Основні складові нової економічної політики

Сфери використання	Основні складові нової економічної політики
Промисловість	· денаціоналізація дрібних ремісничих майстерень, середніх підприємств, які повернули колишнім власникам; · надання в оренду організаціям (кооперативам, артілям) і приватним особам дрібних і середніх підприємств, а також засобів виробництва; · створення концесій (змішаних підприємств із залученням коштів держави та іноземних фірм); · децентралізація управління, перехід державних підприємств на госпрозрахунок

Закінчення табл. 12.1

	· створення трестів (шляхом об’єднання підприємств), які отримали самостійність в області постачання виробництва і збуту виробленої продукції, їх діяльність базувалася на госпрозрахунку, самоокупності і самофінансуванні і одним з важливих завдань було отримання прибутку; · ліквідація "зрівнялівки" у заробітній платі; · відміна загальної трудової повинності; · розвиток промислової кооперації
Сільське господарство	· надання в оренду землі і сільськогосподарської техніки; · введення продподатку (замість продрозверстки), який доводився до селянина напередодні посівної і спочатку мав натуральну форму, а згодом отримав грошову; · відновлення вільної торгівлі надлишками сільськогосподарської продукції, що сприяло підвищенню зацікавленості селян у збільшенні сільськогосподарського виробництва; · розвиток сільськогосподарської кооперації; у лютому 1923 р. ство­рено Всеукраїнську спілку сільськогосподарських кооперативів "Сільський господар", що здійснювала позиково-продовольчі операції на селі
Торгівля, розподіл та фінанси	· відміна заборони на вільну торгівлю, розвиток державної, кооперативної і приватної торгівлі, а також товарних бірж; · відміна карткової системи; · проведення грошової реформи (1922 – 1924 рр.), що призвела до появи конвертованої валюти – червонця – і створення єдиної грошової системи; регулювання грошового обігу здійснював Державний банк – єдиний емісійний банк країни; · відновлення банківсько-кредитної системи: стали діяти банки як загальносоюзного, так і республіканського значення, відновили роботу фінансово-кредитні установи місцевого значення, поширилася кредитна кооперація; · розвиток бірж праці, які регулювали ринок робочої сили і забезпечували зайнятість, а також надавали матеріальну і трудову допомогу безробітним; · податкова реформа, відповідно до якої основним джерелом дохід­ності держбюджету стали підприємства та було введено декілька непрямих податків на сірники, спиртні напої, тютюн та ін.

Але з переходом до НЕПу, з одного боку, йшов процес розвитку ринкових відносин, а, з іншого – процес розгортання планового господарства. Наприкінці 1921 р. було створено Держплан України, діяльність якого була спрямована на забезпечення взаємодії плану і ринку. А до середини 20-х рр. в Україні була створена вже ціла система планових органів, яка наряду з Держпланом включала відомчі і територіальні планові органи, такі, як планові комісії наркоматів та відомств, округові планові комісії. Основним завданням Держплану було систематичне вивчення поточної ринкової кон’юнктури та визначення заходів впливу на ринкові відносини. Таким чином економічна система НЕПу забезпечувала взаємодію ринку і держави (через план).

Проведення нової економічної політики в Україні сприяло зростанню промислового та сільськогосподарського виробництва, пожвавленню торгівлі і товарообміну, створенню бездефіцитного держбюджету, зупиненню інфляції та стабілізації грошового обігу, підвищенню життєвого рівня населення.

Але, незважаючи на такі позитивні результати, НЕП не відповідала більшовицькій ідеології. В кінці 20-х рр. нову економічну політику було згорнуто. Приводом для такого рішення стала хлібозаготівельна криза 1927 – 1928 рр. У результаті до тих селян, які не хотіли продавати зерно державі за заниженими цінами, були застосовані адміністративні заходи. Таким чином, це стало початком формування командно-адміністративної системи управління економікою.

