Еволюція естетичної свідомості М.Рильського

Максим Рильський - український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, академік АН України - народився в Києві в сім’ї відомого ученого-етнографа і громадського діяча. Початкову освіту здобув вдома за допомогою приватних учителів. Рильський учителював, викладав українську мову і літературу. Почав писати ще з дитячих років. У 1910 році з’являєтья перша поетова збірка – «На білих островах».П’ятдесят років творчої діяльності Максима Тадейовича Рильського — це достатнє випробування часом, що його блискуче витримав поет, якого вже тепер ми з цілковитою підставою можемо назвати класиком української і світової лірики. Початкове формування таланту М. Рильського припадає на роки 1907-1917. У деяких віршах уже починають бриніти мотиви почуття любові поета до трударів, які «хліба не мають» і «волі на мент лиш єдиний бажають». Протягом 1919-1929 років він учителював, спочатку по селах, потім у залізничній школі в Києві і викладав українську мову на робітфаці Київського університету. За цей час вийшли його збірки «Під осінніми зорями» (1918), відома поезія, яка ввійшла до цієї зірки: «Яблука доспіли, яблука червоні…», де майстерно поєднано опис осінньої природи й почуття ліричного героя, який назавжди прощається з коханою в цьому осінньому саду. Обоє закоханих відчувають, що це остання мить, коли вони бачать одне одного.

1911 - 1918

«Синя далечінь» (1922), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1925), «Де сходяться дороги» (1929) та «Гомін і відгомін» (1929). У збірках 1918-1926 років ліричні теми йдуть антитезами. З одного боку, поет хоче запевнити себе і читачів, що в своїй естетській келії він знайшов крижаний, бездонний спокій, піднісшись над земним коханням і земними стражданнями. З другого боку, його глибоко мучить цей добровільно накладений на себе тягар, і він гірко нарікає на самотність, на внутрішню порожнечу. Він шукає виходу і знаходить його поки що в природі. Уся творчість Рильського 20-их років — повчальний приклад «перевиховування особи», поступового процесу засвоювання матеріалістичного світогляду. Щиро бажаючи служити правді і народові, поет побачив, що найвищий вияв гуманізму — у торжестві ленінських ідей, що щастя мільйонів добувається лише в жорстокій класовій боротьбі. У збірках «Гомін і відгомін» (1929), «Де сходяться дороги» (1929) здорові оптимістичні мотиви любові до життя, захоплення творчою працею ми бачимо все частіше. М. Рильський 1918-1925 років лишався осторонь від деструктивних тенденцій, зберігаючи класичні традиції ставлення до поетичного слова, художнього образу, майстерної композиції. І, звичайно, це не означає, що він був консерватором у галузі мистецтва. Справжнє новаторство ніколи не приголомшує, не впадає одразу у вічі. Використовуючи успадковані від класики розміри і строфічні будови, Рильський звертався до форм сонетів, октав, терцин тощо і в пору панування сумнівного верлібру писав ямбами і хореями. Дивує не це, а те, що навіть деякі висококваліфіковані критики іноді ставили йому в провину це звертання до старих строфічних форм. Найкращою відповіддю цим критикам є збірка «Троянди й виноград» (1957) не тільки з низкою чудових сонетів, а й з дружньою реплікою талановитому побратимові поету Андрію Малишку, який випадково кинув слова: «Сонети куці — ні к чому». Рильський категорично заперечує, посилаючись на приклади Петрарки, Міцкевича і Пушкіна.

