Економічна ситуація в світі після Першої світової війни

Перша світова війна, що тривала з літа 1914 р. по осінь 1918 року мала значно впливала на економіку країн Європи, де відбувалися основні бойові дії (рис. 12.1).

Економічні наслідки Першої світової війни	великі матеріальні і людські втрати
посилення етатизації економіки
розпад економічних зв’язків, що склалися на той час, та внаслідок цього втрата іноземних ринків
скорочення обсягів міжнародної торгівлі
посилення протекціонізму в торговій політиці держав
порушення спеціалізації європейських кра­їн на виробництві певної продукції та розвиток економічного націоналізму
криза у фінансовій сфері
грошово-кредитна криза
розгортання соціальних і політичних криз
встановлення Версальської системи устрою

Рис. 12.1. Економічні наслідки Першої світової війни
для європейських країн

У результаті значних матеріальних і людських втрат, Європа пере­стає бути головним світовим центром промислового та сільськогосподарського виробництва.

Додаткова інформація В період війни було зруйновано десятки тисяч міст, сіл, фабрик, заводів, ферм; військові втрати складали більше 10 млн людей убитими і удвічі більше пораненими; втрати серед населення складали близько 10 млн людей, 20 млн вмерли від голоду і хвороб. Воєнні витрати оцінюються від 180 до 230 млрд дол. (за паритетом купівельної спроможності 1914 р.), а непрямі втрати оцінюються більш ніж в 150 млрд дол.   Джерело: Камерон Р. Краткая экономическая история мира. От палеолита до наших дней / Камерон Р.; пер. с англ. – М.: РОССПЭН, 2001. – 453 с.

Процес етатизації, або іншими словами становлення і розвиток системи державного регулювання економіки, розпочався на початку ХХ ст. Це виражалося у повсюдному скороченні ліберального режиму ринкових відносин. Перша світова війна прискорила розвиток цієї тенденції. Для виконання воєнно-політичних завдань в умовах постійно зростаючих втрат економічних ресурсів єдино можливою умовою продовження війни було введення жорсткої державної регламентації гос­по­дарчих відносин. Так, у цей період уряди як воюючих, так і деяких невоюючих країн встановили прямий контроль над цінами, вироб­ництвом і використанням робочої сили. До моменту завершення війни у багатьох країнах склалася яскраво виражена етатична система господарчих відносин.

Як відомо, до Першої світової війни Англія, Німеччина, Франція та США були основними торговими партнерами одне для одного. З по­чатком бойових дій відбувся розрив економічних зв’язків між краї­нами, що сприяло скороченню обсягів світового товарообігу та втраті цими державами іноземних ринків і це мало руйнівний вплив на їх економіки.

У результаті воєнних дій європейські фінансові центри втратили частину доходів від банківських, страхових та інших видів фінансових і комерційних послуг, центри яких з воюючих країн перемістилися, головним чином, у США. Тому Європа втратила статус головного центру фінансового життя.

Цікаво знати До війни Великобританія, Франція і Німеччина були найбільшими іноземними інвесторами. Але для фінансування воєнних витрат вони були вимушені продати частину своїх зарубіжних активів. Вартість інших інвестицій зменшилася в результаті інфляції. Крім того, частина інвестицій була втрачена в результаті дефолта та прямого анулювання. Так наприклад, французькі інвестиції в Росії радянський уряд не визнав, а німецькі інвестиції у країнах, що воювали, було конфісковано в період війни і потім ліквідовані за рахунок репарацій.   Джерело: Курс економічної історії: навч. посібн. / за ред. С. І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. – Х.: ТОВ "Прометей-Прес", 2005. – 272 с.

Для фінансування воєнних дій багатьом країнам доводилося брати в борг та здійснювати емісію грошей. Це стало причиною зростання цін, тобто інфляції. Таке становище не тільки ускладнило поновлення міжнародної торгівлі, але й викликало розгортання соціальних і політичних криз, результатом яких у деяких країнах стали революції: в Росії в 1917 р. та в Німеччині в 1918 р.

У післявоєнному економічному розвитку важливу роль став відігравати Версальський договір (1919 р.), який був підписаний між країнами-переможницями та Німеччиною, що була визнана єдиною винуватицею війни (рис. 12.2). Згідно з цим договором встановлювалася нова система устрою світу, на карті Європи з’явилися нові держави.

