'язаних між собою семантично і розміщених одне за одним. Частини ж складного речення, не маючи семантич­ної й інтонаційної завершеності, не можуть ототожнюватися з простими реченнями. Тому термін «речення» щодо частин складного речення, який з навчально-методичною метою ще широко використовується у посібниках для середньої і вищої школи, слід вважати умовним. У науковій літературі для по­значення структурно-семантичних частини складного речення останнім часом поширився термін «предикативна одиниця»,

«предикативна частина». Цим терміном користуватимемось і в подальшому викладі матеріалу із синтаксису складного ре­чення української мови.

Завершуючи загальну характеристику складного речення, треба зауважити, що, хоча відмінності між простим і складним реченнями доволі очевидні, все-таки існують окремі конструк­ції, визначення граматичної структури яких становить певні труднощі. Такими конструкціями, зокрема, є речення з однорід­ними присудками, вираженими дієсловом при одному підметі, які в європейській граматичній традиції розглядаються як різно­вид складного речення (так звані стягнені речення). Оскільки носієм однієї з найголовніших ознак речення — предикатив­ності — є присудок, то в реченнях з однорідними присудками, вираженими дієслівними формами, можна, здавалося б, виді­лити кілька предикативних центрів. Однак це не зовсім так. Пре­дикативний центр, яким у двоскладних реченнях (а саме про такі речення йдеться) є дієслово-присудок у координаційному зв'язку із підметом, у таких реченнях все-таки один, а не кілька. Тому такі речення слід розглядати як прості, ускладнені одно­рідними членами.

§ 65. Засоби поєднання частин складного речення

Головними засобами зв'язку предикативних частин у межах складного речення є інтонація і сполучникові засоби (сполуч­ники і сполучні слова).

Інтонація є універсальним засобом поєднання предикатив­них одиниць у єдине ціле. Будь-яке складне речення характе­ризується інтонаційною завершеністю, має інтонацію кінця. Інтонація кінця зосереджена на кінцевій предикативній частині складного речення. Водночас інтонація слугує засобом вира­ження семантичних відношень між предикативними частина­ми, що входять до його складу (перелічувальні, протиставні, часові, умовні, з'ясувальні, причинні тощо). Отже, на відміну від сполучникових засобів, інтонація характерна для всіх типів складних речень. Особливо велику роль як засіб поєднання предикативних частин у межах складного речення вона відіграє у безсполучникових реченнях, в яких предикативні частини об'єднані в одне ціле без сполучникових засобів. Інтонація може бути різних типів: а) перелічення: Тече вода з-під явора, яром на долину, Пишається над водою червона калина (Т. Ш.); б) проти­ставлення чи зіставлення: Катря піде на роботу — тітка з Пи-липком дома (П. М.); в) зумовленості: Буде вода — буде все

(О. Г.); г) з'ясувальна: Наснилось мені — прийшла подруга мого найпершого гуляння (М. В.).

Важливим засобом поєднання предикативних одиниць у межах складного речення є сполучні засоби, серед яких ви­окремлюють сполучники і сполучні (відносні) слова. Сполуч­ники поєднують в одне ціле предикативні частини складного речення, а також передають синтаксичні відношення між ними. Розрізняють сполучники сурядності (паратактичні) і підряд­ності (гіпотактичні). Сполучники сурядності поєднують в одне ціле частини складносурядних речень, а також виражають єднальні, приєднувальні, зіставно-протиставні і розділові відно­шення між їх предикативними частинами. Сполучники підряд­ності поєднують частини складнопідрядних речень, а також виражають часові, умовні, причинні, порівняльні, наслідкові й інші відношення, що існують між предикативними частинами складнопідрядних речень. За значенням сполучники підряд­ності поділяються на семантичні, що виражають конкретну се­мантику, певні семантичні відношення (наприклад, причинні: бо, через те що, тому що; наслідкові: так що; допустові: хоч, хай, дарма що, незважаючи на те що та ін.), і асемантичні, функ­ціональні, що не мають певно визначеного значення, полісеман­тичні за своєю семантикою і виражають лише залежність однієї предикативної частини від іншої (наприклад, сполучник що, який може поєднувати підрядні частини із з'ясувальними, озна­чальними, обставинними тощо, сполучник коли, за допомогою якого приєднуються часові й умовні підрядні частини, та ін.).

