Становлення індустріального суспільства в Японії

Після революції Мейдзі в 1868 р. Японія стала на шлях капіталіс­тичного розвитку, маючи занадто застарілі феодальні інститути і методи управління як на рівні держави, так і в приватних торгівельно-промис­лових домах. За 300 років самоізоляції Японії ці методи майже не змінилися. Японія була вимушена стати на шлях щонайшвидшої модернізації своїх методів ведення господарства і державного регулювання, інакше їй загрожувала доля багатьох інших нерозвинутих країн, які перетворилися на колонії європейських держав і США. З цією метою в Японії було вжито заходів щодо вивчення і застосування найбільш передових методів управ­ління тих часів. Згідно з даними американського японознавця Е. Фогеля, починаючи з 1868 року в Японії протягом 20 років було вивчено найкращі в світі інститути та методи керівництва в таких сферах, як державне регулювання, бізнес, військова справа, освіта та мистецтво. Результатом втілення нових методів управління в економіку став розвиток японської промисловості наприкінці XIX – на початку XX ст. на базі європейських методів найму та оплати робочої сили. Застосовувались почасова і відрядна системи оплати праці без врахування досвіду роботи в даній фірмі; не існу­вало і такої розповсюдженої форми стимулювання, як бонуси за резуль­татами роботи за рік. Висока інтенсивність праці, низька заробітна плата
і незадовільні умови праці на підприємствах того часу призводили до висо­кої плинності робочої сили і зростання активності профспілко­вого руху.

Таким чином, підприємці пішли на розробку і застосування сис­теми заходів, які повинні були забезпечити зацікавленість працівників в успішній роботі компанії. Першим з таких заходів було стимулювання за резуль­татами роботи за рік, воно здійснювалось у формі бонусів від прибутку
і спочатку було застосовано у металообробній промисловості. Після цього почали активно впроваджуватись у практичну діяльність корпо­рацій інші форми стабілізації найму та зниження плинності робочої сили. В 10-х рр. XX ст. набула популярності система "ненко", що визначала розмір заробітної плати робітників залежно від кількості років роботи на фірмі. Одночасно почали використовуватися методи просування за віком і досвідом и набула певного поширення система "довічного найму".

Однак упровадження методів стабілізації найму проходило не без певного опору. Кваліфіковані працівники були зацікавлені у збереженні відкритого ринку робочої сили і можливості переходу на іншу роботу за більш вигідних умов, що в умовах підвищеного попиту на кваліфіковану робочу силу було не рідко. Спроби відстоювати своє право на мобільність жорстко контролювалися на рівні держави, фірми, а пізніше засуджувалися суспільством, як небажання працювати заради "великого майбутнього" Японії. Але навіть до 40-х рр. монополіям не вдалося зробити систему "довічного найму" єдино можливою для економіки країни. Американський економіст Р. Кларк зазначає щодо цього: "Статистика свідчить, що "довічний найм" не був міцно закріпленим між двома світовими війнами".

Паралельно зі змінами в системі найму, оплати та стимулювання йшло вдосконалення організаційних структур управління. У період швидкого розвитку при капіталізмі найбільші японські торгово-промислові дома, такі, як "Міцуі", "Сумімото" та інші, вступили зі старим багажем управлінських стереотипів феодальних часів. Управління фірмами було занадто централізованим: щодо всіх основних і більшості другорядних аспектів діяльності рішення приймалося головою компанії.

Цікаво знати Яносуке Івасакі, один із засновників фірми "Міцубісі", в період свого правління одноособово вирішував усі питання роботи фірми, незважаючи на постійно зростаючу кількість філіалів та підрозділів. Директива концерну, датована 1888 р., передбачувала, що призначення та звільнення відповідальних співробітників і будь-які проблеми, пов’язані з веденням справи, незалежно від ступеня їх важливості, повинні вирішуватися інструкціями, рішеннями і згодою президента і ні в якому разі не повинні вирішуватися іншими співробітниками.   Джерело: Канамори Х. Япония – мировая экономическая держава / Хисао Канамори, Даюн Вада. – М.: Наука, 1986. – 196 с.