У 20-ті рр. СРСР, й зокрема Україна, все ж таки залишалися аграрно-індустріальними і їх економіка потребували технічної та технологічної модернізації, тому створення сучасної промисловості, модернізація сільськогосподарського виробництва були об’єктивною необхідністю. Курс на індустріалізацію було офіційно проголошено у 1925 р., у рамках якого передбачалося перетворення держави в розвинуту промислову країну, що не ввозить машини й устаткування, а виробляє їх сама. Тому розпочалася індустріалізація з галузей важкої промисловості. Для проведення індустріалізації необхідні були фінансові ресурси, яких через відсутність внутрішнього капіталонагромадження і неможливості одержання іноземних позик у країні не було. Тому швидкий розвиток важкої промисловості відбувався за рахунок перекачування в неї коштів, які накопичилися
в інших галузях. Серед основних джерел індустріалізації слід назвати такі (рис. 12.9):

Основні джерела індустріалізації	націоналізація промисловості
податкова система, зокрема збільшення прямих і непрямих податків
конфіскація церковного і монастирського майна
використання трудового ентузіазму робітників та примусової праці політичних в’язнів
колективізація сільського господарства
зовнішня торгівля

Рис. 12.9. Основні джерела індустріалізації

У 1927 р. було затверджено перший п’ятирічний план (1928 – 1932 рр.), в якому передбачалося прискорений розвиток промисловості, розгортання ко­лективізації сільського господарства і підвищення рівня життя населення.

У рамках першої п’ятирічки передбачалося побудувати 400 нових підприємств і більшість з них було побудовано. Деякі мали досить високий технічний рівень. У результаті Україна вийшла на одне з перших місць у світі за рівнем розвитку чорної металургії. Досить значними темпами розвивалося і машинобудування. У харчовій промисловості виникли нові галузі – маргаринова, молочна, маслоробна, комбікормова, хлібопекарська. Розвивалася і легка промисловість, однак її розвиток значно відставав від важкої, а попит постійно випереджав виробництво товарів широкого вжитку. Але у зв’язку з тим, що з моменту прийняття в план вносилися багаточисельні корективи з метою збільшення показників, перша п’ятирічка не була виконана.

Додаткова інформація Серед новобудов першої п’ятирічки можна назвати Зуївську і Штерівську електростанції, Дніпрогес (1932 р.). У Донбасі введено в дію 53 нові шахти, а на заводах, які уже діяли в Україні, – 12 доменних і 24 мартенівські печі. Поряд із розширенням тих, що існували, споруджувалися нові гіганти металургії, такі, як "Азовсталь", "Запоріжсталь", "Криворіжсталь". У 1932 р. було побудовано перший в Україні електрометалургійний завод з випуску інструментальної сталі "Дніпроспецсталь". З жовтня 1931 р. почав випускати продукцію новозбудований Харківський тракторний завод (ХТЗ); було побудовано Краматорський машинобудівний завод; були реконструйовані Луганський паровозобудівний завод, машинобудівні заводи в Харкові, Києві. У 1928 – 1937 рр. було збудовано 67 механізованих хлібозаводів, 5 вели­ких м’ясокомбінатів. У 1932 р. розпочав виробничу діяльність Херсонський консерв­ний завод. Було збудовано трикотажні фабрики в Одесі, Києві, Харкові.   Джерело: Курс економічної історії: навч. посібн. / за ред. С. І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. – Х.: ТОВ "Прометей-Прес", 2005. – 272 с.

У 1929 р. відбулося повернення до карткової системи, що сприяло занепаду приватної торгівлі. До 1930 р. було ліквідовано більшість концесій, скасовані товарні біржі та ярмарки, припинилася діяльність приватних і змішаних акціонерних товариств, товариств взаємного кредиту. До осені 1931 р. була ліквідована і приватна промисловість [6, с. 186]. Таким чином, у цей період упроваджується новий господарський механізм, заснований на високому рівні централізації управління народним господарством.

Перший п’ятирічний план став першим кроком до суцільної колективізації, за яким колективізації підлягало 30 % селянських господарств. Але хлібозаготівельна криза 1927 – 1928 рр. стала поштовхом для прискорення цього процесу. Восени 1929 р. було прийнято рішення про прискорені темпи колективізації сільського господарства в Україні. Офіційно колективізація була добровільною справою, але проводилася насиль­ницькими методами, тому що більшість селян не бажали передавати своє майно в суспільну власність. Основною формою об’єднання селян були сільськогосподарські артілі, які пізніше отримали назву "колгоспи". Поряд з колгоспами розвивалися радгоспи (радянські господарства) – сільськогосподарські підприємства, які належали державі.

Цікаво знати Колгоспи були проголошені соціалістичними господарствами, ціни на продукцію яких встановлювала держава. Вони також "зверху" отримували план здачі продовольства державі. Заробітна плата колгоспникам нараховувалася у вигляді трудоднів за залишковим принципом, але у зв’язку з тим, що частенько після планової здачі хліба не було чим отоварити зароблені трудодні, то вони працювали фактично задарма.   Джерело: Лортикян Э. Л. История экономики и экономической мысли Украины. Эволюция рыночной экономики / Лортикян Э. Л. – Х.: Консум, 2004. – 360 с.

Колективізація завершилася у 1937 р., колгоспи України об’єднали 96,1 % селянських господарств та 99,7 % посівних площ [6, с. 172].

Форсовані темпи суцільної колективізації, яка здійснювалася адміністративними методами, спричинили дезорганізацію і призвело до кризи в аграрному секторі. Наслідком таких дій став голодомор 1932 – 1933 рр., від якого в Україні, за різними оцінками, померло від 3,5 до 10 млн. осіб [11, с. 314; 15, с. 365].

Друга п’ятирічка (1933 – 1937 рр.) також відзначалася наявністю нереальних, економічно необґрунтованих завдань. Основним завданням цієї п’ятирічки було завершення технічної реконструкції народного господарства (яку було розпочато в період першої п’ятирічки): необхідно було створити новітню технічну базу для всіх галузей, освоїти нову техніку
і нові виробництва. У другій п’ятирічці почали випускати гусеничні трактори. У 1933 р. на Макіївському металургійному заводі було введено в дію перший блюмінг. Кардинально змінилося співвідношення між великою
і дрібною промисловістю. Так, питома вага великої промисловості України за валовою продукцією з 68,7 % у 1925 – 1926 господарському році зросла до 92,5 % у 1938 р., а за чисельністю робітників – відповідно з 43,2 до 80 % [18, с. 320–321].

Цікаво знати Уже в роки перших п’ятирічок закладався структурний дисбаланс у економічному розвитку країни: так, надаючи особливу увагу розвиткові галузей, що виробляли засоби виробництва, майже не зверталася увага на галузі, що займалися виробництвом предметів споживання. Отже, добробут людей майже не зростав.   Джерело: Лортикян Э. Л. История экономики и экономической мысли Украины. Эволюция рыночной экономики / Лортикян Э. Л. – Х.: Консум, 2004. – 360 с.

Третя п’ятирічка була запланована на 1938 – 1942 рр., але розпочавшись, через війну не була завершена. Основним завданням цієї п’ятирічки було випередження капіталістичних країн в економічному розвитку, зокрема за обсягом виробництва продукції на душу населення.

Слід зазначити, що напередодні Великої вітчизняної війни зростало промислове та сільськогосподарське виробництво. Так, якщо у 1937 р. випуск продукції важкої промисловості (у межах території Української РСР 1939 р.) становив 16,2 млрд крб за цінами 1926 – 1927 рр., то у 1940 р. – 22,4 млрд крб. Змінювалася галузева структура промисловості. У 1940 р. частка виробництва засобів виробництва (група А) в Українській РСР становила 62 % проти 36 % у 1913 р., предметів споживання (група Б) – 38 проти 64 % у 1913 р. Україна була головною вугільною та металургійною базою СРСР. У 1940 р. вона давала: вугілля – 50,5 % загальносоюзного виробництва, залізної руди – 67,6 %, сталі – 48,8 %, чавуну – 64,7 %. Сільське господарство давало третину союзного виробництва зерна і 60 % врожаю цукрових буряків. Наприкінці 30-х – на початку 40-х рр. значно розширилися посівні площі, поліпшилась їх структура, зросла врожайність сільськогосподарських культур. У 1940 р. урожайність зернових культур становила 12,4 ц/га і перевищувала рівень 1913 р. на 3 ц, соняшнику – відповідно 13,1 ц/га і 3,8 ц, картоплі – 101 ц/га і 22 ц/га. Однак погектарний збір цукрових буряків був дещо нижчим: 158 ц/га в 1940 р. проти 167 ц/га в 1913 р. Роздрібний товарообіг державної та кооперативної торгівлі Української РСР у 1940 р. порівняно з 1937 р. збільшився на 34,6 % і загальний його обсяг досяг 3 202,8 млн крб. З них на роздрібну торгівлю припадало 2 817,2 млн крб, а на громадське харчування – 385,6 млн крб. Проте це не відповідало реальним потребам населення. До того ж ринкові фонди в розрахунку на одну людину в 1940 р. навіть зменшилися. Повільно зростали реальні доходи населення: реальна заробітна плата робітників і службовців народного господарства з 1937 по 1940 р. збільшилася лише на 12 % [15, с. 648].

Західноукраїнські землі в міжвоєнний період знаходилися в управлінні Польщі, Румунії та Чехословаччини, які свідомо гальмували їх економічний розвиток. Українське населення, потерпаючи від національного і соціального гніту, долаючи неймовірні труднощі, організовувало десятки споживчо-закупівельних, фінансово-кредитних, страхових, торгових та інших кооперацій. Для Польщі, Румунії та Чехословаччини західноукраїнські землі були здебільшого сировинним придатком, а ті фабрики і заводи, що будувалися, в основному займалися переробкою сільськогосподарської продукції. Слід зазначити, що найбільшого успіху домоглися промислові підприємства, які були тісно пов’язані з коопераціями.

1 вересня 1939 р. західноукраїнські землі опинилися у полум’ї Другої світової війни. Згідно з пактом Молотова – Ріббентропа СРСР зайняв західноукраїнські землі. На Західній Україні нова влада почала проводити таку ж саму політику, як і на Східній: ліквідацію старої системи управління, націоналізацію підприємств і землі, колективізацію (вже у 1940 р. з’явилися перші колгоспи), індустріалізацію, вкладаючи значні кошти
в реконструкцію промисловості. Але закінчити розпочаті дії радянській владі не вдалося.

У червні 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз. З початком війни українське господарство було переорієнтовано на потреби оборони, почалася масова евакуація на Схід заводів, робітників, інженерно-технічного персоналу, вчених. Усього з України в інші регіони СРСР було вивезено майже 1 тис. заводів і понад 4 млн людей [18, с. 221]. Те, що
не могли евакуювати, нищили: промислові підприємства, шахти, залізничні шляхи, телеграфні лінії, худобу, сільськогосподарські знаряддя, врожаї зернових, які не було можливості зібрати, тощо.

Запитання для самодіагностики

1. Проаналізуйте економічні наслідки Першої світової війни. Як вони вплинули на економіку індустріально розвинутих країн світу?

2. У чому полягає суть планів Ч. Дауеса та О. Юнга? Якими були їх причини і наслідки?

3. Охарактеризуйте особливості протікання світової економічної кри­зи 1929 – 1933 рр. у провідних країнах світу.

4. Назвіть реформи "Нового курсу" президента Ф. Рузвельта.

5. Охарактеризуйте економічний експеримент більшовиків в Україні: "воєнний комунізм" та НЕП.

6. Проаналізуйте сталінську індустріалізацію в Україні: хід, особливості, наслідки.

7. Охарактеризуйте колективізацію сільського господарства та її наслідки в Україні.

Проблемні запитання

1. Чи можна вважати Велику депресію однією з причин Другої світової війни?