Сполучні (відносні) слова, пов'язуючи в одне ціле предика­тивні частини складнопідрядних речень й виявляючи синтак­сичні відношення між ними, водночас є членами підрядної час­тини речення. В ролі сполучних (відносних) слів виступають відносні займенники в різних відмінкових формах {хто, що, який, чий) і прислівники займенникового походження (як, де, коли, куди та ін.). Сполучники і сполучні слова, приєднуючи підрядну частину складнопідрядного речення до головної, пе­ребувають у складі підрядної частини. У головній частині в окремих різновидах складнопідрядних речень їм можуть відпо­відати співвідносні (вказівні) слова. Співвідносні (вказівні) сло­ва, перебуваючи в головній частині складнопідрядного речен­ня, дістають семантичне наповнення за рахунок підрядної час­тини. У ролі співвідносних (вказівних) слів звичайно виступа- Ю'і'і» вказівні й означальні займенники (той, такий, кожний, весь та ін.), а також займенникові прислівники (тоді, туди, там, так тощо). Співвідносні (вказівні) слова виступають у займен-никоно-співвідносних, означальних, а також складнопідрядних реченнях місця й часу: Я той, що греблі рвав (П. В.); Старе те,

що давно було новим (О. Довж.); Мала виходила на береги, туди, звідки видно до гаю (М. В.); Де б не був, ніде не похилюся на землі ясній і трудовій (А. М.); Коли уся душа тріпоче, Тоді рука моя не хоче Пером виводити пісні (М. Р.).

Окрім розглянутих важливим засобом поєднання предика­тивних частин складного речення в одне ціле є співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків у різних пре­дикативних частинах складного речення, лексичні елемен­ти, а також порядок розміщення самих предикативних частин. Видо-часові і способові форми дієслів-присудків різних час­тин складного речення відповідним чином скоординовані і пе­ребувають у певній залежності. Якщо порушити це співвідно­шення в одній із частин, конструкція або набуде іншого значен­ня, або стане неможливою як складне речення. Отже, співвід­ношення видо-часових форм дієслів-присудків також слугує засобом вираження відношень між предикативними частинами складного речення.

Лексичні елементи, зокрема займенникові слова, прислівни­ки, спільні другорядні члени речення тощо, також нерідко ви­значають характер синтаксичних відношень і тісніше об'єднують в одне ціле елементи складного речення, його предикативні части­ни. Вони можуть брати участь в організації будь-яких різновидів складних речень, як складносурядних, так і складнопідрядних. Так, у складі головної частини складнопідрядного речення мо­жуть бути лексичні елементи, що потребують пояснення підряд­ною частиною; у складі наступної частини складносурядного речення можуть бути займенники, які, замінюючи іменник попе­редньої, тим самим указують на зв'язок між його елементами.

Порядок розміщення предикативних частин у складному ре­ченні може бути відносно вільний, за якого предикативні части­ни можуть змінювати своє місце в реченні, і фіксований, сталий, незмінний, за якого кожна предикативна частина посідає пев­не, властиве їй місце. Так, у складнопідрядних реченнях часо­вих, умовних, порівняльних, мети, місця тощо підрядні части­ни можуть стояти як після головної частини, так і перед нею, а також в середині її, у складнопідрядних реченнях з'ясувальних, присубстантивно-атрибутивних і взагалі в так званих означаль­них та деяких інших звичайним є фіксований, сталий порядок предикативних одиниць.

§ 66. Основні типи складних речень

Залежно від структури, зокрема від того, якими засоба­ми поєднані між собою їх предикативні частини, всі складні речення поділяються на дві основні групи: 1) складні речен-

ня зі сполучниковим чи відносним зв'язком — сполучникові складні речення; 2) складні речення з безсполучниковим зв'яз­ком — безсполучникові складні речення. У сполучникових складних реченнях предикативні частини поєднані в одне ціле за допомогою сполучних засобів (сполучників і сполучних слів) та інтонації, а в безсполучникових основним засобом зв'язку є лише інтонація. Складні речення зі сполучниковими засоба­ми зв'язку і без них розрізняють між собою не лише за струк­турою, а й за характером граматичних значень. Оскільки одна інтонація не дає можливості диференціювати граматичні зна­чення такою мірою, як сполучники, у безсполучникових ре­ченнях вони виражені не так чітко, а їх семантика відчутно роз­мита.

Складні речення зі сполучниковим (відносним) зв'язком за­лежно від того, за допомогою яких сполучників чи сполучних слів поєднуються їх предикативні частини, у свою чергу, поді­ляються на дві стуктурно-семантичні підгрупи: 1) складносуряд­ні речення; 2) складнопідрядні речення. У перших предикативні частини поєднуються в одне ціле за допомогою сполучників сурядності, у других — за допомогою сполучників підрядності і сполучних слів.

Складносурядними називаються складні речення, предика­тивні частини яких, будучи незалежними одна від одної, по­єднуються в одне ціле за допомогою сурядних (паратактичних) сполучників — єднальних (/, та, та й, ні... ні та ін.), протистав­них (а, але, проте, однак та ін.) і розділових (або, чи, або... або, чи... чи тощо). Складнопідрядними називаються такі складні речення, в яких одна предикативна частина, поширюючи, до­повнюючи іншу, приєднується до неї за допомогою підрядних (гіпотактичних) сполучників чи сполучних (відносних) слів. Поширювана частина складнопідрядного речення називаєть­ся головною частиною, а та, яка поширює і в якій перебуває сполучник підрядності чи сполучне слово, — підрядною. Як зазначалося, в окремих різновидах складнопідрядних речень як структурні елементи можуть виступати ще й співвідносні (вказівні) слова, що входять до складу головної частини. Се­мантичні відмінності між складносурядними і складнопідряд­ними реченнями полягають у тому, що сполучники сурядності, поєднуючи предикативні частини цих речень в одне ціле, не вказують на їх залежний (одна від одної), підрядний характер, тоді як сполучники підрядності і сполучні слова, поєднуючи в одне речення різні предикативні частини, вказують водночас на залежність однієї предикативної частини від іншої.

У мовній практиці, зокрема в писемних текстах, складносу­рядні і складнопідрядні речення в «чистому» вигляді трапляються

рідше порівняно з реченнями з різнотипною ускладненістю гра­матичних зв'язків. З огляду на це виокремлюють ще один різно­вид складних речень — складні речення з ускладненою синтак­сичною будовою, або складні синтаксичні конструкції. До них відносять, з одного боку, складнопідрядні речення з кількома підрядними частинами, складносурядні речення з кількома сурядними, а з іншого — складні речення із сурядністю та підрядністю. До них іще належать багаточленні, багатокомпо­нентні безсполучникові складні речення, а також складні бага­точленні речення зі сполучниковим та безсполучниковим зв'яз­ком. До складних багаточленних, багатокомпонентних синтак­сичних конструкцій з певною умовністю можна віднести й період, що становить розгорнутий вислів, який чітко розпа­дається на дві протилежні частини, що характеризуються єдністю змісту і чіткою ритмічно-інтонаційною організовані­стю, а також різні способи передачі чужого мовлення. Про все це докладно йтиметься далі.

В основу класифікації складних речень можуть бути по­кладені й інші критерії. Наприклад, з погляду можливості — неможливості продовження деякі вчені розрізняють складні ре­чення відкритої і закритої структури. Складні речення відкритої структури можуть бути доповнені (продовжені) новими преди­кативними одиницями, а речення закритої структури — зазви­чай ні. Відкриту структуру можуть мати складносурядні, зокрема з єднальними і розділовими сполучниками, і деякі безсполуч­никові речення. Закрита структура властива складнопідрядним і деяким складносурядним (з протиставними сполучниками) та безсполучниковим реченням. Однак такий поділ складних ре­чень мало що дає для розуміння їх структурної типології.

Таким чином, залежно від структури серед складних речень розрізняють дві основні групи: 1) сполучникові; 2) безсполуч­никові. Серед сполучникових складних речень виокремлюють: а) складносурядні; б) складнопідрядні; в) ускладнені, багато­членні, багатокомпонентні, або складні синтаксичні конст­рукції.

СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ § 67. Загальні відомості

Складне речення, утворене з двох або більше предикативних одиниць, об'єднаних між собою за принципом рівнозначності в єдине семантичне, граматичне й інтонаційне ціле сполучни­ками сурядності та іншими граматичними засобами, називаєть­ся складносурядним. 164

Предикативні частини складносурядного речення є рівно­значними, що виявляється в тому, що вони виконують одна­кові синтаксичні функції щодо цілого, яке вони утворюють. Рівнозначність предикативних одиниць, що входять до склад­носурядного речення, є однією з найхарактерніших ознак склад­них речень цього типу. З цією ознакою тісно пов'язаний той факт, що кожна предикативна частина складносурядного речен­ня є відносно самостійною, зберігає значення окремого твер­дження і певну синтаксичну незалежність, хоча така семантич­на самостійність і синтаксична незалежність є відносними (адже більш-менш вільно будується тільки перша предикативна час­тина, лексичний склад і побудова другої й наступної зумовлені включенням їх в єдине ціле з першою частиною).

Другою характерною ознакою складносурядних речень є те, що їх компоненти — предикативні одиниці — поєднуються між собою сполучниками сурядності, які завжди перебувають між предикативними одиницями, не належачи жодній із них, а тільки всьому складносурядному реченню в цілому. В цьому легко переконатися, помінявши місцями предикативні частини цих речень. Наприклад: За вітряком небо стало жовтогаряче, і збитий на вулиці порох був рожевий (П. П.) — Збитий на вулиці порох був рожевий, і за вітряком небо стало жовтогаряче; Дзве­ніли жайворонки, і степ тремтів сонячно (А. Г.) — Степ тремтів сонячно, і дзвеніли жайворонки. Цим складносурядні речення різко відрізняються від складнопідрядних, у яких сполучник чи сполучне слово, що ними поєднуються предикативні одиниці, належать тільки підрядній частині, а при зміні порядку струк­турних частин сполучник чи сполучне слово переміщується разом із підрядною частиною: Я не втечу, коли самі не догадає­тесь вигнати (М. С.) — Коли самі не догадаєтесь вигнати, я не втечу; Я, коли самі не догадаєтесь вигнати, не втечу.

Іще однією структурною ознакою складносурядного речен­ня є те, що жоден з його компонентів (предикативних одиниць) ніколи не може перебувати в середині іншого компонента (пре­дикативної одиниці), в той час як підрядна частина складнопід­рядного речення може розміщуватися і в середині головної: Василь згадав про ті верби, під котрими він колись гуляв, і по­тягся на музики (І. Н.-Л.).

§ 68. Засоби поєднання предикативних частин складносурядних речень

Найважливішими засобами поєднання предикативних оди­ниць в одне ціле у складносурядному реченні є інтонація та спо­лучники.

Особливо важливу роль інтонація відіграє в усному мовлен­ні. Саме вона вказує на початок і кінець речення, допомагає в поділі тексту на предикативні одиниці й синтагми, дає змогу зосередити увагу на найважливішому у змісті складного речен­ня. Інтонація складається з мелодики, інтенсивності звучання, темпу мовлення, пауз. Кожен з цих елементів має свою функ­цію, але ці функції можуть і переплітатись між собою. Так, більш важливе може виділятися як паузами, так і темпом мов­лення й інтенсивністю звучання.

Інтонація складносурядного речення може бути перелічу­вальною, протиставно-зіставною, традиційною, розділовою, причому кожна з них характеризується певною специфікою. Так, перелічувальна інтонація має однаковий інтонаційний малюнок у всіх предикативних одиницях — частинах складно­сурядного речення, за винятком останньої, яка виголошується з пониженням тону, що вказує на кінець речення: Минає день, і світ згасає, і найсвітліший промінь згас (М. Р.). Особливістю протиставно-зіставної інтонації є її протилежний для окре­мих частин, але симетричний для всього складного речення ха­рактер, який виявляється, зокрема, в тому, що перша предика­тивна частина має висхідний рух тону, а друга — спадний, при­чому логічно наголошені слова обох компонентів таких речень вимовляються голосом більшої інтенсивності, ніж при перелічу­вальній інтонації, а пауза між предикативними частинами є довшою: Поїзд прибув на станцію зарані — опівдні, але порозгас-лій дорозі іти було важко (А. Г.). Градаційна інтонація, оформ­люючи складносурядне речення, диференційовано підкреслює чи виділяє зміст різних предикативних одиниць поступовим наростанням частоти основного тону, інтенсивності звучання і сили логічно наголошених слів або поступовим послаблен­ням цих ознак залежно від потреби змісту і граматичної будо­ви: Любий командир, відзначений Ясногорською, не тільки не ви­кликав у Маковея неприязні, а навпаки, після свого успіху він ще більше виріс в очах телефоніста (О. Г.). Розділова ж інтонація характеризується енергійнішим рухом основного тону в окре­мих предикативних одиницях і довшими паузами між ними: Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Л. У.).