Інтенсивне зростання масштабів діяльності та сфер застосування капіталу підштовхувало довоєнні корпорації до децентралізації управління. В рамках "Міцуі", "Міцубісі", "Сумімото", "Ясуда" та інших компаній виникали численні дочірні фірми. Для того щоб успішно керувати ними, структуру корпорацій було змінено. Створено головні компанії ("хонся" – холдинги), які керували діяльністю різноманітних філій. Першою компанією, що перейшла до такої структури, була "Міцуі", реорганізована у 1909 р. в "Міцуі гомей" (холдингова компанія).

Реорганізація управління фірмою ("дзайбацу") на основі створення формально незалежних філій передбачала надання цим філіям певної свободи дій. Однак старі японські концерни не збиралися ділитися своїми перевагами з філіями – давалися взнаки традиції феодального періоду, установки на абсолютну владу. В "Міцуі гомей", наприклад, основна маса рішень з поточних питань виносилася на найвищій рівень – головний комітет компанії ("рідзікай"). Єдиний виняток був зроблений для торгової філії, якій було дозволено купувати і продавати товари на свій розсуд.

В умовах високого ступеня централізації управління основна увага "дзайбацу" була прикута до ретельного підбору управлінських кадрів. Була поширена точка зору, що "люди вище організації". У пошуках потрібного персоналу "Міцуі" почала наймати найкращих випускників найбільш престижних університетів Японії. Ставлення головних "дзайбацу" щодо питань вдосконалення організації управління в довоєнний період достатньо ясно висловив Такума Дан, голова концерну "Міцуі" в 1914 – 1933 рр.: "Немає потреби малювати організацію компанії; люди, які можуть, можуть; ті ж, які не можуть – просто не можуть".

Подібна зневага до організаційно-структурних питань давалася взнаки: стрімке зростання кількості і обсягів діяльності підконтрольних фірм не супро­воджувалося адекватними змінами в управлінні. Так, керівник концерну "Міцуї гомей" Наріакіра Ікеда витрачав на координацію діяльності різних підрозділів від 70 до 80 % робочого часу. Але такі втрати компенсувалися за рахунок монопольного становища на ринку та державної підтримки "дзайбацу".

Менші компанії знаходились в інших умовах і змушені були реорганізовувати своє виробництво. Так, на заснованій у 1917 р. електротехнічній фірмі "Мацусіта денкі" Коносуке Мацусіта у 1934 р. вперше застосував дивізіональну модель організаційної структури управління, яка набула поширення в усьому світі вже в післявоєнні роки.

Також в японському виробництві знайшли застосування аме­ри­кан­ські досягнення у сфері контролю якості, управління персоналом, створення робочих груп та комітетів для прийняття комплексних рішень.

У зовнішній політиці в період між двома світовими війнами все складалося на користь Японії: вона зробила ставку на союз з Антантою і виграла – отримала Маршалови, Каролінські та Маріанські острови та провінцію Шандун у Китаї, які раніше належали Німеччині. Країна збільшувала експорт, поставки товарів для ведення війни та відродження економік європейських країн стимулювали японську промисловість.

Але в 1920-х рр. темпи зростання економіки значно знизилися і певні кола суспільства на чолі з генералом Танака бачили вирішення проблем японської економіки в "розширенні життєвого простору". Під цим впливом держава стимулювала в 30-ті рр. ХХ ст. розвиток галузей, пов’язаних
з переоснащенням армії і флоту. В 1931 р. Японія окупувала Маньчжурію, а у 1933 – 1935 рр. – Північний Китай. Більше ніж у десять раз виросли обсяги виробництва в металургії, з’являються нові для Японії галузі – літако- та автомобілебудівництво. Подальшу долю країни визначив вступ до союзу з Німеччиною під час Другої світової війни.

Крім того, слід зазначити, що реформування японської економіки здійснювалося на основі традиційної патерналістської етики, яка властива азіатським релігійним системам. Саме це створило необхідні умови для повного розкриття японської національної психології, основними рисами якої є витримка, наполегливість, організованість, невимогливість до життєвих умов, працелюбність, що й зробило можливим небувалий еконо­мічний підйом у другій половині ХХ ст.

Запитання для самодіагностики

1. Назвіть особливості феодальної економіки Японії.

2. Назвіть основні ознаки розпаду феодального суспільства Японії у другій половині ХІХ ст.

3. Охарактеризуйте військово-феодальний монополізм у Японії.

4. Які особливості розвитку господарства в Японії в період становлення ринкових відносин?

5. Що було характерним для економічного розвитку Японії в другій половині ХIX ст.?

Проблемні запитання

1. Прибуття американської "чорної ескадри" до берегів Японії було викликане турботою США про економічний розвиток країни. Чи погоджуєтесь ви з цим твердженням? Відповідь обґрунтуйте.

2. Обґрунтуйте, чому реставрацію монархії у феодальній Японії можна вважати буржуазною революцією.

3. Яку роль зіграли Сполучені Штати у формуванні капіталістичної економічної системи Японії?

Тести

1. Яку назву носить імперіалізм у Японії:

а) військово-феодальний;

б) лихварський;

в) юнкерсько-буржуазний;

г) хижацький?

2. На межі XIX – XX ст. основними формами монополістичних утворень у Японії були:

а) картелі;

б) синдикати;

в) трести;

г) концерни.

3. Коли відбулася революція "Мейдзі":

а) у 1860 р.;

б) у 1838 р.;

в) у 1868 р.;

г) у 1870 р.?

4. Титул віськово-феодальних правителів Японії у ХІІ – ХІХ ст.:

а) скватер;

б) сегун;

в) сеньор;

г) сателіт.

5. На які чотири основні прошарки поділялося все населення Японії до початку розвитку буржуазних процесів у країні:

а) самураї, селяни, ремісники, купці;

б) самураї, купці, ремісники, селяни;

в) самураї, купці, селяни, ремісники;

г) самураї, ремісники, селяни, купці?

6. Промисловий переворот в Японії розвивався винятково на базі іноземної техніки і технології:

а) правильно;

б) неправильно.

7. Основним джерелом первісного нагромадження капіталу в Японії були:

а) експлуатація колоній;

б) державні пенсії;

в) репарації, отримані після війни;

г) усі відповіді правильні.

8. Як називалася головна монополія Японії:

а) Ясуда;

б) Міцуї;

в) Сумімото;

г) усі відповіді правильні?

9. Що означає назва "Мейдзі":

а) прізвище імператора;

б) прізвище сьогуна;

в) "просвітницька монархія" японською;

г) "цвіт сакури" японською?

10. Хто був головною рушійною силою революції "Мейдзі":

а) буржуазія;

б) феодали;

в) кріпаки;

г) ремісники.

Резюме

Наприкінці ХІХ ст. в Японії сформувався і підтримувався особливий тип феодального суспільства на чолі з імператором: реальна влада в країні належала військовій верхівці, існування такого ладу підтримувалось свідомою ізоляцією країни від зовнішніх втручань.

Поворотним етапом у розвитку Японії стала буржуазна революція Мей­дзі 1868 р., яка відбувалася у незвичній для європейців формі – рестав­рації впливу монарха в країні. Головною рушійною силою революції були феодали при підтримці нечисленної буржуазії, тому буржуазний характер револю­ції визначається лише реформами, які було проведено після її завершення.

Таким чином, у другій половині ХІХ ст. у Японії склалися умови для промислового перевороту та переходу на капіталістичний шлях розвитку економіки. При цьому перехід здійснювався відразу до монополістичної стадії капіталізму, а створення монополій відбувалося за рахунок розподілення державної власності між найбільшими кланами самураїв. Але на такій специфічній основі завдяки послідовній реалізації державної політики, застосуванню передових методів управління та технологій у поєднанні з патерналістською сімейною етикою вдалося до Першої світової війни закласти основи конкурентоспроможної капіталістичної економічної системи.