Німеччина
втратила 13 % довоєнної території (73,5 тис. км2) з майже 10 % населення (7,3 млн осіб) порівняно з 1910 р.; віддала всі свої колонії		Франціяотримала Ельзас і Лотарингію, Саарську область (на 15 років), колонії
втратила 10 % виробничих потужностей, близько 30 % видобутку кам’яного вугілля, 75 % запасів залізної руди		Великобританія отримала колонії в Африці
річки Рейн, Ельба та Одер були оголошені вільними для проходу іноземних суден		Бельгія отримала Ейтен, Мальмеді, Морене, колонії
повинна була передати країнам-пере­можницям весь воєнний флот і військове спорядження, розпустити Генеральний штаб, відмінити воїнську повинність, змен­шити чисельність армії; їй було заборонено мати воєнну авіацію, воєнний флот і важку артилерію		Польща отримала велику частину провінції Познань і Західної Пруссії, а також території в Померанії, Східній Пруссії і Верхній Сілезії
більша частина торгового флоту, 5 000 локомотивів, 150 тис. залізничних вагонів, 5 000 вантажівок та інше обладнання повинні були перейти союзникам		Данія отримала Північний Шлезвінг
втратила майже 15 % орних земель		Японія отримала колонії (острови в Тихому океані та частину Китаю)
країни Антанти одержали необмежені права проводити в Німеччині комерційну і господарську діяльність		Португалія отримала колонії на сході Африки
повинна була визнати суверенітет нових держав: Австрії, Угорщини, Чехословаччини та ін.		Литва отримала місто Мемель (Клайпеда)
повинна була виплачувати репарації в сумі 132 млрд золотих марок

Рис. 12.2. Основний зміст Версальського договору

Остерігаючись потрапити під вплив інших країн, нові держави відстоювали свій суверенітет шляхом досягнення повного економічного
само­забезпечення. Французький прем’єр-міністр Ж. Кайо писав: "кожна з країн виробляє все". Війна ослабила торгівлю між країнами і тепер кожна з них виробляла для себе і ті товари, які раніше імпортувалися, і таким чином відбулося загальне подорожчання виробництва. Це стримувало відновлення регіону і сприяло тому, що на деякий час міжнародна тор­гівля повністю припинилася.

Особливий вплив результати Першої світової війни мали на розвиток країн-учасниць в 20-ті роки ХХ ст.

США. Раніше за всіх подолали наслідки війни США. З 1920 р. по 1929 р. у країні спостерігається невпинне економічне піднесення, основою якого було переважання основних засобів виробництва в таких галузях економіки, як хімічна, електрична, приладобудівна, автомо­більна та радіотехнічна; повсюдне застосування стандартизації та конвеєризації (система Тейлора). Будувалися нові фабрики і заводи. Все це сприяло насиченню товарами національного і світового ринків. Зросла також частка США в світовому експорті капіталу, вони випередила всі країни по вивозу капіталу, збільшивши його в 5 разів. Західна півкуля відчула на собі фінансовий вплив американських монополій. Завдяки бурхливому розвитку промисловості склалися сприятливі умови для реформування сільського господарства, яке в той час відста­вало. Структурні перетворення в аграрному секторі відбувалися за двома напрямами, з одного боку, йшло швидке витіснення дрібних
виробників, а, з іншого – про­довжувався процес індустріалізації ферм. Так, уже наприкінці 20-х рр. на полях фермерів працювало 920 тис. трак­торів і 61 тис. комбайнів. У цей період відбувався перехід від екстен­сивного до інтенсивного способу сільськогосподарського виробництва. Тому що у конкурентній боротьбі виживали тільки ті ферми, які застосовували найдосконалішу техніку, добрива, найновіші досягнення агрономічної науки. В результаті таких перетворень у 20-ті рр. ХХ ст. сільське господарство Сполучених Штатів не мало собі рівних щодо технічного устаткування, продуктивності праці та кількості випущеної продукції. Піднесення промисловості й сільського господарства стимулювало розвиток торгівлі. Розширилася сфера споживчого кредиту та інших форм фінансових послуг населенню.

Додаткова інформація На початку 1929 р. США виробляли 48 % світового обсягу промислової продукції. У цьому ж році інвестиційні вкладення Сполучених Штатів за кордон досягли 27,7 млрд дол. Так, наприклад, наприкінці 1929 р. фінансовий капітал США контролював близько 30 % гірничорудної промисловості Канади. На період 1929 р. американські монополії повністю підпорядкували собі 14 з 20 незалежних країн Латинської Америки. Товарообіг США у 1929 р. збільшився майже на 33 % порівняно з 1923 р. Джерело: Экономическая история мира. Т. 4 / под общ. ред. М. В. Коно- топова. – М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и К", 2006. – 648 с.

Англія. Економічний розвиток Великобританії в 1920-х рр. відбу­вався повільніше, ніж Сполучених Штатів, хоча вона і домоглася для себе значної частки репарацій і декілька колоній, що зміцнило її позиції в Афри­ці і на ближньому Сході.

Англія була єдиною з індустріальних країн, де до середини 20-х рр. довоєнний рівень виробництва не був відновлений. Він був досягнутий тільки в 1929 р., коли промислове виробництво склало 100,5 % відносно до рівня 1913 р. І це відбулося за рахунок активного роз­витку нових галузей: автомобільної, електротехнічної, авіаційної, завдяки державному інвестуванню. Старі галузі (металургійна, вуг­ледобувна, суднобудівна, текстильна) майже не розвивалися, тому
і не досягли довоєнного рівня. Технічне відставання ряду галузей
у результаті того, що основний капітал у них майже не оновлювався, призвело до зниження конкурентоспро­можності англійських товарів
на світовому ринку. Англійська промисловість випускала дорогі товари, які відрізня­лися високою якістю та довговічністю (дорогі тканини; взуття, авто­мобілі), однак попит на них був обмежений. Весною
1925 р. уряд відновив золотий стандарт фунтів стер­лінгів при довоєнному паритеті. Одним з найбільших недоліків післявоєнної економіки Англії був дисбаланс між імпортом і експортом, який негативно впливав на загальний стан господарства країни. Англія мала значну залежність від імпорту сільськогосподарської продукції та про­мислової си­ровини.

Додаткова інформація У 1929 р.видобуток вугілля в Англії складав 83 % від довоєнного рівня, а виплавка чавуну – 50 %. Питома вага Великобританії у світовому промисловому вироб­ництві у 1929 р. дорівнювала 10 % (порівняно з 14 % у 1913 р.). Частка Англії у світовій тор­гівлі в 1929 р. становила лише 11 % проти 14 % у 1913 р. У країну завозили понад 60 % необ­хідних харчових продуктів, 100 % бавовни, майже 70 % залізної руди, 90 % вовни тощо. Джерело: Экономическая история мира. Т. 4 / под общ. ред. М. В. Коно- топова. – М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и К", 2006. – 648 с.

Франція. У війні Франція зазнала значно більших втрат, ніж
Великобританія. Але отримані репарації (у вигляді Ельзасу, Лотарин-
гії, німецьких та турецьких колоній, понад 8 млрд. золотих марок
у вигля­ді натуральних поставок лісу, цементу, вугілля тощо) сприяли тому, що вже в 1924 р. країна вступила в період економічного піднесення, яке продовжувалося до 1930 р. Мільярдні репарації сприяли відбудові зруйнованих північно-східних департаментів, відновленню старих заводів і фабрик, появі найсучасніших індустріальних галузей, стабілізації французької національної валюти, спорудженню великої кількості гідроелектростанцій в Альпах та Піренеях. З колоній надходила велика кількість сировини, в які натомість Франція постачала продукцію промисловості (у кінці 1920-х рр. такий експорт складав
близько 40 % усього обсягу промислової продукції). Для такого товарообміну будувалися нові і реконструювалися старі порти. Пере-
будова промислової структури мала свої особливості. Якщо у США та Англії структурна перебудова супроводжувалась уповільненням або застоєм традиційних галузей, то у Франції структурні зміни сприяли розвитку як традиційних, так і нових галузей промисловості. Найшвидше розви­валися такі галузі, як хімічна, автомобільна, авіаційна, нафтопереробна, приладобудівна, електромеханічна. Проте в легкій про­мисловості спосте­рігався застій, за витком виробництва предметів розкоші.