Отже, складносурядне речення має свої інтонаційні особли­вості, але пов'язати окремі різновиди інтонації з конкретними типами складносурядних речень не можна, оскільки те саме речення може інтонуватися по-різному. До того ж предикативні одиниці складносурядних речень здебільшого поєднуються не тільки за допомогою інтонації (вона відіграє вирішальну роль лише в безсполучникових складних реченнях), а й за допомо­гою інших засобів.

До найважливіших засобів поєднання предикативних оди­ниць в одне ціле в межах складносурядного речення належать також сполучники сурядності, серед яких, як відомо, виокрем­люються єднальні, протиставні й розділові, хоч серед перших розрізняються ще й окремі підрізновиди — приєднувальні, по­яснювально-приєднувальні. Роль сполучників сурядності в організації складносурядних речень настільки значна, що кла­сифікація цих сполучників зазвичай береться за основу класи­фікації самих складносурядних речень, адже сполучники суряд­ності є засобом не тільки поєднання в одне ціле їх предикатив­них одиниць, а й виявлення взаємовідношень між ними в склад­носурядному реченні.

Важливу роль у вираженні взаємозв'язку між предикатив­ними одиницями відіграє співвідношення видових, часових і способових форм дієслів-присудків усіх компонентів складно­сурядного речення, які відповідним чином скоординовані. Так, одночасність дій усіх предикативних частин складносурядно­го речення виражається однаковими часовими формами недо-конаного виду (теперішнього, майбутнього, минулого): Дніпро спокійно шумить і реве, і хвиля берег миє, і мла стоїть стіною від землі до неба глухого, беззоряного (О. Довж.); О, недаремно, ні, в степах гули гармати, І ллялась наша кров, і падали брати (В. Сос). Різні часові форми в різних предикативних частинах складносурядного речення трапляються лише у випадках, коли одна з них виступає у значенні іншої: То комиш упаде в око, то дим тріпоче (замість затріпоче) в повітрі (М. К.). Якщо дія однієї з предикативних частин складносурядного речення збігається в часі з дією іншої частини лише частково, то триваліша дія виражається дієсловом недоконаного виду, а коротша — до­конаного: Тепер Дядько Яків не ховає своїх вузькуватих очей, і в матері прокинулась надія (М. С). Якщо потрібно висловити думку, в якій дії відбуваються у певній послідовності, тобто одна з них передує в часі іншій, то дієслова-присудки предика­тивних одиниць складносурядного речення виражаються най­різноманітнішими співвідношеннями форм виду й часу: В лісах йому зайшло сонце, і починали виходити зорі (М. С.) — минулий час, доконаний вид — минулий час, недоконаний вид. У кон­струкціях з передумовно-результативним відношенням присуд­ки різних предикативних частин виражаються різними форма­ми виду, часу і способу: Промчала та буря-негода палко наді мною. Але не зломила мене, до землі не прибила. Я гордо чоло підвела, І очі, омиті сльозами, тепер проглядають ясніше, І в серці моїм переможнії співи лунають (Л. У.) — минулий час, докона­ний вид — минулий час, доконаний вид — минулий час, доко­наний вид — теперішній час — теперішній час; Будемо ж гідні

себе і вчителів, а для цього — будьмо собою (О. Корн.) — май­бутній час, доконаний вид — наказовий спосіб.

Зв'язок між предикативними одиницями складносурядного речення може здійснюватися і за допомогою займенників, які, замінюючи іменник попередньої частини у наступній, тим са­мим вказують на зв'язок між предикативними частинами, а саме лексичне значення таких займенників розкривається іменни­ком попередньої предикативної частини: Рядок за рядком, пое­ма за поемою народжувалися в заповітній книжечці, і ожила в ній жахлива правда кріпацтва (3. Т.). При цьому займенник на­ступної частини в таких випадках узгоджується в роді і числі з іменником попередньої, внаслідок чого здійснюється не тільки лексичний, а й граматичний зв'язок між предикативними части­нами складносурядного речення.