2. Чи можна вважати політику "Нового курсу" Ф. Рузвельта американським варіантом регульованого капіталізму?

3. Чим відрізняються політика "Нового курсу" Рузвельта і економічна політика фашистської Німеччини?

4. Як ви вважаєте, чи можна вважати НЕП варіантом змішаної економіки?

5. Чи була досягнена мета колективізації сільського господарства в Україні? Проаналізуйте наслідки.

Тести

1. Який мирний договір, підписаний у 1919 р., офіційно завершив Першу світову війну:

а) Версальський договір;

б) Лондонський договір;

в) Амстердамський договір;

г) Ліонський договір?

2. Коли відбувалася Велика депресія:

а) 1923 – 1926 рр.;

б) 1926 – 1929 рр.;

в) 1929 – 1933 рр.;

г) 1933 – 1936 рр.?

3. Який план передбачав ліквідацію всіх форм контролю над економікою Німеччини і зниження суми репараційних виплат на 20 %:

а) план Маршалла;

б) план Юнга;

в) план Дауеса;

г) план Гувера?

4. Яким сферам Рузвельт приділяв найбільшу увагу з метою виведення держави з кризи:

а) кредитування і торгівля;

б) промислове і сільськогосподарське виробництво;

в) кредитування і сільськогосподарське виробництво;

г) промислове виробництво і торгівля?

5. Яка країна стала світовим лідером після Першої світової війни:

а) Англія;

б) Франція;

в) США;

г) Італія?

6. Політика "воєнного комунізму" передбачала:

а) націоналізацію підприємств;

б) створення концесій;

в) перехід державних підприємств на госпрозрахунок;

г) денаціоналізацію підприємств.

7. Основним завданням третьої п’ятирічки було:

а) побудова соціалістичного суспільства;

б) ліквідація причин, що сприяють розподіленню суспільства на класи;

в) випередження капіталістичних країн в економічному розвитку;

г) усі відповіді правильні.

8. В якому році було прийнято рішення про перехід до НЕПу:

а) 1920 р.;

б) 1921 р.;

в) 1922 р.;

г) 1923 р.?

9. Які об’єднання підприємств отримали розповсюдження в Україні в період НЕПу?

а) трести;

б) синдикати;

в) концерни;

г) конгломерати?

10. Який з напрямків проведення НЕПу в сільському господарстві названо неправильно:

а) надання в оренду землі і сільськогосподарської техніки;

б) введення продрозверстки;

в) відновлення вільної торгівлі надлишками сільськогосподарської продукції;

г) розвиток сільськогосподарської кооперації?

11. Визначте основні джерела індустріалізації:

а) націоналізація промисловості, податкова система, планова система господарювання;

б) податкова система, планова система господарювання, колективізація сільського господарства;

в) планова система господарювання, колективізація сільського господарства, зовнішня торгівля;

г) колективізація сільського господарства, зовнішня торгівля, націоналізація промисловості.

12. Основним завданням другої п’ятирічки було:

а) завершення технічної реконструкції народного господарства;

б) освоєння нової техніки;

в) освоєння нового виробництва;

г) повна колективізація села.

13. Основними причинами проведення політики "воєнного комунізму" були:

а) потреби громадянської війни;

б) суб’єктивне бажання швидше перейти до комуністичних принципів виробництва та розподілу;

в) необхідність виходу з кризи і розрухи;

г) усі відповіді правильні.

Резюме

Перша світова війна значно вплинула на економіку країн-учасниць. Європа перестала бути головним світовим центром промислового і сільськогосподарського виробництва. На зміну їй приходять США. В післявоєнний період особливу роль став відігравати Версальський договір (1919 р.), згідно з яким встановлювалася нова система устрою світу.