Цікаво знати Наприкінці 1920-х рр. обсяг промислового виробництва перевищив довоєнний на 8 %. У цей період Франція була світовим лідером за темпами зростання промислового виробництва. Важливе значення для динамічного розвитку промисловості мали створені державні координуючі органи – Національна економічна рада і Вища залізнична рада. Поряд з державними чиновниками до їх складу входили також великі підприємці. (Своєрідну регулюючу роль відігравав заснований урядом банк "Національний кредит").   Джерело: Камерон Р. Краткая экономическая история мира. От палеолита до наших дней / Камерон Р.; пер. с англ. – М.: РОССПЭН, 2001. – 453 с.

Сільське господарство, в якому переважали дрібні та з низьким технічним рівнем ферми, відставало від промисловості за темпами зростання. В аграрному секторі переважала ручна праця, що обумовлювало низьку конкурентоспроможність французьких сільськогосподарських това­рів на європейських ринках. У таких умовах селяни розорялися і йшли в міста шукати роботу на промислових підприємствах. І тільки великі ферми, на яких застосовувалися механічні методи обробки землі, відзначалися стабільністю. Але, незважаючи на таку ситуацію, сільське господарство все ж таки досягло свого довоєнного рівня.

Німеччина. Підписання Німеччиною Версальського договору ще більшою мірою погіршило її стан. Економічна і політична дестабілізація, різке падіння життєвого рівня народу – такою була Німеччина в перші роки після війни.

Додаткова інформація Економічні наслідки Першої світової війни для Німеччини: загинуло у війні 1,8 млн осіб; скорочення промислового виробництва на кінець війни складало 57 % від рівня 1913 р.; обсяги сільськогосподарського виробництва знизилися майже на 40 %; валові збори основних сільськогосподарських культур зменшилися на 35 – 50 %; за період війни ціни зросли в 15 раз; державний борг зріс у 32 рази: з 5 до 160 млрд марок; втрачено 50 % національного багатства; економіка збанкрутіла; Німеччина перестала бути конкурентом для Англії і Франції. Джерело: Экономическая история мира. Т. 4 / под общ. ред. М. В. Конотопова. – М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и К", 2006. – 648 с.

Тягар репарацій був для Німеччини непід’ємним. Для відновлення її економіки було вирішено надати їй допомогу. Було прийнято план Дауеса (рис. 12.3).

План Дауеса
Час дії	прийнято на Лондонській конференції 1924 р.; період дії: 1924 – 1929 рр.
Мета	Відновлення економіки Німеччини з метою забезпечення повернення позик Європи США через виплату репарацій
Зміст	· щорічні внески в рахунок репарацій були суттєво зменшені: до 1 млрд марок в перші роки після прийняття плану, а потім поступово збільшувалися до 2,5 млрд; · припинена окупація Францією Рурського вугільного басейну; · США (і менше Англія) надавали позики для інвестування в промисловість, а з розвитком німецької промисловості її прибутки повинні були йти на збільшення репараційних внесків; · за 1924 – 1929 рр. іноземні інвестиції в німецьку промисловість склали 21 млрд золотих марок; · основна маса промислової продукції Німеччини повинна була спрямовуватися в Радянський Союз, а, в свою чергу, СРСР повинен був за промислові товари розплачуватися сировиною
Р е з у л ь т а т и	· стабілізація господарського життя країни та подолання інфляції; · з 1926 р. розпочалося промислове піднесення, швидкими темпами розвивалася вугільна, хімічна, газова, електротехнічна галузі, обробка металів, масове поширення конвеєрної системи, модернізація промисловості; · підвищення конкурентоспроможності німецької продукції на світовому ринку; · повернення до золотого стандарту; · зміцнення монополій: на перший план виходять трести і концерни; · випередила Англію, збільшивши експорт машин та індустріального устат­кування; · за період з 1924 по 1929 рр. випуск промислової продукції збільшився в два рази і перевищив на 13 % рівень 1913 р.; · зросла роль Німеччини не тільки в світовій торгівлі, а й у розвитку таких галузей, як хімія та електроніка; · за 1924 – 1929 рр. виплатила 10,2 млрд золотих марок репарацій, причому за рахунок спеціальних облігацій німецьких залізниць і промисловості та підвищення непрямих податків; · Німеччина стала займати перше місце в Європі і друге місце у світі після США за обсягом промислового виробництва

Рис. 12.3. План Дауеса: мета, зміст та результати

Однак усі досягнення, які спричинило впровадження плану Дауеса, були зведені нанівець світовою економічною кризою 1929 – 1933 рр.