Взаємозв'язок між предикативними одиницями складно­сурядного речення може здійснюватися також за допомогою спільних членів речення. Таким спільним членом у різних пре­дикативних частинах може виступати присудок: Земля не може жити без сонця, а людина — без щастя (М. С); Від малих дітей болить голова, а від великих — серце (Н. тв.). У наведених ре­ченнях виділені слова є спільними присудками для обох преди­кативних частин. Спільні члени речення, з одного боку, роб­лять мову лаконічнішою, а з іншого — є засобами лексичного і граматичного зв'язку між предикативними частинами склад­носурядного речення. У ролі спільних членів предикативних одиниць складносурядних речень можуть виступати й різні де­термінанти — вільні словоформи, що звичайно стоять на почат­ку речення і здійснюють граматичний зв'язок з усією наступ­ною предикативною частиною, поширюючи її. Ними, зокре­ма, можуть бути детермінуючі додатки й обставини: Під кан­чуком стогнали села і давні гнулися міста (М. Р.); Бувало, літом і зимою Музика тне й вино рікою Гостей неситих палива (Т. Ш.), а також вставні слова і звертання: Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще більше зігнулася (О. Г.); Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже (Т. Ш.).

Важливу роль в організації складносурядного речення ві­діграє порядок предикативних одиниць, який може бути віднос­но вільним і сталим, незмінним. Вільний порядок предикатив­них одиниць складносурядного речення спостерігається тоді, коли дії всіх його складових частин відбуваються паралельно, одночасно: Дівчина троянди поливала, Кудись котилась хмар навала, І сміялась осінь за вікном (В. Сос); А вечір палить вікна незнайомі, А синя хмара жаром пройнялася, А синій ліс просвічує огнем, А вітер віти клонить і співає (М. Р.); Ні струна не задзве­нить, ні пісні не зазвучать (Ю. Ф.), або чергуються, змінюючи

одна одну: Чи в крові гарячка грає, чи війна лютує в місті (Л. У.); То комиш упаде в око, то дим, як чорний кудлатий змій, тріпоче в повітрі (М. К.).

Переважна більшість складносурядних речень має сталий, незмінний порядок предикативних одиниць, що зумовлюється їх змістом, значенням і граматичною будовою. Зокрема, сталий, незмінний порядок структурних частин складносурядного ре­чення може вказувати на логічну послідовність розвитку дій у різних його предикативних частинах. Порушення послідовності предикативних одиниць у таких реченнях призвело б до руйну­вання причинних зв'язків і порушення логічного викладу дум­ки: Найменший шелест або стук — і моє серце завмирає (М. К.); І розійдуться тумани, І на світі буде ясно (П. Т.). Незмінною є послідовність компонентів складносурядного речення, які вка­зують на поступове розгортання дій у часі й починаються спеці­альними порядковими словами спочатку, потім і нарешті (на-кінець) або у випадках, коли дії нумеруються, — один, другий; по-перше, по-друге та ін.: Один став по той бік Дніпра, а дру­гий — по цей (Н. тв.), а також коли іменник першої частини у наступній замінюється займенником: Поплив човен в синє мо­ре, а воно заграло (Т. Ш.). З інших випадків сталого, незмінно­го порядку предикативних одиниць у складносурядному ре­ченні слід назвати такий, коли на другому місці (у постпозиції) завжди стоїть компонент, що вказує на швидку зміну подій: Мов скажений на менших гукає — І ті в землю; він до дрібних — / ті пропадають (Т. Ш.), а на першому — компонент, який потребує розкриття змісту в наступному: Юрій Іванович відра­зу почав комизитися: і я, мовляв, ще занадто молодий письмен­ник (Ю. С).

Підсумовуючи огляд засобів поєднання предикативних одиниць у складносурядному реченні, зазначимо, що в українській мові використовуються такі з них: 1) інтонація; 2) сполучники суряд­ності; 3) співвідношення видових, часових і способових форм дієслів-присудків у поєднуваних предикативних одиницях; 4) за­йменники в наступній частині, що замінюють іменники попе­редньої; 5) спільні члени речення і взагалі спільні слова для обох предикативних одиниць, поєднуваних у складносурядному ре­ченні; 6) порядок поєднуваних предикативних одиниць.

У кожному складносурядному реченні наявні щонайменше два засоби взаємозв'язку між предикативними одиницями—сполуч­ники сурядності та інтонація, які є найголовнішими. Проте найча­стіше між предикативними одиницями складносурядних речень існує водночас не два, а кілька засобів взаємозв'язку, за допо­могою яких вони пов'язуються в єдине семантичне, граматич­не й інтонаційне ціле.