Раніше за всіх наслідки Першої світової війни подолали США і з 1920 р. по 1929 р. у країні спостерігається невпинне економічне піднесення. Анг­лія в результаті війни зазнала більших втрат ніж США. Незважаючи на значні репарації і декілька колоній, які вона отримала в якості компен­сації, розвиток Великобританії в 20-х рр. відбувався досить повільно. Франція значно постраждала в результаті війни та отримані репарації сприяли тому, що вже в 1924 р. країна вступила в період економічного піднесення, яке продовжувалося до 1930 р. Підписання Німеччиною Версальського договору ще більшою мірою погіршило її стан. Тягар репа­рацій для неї був непід’ємним. Тому для відновлення економіки країни з метою забезпечення позик Європи США через виплату репарацій у 1924 р. був прийнятий план Дауеса. Однак всі позитивні досягнення, які приніс цей план, були зведені нанівець Світовою економічною кризою (Велика депре­сія) 1929 – 1933 рр.

Першою країною, яку вразила криза, були США. Та вона дуже швидко проникла в інші країни. У зв’язку з такою негативною ситуацією в індустріальних країнах почала підвищуватися роль держави в економіці. Одним з варіантів переходу до державного регулювання був "Новий курс" – анти­кризова програма, що запропонував Ф. Рузвельт, коли прийшов до влади в США у 1932 р. Основою цієї програми був державний контроль над еко­номікою. У 1939 р. США знову зайняли місце світового лідера. У зв’язку з тим, що економічний кризі в Англії не передував бурхливий економічний підйом, промислове виробництво тут скоротилося меншою мірою, ніж у середньому в світі. Особливу роль в подоланні економічної кризи в Анг­лії відіграло створення "стерлінгового блоку". Після кризи в Англії розпочалася фаза підйому, який здебільшого був пов’язаний з гонкою озброєнь перед Другою світовою війною. Економічна криза у Франції роз­почалася пізніше, ніж в інших країнах, після кризи розпочалася депресія, яку змінило незначне промислове пожвавлення, що здебільшого було пов’язано з під­готовкою до війни. Для ліквідації затяжної депресії уряд Франції про­водив політику вибіркової націоналізації. Економічна криза у Німеччині проявилася в особливо гострій формі, що призвело до революційної ситуації. Для збереження стабільності в країні план Дауеса було замінено пла­ном Юнга. У 1933 р. до влади приходять нацисти на чолі з Гітлером і в державі починає формуватися тоталітарна модель регульо­ваного капіталізму.

Розвиток України в міжвоєнний період також відзначався динамізмом подій. Прийшовши до влади, більшовики стали проводити політику "воєнного комунізму", яка базувалася на надмірній централізації управління народним господарством і адміністративно-командних методах керівництва економікою. Значні економічні втрати, яких Україна зазнала внаслідок Першої світової війни, а потім і громадянської, збільшилися в результаті проведення політики "воєнного комунізму". У березні 1921 р. було прийнято рішення про перехід до нової економічної політики. НЕП базувався на економічних методах управління економікою і передбачав формування ринку і ринкових відносин. Проведення такої політики сприяло економічному та соціальному зростанню країни. У кінці 20-х рр. НЕП, як політику, що не відповідала більшовицькій ідеології, було згорнуто. Офіційним приводом до такого рішення стала хлібозаготівельна криза 1927 – 1928 рр. Відмова від НЕПу стала початком формування командно-адміністративної системи управління. У зв’язку з тим, що в 20-ті рр. СРСР, і зокрема Україна, залишалися аграрно-індустріальними, у 1925 р. було офіційно проголошено курс на індустріалізацію, в рамках якого передбачалося перетворення держави в розвинуту промислову країну. Важливим елементом нового механізму господарювання стали п’ятирічки. Перший п’ятирічний план (1928 – 1932 рр.) затверджено у 1927 р. Ця п’ятирічка стала першим кроком до суцільної колективізації. Основними формами об’єднання селян були колгоспи і радгоспи. Форсовані темпи колективізації, що здійснювалася адміністративними методами, спричинили дезорганізацію сільського господарства. Наслідком таких дій став голодомор 1932 – 1933 рр. Слід зазначити, що напередодні Великої вітчизняної війни зростало промислове та сільськогосподарське виробництво, але реальні доходи населення зростали повільно.