Максим Рильський на початку звертався до класичної форми (Збірка «На білих островах») – відчувається здоровий сільський струмінь, у збірці «Під осінніми зорями» (1918) відчуваються його неокласичні пошуки. В 20-ті роки Рильський був неокласиком, він шукає себе, у нього вишукана поезія, без поганих слів. Так Зеров схарактеризував творчість Рильського 20-тих років: це урівноваженість і прозорість поетичної форми, наявність чітких епітетів, міцна логічна побудова вірша, поєднання вишуканості і афористичності. Цiкаво, що ще в 1927 роцi деякi українськi критики називали Рильського поетом статики, спокою, констатацiї. Але в Рильського були самi тiльки мрiяння про спокiй при безперервному неспокої сумлiння, при безперервних муках вiд усвiдомлення самотностi, при втомi вiд "екзотики, од хитро вигаданих слiв", i цi муки переходили у вiдчай, коли поетовi здавалося, що його найглибше бажання –«...В безоднi вiщого розмаху кинутись наослiп, без дорiг, і себе, розчавлену комаху, не жалiти - о, коли б я мiг! …» В 30-ті роки Рильський пише білі вірші, зокрема «Шопен» - без рими, Рильський шукає форму, в якій він міг би виразитися. Поезія "Декларацiя обов'язкiв поета й громадянина", що вiдкриває збiрку "Знак терезiв" (1932), свiдчила про рiшучий перелом, який вiдбувся в свiдомостi поета в роки першої п'ятирiчки. Терези життя хиляться на сторону робiтника з важким молотом, що владно ставить його на шалю:

«Знак терезiв - доби нової знак...

Бiйцi, єднайтесь! Не дрiмай, стороже!

Безкрилу тьму навiки переможе

Визвольник людства, вiльний пролетар…»

Свої наступнi збiрки поет присвячує оспiвуванню ясного сучасного i майбутнього Радянської Батькiвщини. В творчостi М. Рильського цих рокiв особливо значне мiсце займає тема дружби народiв. Новими мотивами пройнята i вся його особиста лiрика. Збiрки "Київ" (1935), "Лiто" (1936), "Україна" (1938), "Збiр винограду" (1940) пройнятi молодечим запалом, бадьорим оптимiстичним поглядом на свiт, пристрасною любов'ю до нашого сучасного життя, до нашого народу i його вождя - Комунiстичної партiї. Основний настрiй лiрики М. Рильського тепер визначається почуттям радостi, що переповнює людину, юнацькою закоханiстю в "нову весну людства", в якiй так високо пiднесено iм'я людини, дано всi умови для розвитку її здiбностей. У збiрцi "Київ" вмiщено вiршi, присвяченi столицi квiтучої України - Києву. Остання передвоєнна збiрка М. Рильського, "Збiр винограду", вийшла у 1940 роцi. У вiршi "Народам свiту" поет виступає проти тих, "чий бог - це торг, чий храм - вiйна". Вiн закликає народи з'єднатися у велику єдину сiм'ю i покарати "тих, що роззявляють пащi, щоб свiтом володiти всiм, що розбрат сiють помiж нацiй, щоб легше їх держать в ярмi". У 1941 році вийшла збірка «За рідну землю», це збірка поезії 2 Світової війни.

Цікаву поему написав у 1941 році «Слово про рідну матір», яка увійшла до збірки «Слово про рідну матір», за жанром це поема-ораторія, призначена для промовляння вголос. Поет звертається до національної свідомості українців, які в боротьбі за рідну землю можуть і мусять зберігати традиції століть, пам’ятати імена видатних діячів культури, що символізують силу, нездоланність, майбутнє нації. У Рильського українська земля – це земля Т.Шевченка:

«Благословен той день i час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрiбними росами-сльозами…»

Короткий прикметник «благословен» - анафора, яка розпочинає 6 строф. Уводить поет у свій твір також епітети-неологізми: «ріки ясноводі», «громовозвукі слова», вдало вживає цитати з творів Шевченка, зі «Слова про Ігорів похід».

Відомими є також такі збірки: збірка «Мости»(1948 р) – післявоєнна відбудова, мирна поезія; 1950 р. збірка «Братерство» - слава народам, ідеологічне наповнення, простий заклик до братання Максима Рильського відносять до поетів 3-ого цвітіння, такі збірки “Далекі небосхили” (1959), “Голосіївська осінь” (1959) - пейзажна лірика, “Зимові записи” (1964), 1957 р. збірка «Троянди й виноград», поезія «Троянди й виноград»: